ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
03 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/24293/26
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні заяву про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні та виплати компенсації втрати частини доходів.
Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Через підсистему "Електронний суд" 22.07.2026 від представника відповідача надійшла заява в якій просить закрити провадження у справі. В обґрунтування заяви зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, передбачений частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України.
Розглянувши вказане клопотання, дослідивши матеріали справи, суд зазначає таке.
Підстави закриття провадження у справі визначені статтею 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, згідно із частиною 1 даної статті суд закриває провадження у справі:
1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства;
2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;
3) якщо сторони досягли примирення;
4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили;
7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб`єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили;
8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Відповідач наголошує, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX.
Суд зазначає, шо питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
За правилами статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вказаними положеннями закону встановлено обов`язок підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадян провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов`язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа - колишній публічний службовець може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31 березня 2026 року у справі № 440/13899/24.
У постанові Верховного Суду від 12 березня 2026 року у справі № 420/9470/25 суд висновує, що строк звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України має обчислюватися з дати фактичного проведення окремої виплати.
Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19 виснував, що у вказаній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Встановлені обставини справи свідчать, що остаточну виплату грошового забезпечення на виконання рішення суду в адміністративній справі №240/8182/25 відповідачем було проведено 24.06.2026.
Отже, саме з дати виплати позивачу належного грошового забезпечення (24.06.2026) позивач був обізнаний про порушення свого права і саме із цією датою пов`язано перебіг строку звернення до суду із вказаним позовом.
За таких обставин суд зазначає, що позивач дізнався про порушення своїх прав 24.06.2026, відтак встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду в частині позовних вимог щодо нарахування компенсації втрати частини доходів та місячний строк щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем не порушено.
Слід зазначити, що представник відповідача не навів в своїй заяві жодної з підстав, передбачених статтею 238 Кодексу адміністративного судочинства України, чому дане провадження у справі може підлягати закриттю.
З огляду на викладене, враховуючи наведені положення Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву було подано позивачем в межах строку звернення до адміністративного суду, а тому суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі та залишення без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.
Керуючись статтями 9, 122, 238, 241, 243, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
У задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження в справі відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя М.С. Токарева