КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про повернення позовної заяви
03 серпня 2026 року м. Київ № 320/17663/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності.
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
в якому просить суд:
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу грошового забезпечення за період з 13.06.2022 року - по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року - по 31.12.2023 року, з 01.01.2024 року - по 31.12.2024року, з 01.01.2025 року - по 13.06.2025 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на січень 2022-2025 років включно, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті Позивачу допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки включно за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022-2025 років включно, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати Позивачу індексації грошового забезпечення за період з 13.06.2022 року - по 13.06.2025 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українивід 17.07.2003 року №1078.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення (із урахуванням раніше сплачених сум) за період з 13.06.2022 року - по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року - по 31.12.2023 року, з 01.01.2024 року - по 31.12.2024 року, з 01.01.2025р. по 13.06.2025 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022-2025 років включно на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу допомоги на оздоровлення за 2022-2025 років за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" на 1 січня 2022-2025 років включно на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення розміром 4 463,15 грн., за період з 13.06.2022 року - по 13.06.2025 року включно у розмірі 160 673,40 грн., відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Ухвалою суду від 06.05.2026 року позовнцу заяву залишено без руху, а позивачеві наданий строк на усунення виявлених судом недоліків.
В подальшому судом отримано заяву сторони позивача, зареєстровану канцелярією суду із використанням підсистеми "Електронний Суд", про поновлення пропущеного строку, в якій позивач обґрунтовує непропущення строку на подання позовної заяви необізнаністю про порушення власних прав до отримання відповіді на адвокатський запит та визнання Конституційним судом України частини 1 статті 233 КЗпП неконституційною. Розглянувши вищеозначену заяву, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Щодо визнання частини першої статті 233 КЗпП України неконституційною.
Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, встановлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України, з огляду на меншу захищеність особи, що перебуває в трудових відносинах із роботодавцем, розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Отже, вищеозначеним рішенням Конституційного Суду України визнано неконституційним застосування тримісячного строку позовної давності виключно для останнього названого випадку.
Щодо моменту початку процесуального строку.
Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 року у справі №240/12017/19 відступив від раніше викладених висновків та вказав що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише посилатися на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд звертає увагу, що грошове забезпечення, в тому числі його індексація є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як нараховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових. Відтак, з дня отримання виплати особою, якій вона здійснюється вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулася до військової частини із заявою про надання їй відповідної інформації. У такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від військової частини відповіді на подану нею заяву.
З урахуванням викладеного, суд зауважує про те, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права на індексацію грошового забезпечення, в той момент, коли його не отримав, на його думку, у повному обсязі.
Враховуючи викладене, суд констатує, що звернувшись 28.04.2026 року до суду з позовною заявою у цій справі, позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду стосовно позовних вимог, які охоплюють період, починаючи з 19 липня 2022 року, оскільки позивачу повинно було бути відомо про нарахування та виплату відповідачем відповідного розміру грошового забезпечення у меншому розмірі вже після його фактичного отримання.
У зв`язку із вищеозначеним суд вважає недоліки, зазначені в ухвалі суду від 06.05.2026 року, неусунутими.
Згідно статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
Оскільки позивач у встановлений судом строк не усунув недоліки позовної заяви, що залишена без руху, зазначена заява та додані до неї матеріали підлягають поверненню згідно пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, суд роз`яснює, що відповідно до частини 8 статті 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 243, 248 КАС України, суд
у х в а л и в:
1. Позовну заяву ОСОБА_1 у справі №320/17663/26 - повернути позивачеві.
2. Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали надіслати позивачеві.
4. Роз`яснити позивачу можливість отримання позовної заяви та додатків до неї в приміщенні суду
5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Марич Є.В.