Справа № 203/5400/26
Провадження № 2-з/0203/26/2026
УХВАЛА
03 серпня 2026 року суддя Центрального районного суду міста Дніпра Казак С.Ю., розглянувши клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Лабовкіна Олександра Олександровича про забезпечення позову,-
ВСТАНОВИВ:
До Центрального районного суду міста Дніпра надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко С.В., про визнання недійсним договору дарування від 27.04.2018 року квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 25.05.2026 року було відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.
16.07.2026 року до суду надійшло клопотання представника позивачки ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій поставлено питання про арешт та заборону відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_2 , подарованої позивачкою відповідачу за оспорюваними договорами дарування.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.149 ЦПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені ст.150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ч.ч.1,6 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Види забезпечення позову визначені ст.150 ЦПК України.
Зокрема, п.п.1,2 ч.1 ст.150 ЦПК України встановлено, що позов може бути забезпечений шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; заборони вчиняти певні дії.
Відповідно до роз`яснень наданих в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року в справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року у справі №914/1570/20 зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 року у справі №754/5683/22, провадження №14-28цс23, зроблено наступні висновки:
«Після набрання чинності Законом №2147-VІІІ частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».
Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову».
Метою заходу забезпечення позову є підтримання «status quo», поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кюблер проти Німеччини» (заява №32715/06).
Згідно ч.ч.1,2 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч.ч.6,7 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Арешт може бути накладений на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.
З пред`явленого позивачкою позову вбачається, що предметом заявлених вимог є визнання недійсним укладеного між сторонами договору дарування від 27.04.2018 року, за яким позивачка подарувала відповідачу належну їй квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
З долученої до заяви інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на теперішній час право власності на зазначену вище квартиру зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 на підставі оспорюваного договору дарування від 27.04.2018 року.
Поряд з цим, в реєстрі також містяться відомості про зареєстроване обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 згідно ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 07.11.2018 року серії та номер 1-кс/202/7755/2018.
Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, якими суд має право користуватись при здійсненні судочинства відповідно до Закону України «Про доступ до судових рішень», вбачається, що ухвала про арешт майна від 07.11.2018 року була винесена слідчим суддею Індустріального районного суду м.Дніпропетровська в рамках кримінального провадження №1201804[телефон приховано], у якому ОСОБА_2 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, з метою забезпечення цивільного позову потерпілих.
Вказаною ухвалою, окрім іншого, було накладено арешт на належну підозрюваному ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 шляхом позбавлення права відчуження.
В подальшому, в рамках судової справи №200/4679/19, провадження №1кп-932/319/25, вироком Шевченківського районного суду міста Дніпра від 20.06.2025 року, ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі.
Також вказаним вироком було задоволено цивільні позови трьох потерпілих про стягнення з ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальних збитків в сумі 66249 грн., 68835 грн. 25 коп., моральної шкоди в сумі 5000000 грн., 5000000 грн., 1000000 грн., витрат на правничу допомогу в сумі 75000 грн. та залишено без змін арешт нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_2 , у т.ч. на квартиру АДРЕСА_1 , накладений ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 07.11.2018 року, до виконання вироку в частині цивільних позовів.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19.03.2026 року вирок Шевченківського районного суду міста Дніпра від 20.06.2025 року було залишено без змін.
В обгрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту квартири та заборони її відчуження, представник позивачки посилався на те, що остання не є особою в інтересах якої накладено обтяження на квартиру, а також, що її подальше відчуження відповідачем на користь інших осіб, які не будуть сторонами оспорюваного договору дарування та матимуть статус добросовісного набувача, унеможливить виконання рішення суду та ефективний захист прав позивачки.
Поряд з цим, враховуючи той факт, що стосовно квартири АДРЕСА_1 наявне діюче обтяження у вигляді арешту, накладеного ухвалою слідчого судді від 07.11.2018 року в рамках кримінального провадження №1201804[телефон приховано], який залишений без змін вироком суду від 20.06.2025 року, який набрав законної сили, вказана обставина унеможливлює подальше відчуження квартири відповідачем на користь інших осіб.
Крім того, вжиття заходів забезпечення у вигляді арешту та заборони відчуження квартири в даному випадку може унеможливити виконання вироку суду від 20.06.2025 року, який набрав законної сили, в частині задоволення цивільних позовів потерпілих у кримінальному провадженні та обмеження їх прав на отримання присудженого на їх користь відшкодування, у т.ч. за рахунок реалізації арештованого у кримінальному провадженні майна засудженого ОСОБА_2 .
За вказаних вище обставин, в задоволенні клопотання представника позивачки про забезпечення позову з підстав, наведених у клопотанні, слід відмовити.
Керуючись ст.ст.149,150,152,153,258-260 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Відмовити в задоволенні клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Лабовкіна Олександра Олександровича про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена учасниками справи шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя С.Ю.Казак