Справа № 420/1149/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє представник Яковенко Ігор Миколайович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилася у невиплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 14.04.2020 по 29.12.2025;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку з 14.04.2020 по 29.12.2025 відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач при звільненні не провів з ним повного розрахунку, оскільки індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 була виплачена лише на виконання судових рішень, а остаточний розрахунок здійснено 29.12.2025. Посилаючись на статті 116, 117 КЗпП України, які, на його думку, підлягають застосуванню до спірних правовідносин у зв`язку з відсутністю спеціального правового регулювання, позивач вважає, що має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку до дня його фактичного проведення.
Ухвалою від 23.01.2026 провадження у справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
26.02.2026 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній позов не визнає.
В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що спеціальним законодавством, яке регулює проходження військової служби, не передбачено обов`язку щодо виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а норми Кодексу законів про працю України на військовослужбовців не поширюються. Також відповідач послався на практику Європейського суду з прав людини, роз`яснення Міністерства соціальної політики України та зазначив, що після ухвалення судових рішень про стягнення індексації правовідносини сторін пов`язані з виконанням судових рішень, а не з нормами трудового законодавства. Крім того, відповідач вказав, що позивач не звертався із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів, а остаточний розрахунок з ним було проведено 29.12.2025.
З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду зобов`язано відповідача надати до суду відомості та відповідні докази щодо дати та сум остаточного розрахунку з позивачем, довідку про грошове забезпечення позивача за останні два місяці до звільнення з обов`язковим зазначенням кількості днів та складових грошового забезпечення.
Відповідні документи частково були надані відповідачем разом із відзивом на позов.
Ухвалою від 23.07.2026 витребовано у Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) в якості доказів:
- накази про призначення на посаду, звільнення з посади, виключення із списків особового складу військової частини ОСОБА_1 ;
- відомості у формі довідки про нараховані і виплачені ОСОБА_1 при звільненні суми грошового забезпечення, винагород, допомог і компенсацій;
- відомості у формі довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 за два місяці, які передували місяцю звільнення та про розмір його середньоденного грошового забезпечення за той же період.
03.08.2026 відповідач знов частково виконав вимоги ухвали суду про витребування доказів.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Рішення ухвалюється судом в межах строку розгляду справи з урахуванням строку перебування судді у щорічній основній відпустці та на лікарняному, а також з урахуванням періодів тривалої відсутності електроенергії в будівлі суду внаслідок ракетних обстрілів збройними угрупуваннями російської федерації та тривалості повітряних тривог, оголошених в м. Одесі.
Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2020 року №71 старшого прапорщика ОСОБА_1 , начальника сховища відділу зберігання технічного майна речової служби речового складу Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом начальника НОМЕР_3 об`єднаного центру забезпечення (по особовому складу) від 26.11.2019 року №22-РС у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, вказано вважати таким, що 13.04.2020 року справи та посаду здав та направити на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Водночас, як зазначає позивач, при звільненні йому не здійснено нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
З цих підстав позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року по справі №420/10017/21, яке набрало законної сили 07.10.2021 року зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
На виконання вищезазначеного рішення суду відповідачем була нарахована та виплачена позивачу індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року в розмірі 40502,44 грн., що підтверджується Довідкою про отримане грошове забезпечення та суми індексації за період з 1 січня 2016 року по 28.02.2018 року.
Вважаючи, суму яку сплатив позивач на виконання рішення суду від 06.09.2021 року по справі №420/10017/21 такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства позивач повторно звернувся з позовом до суду.
Рішенням суду від 09.08.2024 року по справі №420/12828/24, яке набрало законної сили 10.09.2024 року, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 застосувати січень 2008 року як базовий місяць при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, на виконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2021 року по справі №420/10017/21, та здійснити виплату донарахованих сум.
На виконання вищенаведеного рішення суду відповідачем було нараховано та 29.12.2025 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 42475,95 грн., що підтверджується довідкою №G68PB5Q60CF25OMF від 30.12.2025.
При цьому відповідач не виплатив позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.
У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, Законом №2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.
Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що Військовою частиною НОМЕР_1 не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Як встановлено судом, згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2020 №71 старшого прапорщика ОСОБА_1 , начальника сховища відділу зберігання технічного майна речової служби речового складу Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом начальника НОМЕР_3 об`єднаного центру забезпечення (по особовому складу) від 26.11.2019 №22-РС у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, вказано вважати таким, що 13.04.2020 справи та посаду здав та направити на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі №420/12828/24 проведено лише 29.12.2025 (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).
Оскільки позивач виключений зі списків особового складу частини 13.04.2020, тому початковою датою буде наступний день після виключення позивача зі списків частини, тобто 14.04.2020.
Оскільки повний розрахунок з позивачем проведений 29.12.2025, тому кінцевою датою для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні буде 28.12.2025 - день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли йому було виплачено всі суми грошового забезпечення.
Таким чином, позивач виключений зі списків частини 13.04.2020, а виплата всіх сум грошового забезпечення в загальній сумі 82 978,39 (40502,44 + 42475,95) грн відповідачем здійснена лише 29.12.2025, відповідно, час затримки розрахунку при звільненні буде період з 14.04.2020 (наступний день після виключення позивача зі списків частини) по 28.12.2025 включно (день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли йому були виплачені всі суми грошового забезпечення).
Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 14.04.2020 по 28.12.2025 є протиправною.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.04.2020 по 29.12.2025 року відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 р. у справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2020 року №71 старшого прапорщика ОСОБА_1 , начальника сховища відділу зберігання технічного майна речової служби речового складу Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом начальника НОМЕР_3 об`єднаного центру забезпечення (по особовому складу) від 26.11.2019 року №22-РС у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, вказано вважати таким, що 13.04.2020 року справи та посаду здав та направити на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 14.04.2020, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 р. у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 у справі №420/10017/21 Військовою частиною НОМЕР_1 на розрахунковий рахунок позивача перерахована сума грошового забезпечення у розмірі 40 502,44 грн.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.08.2024 у справі №420/12828/24 Військовою частиною НОМЕР_1 на розрахунковий рахунок позивача перерахована сума грошового забезпечення у розмірі 42 475,95 грн., а саме 29.12.2025 року.
Таким чином, відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 29.12.2025, виплативши на виконання рішення суду від 09.08.2024 у справі №420/12828/24 всі суми грошового забезпечення у загальній сумі 82 978,39 грн.
Відповідно до Довідки Військової частини НОМЕР_1 про середньоденний заробіток за два останні місяці перед звільненням за лютий 2020 року та березень 2020 року ОСОБА_1 від 02.02.2026 №942/735 за останні два місяці до звільнення позивачу нараховано грошове забезпечення за лютий - березень 2020 року у сумі 25 311,60 грн (12655,80 грн + 12655,80 грн). Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 60 дні.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 421,86 грн (25311,60 грн/60 календарний день).
Затримка розрахунку при звільненні становить 2085 календарні дні (період з 14.04.2020 по 28.12.2025 включно).
З 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції ст.117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 у справі № 440/8467/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22.
Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 14.04.2020 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється ст.117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 по 28.12.2025 включно - ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.
Таким чином, з урахуванням приписів ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 29.12.2025, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 по 18.01.2023.
При вирішенні позовних вимог щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 14.04.2020 по 18.07.2022 включно, суд враховує наступне.
Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 421,86 грн (25311,60 грн/60 календарний день).
Затримка розрахунку при звільненні становить 826 календарні дні (період з 14.04.2020 по 18.07.2022).
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із сумами, які підлягали виплаті при звільненні, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Зокрема, загальний розмір виплат, які підлягали виплаті позивачу при звільненні, складає 340429,13 грн (257450,74 грн - виплачена сума при звільненні + 82978,39 грн - виплачена сума на виконання судового рішення).
Істотність частки невиплаченого грошового забезпечення в порівнянні із загальним розміром виплат, які підлягали виплаті при звільненні, складає 24,38 % (82978,39 грн - розмір несвоєчасно виплачених сум / 340429,13 грн (розмір сум, які підлягали виплаті при звільненні) х 100 % )).
Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 13.04.2020 по 18.07.2022 з врахуванням істотності частки становить 84953,66 грн ((421,86 грн грн х 826 календарні дні х 24,38 %) :100 %).
Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 28.12.2025 включно суд враховує обмеження періоду стягнення шістьома місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, що становить 184 календарні дні (з 19.07.2022 по 18.01.2023).
Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 76989,45 грн (421,86 грн х 184 календарні дні).
Враховуючи розгляд правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку відповідно до редакції ст.117 КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ та після, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 161943,11 грн, в тому числі за період з 13.04.2020 по 18.07.2022 в розмірі 84953,66 грн та з 19.07.2022 по 28.12.2025 у розмірі 76989,45 грн.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Приписами ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір".
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.04.2020 по 29.12.2025 включно.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13.04.2020 по 18.07.2022 в розмірі 84953 (вісімдесят чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят три) грн 66 коп та з 19.07.2022 по 28.12.2025 у розмірі 76989 (сімдесят шість тисяч дев`ятсот вісімдесят дев`ять) грн 45 коп, а всього в сумі 161943 (сто шістдесят одна тисяча дев`ятсот сорок три) грн 11 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.С. Пекний