Справа № 420/1465/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє адвокат Гнатюк Дмитро Володимирович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії) за період з 13.06.2022 по 20.01.2023 включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50% мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 13.06.2022 по 20.01.2023 включно, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року (але не менше 50% мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704, та здійснити всі належні доплати, з урахуванням раніше проведених виплат;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії) за період з 23.01.2023 по 19.05.2023 включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50% мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 23.01.2023 по 19.05.2023 включно, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року (але не менше 50% мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704, та здійснити всі належні доплати, з урахуванням раніше проведених виплат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що під час проходження служби, нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалися не у повному обсязі, а саме у періоді з 13.06.2022 по 20.01.2023 р. та з 23.01.2023 по 19.05.2023 нарахування та виплата основних видів грошового забезпечення проводилася без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Позивач вимушений звертатися до суду із даним позовом.
Ухвалою від 26.01.2026 провадження у справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Також вищенаведеною ухвалою суду зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали надати до суду витяг із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 про призначення ОСОБА_1 на посаду, відомості щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 13.06.2022 по 20.01.2023 із зазначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався при нарахуванні грошового забезпечення та зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали надати до суду відомості щодо нарахування та виплати за період з 23.01.2023 по 19.05.2023 грошового забезпечення, із зазначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався при нарахуванні грошового забезпечення.
09.02.2026 відповідачем-2 подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній позов не визнає.
В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до адміністративного суду, а наведені ним обставини не свідчать про наявність поважних причин для його поновлення. Крім того, відповідач вказав, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанов Кабінету Міністрів України № 704 та № 481, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють порядок грошового забезпечення військовослужбовців. На думку відповідача, розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовим званням у спірний період є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, а тому правові підстави для проведення перерахунку грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, відсутні. Також відповідач зазначив, що дії щодо нарахування та виплати грошового забезпечення були вчинені в межах наданих законом повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством. Крім того, відповідач звернув увагу на неконкретизованість позовних вимог щодо складових грошового забезпечення, які, на думку позивача, підлягають перерахунку, що, на його переконання, унеможливлює встановлення факту порушення прав позивача та свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.
З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
12.02.2026 року представником позивача надано відповідь на відзив Військової частини НОМЕР_2 .
Позивач у відповіді на відзив наполягає, що позов подано у межах процесуальних строків, оскільки спірні правовідносини пов`язані зі звільненням та остаточним розрахунком, а тому застосуванню підлягає тримісячний строк звернення до суду, який ним дотримано. Також позивач заперечує правомірність застосування відповідачем розрахункової бази 1762 грн, посилаючись на те, що до 20.05.2023 відсутні правові підстави для її використання, а після скасування відповідних обмежень судовою практикою Верховного Суду розрахунок мав здійснюватися з урахуванням актуального прожиткового мінімуму. Окрім цього, позивач вказує, що доводи відповідача щодо неконкретизованості позовних вимог є безпідставними, оскільки спір стосується неправомірного заниження грошового забезпечення внаслідок неправильного розрахунку, а обов`язок доведення правомірності нарахувань покладається на відповідача, який належних розрахунків не надав.
Ухвалою суду від 19.02.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_2 про залишення позовної заяви без розгляду.
16.03.2026 року від представника відповідача-1 надійшов відзив на адміністративний позов.
Відповідач-1 заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що грошове забезпечення військовослужбовців визначається відповідно до Постанови КМУ №704 та пов`язаних нормативних актів, а у спірний період розрахунок здійснювався із застосуванням установлених державою підходів до визначення посадових окладів і окладів за військовим званням. Також зазначається, що після змін, внесених постановою КМУ №481, з 20.05.2023 року розрахункова величина визначається у фіксованому розмірі 1762 грн, що, на думку відповідача, підтверджує правомірність застосованого підходу до нарахування грошового забезпечення.
Крім того, відповідач вказує, що у спірний період військова частина НОМЕР_1 перебувала на фінансовому забезпеченні іншої військової частини та не здійснювала самостійного розпорядження коштами, у зв`язку з чим первинна фінансова документація та відомості щодо нарахування грошового забезпечення знаходяться у військовій частині НОМЕР_2 , яка є належним володільцем відповідної інформації. Відповідач-1 вважає, що за таких обставин відсутні правові підстави для покладення на нього обов`язку щодо перерахунку та виплати спірних сум.
Разом з відзивом відповідачем подано клопотання про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву.
17.03.2026 року позивачем надано відповідь на відзив відповідача-1.
Позивач у відповіді на відзив Військової частини НОМЕР_1 зазначає, що заперечення відповідача є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права. Суду наголошується, що пункт 4 Постанови КМУ №704 у редакції, чинній до внесення змін Постановою №103, підлягає застосуванню у спірний період, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 відповідні зміни були визнані протиправними та скасованими, що відновило дію попереднього механізму визначення грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму.
Позивач також вказує, що доводи відповідача про «нечинність» первісної редакції пункту 4 Постанови №704 є помилковими та суперечать усталеній судовій практиці Верховного Суду, яка підтверджує обов`язок застосування саме цієї редакції при розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців після 29.01.2020. У зв`язку з цим застосування відповідачем фіксованого розміру 1762 грн при розрахунку грошового забезпечення є неправомірним та призвело до істотного заниження виплат позивачу.
Крім того, позивач зазначає, що доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для перерахунку та неналежного тлумачення рішення у справі №826/6453/18 є безпідставними, оскільки зазначене судове рішення має загальнообов`язковий характер у частині скасування незаконних нормативних змін і підлягає застосуванню у всіх аналогічних правовідносинах, включаючи спір щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Ухвалою суду від 17.03.2026 року Військовій частині НОМЕР_1 поновлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
Враховуючи, що учасниками справи подані необхідні для розгляду справи заяви по суті спору та докази, суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення.
Рішення ухвалюється судом в межах строку розгляду справи з урахуванням строку перебування судді у щорічній основній відпустці та на лікарняному, а також з урахуванням періодів тривалої відсутності електроенергії в будівлі суду внаслідок ракетних обстрілів збройними угрупуваннями російської федерації та тривалості повітряних тривог, оголошених в м. Одесі.
Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.
ОСОБА_1 у період з 13.06.2022 по 20.01.2023 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , а у період з 23.01.2023 року по 19.03.2025 рік проходив у Військовій частині НОМЕР_3 , що в свою чергу підтверджується витягами з наказів від 13.06.2022 року №7, від 20.01.2023 №18, від 23.01.2023 року №23 та від 19.03.2025 року №78, які наявні в матеріалах справи.
Також згідно витягу із наказу Командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій службі) від 24.10.2025 року №303 зазначено вважати, що з 24.10.2025 року позивач справи та посаду здав. А також виключено з 24.10.2025 року із списків особового складу частин та всіх видів забезпечення.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачами Військова частина НОМЕР_3 перебувала у безпосередньому підпорядкуванні та на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_2 , яка як розпорядник бюджетних коштів здійснювала виплату грошового забезпечення Позивачу.
У серпні 2025 року Військову частину НОМЕР_3 було офіційно розформовано. У результаті такого розформування всі права та обов`язки частини, перейшли до Військової частини НОМЕР_2 як до правонаступника, що не заперечується відповідачем.
З метою належного визначення фактичних виплат та їх складових, представником Позивача - адвокатом Гнатюком Дмитром Володимировичем було подано адвокатський запит вих. № 16-12/2025 від « 16» грудня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) із проханням надати витяг із наказу командира Військової частини НОМЕР_3 про призначення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , на посаду, надати довідку щодо нарахування та виплати грошового забезпечення (основного та додаткового) військовослужбовцю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 за період служби з 23.01.2023 року по 19.05.2023 рік включно та окремо зазначити суми нарахувань та виплат по місяцях, у розрізі видів виплат (основне грошове забезпечення - посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років; додаткова винагорода, премії, компенсації тощо).
Подібного змісту запит представником позивача надіслано також до Військової частини НОМЕР_1 .
Крім того, на адресу НОМЕР_6 окремої бригади територіальної оборони (Військова частина НОМЕР_2 ) представником Позивача було подано заяву з проханням провести перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 23.01.2023 року по 19.05.2023 рік включно виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 - 2684,00 грн, відповідно до положень пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 (у редакції, чинній після скасування пункту 6 Постанови № 103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18), з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року (копію адв.запиту і заяви долучаємо).
У відповідь на адвокатський запит, лише 122-га окрема бригада територіальної оборони (Військова частина НОМЕР_2 ) листом № 1156/717/Вих. Зпі від 16.12.2025 р. надала відповідь до якої додано витяг із Наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) №189 від 05.07.2024 р. та довідку №2324/ФЕС від 22.12.2025.
Із змісту вище зазначеної довідки №2324/ФЕС від 22.12.2025 вбачається, що посадовий оклад та оклад за військовим званням у спірний період визначалися із застосуванням фіксованої базової величини 1762 грн, тобто без урахування прожиткового мінімуму працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідних календарних років (2023), як це передбачено п. 4 Постанови № 704, з урахуванням правових наслідків постанови Шостого ААС від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18. Так само, перерахунок сум грошового забезпечення за період з 23.01.2023 року по 19.05.2023 рік із застосуванням актуальних розмірів прожиткового мінімуму не проводився, що призвело до заниження не лише основних окладів, а й залежних від них щомісячних додаткових виплат (надбавок, доплат, підвищень) та премій.
Таким чином за час проходження позивачем військової служби нарахування та виплата грошового забезпечення у період з 13.06.2022 по 20.01.2023 та з 23.01.2023 року по 19.05.2023 проводилася без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Зокрема, ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно з ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За правилом ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2008 року розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294.
30.08.2017 року з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців Кабінету Міністрів України було прийнято постанову №704 (далі за текстом постанова №704).
Згідно з п.10 постанови №704, згадане нормативне рішення набирало чинності з 01.01.2018.
Пунктом 4 постанови №704 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1052 до п.10 Постанови Кабінету Міністрів України 704 були внесені зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018 на 01.01.2019.
Таким чином, станом на 01.01.2018 постанова №704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 до п.10 Постанови № 704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018.
При цьому, п.4 постанови № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01.03.2018 року Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Пункт 4 Постанови № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020), тобто до 29.01.2020.
З 29.01.2020 року була відновлені юридична дія п.4 Постанови Кабінету Міністрів України 704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, з 29.01.2020 року знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Відтак, під час розв`язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ та п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.
Водночас, з 29.01.2020 року була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року.
Таким чином, 29.01.2020 року настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов`язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020 року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Статтею 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.
На підставі частини 3 статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
При цьому, відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України, порядок встановлення державних стандартів (п. 3).
Тобто, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили закону.
В свою чергу, Закони України «Про Державний бюджет на 2022 рік», «Про Державний бюджет на 2023 рік» не містять застережень щодо застосування в 2022-2023 роках, як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року.
Таким чином, до 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не входили в суперечність з Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та з Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Отже суд доходить висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог та визнання протиправною бездіяльність відповідачів щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії) за період з 13.06.2022 по 20.01.2023 включно та з 23.01.2023 року по 19.05.2023 рік включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50% мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 та похідних вимог.
Водночас щодо тверджень відповідача-2 у відзиві на те, що стороною позивача невірно пред`явлено позовні вимоги як основні так і похідні до визначеного складу учасників справи позаяк Військова частина НОМЕР_2 , яка є розпорядником бюджетних коштів фактично лише здійснює виплату грошових коштів та не займається їх нарахуванням (оформленням відомостей нарахувань, в тому числі й щодо грошового забезпечення військовослужбовців, військова частина яких не є розпорядником бюджетних коштів), що слідує із вимог пунктів 1.4.-1.6 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, суд вказує на таке.
Відповідно до вимог абзацу п`ятого пункту 8 Порядку №260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Підставами для нарахування та виплати грошового забезпечення згідно з пунктом 3 Порядку №260 є, зокрема: штат військової частини; накази про призначення на посаду, зарахування до списків особового складу, вступ до виконання обов`язків за посадою, зарахування у розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати.
Згідно з абзацом першим пункту 8 Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Отже, грошове забезпечення виплачується військовослужбовцю на підставі належним чином оформлених документів та відповідного наказу командира за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні.
Зазначеним положенням кореспондує пункт 4.3 Правил № 280, відповідно до якого виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюються за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення).
При цьому пунктом 1.5 розділу І Правил № 280 передбачено, що у разі невключення військової частини до мережі розпорядників бюджетних коштів така військова частина зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).
Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.
Отже, у разі перебування військової частини на фінансовому забезпеченні в іншої військової частини - розпорядника коштів третього рівня, грошове забезпечення виплачується військовослужбовцю таким розпорядником коштів на підставі документів, передбачених пунктом 3 Порядку №260, які подаються командиром військової частини документів, до штату якої зарахований військовослужбовець і в якій він перебуває у списках особового складу.
Натомість військовою частиною - розпорядником коштів третього рівня на підставі належним чином оформлених і спільно підписаних розрахунково-платіжних документів забезпечується фінансування та фактична виплата грошового забезпечення і інших передбачених законом виплат.
Таким чином, у разі перебування військової частини на фінансовому забезпеченні в іншої військової частини, саме на військову частину, до штату якої зарахований військовослужбовець та у списках особового складу якої він перебуває, покладається обов`язок щодо організації оформлення та подання документів, необхідних для нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю.
Повертаючись до обставин справи, судом встановлено, що у спірний період 23.01.2023 року по 19.05.2023 року позивач проходив службу та перебував у списках особового складу військової частини НОМЕР_3 .
Відповідно, саме на військову частину НОМЕР_3 покладався обов`язок щодо організації оформлення та подання до Військової частини НОМЕР_2 , документів, необхідних для належного нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення.
Аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 28.05.2026 року по справі №420/28894/24.
Поряд з цим суд зазначає, що Військова частина НОМЕР_3 перебувала у безпосередньому підпорядкуванні та на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_2 , яка як розпорядник бюджетних коштів здійснювала виплату грошового забезпечення Позивачу.
У серпні 2025 року Військову частину НОМЕР_3 було офіційно розформовано. У результаті такого розформування всі права та обов`язки частини, перейшли до Військової частини НОМЕР_2 як до правонаступника, що не заперечується відповідачем.
Таким чином суд вказує на те, що з урахуванням розформування Військової частини НОМЕР_3 всі права та обов`язки в тому числі щодо нарахування перейшли до Військової частини НОМЕР_2 і тому в даному випадку це протиправна бездіяльність з боку саме Військової частини НОМЕР_2 , оскільки доказів здійснення такого нарахування та виплати після розформування до суду не надано. Водночас доказів того що означений обов`язок перейшов до будь якої іншої Військової частини відповідачем-2 не надано.
Таким чином, з урахуванням викладеного, суд робить висновок про задоволення позовних вимог.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Приписами ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії) за період з 13.06.2022 по 20.01.2023 включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50% мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ІПН НОМЕР_5 ) грошове забезпечення за період з 13.06.2022 по 20.01.2023 включно, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року (але не менше 50% мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704, та здійснити всі належні доплати, з урахуванням раніше проведених виплат.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії) за період з 23.01.2023 по 19.05.2023 включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50% мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ІПН НОМЕР_5 ) грошове забезпечення за період з 23.01.2023 по 19.05.2023 включно, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року (але не менше 50% мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704, та здійснити всі належні доплати, з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.С. Пекний