Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
УХВАЛА
04 серпня 2026 року Справа № 520/16739/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, пр. Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ, 03168) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 12 травня 2023 року грошового забезпечення, усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії за посадою, в тому числі розмірів матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань, допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року та на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України провести ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 12 травня 2023 року нарахування та виплатити грошове забезпечення, усі щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за посадою, в тому числі розміри матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомогу для оздоровлення за 2020-2023 роки з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року та на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.
Ухвалою від 22.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
03.07.2026 до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 , в якому міститься клопотання залишити позов без розгляду.
В обґрунтування клопотання зазначено, що позивач у період з 16.12.2019 по 02.02.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та щомісячно отримував грошове забезпечення, у зв`язку з чим був обізнаний про розмір нарахованих і виплачених йому сум.
Представник відповідача посилається на положення частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, якою у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення встановлено місячний строк звернення до адміністративного суду, а також на положення статті 233 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких після 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, зокрема щодо стягнення належної працівникові заробітної плати, становить три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
За твердженням відповідача, грошове забезпечення військовослужбовця є щомісячною виплатою, розмір якої відомий особі під час її отримання. Отже, отримуючи грошове забезпечення у розмірі, який позивач вважає неналежним, останній мав реальну можливість з`ясувати його складові, порядок обчислення та нормативно-правові підстави проведених нарахувань.
Відповідач указує, що упродовж спірного періоду позивач не звертався із заявами чи запитами щодо надання інформації про складові його грошового забезпечення та не вчиняв інших активних дій з метою з`ясування правильності його нарахування. Тому посилання позивача на те, що про порушення свого права він дізнався лише після отримання відповіді на адвокатський запит, на думку відповідача, не змінює моменту початку перебігу строку звернення до суду.
Також зазначено, що з вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 12.05.2023 позивач звернувся до суду лише у червні 2026 року, тобто зі значним пропуском установленого законом строку. При цьому позивачем не подано заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, не наведено поважних причин його пропуску та не надано доказів існування об`єктивних і непереборних обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
Посилаючись на частини третю, четверту статті 123 та пункт 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, представник відповідача просить залишити позовну заяву без розгляду.
Суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи заяви відповідача, дійшов наступного.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Разом із тим предметом спору в цій справі є правильність нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових виплат за період з 29.01.2020 по 12.05.2023, а не законність прийняття позивача на військову службу, її проходження чи звільнення з військової служби як таких.
Конституційний Суд України в рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 та №9-рп/2013 зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці» є рівнозначними в аспекті наявності у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці. Під належною працівникові заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, установлених законодавством.
Грошове забезпечення військовослужбовців за своєю правовою природою є винагородою за проходження військової служби та охоплюється поняттям оплати праці в аспекті застосування гарантій щодо строку звернення до суду з вимогами про його нарахування і виплату.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 дійшла висновку, що стаття 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права особи у разі порушення законодавства про оплату праці. Ця норма поширюється на працівників і службовців незалежно від характеру їхньої трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Отже, під час вирішення питання про дотримання строку звернення до суду у спорі щодо нарахування та виплати грошового забезпечення застосуванню підлягають спеціальні приписи статті 233 Кодексу законів про працю України, а не місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом установлено, що заявлені позовні вимоги стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 12.05.2023, який охоплює правовідносини, що виникли як до, так і після 19.07.2022.
До 19.07.2022 частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України було передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції.
Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, яка набула чинності 19.07.2022, працівник міг звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк із дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, передбаченого статтею 116 цього Кодексу.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 сформулювала висновок щодо застосування статті 233 Кодексу законів про працю України до вимог про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період, який охоплює часові проміжки до та після 19.07.2022.
Верховний Суд зазначив, що правовідносини, які мали місце до 19.07.2022, регулюються статтею 233 Кодексу законів про працю України у попередній редакції, відповідно до якої право особи на звернення до суду з вимогами про стягнення належної їй заробітної плати, у тому числі грошового забезпечення, не обмежувалося будь-яким строком. До правовідносин, які виникли після 19.07.2022, застосовується правове регулювання, чинне після цієї дати.
У цій постанові Верховний Суд відступив, зокрема, від висновків, відповідно до яких до всього спірного періоду застосовувалася редакція статті 233 Кодексу законів про працю України, чинна на момент подання позову, та наголосив на необхідності розмежування спірних періодів залежно від редакції закону, чинної на час виникнення відповідних правовідносин.
Застосовуючи наведений висновок до обставин цієї справи, суд зазначає, що вимоги позивача за період з 29.01.2020 до 18.07.2022 включно регулюються положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до 19.07.2022, яка не обмежувала право на звернення до суду з вимогами щодо належного грошового забезпечення будь-яким строком.
Подальше внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України не має зворотної дії в часі та не може погіршувати становище особи щодо правовідносин, які виникли до набрання такими змінами чинності.
Отже, доводи відповідача про необхідність обчислення строку звернення до суду щодо всього спірного періоду з моменту щомісячного отримання позивачем грошового забезпечення не узгоджуються з принципом незворотності дії закону в часі та наведеними висновками Верховного Суду.
Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України, частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Конституційний Суд України зазначив, що строки звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат відповідають вимогам Конституції України лише за умови, що вони не позбавляють сутності права на своєчасне одержання винагороди за працю, залишають працівникові реальну й достатню можливість для звернення до суду та забезпечують належний баланс інтересів працівника, роботодавця і суспільства.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлений частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк є надмірно коротким, а зобов`язання щодо виплати винагороди за працю має триваючий характер. Таке обмеження призводить до фактичного звуження змісту й обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, та позбавляє його реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист.
Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 установлено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, втрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їхні окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно зі статтею 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Судом установлено, що адміністративний позов подано 08.06.2026, тобто після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 11.12.2025 №1-р/2025 та після втрати чинності положенням частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Таким чином, на день звернення позивача до суду положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, на яке відповідач посилається як на правову підставу пропуску позивачем тримісячного строку, вже втратило чинність у відповідній частині та не могло бути застосоване судом як підстава для обмеження права позивача на судовий захист.
Поряд із цим із позовної заяви та доданих до неї документів убачається, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України з 16.12.2019 по 20.12.2024, після чого продовжив проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_4 Національної гвардії України з 20.12.2024 по 30.04.2026.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України військова служба є публічною службою.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Отже, переміщення позивача 20.12.2024 з Військової частини НОМЕР_1 до Військової частини НОМЕР_4 не свідчило про припинення військової служби, оскільки після виключення зі списків особового складу однієї військової частини він продовжив проходження військової служби в іншому військовому формуванні.
Таким чином, позивач безперервно проходив військову службу з 16.12.2019 до 30.04.2026, а остаточно військову службу припинив 30.04.2026.
Із цим адміністративним позовом позивач звернувся до суду 08.06.2026, тобто через 39 днів після припинення військової служби.
За приписами частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Перебіг установленого частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України тримісячного строку у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, пов`язаний не із самим фактом щомісячного отримання грошового забезпечення, а з днем одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.11.2025 у справі №306/2708/23 звернула увагу, що статтею 233 Кодексу законів про працю України передбачено різні юридичні факти, з якими пов`язується початок перебігу строку звернення до суду залежно від характеру спору. Зокрема, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, перебіг тримісячного строку починається з дня одержання ним письмового повідомлення, передбаченого статтею 116 Кодексу законів про працю України.
З огляду на викладені обставини, звернення позивачем до суду з даним адміністративним позовом відбулося в межах строку, встановленого законом.
Матеріалами справи також підтверджено, що 08.05.2026, тобто невдовзі після припинення військової служби, представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом щодо порядку нарахування та виплати грошового забезпечення. Відповідь Військової частини НОМЕР_1 на цей запит датована 23.05.2026, а позов подано 05.06.2026.
Суд також відхиляє посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 09.03.2026 у справі №460/9170/24, оскільки наведена справа стосувалася строку звернення за отриманням соціальної виплати, врегульованої спеціальними положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та відповідного порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Натомість у справі, що розглядається, спір стосується нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця як винагороди за проходження військової служби. Отже, правовідносини у зазначених справах не є подібними за предметом спору, нормативним регулюванням і юридичними фактами, з якими пов`язується початок перебігу строку звернення до суду.
Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з частиною четвертою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження висновок про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Застосування зазначених положень можливе лише за умови встановлення судом факту пропуску позивачем установленого законом строку звернення до суду.
Водночас відповідачем не доведено, а судом не встановлено факту пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Доводи клопотання ґрунтуються на застосуванні однакового строку до всього спірного періоду без урахування редакцій статті 233 Кодексу законів про працю України, чинних у відповідні періоди, висновків Верховного Суду щодо незворотності змін, унесених із 19.07.2022, Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025, безперервного проходження позивачем військової служби до 30.04.2026 та дати подання цього позову.
Отже, вимоги позивача за період з 29.01.2020 до 18.07.2022 не обмежувалися будь-яким строком звернення до суду, а після припинення військової служби 30.04.2026 позивач звернувся до суду в межах тримісячного строку.
За таких обставин передбачені частинами третьою, четвертою статті 123 та пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України правові підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні, у зв`язку з чим клопотання Військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 118, 122, 123, 240, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В:
У задоволенні заяви клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, пр. Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ, 03168) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Н.А. Полях