ПОСТАНОВА
Іменем України
03 серпня 2026 року м. Кропивницький
справа № 394/914/25
провадження № 22-ц/4809/1298/26
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на заочне рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2026 року у складі судді Краснопольської Л. П. і
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовної заяви
В серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило:
-стягнути на свою користь суму заборгованості в розмірі 72 877 грн 50 коп, з яких: сума кредиту - 7 900 грн, сума процентів за користування кредитом - 63 002 грн 50 коп, нараховані позивачем проценти за 10 календарних днів - 1 975 грн;
-стягнути на свою користь сплачений судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн;
-в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України за формулою: Розрахунок інфляційних втрат: І = ((si * s): 100) - s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s - сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, Розрахунок 3 % річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С - сума основного боргу; 3 - 3% річних; 100 - переведення відсотків; 365 - кількість днів у році; Дн. - кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних із ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал»;
-роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.
Позовна заява мотивована тим, що 09.01.2024 між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про надання споживчого кредиту № 1378041, шляхом введення відповідачем направленого кредитором на його мобільний номер телефону одноразового ідентифікатора для підписання договору.
Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 було надано кредит на наступних умовах: сума кредиту - 8 000 грн, спосіб надання кредиту - шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 ; строк кредитування - 360 днів; періодичність платежів - кожні 30 днів; стандартна відсоткова ставка - 2,50 % в день; знижена процентна ставка - 1,00 %; орієнтовна реальна річна процентна ставка за стандартною ставкою - 90465,53% річних; орієнтована загальна вартість кредиту за стандартною ставкою - 80 000 грн.
ТОВ «Слон Кредит» свої зобов`язання виконало в повному обсязі, проте відповідач порушив умови договору та не повернув в повному обсязі кредит, а також не виконав інші грошові зобов`язання.
За договором факторингу № 24122024 від 24.12.2024 ТОВ «Слон Кредит» відступило право вимоги за договором кредиту № 1378041 від 09.01.2024 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», а відповідно ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло права вимоги, згідно Реєстру боржників до договору факторингу № 24122024 від 24.12.2024, в тому числі до ОСОБА_1 .
Станом на 03.01.2025 загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 1378041 від 09.01.2024 становить 72 877,50 грн, з яких: 7 900 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 63 002,5 грн - нараховані проценти первісним кредитором; 1 975 грн - нараховані проценти ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» за 10 календарних днів.
Оскільки, відповідач не виконує взятих на себе зобов`язань по поверненню кредиту та сплаті відсотків та має заборгованість перед позивачем, яку в добровільному порядку сплатити не бажає, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» звернулось до суду з відповідним позовом.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2026 року позовні вимоги за позовом ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором № 1378041 від 09.01.2024, розмір якої станом на 03.01.2025 складає 15 800 грн.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» сплачений судовий збір в розмірі 532 грн 92 коп та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач довів факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та набуття права вимоги за договором факторингу.
Водночас суд першої інстанції встановив, що строк кредитування закінчився 24.12.2024, а доказів його продовження позивач не надав.
З урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду суд першої інстанції дійшов висновку, що після спливу строку кредитування договірні проценти за користування кредитом не можуть нараховуватися, тому відсутні підстави для стягнення 1 975 грн процентів, нарахованих після закінчення строку дії договору.
Крім того, суд першої інстанції, керуючись принципами розумності та співмірності, зменшив витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем, з 10 000 грн до 1 000 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» просить рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 29.04.2026 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, безпідставно зменшив розмір процентів та фактично втрутився у договірні правовідносини сторін, змінивши погоджені ними умови кредитного договору.
Суд першої інстанції не мав повноважень змінювати розмір процентної ставки, оскільки принцип свободи договору, закріплений цивільним законодавством, передбачає обов`язковість виконання сторонами погоджених умов договору, а проценти за користування кредитом є платою за користування коштами, а не штрафною санкцією.
Проценти були нараховані виключно в межах строку дії кредитного договору, а висновок суду першої інстанції про припинення строку кредитування 24.12.2024 є помилковим, оскільки саме цього дня було укладено договір факторингу, але строк кредитного договору не закінчився.
На підставі договору факторингу від 24.12.2024 до ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» перейшло право вимоги як щодо вже існуючої заборгованості, так і щодо майбутньої вимоги, включаючи право нарахування процентів до закінчення строку кредитування.
Суд першої інстанції безпідставно прирівняв проценти за користування кредитом до штрафних санкцій та не надав належної оцінки поданим доказам, зокрема поденному розрахунку заборгованості, який є належним і допустимим доказом розміру заборгованості.
Відзив на апеляційну скаргу
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в частині, яка оскаржується.
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.
За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки ціна позову становить 72 877 грн 50 коп, тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2026 становить 99 840 грн), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що 09.01.2024 між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено електронний договір про надання споживчого кредиту № 1378041, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 8 000 грн строком на 360 днів зі стандартною процентною ставкою 2,5 % на день. Складовими частинами договору є паспорт споживчого кредиту, Правила надання коштів у позику та таблиця обчислення вартості кредиту.
Факт надання кредитних коштів підтверджено відповідними платіжними документами та інформацією АТ КБ «Приват Банк», згідно з якою 09.01.2024 на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 зараховано 8 000 грн.
24.12.2024 між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу № 24122024, за яким до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 1378041 від 09.01.2024, що підтверджується Реєстром боржників. Відповідача про відступлення права вимоги повідомлено листом від 25.12.2024. Згідно з Реєстром боржників загальний розмір переданої позивачу вимоги щодо відповідача становив 70 902,50 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості, станом на 15.07.2025 за кредитним договором № 1378041 утворилася заборгованість у розмірі 63 002,50 грн.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Оскільки зі змісту апеляційної скарги слідує, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по відсотках та в частині зобов`язання органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили і до моменту його виконання, здійснювати нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд згідно зі статтею 367 ЦПК України в іншій частині його не переглядає.
Щодо стягнення процентів
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).
Так, за ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.
В силу ст. ст. 509, 525-526, 598, 610, 611, 622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.
При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі.
Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Статтею 1081 ЦК України передбачено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Матеріалами справи підтверджується, що 09.01.2024 між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про надання споживчого кредиту № 1378041.
Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 було надано кредит на наступних умовах: сума кредиту - 8 000 грн, спосіб надання кредиту - шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 ; строк кредитування - 360 днів; періодичність платежів - кожні 30 днів; стандартна відсоткова ставка - 2,50% в день; знижена процентна ставка - 1,00%; орієнтовна реальна річна процентна ставка за стандартною ставкою - 90465,53% річних; орієнтована загальна вартість кредиту за стандартною ставкою - 80 000 грн (а. с. 90-93).
Згідно довідки, наданої ТОВ «Пейтек», який є банком партнером ТОВ «Слон Кредит» згідно договору про переказ коштів № 06062022-1 від 06.06.2022, відповідачу 09.01.2024, на виконання кредитного договору № 1378041, було перераховано платіж за номером транзакції № 13780411704819012, на банківську картку, маска картки № НОМЕР_1 в розмірі 8 000 грн (а. с. 86).
Відповідно до договору про організацію переказу грошових коштів № 06062022-1 від 06.06.2022, укладеного між ТОВ «Пейтек Україна» та ТОВ «Слон Кредит», відповідачу ОСОБА_1 09.01.2024, на виконання кредитного договору № 1378041, укладеного між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 , було перераховано на банківську карту № НОМЕР_1 в розмірі 8 000 грн (а. с. 67-69).
За договором факторингу №24122024 від 24.12.2024 ТОВ «Слон Кредит» відступило право вимоги за договором кредиту № 1378041 від 09.01.2024, на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», а відповідно ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло права вимоги, згідно Реєстру боржників до договору факторингу № 24122024 від 24.12.2024, в тому числі до ОСОБА_1 (а. с. 52-64).
Згідно з Реєстром боржників до договору факторингу № 24122024 від 24.12.2024 у ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» виникло право вимоги щодо боржника ОСОБА_1 на загальну суму 70 902,50 грн (а. с. 83).
Відповідно до копії платіжної інструкції № 6308 від 26.12.2024 ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» перерахувало на користь ТОВ «Слон Кредит» грошові кошти в розмірі 2 159 760,91 грн, призначення платежу «сплата за договором факторингу № 24122024 від 24.12.2024 (а. с. 75).
Відповідно до розрахунку, розмір заборгованості за договором № 1378041 від 09.01.2024 станом на 15.07.2025 становить 63 002,5 грн (а. с. 80-81).
Згідно витребуваної ухвалою суду першої інстанції інформації, АТ КБ «Приват Банк» повідомив, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ). Повідомлено також, що по рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) було здійснено транзакцію по зарахуванню коштів в розмірі 8 000 грн за період з 09.01.2024 по 09.01.2024 (а. с. 160-162).
З аналізу викладених обставин справи вбачається, що кредитний договір №1378041 був укладений між сторонами 09 січня 2024 року строком на 360 днів. Отже, погоджений сторонами строк кредитування тривав до 03 січня 2025 року включно.
При цьому відповідно до умов кредитного договору за користування кредитними коштами позичальник зобов`язався сплачувати проценти за встановленою договором процентною ставкою. Факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 8 000 грн та погодження сторонами розміру процентної ставки матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростований.
Як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, заявлені до стягнення проценти нараховані за період користування кредитними коштами, який не виходить за межі встановленого договором 360-денного строку кредитування, тобто до 03 січня 2025 року. Таким чином, проценти, які позивач просить стягнути, є процентами за фактичне користування відповідачем кредитними коштами протягом погодженого сторонами строку кредитування.
Відтак, з огляду на встановлений договором строк кредитування та період, за який відповідно до розрахунку позивачем нараховано проценти, суд приходить висновку, що заявлені до стягнення проценти нараховані саме в межах строку дії кредитного договору та відповідно до його умов.
За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами є обґрунтованими, підтверджуються умовами укладеного сторонами договору та наданим розрахунком заборгованості, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Водночас суд першої інстанції помилково встановив, що строк кредитування закінчився 24.12.2024, ототожнивши цю дату з датою укладення договору факторингу, не врахував належним чином встановлений сторонами 360-денний строк кредитування та фактичний період, за який такі проценти були нараховані, як наслідок, дійшов передчасного та помилкового висновку про безпідставність вимог позивача в частині стягнення процентів у повному обсязі, унаслідок чого неправильно визначив розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача.
Щодо позовних вимог в частині нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат у порядку, передбаченому положеннями ч. ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України
Відповідно до частини десятої статті 265 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, має право зазначити у рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Аналіз наведеної норми свідчить, що її застосування є правом суду, а не обов`язком, і здійснюється з урахуванням конкретних обставин справи, принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Разом з тим інфляційні втрати не є відсотками чи пенею у розумінні частини десятої статті 265 ЦПК України, оскільки мають іншу правову природу та є способом компенсації знецінення грошових коштів, а не платою за користування ними чи санкцією за порушення зобов`язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 дійшла висновку, що норми процесуального права надають суду дискреційні повноваження щодо вирішення питання про зазначення у рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту його виконання. При цьому така можливість нерозривно пов`язана з попереднім розглядом та задоволенням відповідних матеріально-правових вимог.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що нарахування відсотків або пені у порядку частини десятої статті 238 ГПК України (аналогічних за змістом частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) є продовженням їх нарахування за той самий період та на підставі тих самих норм матеріального права, які були покладені в основу рішення суду про їх стягнення.
Отже, передумовою застосування положень частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України є наявність заявленої позовної вимоги про стягнення відповідних відсотків або пені та її задоволення судом.
Матеріали справи свідчать, що позивач не заявляв самостійної позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а отже суд першої інстанції не вирішував по суті питання про їх стягнення.
За таких обставин відсутні правові підстави для застосування положень частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України, оскільки зазначені норми не можуть бути використані як самостійна підстава для нарахування нових видів платежів, які не були предметом судового розгляду.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для зазначення у рішенні про нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних до моменту виконання рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, заочне рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2026 року в частині розміру заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» підлягає зміні.
В іншій оскаржуваній частині рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Враховуючи, що фактично позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, в порядку розподілу судових витрат із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» підлягає стягненню 2 422 грн 40 коп судового збору, сплаченого позивачем за подання позову.
В порядку розподілу судових витрат із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги, що становить 78,32 % (57 077,5*100/72 877,5) підлягає стягненню 2 845 грн 84 коп (3 633,6*78,32%) судового збору, сплаченого позивачем при поданні апеляційної скарги.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження розміру витрат позивачем було надано: Заявку № 10205 на виконання доручення до Договору № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року (а. с. 88-89); ордер на надання правничої допомоги серії АІ № 1969963 (а. с. 95); акт № 10205 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року (а. с. 82); Договір № 10/12-2024 про надання правової допомоги від 10 грудня 2024 року (а. с. 50-51).
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).
Клопотань щодо зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції матеріали справи не містять.
Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги позивача підлягають повному задоволенню, в порядку розподілу судових витрат під час розгляду справи судом першої інстанції з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» під час розгляду справи судом першої інстанції.
Крім того, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження розміру витрат ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» було надано договір про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року (а. с. 188-189); ордер на надання правничої допомоги серії АН № 1975084 від 07.05.2026 (а. с. 186); платіжну інструкцію № 8461 від 05 травня 2026 року про оплату адвокату Крюковій М. В. 8 000 грн (а. с. 219); звіт про надання правової допомоги згідно Договору № 07/07-2022 від 07.07.2022 (а. с. 220).
Клопотань щодо зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Остаточно з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» підлягає стягненню 5 268 грн 24 коп судового збору та 18 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 362, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» задовольнити частково.
Заочне рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2026 року в частині розміру кредитної заборгованості, що підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», та в частині розподілу судових витрат змінити.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (код ЄДРПОУ 44559822) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 1378041 від 09.01.2024 урозмірі 72 877 (сімдесят дві тисячі вісімсот сімдесят сім) грн 50 коп, з яких: сума кредиту - 7 900 грн, сума процентів за користування кредитом - 63 002 грн 50 коп, нараховані позивачем проценти за 10 календарних днів - 1 975 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (код ЄДРПОУ 44559822) 5 268 (п`ять тисяч двісті шістдесят вісім) грн 24 коп судового збору та 18 000 (вісімнадцять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу
В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді С. М. Єгорова
О. І. Чельник