Постанова № 138728858 у справі № 196/591/25 від 03.08.2026

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 196/591/25 Номер провадження 22-ц/814/2460/26 Головуючий у 1-й інстанції Михайлюк О. І. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.

Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.

при секретарі: Коротун І. В.

учасники справи:

представник позивача Чорнобай Р.В.

третя особі ОСОБА_1

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 12 лютого 2026 року, ухвалене суддею Михайлюк О. І., повний текст рішення складений - 20 лютого 2026 року

у справі за позовом Виконавчого комітету Оболонської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області як органу опіки і піклування до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_1 , про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

03.05.2025 Виконавчий комітет Оболонської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області як орган опіки і піклування звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, в якому просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовна заява мотивована тим, що до Виконавчого комітету Оболонської сільської ради як органу опіки та піклування 03.03.2025 (вхідний №02-75/608) з письмовою заявою звернулась ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про повернення їй дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та надання висновку органу опіки та піклування про можливість передачі дитини для подальшого виховання матері у зв`язку з тим, що вона повернулась з місць позбавлення волі. Дане питання 27.03.2025 розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Оболонської сільської ради. Комісія, керуючись, п. 14 ст. 27 Порядку провадження діяльності органами опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 №866 (зі змінами), враховуючи найкращі інтереси дитини, вирішила, що повернення малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в біологічну сім`ю матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є недоцільним. Також на підставі рішення комісії від 27.03.2025 №3 та на Виконання рішення виконавчого комітету Оболонської сільської ради як органу опіки та піклування від 27.03.2025 №8, службою у справах дітей Виконавчого комітету Оболонської сільської ради протягом двох місяців підготовлено документи, необхідні для порушення питання про позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та надано їх на розгляд комісії 07.05.2025, де прийнято рішення про доцільність позбавлення матері її батьківських прав (рішення комісії від 07.05.2025 №5). Рішенням Виконавчого комітету Оболонської сільської ради від 28.05.2025 №5 затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 та прийнято рішення про подання до суду необхідних матеріалів про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 . Позивач вказує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що мала дівоче прізвище до укладання шлюбу « ОСОБА_4 », є матір`ю малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Громадянин ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьком вказаної дитини. Вироком Семенівського районного суду від 27.04.2019 (справа №547/368/18) ОСОБА_2 засуджено до 01 року 01 місяця позбавлення волі. Вироком Семенівського районного суду від 24.05.2018 (справа №547/331/18) ОСОБА_5 засуджено до 05 років 03 місяці позбавлення волі. Державною установою «Полтавська виправна колонія (№64)» від 26.12.2019 №15/07-644 надано інформацію про те, що ОСОБА_5 відбував покарання у вказаній установі з 25.10.2018 по 24.11.2023. Станом на 28.05.2025 ОСОБА_5 до Виконавчого комітету Оболонської сільської ради усно і письмово про повернення йому дитини ОСОБА_3 та надання висновку органу опіки та піклування про можливість передачі дитини для подальшого виховання батькові у зв`язку з тим, що він повернувся з місць позбавлення волі, не звертався. Місце перебування ОСОБА_5 невідоме. Розпорядженням Семенівської районної державної адміністрації Полтавської області від 02.07.2018 №213 малолітній ОСОБА_3 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування, та прийнято рішення про влаштування дитини до КП «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради». Рішенням Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради від 26.08.2021 №216 опікуном над малолітньою ОСОБА_3 призначено громадянку ОСОБА_1 , жительку АДРЕСА_1 . Надані Виконавчим комітетом Шевченківської районної у місті Полтаві ради матеріали (вхідний від 05.03.2025 №02-75/643) свідчать про належне виконання ОСОБА_1 обов`язків опікуна. Дитина забезпечена необхідним рівнем виховання, догляду, навчання, розвитку, дозвілля, відпочинку та оздоровлення. ОСОБА_2 відбувала покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 19.09.2018 по 18.10.2019, звідки була звільнена. Позивач вказує, що ОСОБА_2 після відбування строку покарання проживала зі своєю матір`ю за адресою: Дніпропетровська область Самарівський район, с. Дмухайлівка. З грудня 2019 почала співмешкати та проживає по цей час з громадянином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 23.05.2022, мають двох спільних дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Згідно листа служби у справах дітей Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 05.03.2025 №12/01-11, ОСОБА_2 дійсно проживає з чоловіком ОСОБА_6 , донькою ОСОБА_9 та сином ОСОБА_10 за вказаною нею адресою. У будинку є пічне опалення, ванна кімната, кухня та дві жилі кімнати, проте туалет відсутній. У будинку облаштовані окремі місця для сну та відпочинку дітей. Діти ОСОБА_9 та ОСОБА_10 забезпечені одягом відповідно до сезону, засобами гігієни та продуктами харчування (акт обстеження умов проживання від 05.03.2025). ОСОБА_2 та ОСОБА_6 офіційно не є власниками будинку, в якому проживають. Власного житла офіційно не мають. Встановити наявність або відсутність заробітку чи іншого доходу ОСОБА_2 також не є можливим, так як ОСОБА_2 після звільнення з місць позбавлення волі по даний час офіційно не працевлаштовувалася. З її слів має тимчасовий, мінливий підробіток. Крім того, позивач зазначає, що органом опіки та піклування було встановлено, що малолітня донька ОСОБА_9 у 2022 перебувала на обліку служби у справах дітей Царичанської селищної ради як дитина, що опинилася в складних життєвих обставинах у зв`язку з тим, що батьки дитини зловживали спиртними напоями, в результаті чого мав факт вилучення дитини з родини та влаштування у патронатну сім`ю. Після проходження ОСОБА_2 разом з чоловіком ОСОБА_6 кодування від алкогольної залежності, малолітню ОСОБА_9 повернуто для проживання у родину батьків. За інформацією з офіційного веб-порталу «Судова влада України», ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності: 09.07.2020 за ст. 173-2 ч.1 КУпАП (вчинення домашнього насильства); 25.01.2020 за ст. 184 ч.1 КУпАП (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей); 12.05.2020 за ст. 184 ч.1 КУпАП (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей). Під час перебування доньки ОСОБА_3 у КП «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» та після вибуття з закладу під опіку, ОСОБА_2 долею дитини жодного разу та ніяким чином не поцікавилася, у вказаний заклад після відбування покарання не з`являлася, отримати будь-які відомості про місцезнаходження доньки після вибуття з закладу не намагалася. Місце перебування ОСОБА_2 службі у справах дітей Виконавчого комітету Оболонської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області до подачі заяви про повернення доньки не було відоме, оскільки, вибуваючи з ув`язнення, ОСОБА_2 вказала недостовірну інформацію про подальше місце проживання. ОСОБА_2 є дорослою, дієздатною людиною та маючи бажання повернути дитину та здійснити батьківське піклування, мала можливості звернутися до державних органів з метою встановити місце перебування дитини та в подальшому вчинити дії, спрямовані на вирішення питання щодо її повернення для подальшого спільного проживання, виховання та догляду за нею. Саме на матір покладено обов`язок повідомляти відповідні органи про звільнення з місць позбавлення волі. Проте, ОСОБА_2 як мати не вчинила таких дій. З її слів, після звільнення з місць позбавлення волі не вживала жодних дій щодо встановлення місця проживання дитини, не цікавилася ії долею, розвитком, станом здоров`я. ОСОБА_2 не надала жодних доказів існування об`єктивних причин, які б унеможливлювали її участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Згідно матеріалів особової справи дитини, позбавленої батьківського піклування, ОСОБА_3 , яка ведеться службою у справах дітей Виконавчого комітету Оболонської сільської ради, ОСОБА_2 , починаючи з часу народження доньки, до набуття нею статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, систематично ухилялася від виконання батьківських обов`язків. Малолітня ОСОБА_3 на засіданні Комісії висловила бажання надалі жити з опікуном ОСОБА_1 , яку вважає та називає своєю матір`ю. Опікун дитини ОСОБА_1 повністю підтримує рішення комісії та органу опіки та піклування Оболонської сільської ради з даного питання.

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 12 лютого 2026 року позов Виконавчого комітету Оболонської сільської ради як органу опіки та піклування до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_1 , про позбавлення батьківських прав - задоволено.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач могла і повинна була усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з дитиною, враховуючи її вік станом на 2019, коли її контакт з матір`ю повністю припинився, може призвести до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв`язку між ними і відчуження дитини від неї. Саме бездіяльність відповідача призвела до розриву зв`язків між нею та її дитиною ОСОБА_3 і, таким чином, підштовхнула думку дитини проти неї. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин між дитиною та матір`ю, що є найважливішою складовою поняття «сімейне життя», протягом 6 років, що передували поданню даного позову органом опіки та піклування, у суду відсутні підстави вважати, що анулювання юридичного зв`язку між матір`ю та дитиною ОСОБА_3 негативно вплине на ці відносини. Отже, позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 не суперечить інтересам останньої, яка висловилась за такий результат вирішення спору, посилаючись на відсутність матері в її житті та виконання нею батьківських обов`язків. Таким чином, за обставин цієї справи позбавлення відповідача батьківських прав здійснюється згідно із законом - пункт 2 частини першої статті 164 СК України, та спрямоване на захист прав та інтересів дитини, тобто, має законну мету і втручання у права відповідача є пропорційним меті позбавлення її батьківських прав. Вжиття судом такого заходу є стимулювання відповідача щодо виконання своїх обов`язків стосовно доньки. У разі зміни відповідачем поведінки та обставин, що є підставою для позбавлення її батьківських прав, остання відповідно до статті 169 Сімейного кодексу України має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги про позбавлення її батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не містили жодної норми матеріальної права, яка є підставою для позбавлення батьківських прав, а з посилання в прохальній частині позовних вимог на ст. 164 Сімейного кодексу України не вбачається можливим встановити конкретну підставу, передбачену вказаною статтею Сімейного кодексу України, яка може бути застосована для позбавлення батьківських прав. Незважаючи на це, суд першої інстанції, самостійно дійшов висновку про те, що правовою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав позивач визначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України. Більш того, усі докази, які можуть свідчити про нехтування ОСОБА_2 батьківськими обов`язками, датовані 2016-2018, і чомусь взагалі не згадується, ані в позовній заяві, ані в оскаржуваному судовому рішення факт того, що ОСОБА_2 змінилася і реально хоче налагодити стосунки зі своєю донькою. Також, суд першої інстанції посилається на притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за домашнє насильство, але у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов`язково слід перевіряти, чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності. Вказані обставини суд першої інстанції взагалі не перевіряв і складається враження, що з самого початку суд першої інстанції був налаштований виключно на те, щоб позбавити ОСОБА_2 батьківських прав, не звертаючи уваги на те, що її життя дійсно змінилось. У даному випадку, в діях ОСОБА_2 протягом останніх років і на сьогоднішній день відсутні підстави для позбавлення її батьківських прав, передбачені ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, позовні вимоги є безпідставними і суд першої інстанції мусив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Крім того, необхідно враховувати, що дитина останні роки проживає в сім`ї третьої особи ОСОБА_1 , яка, на погляд відповідача, умисно налаштовує дочку проти неї, що впливає на думку дитини про те, з ким вона бажає проживати. Також, суд першої інстанції взагалі не розглянув заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності, хоча у своєму рішення констатує факт того, що відповідачем вказана заява була подана.

У відзиві на апеляційну скаргу Виконавчий комітет Оболонської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У судове засідання апеляційного суду 03.08.2026 не з`явилася відповідач ОСОБА_2 , вона належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 07.05.2026 судової повістки про виклик до суду у цивільній справі на електронну адресу у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (т.2 а.с. 105), яка була доставлена до електронного кабінету. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 27.04.2026 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 03.08.2026 о 10.20 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених продату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що відповідно до свідоцтва про народження, серія НОМЕР_1 , виданого 22.12.2015 Виконавчим комітетом Оболонської сільської ради Семенівського району Полтавської області (т.1 а.с. 24), громадянка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що мала дівоче прізвище до укладання шлюбу « ОСОБА_4 » (свідоцтво про шлюб, серія НОМЕР_2 , видане повторно 07.10.2022 Царичанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровському району Дніпропетровської області Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (т.1 а.с. 25), є матір`ю малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Громадянин ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьком вказаної дитини.

Згідно наявних у справі матеріалів особової справи дитини, позбавленої батьківського піклування, ОСОБА_3 , яка ведеться службою у справах дітей Виконавчого комітету Оболонської сільської ради, ОСОБА_2 , починаючи з часу народження доньки, до набуття нею статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, систематично ухилялася від виконання батьківських обов`язків, що підтверджується наступними документами:

- листом Оболонської сільської ради до Семенівської центральної районної лікарні від 27.04.2016 №183 щодо шкідливих звичок родини ОСОБА_5 (т.1 а.с. 34);

- рішенням Виконавчого комітету Оболонської сільської ради від 25.10.2016 №3 «Про виконання батьківських обов`язків ОСОБА_11 та ОСОБА_5 » (т.1 а.с. 35);

- листом Оболонської сільської ради до Семенівської ЦРЛ від 07.11.2016 №580 щодо шкідливих звичок родини ОСОБА_5 (т.1 а.с. 36);

- рішенням Виконавчого комітету Оболонської сільської ради від 29.11.2016 №4 «Про виконання батьківських обов`язків ОСОБА_11 та ОСОБА_5 » (т.1 а.с. 37);

- рішенням Виконавчого комітету Оболонської сільської ради від 27.12.2016 №7 «Про виконання батьківських обов`язків ОСОБА_11 та ОСОБА_5 » (т.1 а.с. 38);

- листом Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Семенівської районної державної адміністрації від 06.01.2017 №01-08/8 до Служби у справах дітей Семенівської районної державної адміністрації «Про сім`ю ОСОБА_11 та ОСОБА_5 » (т.1 а.с. 39);

- листом-клопотанням Семенівської районної державної адміністрації від 11.01.2017 №01-41/98 до Полтавського обласного соціального центру матері та дитини щодо направлення ОСОБА_11 до Центру на опалювальний зимовий період з метою набуття матір`ю навичок догляду за дитиною (т.1 а.с. 40);

- довідкою Полтавського обласного соціального центру матері та дитини від 25.01.2017 №01-09/11 про тимчасове проживання ОСОБА_11 зі своєю донькою ОСОБА_3 в Центрі (т.1 а.с. 41);

- рішенням Виконавчого комітету Оболонської сільської ради від 26.01.2017 №3 «Про виконання батьківських обов`язків ОСОБА_11 та ОСОБА_5 » (т.1 а.с. 42);

- рішенням Виконавчого комітету Оболонської сільської ради від 24.03.2017 №4 «Про виконання батьківських обов`язків ОСОБА_11 » (т.1 а.с. 43);

- поданням Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Семенівської районної державної адміністрації від 16.01.2018 №01-11/4 з додатком до Управління соціального захисту населення Семенівської районної державної адміністрації про припинення виплати коштів державної соціальної допомоги при народженні дитини матері ОСОБА_11 по причині використання їх не за призначенням (т.1 а.с. 44);

- наказом Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Семенівської районної державної адміністрації від 01.02.2018 №5 «Про взяття під соціальний супровід сім`ї, яка перебуває у складних життєвих обставинах» (т.1 а.с. 46);

- листом Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Семенівської районної державної адміністрації від 08.02.2018 №01-08/24 до Семенівського відділення поліції ГУНП в Полтавській області «Про сімю ОСОБА_5 та ОСОБА_11 » (т.1 а.с. 47);

- листом Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Семенівської районної державної адміністрації від 06.03.2018 №01-09/53 до Оболонської сільської ради «Про сімю ОСОБА_11 та ОСОБА_5 » (т.1 а.с. 48);

- рішенням Виконавчого комітету Оболонської сільської ради від 15.03.2018 №8 «Про виконання батьківських обов`язків щодо утримання та виховання дитини батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_11 » (т.1 а.с. 49);

- листом Семенівської центральної районної лікарні від 19.03.2018 №205 до Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Семенівської районної державної адміністрації та до Оболонської сільської ради про госпіталізацію дитини (т.1 а.с. 50);

- листом Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Семенівської районної державної адміністрації від 21.03.2018 №01-08/66 до Семенівського відділення поліції ГУНП в Полтавській області «Про сімю ОСОБА_5 та ОСОБА_11 » (повторно) (т.1 а.с. 51);

- листом Семенівської районної державної адміністрації від 11.05.2018 №01-09/122 до Оболонської сільської ради про вжиття заходів щодо залучення матері ОСОБА_11 до виконання своїх обов`язків із догляду та виховання малолітньої дитини ОСОБА_12 (т.1 а.с. 52);

- рішенням Виконавчого комітету Оболонської сільської ради від 15.05.2018 №8 «Про виконання рішення Виконавчого комітету від 15.03.2018 року «Про виконання батьківських обов`язків щодо утримання та виховання дитини батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_11 » (т.1 а.с. 53);

- наказом служби у справах дітей Семенівської районної державної адміністрації від 30.05.2018 №03 «Про взяття на облік дитини ОСОБА_3 » (т.1 а.с. 54);

- наказом служби у справах дітей Семенівської районної державної адміністрації від 02.07.2018 №06 «Про зняття з обліку дитини ОСОБА_3 » (т.1 а.с. 55).

Судом першої інстанції також встановлено, що вироком Семенівського районного суду від 27.04.2019 (справа №547/368/18) ОСОБА_2 засуджено до 01 року 01 місяця позбавлення волі (т.1 а.с. 31).

Вироком Семенівського районного суду від 24.05.2018 (справа №547/331/18) ОСОБА_5 засуджено до 05 років 03 місяці позбавлення волі. Державною установою «Полтавська виправна колонія (№64)» від 26.12.2019 №15/07-644 надано інформацію про те, що ОСОБА_5 відбував покарання у вказаній установі з 25.10.2018 по 24.11.2023 (т.1 а.с. 26).

Станом на 28.05.2025 ОСОБА_5 до Виконавчого комітету Оболонської сільської ради усно і письмово про повернення йому дитини ОСОБА_3 та надання висновку органу опіки та піклування про можливість передачі дитини для подальшого виховання батькові у зв`язку з тим, що він повернувся з місць позбавлення волі, не звертався. Місце перебування ОСОБА_5 невідоме.

Розпорядженням Семенівської районної державної адміністрації Полтавської області від 02.07.2018 №213 малолітній ОСОБА_3 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування, та прийнято рішення про влаштування дитини до Кременчуцького обласного спеціалізованого будинку дитини (т.1 а.с. 27).

Комунальне підприємство «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» повідомило листом від 25.06.2021 №635 про те, що малолітня ОСОБА_3 влаштована та перебуває у закладі з 11.10.2018, а також інформувало листом від 14.09.2021 №814, що вказана дитина вибула з закладу 06.09.2021 під опіку (т.1 а.с. 28-29).

Під час перебування доньки ОСОБА_3 у Комунальному підприємстві «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» та після вибуття з закладу під опіку, ОСОБА_2 долею дитини жодного разу та ніяким чином не поцікавилася, у вказаний заклад після відбування покарання не з`являлася, отримати будь-які відомості про місцезнаходження доньки після вибуття з закладу не намагалася. Вказані факти підтверджуються письмовим поясненням ОСОБА_2 від 03.03.2025 (т.1 а.с. 33), а також поясненнями відповідача в судовому засіданні.

Рішенням Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради від 26.08.2021 №216 опікуном над малолітньою ОСОБА_3 призначено громадянку ОСОБА_1 , жительку АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 30).

Надані Виконавчим комітетом Шевченківської районної у місті Полтаві ради матеріали (вхідний від 05.03.2025 №02-75/643), свідчать про належне виконання ОСОБА_1 обов`язків опікуна. Дитина забезпечена необхідним рівнем виховання, догляду, навчання, розвитку, дозвілля, відпочинку та оздоровлення.

Згідно довідки про звільнення, серія ХАР №2602, виданої 18.10.2029 Державною установою «Качанівська виправна колонія (№54)», ОСОБА_2 відбувала покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 19.09.2018 по 18.10.2019, звідки була звільнена (т.1 а.с. 31).

ОСОБА_2 після відбування строку покарання проживала зі своєю матір`ю за адресою: Дніпропетровська область Самарівський район, с. Дмухайлівка.

З грудня 2019 ОСОБА_2 почала співмешкати та проживає по цей час з громадянином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 61).

ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 23.05.2022, мають двох спільних дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно листа служби у справах дітей Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 05.03.2025 №12/01-11, ОСОБА_2 дійсно проживає з чоловіком ОСОБА_6 , донькою ОСОБА_9 та сином ОСОБА_10 за вказаною нею адресою. У будинку є пічне опалення, ванна кімната, кухня та дві жилі кімнати, проте туалет відсутній. У будинку облаштовані окремі місця для сну та відпочинку дітей. Діти ОСОБА_9 та ОСОБА_10 забезпечені одягом відповідно до сезону, засобами гігієни та продуктами харчування (акт обстеження умов проживання від 05.03.2025) (т.1 а.с. 32).

ОСОБА_2 та ОСОБА_6 офіційно не є власниками будинку, у якому проживають. Власного житла офіційно не мають.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 після звільнення з місць позбавлення волі по даний час офіційно не працевлаштовувалася та з її слів має тимчасовий, мінливий підробіток.

Малолітня донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у 2022 перебувала на обліку служби у справах дітей Царичанської селищної ради як дитина, що опинилася в складних життєвих обставинах у зв`язку з тим, що батьки дитини зловживали спиртними напоями, в результаті чого мав факт вилучення дитини з родини та влаштування у патронатну сім`ю.

Після проходження ОСОБА_2 разом з чоловіком ОСОБА_6 кодування від алкогольної залежності, малолітню ОСОБА_9 повернуто для проживання у родину батьків.

За інформацією з офіційного вебпорталу «Судова влада України», яка є загальнодоступною та перевірена судом першої інстанції, ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства (ст. 173-2 КУпАП) та неналежного виконання батьківських обов`язків (ст. 184 КУпАП).

Так, постановою Царичанського суду Дніпропетровської області від 09.07.2020 у справі №196/668/20 за ст. 173-2 КУпАП провадження було закрито на підставі ст. 22 КУпАП у зв`язку зі щирим каяттям ОСОБА_2 . При цьому судом встановлений факт вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, і обмежився усним зауваженням. У зв`язку з ухиленням ОСОБА_2 від явки до суду, до неї застосовувався привід (постанови суду від 12.06.2020, від 30.06.2020).

Постановою Царичанського суду Дніпропетровської області від 12.01.2022 у справі №196/1275/21 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді попередження.

Постановою Царичанського суду Дніпропетровської області від 12.05.2022 у справі №196/153/22 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, провадження у справі закрито у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП.

03.03.2025 до Виконавчого комітету Оболонської сільської ради як органу опіки та піклування (вхідний №02-75/608) з письмовою заявою звернулась ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про повернення їй дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та надання висновку органу опіки та піклування про можливість передачі дитини для подальшого виховання матері у зв`язку з тим, що вона повернулась з місць позбавлення волі.

Дане питання 27.03.2025 розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Оболонської сільської ради.

Комісія, керуючись п. 14 ст. 27 Порядку провадження діяльності органами опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 №866 (зі змінами), враховуючи найкращі інтереси дитини, прийняла висновок, що повернення малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у біологічну сім`ю матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є недоцільним (т.1 а.с. 10-14).

Рішенням Виконавчого комітету Оболонської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області №8 від 27.03.2025 затверджено висновок органу опіки та піклування про неможливість передачі дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для подальшого виховання матері ОСОБА_2 (т.1 а.с. 9).

На підставі та на виконання рішення Виконавчого комітету Оболонської сільської ради як органу опіки та піклування від 27.03.2025 №8, службою у справах дітей Виконавчого комітету Оболонської сільської ради протягом двох місяців підготовлено документи, необхідні для порушення питання про позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та надано їх на розгляд комісії.

Рішенням Виконавчого комітету Оболонської сільської ради від 28.05.2025 №5 затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 та прийнято рішення про подання до суду необхідних матеріалів про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 (т.1 а.с. 15)

Крім того, відповідно до статті 171 Сімейного кодексу України судом першої інстанції заслухано думку малолітньої ОСОБА_12 , яка суду зазначила, що хоче жити зі своєю мамою ОСОБА_13 , з якою у них дуже гарні відносини. Вказала, що їй подобається жити з мамою ОСОБА_13 , а з рідною мамою вона познайомилась тільки зараз і не хоче з нею спілкуватись, оскільки вона її не знає. Також ОСОБА_14 зазначила, що не засмутиться, якщо ОСОБА_2 позбавлять батьківських прав на неї (т.2 а.с. 49).

Суд першої інстанції врахував категоричну думку дитини, яка досягли такого віку і ступеню зрілості, за яких суд має ставитися серйозно до її думок, врахувавши найкращі інтереси дітей, яка вказала про те, що взагалі не знайома була до 2025 зі своєю рідною матір`ю та категорично відмовляється з нею спілкуватись та жити.

Звертаючись до суду із позовом, Виконавчий комітет Оболонської сільської ради як орган опіки та піклування, як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , посилалася на те, що вона ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, зокрема, вона не бере участі у вихованні та догляді за дитиною, дитина перебуває на утриманні та забезпеченні опікуна ОСОБА_1 .

Отже, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивач визначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

Досліджені судом першої інстанції під час розгляду справи докази та встановлені обставини, заслухана судом думка дитини, свідчать про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , оскільки вона не піклується тривалий час (6 років) про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, взагалі не спілкується з донькою, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини.

ОСОБА_2 є дорослою, дієздатною людиною. Маючи бажання повернути дитину та здійснити батьківське піклування, мала можливості звернутися до державних органів з метою встановити місце перебування дитини та у подальшому вчинити дії, спрямовані на вирішення питання щодо її повернення для подальшого спільного проживання, виховання та догляду за нею. Саме на матір покладено обов`язок повідомляти відповідні органи про звільнення з місць позбавлення волі.

Проте, ОСОБА_2 як мати, не вчинила таких дій та після звільнення з місць позбавлення волі не вживала жодних дій щодо встановлення місця проживання доньки ОСОБА_12 , не цікавилася її долею, розвитком, станом здоров`я.

ОСОБА_2 не надала жодних доказів існування об`єктивних причин, які б унеможливлювали її участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Даних про цілеспрямовані дії опікуна ОСОБА_1 на погіршення відносин між дитиною ОСОБА_3 та матір`ю ОСОБА_2 , матеріали справи не містять.

Усе вищенаведене свідчить про свідому та винну поведінку ОСОБА_2 в ухиленні від виконання обов`язків щодо виховання дитини ОСОБА_3 .

Така поведінка відповідача призвела до того, що був втрачений зв`язок між нею та дитиною, яка після тривалого нехтування нею батьківськими обов`язками, висловили бажання про позбавлення її батьківських прав. Дитина категорично заперечує стосовно налагодження стосунків з біологічноюматір`ю.

Дослідженням висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції встановив, що дані, зазначені у висновку про доцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 на дитину ОСОБА_3 , повністю підтверджуються дослідженими судом наявними у справі доказами та відповідають якнайкращим інтересам дитини.

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.

Згідно п. 14 ст. 27 Порядку провадження діяльності органами опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 №866 (зі змінами), служба у справах дітей за місцем походження дитини, позбавленої батьківського піклування, на підставі заяви матері, батька, які повернулися з місць позбавлення волі, про повернення їм дитини обстежує їх житлово-побутові умови, перевіряє наявність або відсутність заробітку чи іншого доходу, про що складає відповідний акт, звертається до закладу, установи чи організації, що надає соціальні послуги дітям і сім`ям з дітьми (далі - соціальний заклад), та/або фахівця із соціальної роботи щодо забезпечення проведення оцінки їх потреб з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею та готує висновок районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади про можливість передачі дитини для подальшого виховання матері чи батькові.

Якщо за результатами розгляду питання про можливість передачі дитини матері, батькові, які повернулися з місць позбавлення волі, районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади зробить висновок про неможливість передачі дитини для подальшого виховання матері, батькові служба у справах дітей за місцем походження дитини, позбавленої батьківського піклування, протягом двох місяців збирає документи, необхідні для порушення питання про позбавлення батьків їх батьківських прав. Такі документи можуть бути підготовлені також у разі, коли після повернення з місць позбавлення волі або звільнення з-під варти, батьки не звернулися із заявою про повернення дитини.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, відповідно до преамбули якої, дитині для повного й гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Згідно зі статтею 9 Конвенції, держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню. Статтею 18 Конвенції про права дитини, передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Крім цього, вказані правовідносини регулюються міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається із Закону України «Про охорону дитинства» від 21.06.2001 №-2558-ІІІ, а також інших нормативно - правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №402/428/16-ц, Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №180/1954/19, від 13.11.2020 у справі №760/6835/18, від 09.11.2020 у справі №753/9433/17, від 02.11.2020 у справі №552/2947/19,від 24.04.2019 у справі №300/908/17, від 12.09.2023 у справі № 213/2822/21.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №753/2025/19).

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.

Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996).

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (див. постанову Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №404/3499/17).

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №366/2047/18 зазначено, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) 30.06.2020 ухвалив рішення у справі «Ilya Lyapin v. russia» (заява № 70879/11), за обставин якої, заявник із 2003 не проживав разом зі своїм сином 2001 року народження, а з 2004 не брав участі у вихованні сина та лише час від часу надавав фінансову допомогу. Отже на час позбавлення заявника батьківських прав він не проживав з дитиною на протязі восьми років і не підтримував зв`язок протягом семи років. Дитина була інтегрована в свою родину, глибоко прив`язана до матері, брата та нового чоловіка матері, з яким проживала протягом семи років, та який повністю взяв на себе роль батька і мав намір усиновити дитину.

ЄСПЛ звернув увагу на суперечливі аргументи заявника, який з одного боку пояснював, що вирішив не втручатися у життя сина та дати йому можливість «адаптуватися до нової сім`ї», а з іншого боку вказував, що колишня дружина перешкоджала його контактам з дитиною.

Однак ЄСПЛ не вважав вказані аргументи переконливими, вказавши, що якщо припустити, що заявник добровільно усунувся від життя своєї дитини, щоб дати їй можливість адаптуватися до нового чоловіка своєї матері, то незрозуміло чому цей період «адаптації» тривав сім років. Крім того, заявник ніколи не звертався за допомогою до органів опіки та піклування чи національних судів для організації доступу та контактів з дитиною.

На думку ЄСПЛ, заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, - може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв`язку між ними і відчуження дитини від нього.

Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв`язків між ним і його сином і, таким чином, підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв`язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини.

ЄСПЛ, розглядаючи справи на підставі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово вказував на необхідність поглибленого вивчення національними судами всієї сімейної ситуації і відповідних факторів, а також проведення збалансованої та обґрунтованої оцінки відповідних інтересів кожної особи з постійним прагненням віднайти найкраще рішення для дітей (див. рішення у справах Sahin v. Germany [GC], № 30943/96, §§ 64-68, ECHR 2003-VIII; Sommerfeld v. Germany [GC], № 31871/96, §§ 62-64, ECHR 2003-VIII (витяги); C. v. Finland, № 18249/02, § 52, 09.05.2006; та Z.J. v. Lithuania, № 60092/12, §§ 96-100, 29.04.2014).

Згідно з частиною шостою статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У справі «Мамчур проти України» (рішення від 16.07.2015, заява №10383/09) ЄСПЛ зазначив, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Відповідно до висновків ЄСПЛ у справах про права дітей та забезпечення їхніх найкращих інтересів, взаємна потреба батьків і дітей у сімейному контакті один з одним є чи не найважливішою складовою поняття «сімейне життя», і заходи, що перешкоджають задоволенню таких потреб, є втручанням у відповідне право, захищене статтею 8 Конвенції. Тому такі заходи мають обов`язково відповідати нагальній соціальній потребі, що переслідується, та не порушувати справедливий баланс, який повинен бути досягнутий між відповідними конкуруючими інтересами, з пріоритетом забезпечення найкращих інтересів дитини (рішення ЄСПЛ від 30.11.2017 у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії», заява №37283/13, від 18.06.2019 у справі «Хаддад проти Іспанії», заява №16572/17).

У рішенні ЄСПЛ від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», заява №8793/79, суд вважає, що захід має бути як відповідним поставленій меті, так і пропорційним їй. Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного позову є позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Розглядаючи цей спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

При цьому, колегія суддів зауважує, що у доводах апеляційної скарги відповідач ОСОБА_2 посилається на те, що позовні вимоги про позбавлення її батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не містили жодної норми матеріальної права, яка є підставою для позбавлення батьківських прав, а із посилання на ст. 164 Сімейного кодексу України у прохальній частині позовних вимог не вбачається можливим встановити конкретну підставу, передбачену вказаною статтею Сімейного кодексу України, яка може бути застосована для позбавлення її батьківських прав. Проте, незважаючи на це, суд першої інстанції, самостійно дійшов висновку, що правовою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав позивач визначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

Колегія суддів апеляційного суду, з урахуванням вимог ч.1,2 ст. 5 ЦПК України, які передбачають, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором, а у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, приходить до висновку, що судом першої інстанції, виходячи із встановлених у справі фактичних обставин та характеру спірних правовідносин сторін, прийшов до правильного висновку про застосування при вирішенні спору саме п.2 ч. 1 ст. 164 СК України, що узгоджується з вище вказаною нормою ЦПК України.

Отже, тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанови Верховного Суду від 29.07.2021 у справі №686/16892/20, від 11.09.2020 у справі №357/12295/18, від 29.04.2020 у справі №522/10703/18, від 13.04.2020 у справі №760/468/18, від 11.03.2020 у справі №638/16622/17, від 06.09.2023 у справі №545/560/21, 06.03.2024 у справі №150/137/23, від 20.03.2024 у справі №405/5236/20).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №402/428/16-ц, Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №180/1954/19, від 13.11.2020 у справі №760/6835/18, від 09.11.2020 у справі №753/9433/17, від 02.11.2020 у справі №552/2947/19, від 24.04.2019 у справі №300/908/17, від 12.09.2023 у справі №213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №753/2025/19).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18.02.2021 у справі №645/920/19, від 07.02.2022 у справі №759/3554/20, від 12.02.2024 у справі №202/1931/22).

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_15 , матір`ю якої є ОСОБА_2 , а батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується ксерокопією свідоцтва про народження, серія НОМЕР_1 , виданим 22.12.2015 Виконавчим комітетом Оболонської сільської ради Семенівського району Полтавської області (т.1 а.с. 24).

Згідно наявних у справі матеріалів особової справи дитини, позбавленої батьківського піклування, ОСОБА_3 , яка ведеться службою у справах дітей Виконавчого комітету Оболонської сільської ради, ОСОБА_2 , починаючи з часу народження доньки, до набуття нею статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, систематично ухилялася від виконання батьківських обов`язків, що підтверджується наведеними у рішення суду документами, які надані позивачем в якості письмових доказів у справі, за період 2016-2018 р.р.

Вироком Семенівського районного суду від 27.04.2019 (справа №547/368/18) ОСОБА_2 засуджено до 01 року 01 місяця позбавлення волі (т.1 а.с. 31). Згідно довідки про звільнення, серія ХАР №2602, виданої 18.10.2029 Державною установою «Качанівська виправна колонія (№54)», ОСОБА_2 відбувала покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 19.09.2018 по 18.10.2019, звідки була звільнена (т.1 а.с. 31).

Вироком Семенівського районного суду від 24.05.2018 (справа №547/331/18) ОСОБА_5 засуджено до 05 років 03 місяці позбавлення волі. Державною установою «Полтавська виправна колонія (№64)» від 26.12.2019 №15/07-644 надано інформацію про те, що ОСОБА_5 відбував покарання у вказаній установі з 25.10.2018 по 24.11.2023 (т.1 а.с. 26). Станом на 28.05.2025 ОСОБА_5 до Виконавчого комітету Оболонської сільської ради усно і письмово про повернення йому дитини ОСОБА_3 та надання висновку органу опіки та піклування про можливість передачі дитини для подальшого виховання батькові у зв`язку з тим, що він повернувся з місць позбавлення волі, не звертався. Місце перебування ОСОБА_5 невідоме.

Розпорядженням Семенівської районної державної адміністрації Полтавської області від 02.07.2018 №213 малолітній ОСОБА_3 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування, та прийнято рішення про влаштування дитини до Кременчуцького обласного спеціалізованого будинку дитини (т.1 а.с. 27).

Комунальне підприємство «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» повідомило листом від 25.06.2021 №635 про те, що малолітня ОСОБА_3 влаштована та перебуває у закладі з 11.10.2018. Під час перебування доньки ОСОБА_3 у Комунальному підприємстві «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» та після вибуття 06.09.2021 дитини із закладу під опіку, ОСОБА_2 долею дитини жодного разу та ніяким чином не поцікавилася, у вказаний заклад після відбування покарання не з`являлася, отримати будь-які відомості про місцезнаходження доньки після вибуття з закладу не намагалася. Вказані факти підтверджуються письмовим поясненням ОСОБА_2 від 03.03.2025 (т.1 а.с. 33), а також поясненнями відповідача у суді першої інстанції.

Згідно листа Комунального підприємства «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» від 14.09.2021 №814, малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вибула з закладу 06.09.2021 під опіку до ОСОБА_1 (т.1 а.с. 28-29).

Рішенням Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради від 26.08.2021 №216 опікуном над малолітньою ОСОБА_3 призначено громадянку ОСОБА_1 , жительку АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 30).

Надані Виконавчим комітетом Шевченківської районної у місті Полтаві ради матеріали (вхідний від 05.03.2025 №02-75/643), свідчать про належне виконання ОСОБА_1 обов`язків опікуна. Дитина забезпечена необхідним рівнем виховання, догляду, навчання, розвитку, дозвілля, відпочинку та оздоровлення.

ОСОБА_2 після відбування строку покарання та звільнення 18.10.2019 з місць позбавлення волі проживала зі своєю матір`ю за адресою: Дніпропетровська область Самарівський район, с. Дмухайлівка.

З грудня 2019 ОСОБА_2 почала співмешкати та проживає по цей час з громадянином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 61).

ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 23.05.2022, мають двох спільних дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6

03.03.2025 до Виконавчого комітету Оболонської сільської ради як органу опіки та піклування (вхідний №02-75/608) з письмовою заявою звернулась ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про повернення їй дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та надання висновку органу опіки та піклування про можливість передачі дитини для подальшого виховання матері у зв`язку з тим, що вона повернулась з місць позбавлення волі.

Дане питання 27.03.2025 розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Оболонської сільської ради.

27.03.2025 комісія з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Оболонської сільської ради, керуючись п. 14 ст. 27 Порядку провадження діяльності органами опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 №866 (зі змінами), враховуючи найкращі інтереси дитини, прийняла висновок, що повернення малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у біологічну сім`ю матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є недоцільним (т.1 а.с. 10-14).

Рішенням Виконавчого комітету Оболонської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області №8 від 27.03.2025 затверджено висновок органу опіки та піклування про неможливість передачі дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для подальшого виховання матері ОСОБА_2 (т.1 а.с. 9).

Рішенням Виконавчого комітету Оболонської сільської ради від 28.05.2025 №5 затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 та прийнято рішення про подання до суду необхідних матеріалів про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 (т.1 а.с. 15)

У відповідності вимог ст. 171 Сімейного кодексу України судом першої інстанції заслухано думку малолітньої ОСОБА_12 , яка суду зазначила, що хоче жити зі своєю мамою ОСОБА_13 , з якою у них дуже гарні відносини. Вказала, що їй подобається жити з мамою ОСОБА_13 , а з рідною мамою вона познайомилась тільки зараз і не хоче з нею спілкуватись, оскільки вона її не знає. Також ОСОБА_14 зазначила, що не засмутиться, якщо ОСОБА_2 позбавлять батьківських прав на неї (т.2 а.с. 49).

Суд першої інстанції врахував категоричну думку дитини, яка досягли такого віку і ступеню зрілості, за яких суд має ставитися серйозно до її думок, врахувавши найкращі інтереси дітей, яка вказала про те, що взагалі не знайома була до 2025 зі своєю рідною матір`ю та категорично відмовляється з нею спілкуватись та жити.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що зібрані докази у справі свідчать про наявність законних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , оскільки відповідач не піклується тривалий час (6 років) про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, взагалі не спілкується з донькою, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, судом розцінюється як ухилення відповідача від виховання малолітньої дитини, оскільки ОСОБА_2 як мати дитини, маючи дійсне бажання повернути її та здійснювати батьківське піклування, мала можливості звернутися до державних органів з метою встановити місце перебування дитини та у подальшому вчинити дії, спрямовані на вирішення питання щодо її повернення для подальшого спільного проживання, виховання та догляду за нею, проте, ОСОБА_2 не вчинила таких дій та після звільнення з місць позбавлення волі не вживала жодних дій щодо встановлення місця проживання доньки ОСОБА_12 , не цікавилася її долею, розвитком, станом здоров`я. ОСОБА_2 не надала суду жодних доказів існування об`єктивних причин, які б унеможливлювали її участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Колегія суддів погоджується з підставами задоволення позову, які встановлені судом першої інстанції у відповідності до вимог матеріального та процесуального права.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, обставини, на підтвердження яких позивачем надані відповідні письмові докази, мали місце у 2016-2018 роках. Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позов та інших своїх поясненнях вказує, що в останній час вона змінила своє ставлення до малолітньої доньки ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та бажає повернути її у свою сім`ю, в якій виховуються двоє дітей від шлюбу з ОСОБА_6 , і який не заперечує проти повернення доньки ОСОБА_16 до матері.

Проте, відповідач ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин, зокрема, відповідні докази щодо зміни свого ставлення до дитини, відсутні відомості про наявність у помешканні подружжя ОСОБА_17 облаштованого місця для сну та навчання для доньки ОСОБА_16 , наявність одягу, предметів навчання тощо, відсутні докази щодо згоди чоловіка ОСОБА_6 на проживання доньки ОСОБА_16 у його сім`ї тощо.

Крім цього, особливу увагу колегія суддів звертає на той факт, який правильно встановлений судом першої інстанції та не спростований відповідачем ОСОБА_2 належними та допустимими доказами, що після звільнення з місць позбавлення волі 18.10.2019 та прожиааючи до грудня 2019 спільно зі своє матір`ю, ОСОБА_2 не повідомила відповідні органи про своє звільнення з місць позбавлення волі, самостійно не вживала заходів, щоб встановити місце перебування доньки ОСОБА_16 та не зверталася до відповідних органів з цього питання, у грудні 2019 вона створила фактичну сім`ю, у травні 2022 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 , від якого має двох малолітніх дітей 2020 р.н. та 2023 р.н., і лише у березні 2025, тобто після 5-ть з половиною років, ОСОБА_2 вперше звернулася з письмовою заявою до Виконавчого комітету Оболонської сільської ради як органу опіки та піклування з питання повернення їй дитини ОСОБА_3 та надання висновку органу опіки та піклування про можливість передачі дитини для подальшого виховання нею, посилаючись на те, що вона повернулася з місць позбавлення волі.

Тобто, вказані дії відповідача ОСОБА_2 не свідчать про зміну її ставлення у питаннях виховання доньки ОСОБА_16 .

Крім цього, заслуговують на увагу ті обставини, що донька ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час засудження ОСОБА_2 за вироком суду від 27.04.2019 до 01 року 01 місяця позбавлення волі вже досягла віку три з половиною роки та була поміщена до Комунального підприємства «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» (тобто була розлучена з матір`ю), з якого вибула 06.09.2021 під опіку до ОСОБА_1 (у віці майже 6 років), тому дитина не пам`ятає біологічну матір, а за рішенням Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради від 26.08.2021 №216 ОСОБА_1 призначена опікуном над малолітньою ОСОБА_3 . З матералів справи вбачається, що опікун ОСОБА_1 створила належні умови для проживання та виховання дитини, дитина вважає її матір`ю, вони проживають разом майже п`ять років, тобто значно більше, ніж дитина проживала з біологічною матір`ю до засудження останньої, між дитиною та опікуном ОСОБА_1 склався тісний емоційний зв`язок, а отже, зміна сім`ї для малолітньої дитини, умов проживання, місця навчання, оточення, спілкування тощо може негативно відобразитися на стані здоров`я дитини, її емоційному та психологічному стані. По справі не вбачається, що позивач встановила відносини (контакт) з дитиною, що спілкується з нею, що дитина виявляє до неї прихильність тощо. Навпаки, дитина під час опитування її судом зауважила, що хоче проживати із ОСОБА_1 , оскільки вважає її матір`ю.

Доводи апеляційної скарги про те, щоусі докази, які можуть свідчити про нехтування ОСОБА_2 батьківськими обов`язками, датовані 2016-2018, і чомусь взагалі не згадується, ані в позовній заяві, ані в оскаржуваному судовому рішення факт того, що ОСОБА_2 змінилася і реально хоче налагодити стосунки зі своєю донькою, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки, як зазначалося вище, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона дійсно змінила своє ставлення до дитини. Надані позивачем докази за 2016-2018 стосуються періоду, коли дитина перебувала у віці до 3-х років, тобто була дуже маленькою, та до засудження відповідача. На час ухвалення рішення суду (12.02.2026) дитина досягла віку 10 років та може висловити свою думку з питання, у якій сім`ї вона бажає проживати.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції посилається на притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за домашнє насильство, але у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства, обов`язково слід перевіряти, чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності, то ці доводи також не є підставою для скасування рішення суду, оскільки дійсно мали місце факти притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство) та за ст. 184 КУпАП (неналежне виконання батьківських обов`язків) у 2020-2022, тобто у новій сім`ї, але вказані обставини характеризують саме особу відповідача та вказують на схильність її до домашнього насильства та на неналежне виконання нею батьківських обов`язків відносно інших дітей.

Доводи апеляційної скарги проте, що дитина останні роки проживає в сім`ї третьої особи ОСОБА_1 , яка, на погляд відповідача, умисно налаштовує дочку проти неї, що впливає на думку дитини про те, з ким вона бажає проживати, то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки є припущенням відповідача, доказів в цій частині нею не надано. Останні п`ять років дитина проживає з опікуном ОСОБА_1 , дитина дорослішає, у неї формується свій світогляд, думки, враження. Доказів негативного впливу опікуна на дитину відповідачем не надано.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції взагалі не розглянув заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності, хоча у своєму рішення констатує факт того, що відповідачем вказана заява була подана, то ці доводи такоє не є підставою для скасування законного і обгрунтованого рішення суду. По справі вбачається, що 23.09.2025 відповідач подала суду заяву про застосування загального строку позовної давності 3 роки з тих підстав, що позовні вимоги обгрунтовані подіями та підтверджені доказами, які датуються 2016-2018 роками, тобто пройшло більше ніж 7 років. Колегія суддів приходить до висновку, що викладене у цій заяві є особистим тлумаченням відповідача обставин щодо застосування до них строку позовної давності, у позові зазначаються фактичні обставини, які мають місце до часу його пред`явлення, спірні правовідносини є триваючими, тому відсутні підстави для застосування у даній справі строку позовної давності.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 12 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 серпня 2026 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов