П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 серпня 2026 року
м. Рівне
Справа № 556/3773/25
Провадження № 22-ц/4815/1240/26
Головуючий у Володимирецькому районному суді
Рівненської області: суддя Котик Л.О.
Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції:
15 год. 51 хв. 31 березня 2026 року в селищі Володимирець
Вараського району Рівненської області
Дати складення повного рішення не зазначено.
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Гордійчук С.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 31 березня 2026 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в с т а н о в и в:
У грудні 2025 року в суд звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" (далі - ТОВ "Укр Кредит Фінанс" або товариство) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №1521-8769 від 05 березня 2025 року в розмірі 93 198,04 гривень.
Мотивуючи свої вимоги, ТОВ "Укр Кредит Фінанс" зазначалося про те, що відповідно до умов кредитного договору відповідач отримала в кредит 26 400 гривень на 300 днів; базовий період - 14 днів; знижена відсоткова ставка - 0,90 % в день; стандартна відсоткова ставка - 1,00 % в день, комісія за видачу кредиту - 20,00 % від суми кредиту.
Кредитний договір було укладено в електронному вигляді шляхом подання позичальником заяви на отримання кредиту і виконання інших відповідних дій, що відповідало вимогам Закону України "Про споживче кредитування", Закону України "Про електронну комерцію" та ст.ст. ст.207, 208, 639 1047, 1055 ЦК України.
Додатковою угодою №1 від 05 квітня 2025 року до договору про відкриття кредитної лінії №1521-8769 від 05 березня 2025 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 3 000 гривень. Строк кредитування продовжено на 31 день.
Кредитодавець виконав свої зобов`язання, але відповідач не повернула суму кредиту, чим порушила умови договору і внаслідок цього утворилася заборгованість, яка станом на 21 жовтня 2025 року становила 93 198,04 гривень, а саме: заборгованість за кредитом - 27 772,62 гривень; заборгованість за нарахованими процентами - 50 989,42 гривень; заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України - 14 436,00 гривень.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 31 березня 2026 року позов ТОВ "Укр Кредит Фінанс" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Укр Кредит Фінанс" заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1521-8769 від 05 березня 2025 року сумі 23391,15 гривню.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Укр Кредит Фінанс" витрати зі сплати судового збору у розмірі 608,02 гривень та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 гривень.
Приходячи до такого висновку, суд першої інстанції виходив із встановленого ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" обов`язку тлумачень нечітких або двозначних положень договорів на користь споживача, а також із положень п.5 ч.3 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо зменшення заборгованості за процентами до 50 %суми позики. Це, на думку суду, не відповідало засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Щодо заявлених вимог в порядку ст. 625 ЦК України, то суд відмовив в їх стягнення через те, що згідно з Законом України №2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України, щодо дії норм на період дії воєнного стану" позичальник звільняється від такого виду відповідальності. Отже на думку суду позовні вимоги підлягали частковому задоволенню, а розрахунок заборгованості здійснено так: 27 772,62 гривень (тіло кредиту) + 13 886,31 гривень (проценти) - 18 267,78 гривень (сплачені позичальником в рахунок погашення боргу грошові кошти) = 23 391,15 гривень.
На рішення суду ТОВ "Укр Кредит Фінанс" подано апеляційну скаргу, де покликалося на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставини справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявником вказувалося про те, що всупереч висновкам суду попередньої інстанції строк, упродовж якого повинні нараховуватись проценти за користування кредитом, становить не 14 днів, а 331 календарний день - як це визначено та погоджено між сторонами в кредитному договорі та додатковій угоді до нього.
При цьому 14 днів складає лише базовий період - проміжки часу впродовж строку дії договору, в останні дні яких у позичальника настає обов`язок сплати відсотків за користування кредитом.
Також ТОВ "Укр Кредит Фінанс" не здійснювалось будь-яких нарахувань штрафів, пені чи компенсації за порушення умов договору, а тому відсутнє порушення п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
На його переконання, помилково ототожнювати нараховану ним заборгованість за відсотками з неустойкою (пенею) у разі невиконання (порушення, прострочення) зобов`язань боржником за договором.
Отже, позивач мав законне право на нарахування відсотків згідно з п. 4.6 та 10.2 кредитного договору протягом визначеного його п. 4.9 строку дії та п. 2.7 його додаткової угоди що й було здійснено та відображено у розрахунку заборгованості, який міститься в матеріалах справи.
Крім того, на переконання позивача, правомірним є й нарахування на підставі ст. 625 ЦК України, оскільки положення Закону України "Про споживче кредитування", які є спеціальними і не містять обмежень щодо відповідних нарахувань.
З викладених міркувань просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №1521-8769 від 05 березня 2025 року у розмірі 23391,15 гривень, судового збору в розмірі 608,02 гривень та витрат на правничу допомогу в розмірі 3000 гривень скасувати та ухвалити нове, яким стягнути на його користь з ОСОБА_1 загальну суму заборгованості у розмірі 93 198,04 гривень, з яких: - заборгованість за кредитом - 27 772,62 гривень; - заборгованість за нарахованими процентами - 50 989,42 гривень; заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України - 14 436,00 гривень.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався, хоча йому про це роз`яснювалось ухвалою Рівненського апеляційного суду від 02 червня 2026 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За правилами ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як з`ясовано судом, 05 березня 2025 року між товариством та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір про відкриття кредитної лінії №1521-8769.
Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачці кредит для задоволення особистих потреб на таких умовах: сума кредиту - 26 400 гривень; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 14 днів; знижена відсоткова ставка - 0,90 % в день; стандартна відсоткова ставка - 1,00 % в день; комісія за видачу кредиту - 20,00 % від суми кредиту.
Додатковою угодою до договору про відкриття кредитної лінії від 05 квітня 2025 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 3 000 гривень. Строк кредитування продовжено на 31 день.
Суд попередньої інстанції встановив, що свій обов`язок позивачем виконано.
Відповідно до розрахунку заборгованості позичальником було сплачено 18 267,78 гривень.
Натомість, пред`являючи позов, ТОВ "Укр Кредит Фінанс" покликалося на те, що відповідач своїх обов`язків за кредитним договором у повному обсязі не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 21 жовтня 2025 року становила 93 198,04 гривень, з яких: заборгованість за кредитом - 27 772,62 гривень; заборгованість за нарахованими процентами - 50 989,42 гривень; заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України - 14 436,00 гривень.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглядаючи оскаржуване рішення в частині фактично оспорюваних грошових сум, а саме щодо відмови у стягненні заборгованості за відсотками в сумі 37103,11 гривні, апеляційний суд застосовує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 за подібних правовідносин з цим же позивачем - ТОВ "Укр Кредит Фінанс", але до іншого боржника, в якій зазначено таке.
Відповідно до п. 5 ч.3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч.3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Наведене узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У своєму Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.
Колегія суддів касаційного суду зважала на те, що аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.
В справі, що переглядалася Верховним Судом, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги повністю, а суд апеляційної інстанції залишив відповідне рішення без змін.
Скасовуючи постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року та направляючи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції справу, Верховний Суд зауважив, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів позичальника щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому звернув увагу й на те, що відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. З огляду на викладене доводи касаційної скарги щодо недослідження судами розрахунку суми боргу та невстановлення його реального розміру з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності були частково обґрунтованими та підтвердилися під час перегляду справи у Верховному Суді.
Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню відповідно до висновків постанови Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість за відсотками саме частково.
Колегія суддів з проведеним судом розрахунком погоджується та не знаходить підстав для здійснення власного, оскільки заявник правильності обчислень не спростував, а його доводи не викликають сумнівів у здійснених обрахунках.
Фактично кредитор наполягає на розрахунку, що проведений з порушенням законодавства про споживче кредитування, тоді як такі нарахування неправомірні.
Також всупереч аргументам автора апеляційної скарги положення п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України підлягали безумовному застосуванню при вирішенні виниклих між сторонами правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про споживче кредитування" законодавство про споживче кредитування в Україні ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо надання послуг споживачам.
При цьому законодавство, яке регулює спірні правовідносини, не містить суперечностей в питанні щодо звільнення позичальника від обов`язку сплати пені за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у період дії в Україні воєнного стану, а також в обов`язку кредитодавця щодо списання передбаченої ст. 625 ЦК України заборгованості з 24 лютого 2022 року.
Поготів, якщо б такі правові колізії існували, то ч.2 ст. 4 ЦК України закріплює пріоритет його норм над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення конкуренції норм Цивільного кодексу України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15).
Тим більше, й аргументи заявника з цього приводу є суперечливими. Так, заявник, обґрунтовуючи правомірність нарахування заборгованості, посилається на положення ст. 625 ЦК України, однак при вирішенні питання щодо звільнення позичальника від відповідальності та обов`язку кредитодавця списати відповідні нарахування безпідставно заперечує застосування п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України. Тому позивач вибірково застосовує положення одного й того самого нормативно-правового акта, а саме: положення ст. 625 ЦК України вважає такими, що підлягають застосуванню, тоді як п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, які безпосередньо регулюють питання відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання в період дії воєнного стану, безпідставно ігнорує.
Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду попередньої інстанції в оскаржуваній частині, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, що, зокрема, суперечить практиці Верховного Суду.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" залишити без задоволення, а рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 31 березня 2026 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В. Боймиструк
С.О. Гордійчук