ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 р. Справа № 520/19473/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Русанової В.Б. , П`янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Національного університету цивільного захисту України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 18.03.26 по справі № 520/19473/25
за позовом ОСОБА_1
до Національного університету цивільного захисту України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Національного університету цивільного захисту України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні;
- стягнути з Національного університету цивільного захисту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обрахований шляхом множення показника середньоденної заробітної плати за два останні місяці перед звільненням, на кількість днів затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням обмежень ст.117 КЗпП, що становить, шість місяців без урахування принципу співмірності, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.12.2024 по справі № 440/6856/22.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обрахований шляхом множення показника середньоденної заробітної плати за два останні місяці перед звільненням, на кількість днів затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Визнано протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні;
Зобов`язано Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 85405,44 грн. (вісімдесят п`ять тисяч чотириста п`ять гривень 44 копійки).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 по справі №520/19473/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджену наказом МВС №623 від 20.07.2018, зокрема на пункти 1, 3, 4, 5, 6, 10-12 розділу І та пункт 4 розділу ХХVII та зазначає, що грошове забезпечення виплачується щомісяця у період з 20 по 25 число, а порядок та строки виплат грошового забезпечення при звільненні для осіб рядового і начальницького складу, до яких належала позивач, цією Інструкцією не передбачено.
Апелянт зазначає, що ОСОБА_1 за серпень виплачено грошове забезпечення у сумі 24 535,29 грн на підставі платіжної інструкції №301537 від 19.08.2024, а 18.09.2024 проведено остаточний розрахунок при звільненні у розмірі 386 845,45 грн на підставі платіжної інструкції №301737 від 19.09.2024, що, на думку апелянта, підтверджує дотримання строків, встановлених пунктом 10 Інструкції.
Відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема на пункти 86-92, та зазначає, що суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, з урахуванням розміру простроченої заборгованості, періоду затримки виплати та ймовірного розміру майнових втрат працівника.
Вважає висновок позивача про те, що на момент звільнення з нею не було проведено повного розрахунку, хибним, оскільки Університет перерахував ОСОБА_1 грошове забезпечення. Апелянт зазначає, що ОСОБА_1 не пред`являла вимоги про проведення розрахунку, передбаченої статтею 116 КЗпП України, у зв`язку з чим вважає відсутніми правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із застосуванням обмежень статті 117 КЗпП України, та доходить висновку, що з боку відповідача права позивача не порушувались і неправомірних дій по відношенню до неї не вчинялось.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи ( в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у них доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ( у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 проходила службу в Національному університеті цивільного захисту України до 08.08.2024, що підтверджується наявним послужним списком.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 по справі №520/31509/24, зокрема, зобов`язано Національний університет цивільного захисту України провести нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січня 2008 року та зобов`язано Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення, виходячи з її розміру 3 030,84 грн, за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 в загальній сумі 27277,56 грн. (двадцять сім тисяч двісті сімдесят сім гривень 56 копійок) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
На виконання вказаного рішення 24.06.2025 відповідачем нараховано індексацію грошового забезпечення у розмірі 85395,18 грн.
Позивач вважаючи протиправною бездіяльність позивача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби, звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних, суд першої інстанції виходив з підстав їх часткової обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 ст. 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Нова редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.
Так, за усталеною практикою застосування положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
При цьому, за висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Разом з тим, до періоду з 19.07.2022 також слід застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15, що висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23.
Так, у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала наступний правовий висновок:
«Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Днем звільнення позивача з військової служби є 08 серпня 2024 року (день виключення зі списків військової частини), а відповідно двома попередніми місяцями перед звільненням є червень та липень 2024 року. Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення, що додана до позову, виплачене грошове забезпечення за два повних місяця перед звільненням становить 68302,00 грн., а саме за червень 2024 року - 34151,00 грн. та за липень 2024 року - 34151,00 грн.
На виконання рішення суду по справі № 520/31509/24 було перераховано позивачу 24.06.2025 року індексацію грошового забезпечення на суму 85395,18 грн.
Отже середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача за два повних місяці служби складає 1119,70 грн. (68302,00грн./61), що є вихідними даними для обрахування середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу в якості відшкодування.
Отже, за 184 календарних днів (з 08.08.2024 по 08.02.2025) затримки розрахунку грошова компенсація середнього заробітку за цей час затримки розрахунку складає 206024,80 грн. (1119,70 грн. х 184 дні).
Водночас, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, від 12.08.2020 року у справі №400/3151/19.
Колегія суддів зазначає, що в порівнянні із визначеною сумою виплаченої грошової компенсації вартості за неотримане грошове забезпечення (85395,18 грн.), вищевказана розрахункова сума (206024,80 грн.) не можна вважати співмірними, оскільки такі суттєво перевищують суму виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення суду.
Так, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 в постанові від 30.10.2019 року.
Зокрема, істотність частки складових компенсації за недоплачене грошове забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 85395,18 грн. (сума недоплаченого грошового забезпечення) / 206024,80 грн. * 100 = 41,45%.
Денна сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 41,45%, становить: 1119,70 (середня заробітна плата позивача за один день) х 41,45% = 464,16 грн.
Отже, за 184 календарних днів затримки розрахунку грошова компенсація середнього заробітку за цей час затримки розрахунку з урахуванням принципу співмірності складає 85405,44 грн. (464,16 грн. х 184 дні).
Тобто загальна сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачеві з урахуванням правових висновків, викладених у вище зазначених постановах Верховного Суду, становить 85405,44 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання Національного університету цивільного захисту України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 85405,44 грн.
Доводи відповідача, про те що на момент звільнення з позивачем було проведено повний розрахунок, оскільки Університет перерахував ОСОБА_1 грошове забезпечення, колегія суддів вважає помилковими, у зв`язку з тим, що вказане спростовується матеріалами справи, зокрема рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 по справі №520/31509/24, яким встановлено факт невиплати позивачу належних сум грошового забезпечення (індексації) за період з 01.01.2016 по 30.11.2018, а відповідну заборгованість відповідач виплатив лише 24.06.2025, тобто вже після звільнення позивача зі служби.
Таким чином, на момент звільнення позивача 08.08.2024 остаточний розрахунок з нею проведено не було, що і стало підставою для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Також, доводи відповідача про своєчасність проведених виплат (24 535,29 грн. - платіжна інструкція №301537 від 19.08.2024 та 386 845,45 грн. - платіжна інструкція №301737 від 19.09.2024) не спростовує факту невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в належному розмірі, яка виплачена в подальшому на виконання рішенням суду по справі №520/31509/24, а отже не свідчить про повноту розрахунку саме в день звільнення, як цього вимагає стаття 116 КЗпП України.
Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, що суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, з урахуванням розміру простроченої заборгованості, періоду затримки виплати та ймовірного розміру майнових втрат працівника, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку враховано принцип співмірності та зменшено розмір відшкодування.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Національного університету цивільного захисту України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 по справі № 520/19473/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.Б. Русанова Я.В. П`янова