ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 р. Справа № 480/1666/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.05.2026, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко, м. Суми, повний текст складено 04.05.26 по справі № 480/1666/25
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі - відповідач, ДСР НПУ), в якій, з урахуванням заяви представника позивача про зміну предмету позову (а.с. 50), прийнятої до розгляду ухвалою суду від 22.04.2025 (а.с. 52), просив:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової відпустки термін перебування на службі в Державній кримінально- виконавчій службі України з 14.08.2010 по 31.07.2015,
2) зобов`язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової відпустки термін перебування на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України з 14.08.2010 по 31.07.2015.
Вимоги мотивовані тим, що позивач вважає дії відповідача протиправними щодо не зарахування його стажу до вислуги років та стажу служби у поліції, на момент переходу на службу в Управління стратегічних розслідувань в Сумській області ДСР НПУ, вислуги років з 14.08.2010 по 31.07.2015 у Державній пенітенціарній службі України, оскільки служба в Державній пенітенціарній службі України здійснювалась в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, та відповідно до пункту 3 частини 2 статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року № 580-VІІІ (далі - Закон № 580-VІІІ) повинна зараховуватись до стажу служби в поліції.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент прийняття на службу в Національну поліцію України вислугу років з 06.08.2013 до 31.07.2015 в органах Державної кримінально-виконавчої служби України.
Зобов`язано Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки наявну на момент прийняття на службу у Національну поліцію України вислугу років з 06.08.2013 до 31.07.2015 в органах Державної кримінально-виконавчої служби України .
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Сумській області на користь ОСОБА_1 в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 1211грн.20коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що відповідно до положень частини другої статті 78 Закону № 580-VIII визначено вичерпний перелік видів служби, які зараховуються до стажу служби в поліції. Так, до стажу служби в поліції зараховуються: служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Абзацом четвертим пункту 3 розділу II Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260) встановлено, що для виплати поліцейським надбавки за стаж служби зараховуються періоди, які визначені частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб" (далі - Постанова № 393) для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" і "з" статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній кримінально-виконавчій службі, податковій міліції на посадах начальницького і рядового складу, в Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу, в Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки на посадах начальницького складу, Державному бюро розслідувань на посадах рядового і начальницького складу з дня призначення на відповідну посаду. Таким чином, зазначеною нормою визначено зарахування періоду служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби до вислуги років, а не до стажу служби. Тому, поняття «вислуга років», яке згадується у частині четвертій статті 78 Закону № 580-VIII, є відмінним від поняття "стаж служби в поліції" (частина перша статті 78 Закону № 580-VIII), яке має значення для права на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки. Вказане підтверджується висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 520/2067/19. Таким чином, положеннями спеціального законодавства (Закону № 580-VIII), норми якого підлягають застосуванню у правовідносинах, що виникають з питань загальних засад проходження служби в поліції та встановлення надбавки за стаж служби, встановлено вичерпний перелік складових (посад, періодів служби), які зараховуються до стажу служби в поліції. Оскільки у вказаному переліку відсутня «служба в Державній кримінально-виконавчій службі», то відповідно період служби позивача в Державній кримінально-виконавчій службі не може бути зарахований до стажу служби в поліції.
Підсумовуючи наведене, при вирішенні питання щодо обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки слід застосовувати приписи частини 2 статті 78 Закону № 580-VIII, якою встановлено вичерпний перелік складових (посад, періодів служби) такого стажу служби в поліції.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Натомість, позивач також не погодився із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та подав свою апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі № 480/1666/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зарахування до стажу служби в поліції періоду з 14 серпня 2010 року по 05 серпня 2013 року, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі № 480/1666/25 щодо зарахування періоду з 06 серпня 2013 по 31 липня 2015 залишити без змін, судові витрати покласти на відповідача.
Так, в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом було проігноровано наявні в матеріалах справи письмові докази, які свідчать про те, що позивач у вказаний період не просто здобував освіту, а проходив публічну службу в органах внутрішніх справ на посаді рядового складу. Відповідно до копії послужного списку позивача, долученого до матеріалів справи, у графі «Спеціальне звання» міститься запис: «14 серпня 2010 року наказом № 95 о/с ОСОБА_1 було присвоєно спеціальне звання «рядовий внутрішньої служби». Також у вищезазначеному документі наявна інформація про те, що позивачем була прийнята присяга. Суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки цим юридичним фактам. Звертає увагу, що поза увагою суду також залишився наступний письмовий доказ, зокрема - Індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України (Форма ОК-5). Цим документом підтверджується, що протягом усього спірного періоду, тобто з серпня 2010 по липень 2013 року Пенітенціарна академія України, яка є правонаступником Чернігівського юридичного коледжу Державної пенітенціарної служби України щомісячно сплачувала за позивача страхові внески (ЄСВ), окрім коли позивач перебував у відпустці (канікулах). Згідно з чинним законодавством України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, із сум звичайної академічної стипендії цивільних студентів ЄСВ не утримується і страховий стаж їм не нараховується. Сплата страхових внесків відомчим закладом є прямим доказом того, що позивач отримував не стипендію, а грошове забезпечення військовослужбовця/особи рядового складу, що є ключовою ознакою перебування особи у державно-службових (трудових) відносинах з державою, а не в суто освітніх.
З огляду на вищевикладене вважає, що суд першої інстанції помилково обмежив статус позивача до «студента».
Також просить звернути увагу суду, на ту обставину, що згідно наказу ДПС України 113 від 28.07.2015 року про звільнення та згідно послужного спису ДПС України (ст. 5 ) ОСОБА_1 звільнений з органів ДКВС за ст. 64 з вислугою років 4 роки 11 місяців 17 днів, де зараховано до вислуги років навчання в Чернігівському юридичному коледжі Державного Департаменту з питання виконання кримінальних покарань, що в ходить систему Державної кримінально-виконавчої служби.
Оскільки позивач з 14 серпня 2010 року перебував у статусі особи рядового складу ДКВС, цей період підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції за прямою вказівкою Закону, як служба в органах внутрішніх справ на посаді рядового складу. Вступаючи на службу та складаючи присягу у 2010 році, ОСОБА_1 мав легітимні очікування, що період перебування його у званні рядового буде врахований державою для соціальних гарантій. Натомість позивач, який у 2010 році отримав звання рядового, позбавляється цього права судом першої інстанції лише через специфіку форми несення служби у той період.
Відповідач, скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зарахування до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової відпустки, терміну перебування на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України за період з 14.08.2010 по 05.08.2013, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог за період з 14.08.2010 по 05.08.2013 - без змін, оскільки судом першої інстанції винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а його висновки відповідають обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційних скарг, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно відомостей послужного списку в Національній поліції України встановлено, що з 20.02.2017 позивач проходить службу в органах Національної поліції України, з 01.09.2024 займає посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 1-го відділу боротьбі з організованими злочинними групами та злочинними організаціями Управління стратегічних розслідувань в Сумській області (а.с. 22-27).
При цьому згідно відомостей послужного списку, а також записів трудової книжки (а.с. 28 зворотній бік) встановлено, що позивач у період з 14.08.2010 до 31.07.2013 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, зокрема, як курсант в Чернігівському юридичному коледжі Державного департаменту України з питань виконання покарання (з 14.08.2010 до 06.07.2013) та на посаді оперуповноваженого оперативного відділу Сумського слідчого ізолятора та оперуповноваженого (по боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів) оперативного відділу Сумського слідчого ізолятора в Управлінні Державної пенітенціарної служби України в Сумській області (загальний період з 06.08.2013 до 31.07.2015 (а.с. 15-19, 22-24).
Згідно витягу з наказу Управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області від 28.07.2015 №113 о/с старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 оперуповноваженого (по боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів) оперативного відділу Сумського слідчого ізолятора, звільнено 31.07.2015. У наказі вказано, що вислуга років на день звільнення становить: у календарному обчисленні: 04 роки - 11 місяців - 17 днів, у пільговому обчисленні: 05 років - 07 місяців - 15 днів (а.с. 21).
Позивач подав заяву до відповідача про зарахування до стажу його служби в поліції період служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 14.08.2010 до 31.07.2015, на яку позивача повідомлено про те, що у період з 14.08.2010 до 31.07.2015 Державна пенітенціарна служба України не входила до складу органів внутрішніх справ, вислуга років в Державній кримінально-виконавчій службі України не зараховується до стажу служби в поліції. Станом на 19 листопада 2019 року стаж служби позивача в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, складав 02 роки 08 місяців 29 днів, на 31 січня 2025 року - 07 років 11 місяців 11 днів (а.с. 6-7).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо незарахування до стажу служби в поліції періоду проходження служби в органах пенітенціарної служби України (Державної кримінально-виконавчої служби), позивач звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що на позивача, як і на інших працівників кримінально-виконавчої служби (окрім тих, на яких розповсюджується дія Закону України "Про державну службу"), під час проходження ними служби в період, що досліджується (з 06.08.2013 до 31.07.2015), розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України "Про міліцію" та відповідні норми Закону № 580-VІІІ, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України. Тобто всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо зарахування до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки, періоду навчання в Чернігівському юридичному коледжі Державного департаменту України з питань виконання покарань, суд першої інстанції враховуючи фактичне перебування позивача на службі в поліції, а також те, що в межах спірних правовідносин вирішується питання, серед іншого, щодо зарахування періоду навчання до стажу служби в поліції, а не для призначення пенсії, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про зобов`язання відповідача зарахувати до стажу служби в поліції наявну у позивача вислугу років з 14.08.2010 до 05.08.2013, задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову з таких підстав.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон № 580-VIII.
Відповідно до ч.1 ст. 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Згідно з ч.1 ст. 78 Закону № 580-VIII стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Так, частиною 2 ст. 78 Закону № 580-VIII, передбачено, що до стажу служби в поліції зараховуються:
1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;
2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;
3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;
4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;
5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;
6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 у період, зокрема з 06.08.2013 по 31.07.2015 - проходив службу на посаді оперуповноваженого оперативного відділу Сумського слідчого ізолятора та оперуповноваженого (по боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів) оперативного відділу Сумського слідчого ізолятора в Управлінні Державної пенітенціарної служби України в Сумській області.
Згідно із пунктом 3 частини другої статті 78 Закону № 580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11 липня 2003 року № 1129-IV до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
При цьому, частина п`ята статті 23 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі - Закон № 2713-IV) передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Аналізуючи вказані вище норми права, колегія суддів зазначає, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби.
Сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV.
Згідно з преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Крім того, частиною першою статті 6 Закону № 2713-IV закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Тобто, всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
З наведеного слідує, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України, оскільки здійснювалась вона в порядку, установленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а відтак, на переконання суду, має такий же правовий статус і повинна в силу п. 3 ч. 2 ст. 78 Закону № 580-VIII зараховуватись до стажу служби в поліції.
Аналогічний правовий висновок, викладено в постанові Верховного Суду від 20.10.2022 у справі № 160/11127/20 та від 01 серпня 2023 року у справі № 240/30024/21, від 06 лютого 2025 року у справі №140/856/24.
Посилання відповідача на те, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України відсутня у переліку, визначеному статтею 78 Закону №580-VІІІ, а тому не може бути зарахована при проведенні перерахунку стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки, є безпідставними, оскільки чинним на час проходження позивачем служби в органах поліції та виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в органах кримінально-виконавчої служби, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 78 Закону №580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31.03.2020 у справі № 520/2067/19, враховуючи, що спірні правовідносини, які були предметом розгляду в суді касаційної інстанції у вказаній справі, не є подібними до правовідносин у цій справі та стосувалися питання врахування до календарної вислуги років часу навчання у вищому навчальному закладі до початку служби в органах поліції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідачем протиправно незараховано до стажу служби в поліції ОСОБА_1 вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі України з 06.08.2013 по 31.07.2015, а тому ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача зарахувати до стажу служби в поліції ОСОБА_1 , що дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки наявну на момент прийняття на службу у Національну поліцію України вислугу років з 06.08.2013 до 31.07.2015 в органах Державної кримінально-виконавчої служби України.
За цим, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Щодо наявності/відсутності у позивача права на зарахування до вислуги років у службі в поліції періоду навчання в Чернігівському юридичному коледжі Державного департаменту України з питань виконання покарань з 14.08.2010 по 06.07.2013, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до преамбули Постанови №393, остання була прийнята відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" і Постанови Верховної Ради України про порядок введення в дію цього Закону.
Статтею 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» передбачено, що Порядок обчислення вислуги років для призначення пенсій відповідно до цього Закону особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, Постанова №393 встановлює порядок обчислення стажу (вислуги років) особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, який проводиться саме з метою призначення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».
Колегія суддів звертає увагу, що пункт 2 Постанови №393 (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлює, що до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби, особам, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки, особам рядового складу, молодшого, середнього, старшого та вищого начальницького складу Державного бюро розслідувань, особам, зазначеним у пункті "ж" статті 1-2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", під час призначення пенсії згідно з пунктом "а" частини першої статті 12 зазначеного Закону додатково зараховується час навчання в межах до п`яти років (незалежно від форми здобуття освіти) у закладах освіти (крім навчання у закладах спеціалізованої освіти військового (військово-спортивного) профілю, військових навчальних закладах та навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ і державної пожежної охорони), після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Державного бюро розслідувань, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби, Бюро економічної безпеки або до призначення на відповідну посаду із розрахунку - один рік навчання за шість місяців служби.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що пункт 2 Постанови №393 не може бути застосовано при вирішенні питання щодо обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки в порядку статті 78 Закону № № 580-VIII, оскільки Постанова №393 прийнята на виконання Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» та може бути застосована для визначення вислуги років особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ саме у випадку призначення пенсії за вислугу років. У свою чергу, при вирішенні питання щодо обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки слід застосовувати приписи частини другої статті 78 Закону № 580-VIII, якою встановлено вичерпний перелік складових (посад, періодів служби) такого стажу служби в поліції.
При цьому делегування частиною четвертою статті 78 Закону № 580-VIII Кабінету Міністрів України встановлення порядку обчислення вислуги років у поліції не надає Уряду права визначати додаткові складові стажу служби в поліції, які не передбачені частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII.
Вказаний правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 06.02.2025 по справі № 140/856/24, який враховується судом апеляційної інстанції в силу положень частини 5 статті 242 КАС України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача зарахувати до стажу служби в поліції наявну у позивача вислугу років, що фактично є періодом навчання з 14.08.2010 по 06.07.2013, задоволенню не підлягають.
При цьому помилковим є аргумент позивача про те, що присвоєння йому під час навчання звання "рядовий внутрішньої служби" та після закінчення навчання - "лейтенант внутрішньої служби" дало право вимагати зарахування до стажу служби в поліції періоду навчання, оскільки, як зазначено вище, таке право виникає лише при призначенні пенсії.
З огляду на викладене, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Таким чином, суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційних скарг, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
На підставі викладеного, в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 по справі № 480/1666/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий