ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 р. Справа № 520/1444/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І.) від 21.04.2026 по справі № 520/1444/26
за позовом ОСОБА_1
до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 )
про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), з позовом в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;
- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 49 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ № 168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, що відповідно до довідки військової частини виплачувалася позивачу, отже, указана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки. Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військовій частині НОМЕР_2 ).
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) №672-ос від 23.11.2023 позивача виключено зі списків особового складу військової частини.
НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) на звернення представника позивача повідомив, що виплата додаткової винагороди проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2022 року №168 (зі змінами), наказу Міністерства внутрішніх справ від 01.09.2023 р. № 726 «Про затвердження Особливостей виплати на період воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», бойових розпоряджень командувачів та наказів начальника НОМЕР_1 прикордонного загону військовослужбовцям, що набули на неї право. Зазначено, що винагорода не включається до складу місячного грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення грошова компенсація за невикористані дні відпустки.
Не погоджуючись з бездіяльністю щодо не включення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунковою величиною для обрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпустки військовослужбовця Держприкордонслужби є його місячне грошове забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою, третьою статті 25 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" визначено, що держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.
Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі -Закон №2011-ХІІ), цього Закону, інших актів законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до частин 1, 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - Постанова №704), пунктом 3 якої встановлено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується, зокрема, Міністерством внутрішніх справ.
Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
В пункті 3 постанови №704 зазначено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.
Відповідно до статті 9 Закону № 2011-ХІІ, пункту 3 постанови № 704, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція № 558, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України.
У пункті 2 цієї Інструкції надано визначення терміну «грошове забезпечення», що означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
Місячне грошове забезпечення складається із основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
Пунктом 6 глави 8 розділу V Інструкції № 558 встановлено, що у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Отже, розрахунковою величиною для обрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпустки військовослужбовця Держприкордонслужби є його місячне грошове забезпечення.
У справі, що розглядається, спірним є питання наявності підстав включення до складу місячного грошового забезпечення позивача, як військовослужбовця Держприкордонслужби, додаткової винагороди, встановленої постановою № 168, для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.
Так, на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168, в пункті 1 якої (на час виникнення спірних правовідносин) установив, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2024 року у справі №580/9551/23 сформував правовий висновок, відповідно до якого пункт 1 постанови № 168 чітко і однозначно передбачив, що додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану. При цьому, в Академічному тлумачному словнику слово «постійний» визначається, зокрема, як: який триває весь час, не припиняючись і не перериваючись;
- розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;
- визначається наказами командирів (начальників).
Отже, за відсутності принаймні однієї із вказаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.
Відповідно у вказаній постанові Верховний Суд вказав, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.
Пунктом 2-1 постанови № 168 установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають, зокрема, порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови; особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту.
При цьому, з метою визначення особливостей виплати на період воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01 вересня 2023 року № 726 затверджено Особливості виплати військовослужбовцям Державної прикордонної служби України винагород, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".
Такі Особливості визначають процедуру здійснення виплати на період воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби України додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду), передбачених постановою № 168, встановлюють перелік бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, для здійснення такої виплати з урахуванням завдань, покладених на Державну прикордонну службу України.
Пунктом 2 цих Особливостей визначено розміри додаткової винагороди (залежно від підстав її нарахування) та винагород за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду).
Відповідно до наданих позивачем архівних відомостей грошового забезпечення за період з січня 2023 року по грудень 2023 року, підтверджується отримання ним додаткової винагороди, встановленої постановою № 168, в розмірі:
- у лютому 2023 - 30000,00 грн;
- у березні 2023 - 30000,00 грн;
- у квітні 2023 - 30000,00 грн;
- у травні 2023 - 30000,00 грн;
- у червні 2023 - 30000,00 грн;
- у вересні 2023- 77419,35 грн;
- у жовтні 2023 - 7000,00 грн;
- у листопаді 2023 - 17419,35 грн.;
- у грудні 2023 - 20000,00 грн. /а.с.29/
При цьому така виплата проводилася не щомісяця (зокрема, за січень, липень, серпень 2023 року не проводилася, незважаючи на нарахування інших видів грошового забезпечення за цей період) та не в сталому розмірі.
Водночас позивач наполягає на тому, що по день його виключення зі списків особового складу військової частини додаткова винагорода, запроваджена постановою №168, виплачувалась, а тому є щомісячним додатковим видом його грошового забезпечення.
З цього приводу колегія суддів звертає увагу як на правову природу такої додаткової винагороди, так і на пункт 14 Особливостей, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якого винагороди, визначені пунктом 2 цих Особливостей (а саме додаткова винагорода та винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду), є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення.
Тобто Міністерством внутрішніх справ України, як уповноваженим органом, на виконання пункту 2-1 постанови № 168 визначено механізм та умови виплати військовослужбовцям Державної прикордонної служби України додаткової винагороди на період воєнного стану та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Зазначене сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що у спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена постановою 168, у встановленому законом порядку та окремим нормативним актом віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Як наслідок, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки військовослужбовцю Державної прикордонної служби України.
З огляду на особливості проходження служби в органах Державної прикордонної служби України, відповідач керувався спеціальними нормативними актами, які врегульовують правовідносини, пов`язані, зокрема, зі здійсненням розрахунку та виплати винагород і компенсаційних виплат.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 16 лютого 2026 року у справі № 420/77/25 за аналогічним спором військовослужбовця до військової частини Держприкордонслужби щодо розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки з включенням до складу грошового забезпечення додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168.
Таким чином під час розгляду справи суд апеляційної інстанції застосовує до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12 лютого 2026 року по справі № 420/77/25, обставини в якій є подібними до обставин цієї справи.
При цьому з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України, а також враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 в справі №755/10947/17 відповідно до якої під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, врахуванню в межах даної справи підлягають наведені вище правові позиції Верховного Суду.
Щодо посилання позивача на висновки Верховного Суду, які викладені в постанові від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23, колегія суддів зазначає що у справі №240/32125/23 спірні правовідносини виникли у зв`язку з невключенням додаткової винагороди, запровадженої постановою № 168, до складу грошового забезпечення для обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошової допомоги для оздоровлення під час проходження військової служби у Збройних Силах України. У той же час ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної прикордонної служби України.
Щодо посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 20.08.2024 у справі №420/693/23, колегія суддів зазначає, що за обставинами справи №420/693/23 позивач був звільнений зі служби органів Державної прикордонної служби України в грудні 2022 року. Водночас за обставинами справи, що розглядається, ОСОБА_1 звільнений зі служби в 23 листопада 2023 року, тобто після внесення змін до редакції пункту 14 Особливостей, які застосовуються з 09 листопада 2023 року згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ від 22 грудня 2023 року № 1062, та які уточнили вид винагород.
Таким чином, колегія суддів вважає, що вказані позивачем висновки Верховного Суду не можуть застосовуватися при вирішенні спірних правовідносин з огляду на їх нерелевантність.
Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 по справі № 520/1444/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис) І.С. Чалий
Судді (підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло