ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 р. Справа № 440/2976/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П`янової Я.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 08.05.2026, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, м. Полтава, повний текст складено 08.05.26 у справі № 440/2976/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
06.05.2026 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2025 шляхом зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 подати до суду звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що на даний час судове рішення залишається невиконаним, чим порушуються права позивача (стягувача). На думку позивача, за таких обставин судовий процес не може вважатися завершеним, оскільки остаточне судове рішення залишається невиконаним. А тому з метою належного виконання судового рішення, слід встановити судовий контроль за його виконанням шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2025 у справі № 440/2976/25 відмовлено.
Не погодившись з ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 440/2976/25.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що норми КАС України не містять вимоги щодо обов`язковості попереднього відкриття виконавчого провадження як передумови для звернення до суду із заявою про встановлення судового контролю. Відтак, висновок суду про передчасність такої заяви є довільним та таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права. Більше того, метою встановлення судового контролю є забезпечення реального та своєчасного виконання судового рішення, зокрема у випадках, коли існують об`єктивні підстави вважати, що рішення може бути не виконано або виконано неналежним чином. Такий контроль може застосовуватись паралельно з іншими механізмами виконання рішення і не виключає можливості звернення до органів виконавчої служби. Суд, відмовляючи у задоволенні заяви, фактично звузив зміст та обсяг процесуальних прав заявника, що суперечить принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства - ефективному захисту порушених прав.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом установлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 у справі № 440/2976/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у не наданні довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України (додаток 6 до Порядку).
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути заяву ОСОБА_1 про надання ОСОБА_1 довідки про його безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2025 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 у справі № 440/2976/25 скасовано в частині відмови у задоволенні позову та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути заяву ОСОБА_1 про надання ОСОБА_1 довідки про його безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.
Прийнято в цій частині постанову про задоволення позову.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку за формою згідно з додатком 6 відповідно до Постанови № 413 та подати на розгляд комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій довідку за формою згідно з додатком 6 відповідно до Постанови № 413.
В іншій частині задоволення позову рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 у справі № 440/2976/25 залишено без змін.
Як слідує з матеріалів справи, 21.11.2025 Полтавським окружним адміністративним судом виданий виконавчий лист № 440/2976/25.
Позивач, уважаючи, що наявний беззаперечний факт того, що рішення за цією адміністративною справою суб`єктом владних повноважень не виконується, звернувся до суду з заявою у порядку ст. 382 КАС України.
Ураховуючи, що на даний час заявником не вчинено дій щодо пред`явлення виконавчого листа до виконання органам виконавчої служби, де державний виконавець має встановлені законом повноваження щодо впливу на боржника (накладення штрафу, постановлення питання про притягнення до кримінальної відповідальності), суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду за заявою позивача в порядку статті 382 КАС України.
Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Також Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
19.12.2024 набрав чинності Закон України від 21.11.2024 за №4094-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень" (далі також - Закон №4094-ІХ), яким статтю 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено у новій редакції та доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 КАС України у заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Згідно з ч. 2, 3 ст. 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Розгляд звіту про виконання судового рішення повинен бути здійснено судом з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Законом № 4094-ІХ, в порядку письмового провадження.
Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних, підтверджених належними і допустимими доказами підстав уважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, установлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 9901/598/19, які були підтримані в ухвалі від 03 березня 2025 року у справі 160/5259/20.
Слід також зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується прийняттям судового рішення, а також передбачає його виконання.
Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.
Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.
В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.
За змістом постанови Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 802/357/17-а, звертаючись до суду з заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Судом установлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у не наданні довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України (додаток 6 до Порядку). Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 розглянути заяву ОСОБА_1 про надання ОСОБА_1 довідки про його безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2025 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 у справі № 440/2976/25 скасовано в частині відмови у задоволенні позову та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути заяву ОСОБА_1 про надання ОСОБА_1 довідки про його безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні. Прийнято в цій частині постанову про задоволення позову. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку за формою згідно з додатком 6 відповідно до Постанови № 413 та подати на розгляд комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій довідку за формою згідно з додатком 6 відповідно до Постанови № 413. В іншій частині задоволення позову рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 у справі № 440/2976/25 залишено без змін.
21.11.2025 Полтавським окружним адміністративним судом виданий виконавчий лист № 440/2976/25.
Станом на дату прийняття оскаржуваної ухвали від 08.05.2026 та на теперішній час відповідачем жодних пояснень про стан виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2025 у справі № 440/2976/25 та доказів на підтвердження цих пояснень не надано.
Отже, колегія суддів констатує, що рішення суду наразі залишається невиконаним, проте зазначене залишилося поза увагою суду першої інстанції з мотивів, що обов`язковість цього рішення забезпечується, в першу чергу, примусовим виконанням судового рішення відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Разом з тим, у заяві про встановлення судового контролю заявником не зазначено, чи був виконавчий лист пред`явлений до виконання органам виконавчої служби, а також які дії були вчинені органом виконавчої служби.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що положення статті 382 КАС України не містять застережень щодо можливості встановлення заходів судового контролю виключно після вжиття позивачем заходів з його примусового виконання у порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
Аналіз норми статті 382 КАС України, у її системному взаємозв`язку з нормами статті 372 КАС України, дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися, за наявності для цього підстав, безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення.
Оскільки виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється як добровільно (самим боржником), так і у примусовому порядку (органами державної виконавчої служби), то судовий контроль за виконанням судового рішення безпосередньо не залежить від тієї обставини, чи існує станом на час вжиття заходів такого контролю відкрите виконавче провадження та чи звертався позивач до державного виконавця з виконавчим листом.
Звернення позивача до суду на підставі статті 382 КАС України та примусове виконання рішення суду у порядку виконавчого провадження є окремими самостійними процедурами, спрямованими на виконання судового рішення, та можуть застосовуватися одночасно, а тому, посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не вичерпано заходи примусового виконання судового рішення відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у розумінні статті 382 КАС України не є підставою, яка обмежує право заявника на подачу заяви про встановлення судового контролю задля забезпечення виконання рішення суду, а отже, суд в цій частині припустився довільного тлумачення норм процесуального права.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24.
Стосовно посилання суду першої інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09.12.2021 у справі № 9901/235/20, то колегія суддів звертає увагу, що ці висновки не є релевантними до обставин цієї справи, оскільки у справі № 9901/235/20 позивач звертався до суду із заявою в порядку ст. 383 КАС України, і суд сформував правовий висновок про те, що перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
У даному випадку позивач звернувся до суду із заявою в порядку ст. 382 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24 сформувала правовий висновок, що норми КАС України не містять вимог про обов`язкове попереднє відкриття виконавчого провадження чи вичерпання всіх дій державним виконавцем як передумови для звернення із заявою в порядку статті 382 цього Кодексу та можливості встановлення заходів судового контролю виключно після вжиття позивачем заходів з його примусового виконання у порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
Так, приписами частини четвертої статті 382 КАС України визначено, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви, а отже й ухваленню рішення судом про її задоволення.
Аналіз норми статті 382 КАС України в її системному взаємозв`язку з нормами статті 372 цього Кодексу, дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав, безвідносно до факту відкриття виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення.
Інших висновків про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суд першої інстанції фактично не навів, не дослідив подану позивачем заяву, та, відповідно, обставини наявності або відсутності підстав для зобов`язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення не досліджувалися, оцінка ним не надавалась.
Колегія суддів зауважує, що звертаючись до суду першої інстанції з заявою про встановлення судового контролю, заявник наводив доводи та аргументи, що вказують на невиконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили, однак останні залишилися поза увагою суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, спростовують висновки суду першої інстанції та колегією суддів приймаються до уваги.
Разом із тим аналіз статті 382 КАС України дозволяє дійти висновку, що судовий контроль встановлюється після ухвалення судового рішення у справі (вживається словосполучення "суд, який ухвалив"), а тому для встановлення судового контролю повинен видаватись окремий процесуальний документ (ухвала) після ухвалення рішення у справі, якщо воно фактично не виконується, і саме судом, який виніс відповідне рішення.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 20.06.2018 у справі № 800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 у справі № 286/766/17.
З огляду на викладене, вимоги позивача про задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду колегія суддів уважає такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки вирішення таких вимог у розумінні статті 382 КАС України віднесено до компетенції суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, яким у даному випадку є Полтавський окружний адміністративний суд.
Відповідно до статті 320 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
З огляду на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, колегія суддів уважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, викладених у цій постанові.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 у справі № 440/2976/25 - скасувати.
Справу № 440/2976/25 направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Я.В. П`янова
Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова