ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 р. Справа № 520/2522/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., повний текст складено 23.04.26 по справі № 520/2522/26
за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ
до ОСОБА_1
про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням особи у закладі вищої освіти Міністерства внутрішніх справ України
ВСТАНОВИВ:
Харківський національний університет внутрішніх справ (далі - ХНУВС) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд :
стягнути з відповідача - ОСОБА_1 на користь ХНУВС витрати, пов`язані з утриманням, в сумі 84 196.63 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Харківського національного університету внутрішніх справ від 20.07.2021 № 293 о/с ОСОБА_1 прийнято на службу до Національної поліції України та зараховано курсантом з 25.08.2021. 01.09.2022 на виконання наказу МВС від 01.03.2017 № 173 «Про затвердження типових форм контрактів про здобуття освіти в закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських» між відповідачем, ХНУВС та ГУНП в Харківській області укладено контракт № 104 про здобуття освіти у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських (далі - Контракт). Наказом ХНУВС від 12.04.2024 № 157 о/с відповідача відрахували зі складу курсантів у зв`язку із закінченням навчання та направили для подальшого проходження служби з 13.04.2024. Наказом ГУНП в Харківській області від 15.04.2024 № 161 о/с відповідача призначили на посаду. Наказом ГУНП в Харківській області від 09.12.2025 № 782 о/с відповідача звільнено зі служби в поліції згідно з Законом України «Про Національну поліцію» п. 6 ч.1 статті 77 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) з 09.12.2025. Листом ГУНП в Харківській області від 15.12.2025 № 362150-2025 повідомлено університет про звільнення відповідача. Відповідно до абз. 5 п. 3 розділу 2 Контракту особа зобов`язується у разі дострокового розірвання Контракту, а також звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до п. 4 ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію». Згідно з Довідкою-розрахунком витрат, пов`язаних з утриманням курсанта, складених відповідно до Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 261, відповідач повинен відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у ХНУВС на загальну суму 84 196.63 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено позов ХНУВС.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ХНУВС витрати, пов`язані з утриманням, в сумі 84 196.63 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 та направити справу № 520/2522/26 на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин справи, неналежним дослідженням доказів та порушенням права відповідача на участь у судовому розгляді.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції порушено право на участь в судовому розгляді та реалізацію права на захист. Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд зазначив, що поштове відправлення про відкриття провадження у справі повернулось із відміткою «за закінченням терміну зберігання», після чого суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача відповідно до ч. 11 ст. 126 КАС України. Разом з тим судом не було належним чином враховано фактичні обставини, пов`язані з місцем проживання позивача та реальною можливістю отримання кореспонденції та об`єктивними обставинами, що склалися на території Харківської області у зв`язку із бойовими діями. Так, адресою реєстрації позивача є село Уди Богодухівського району Харківської області, яке з 2022 перебувало у зоні активних бойових дій, тимчасової окупації та систематичних обстрілів. Унаслідок бойових дій значна частина населення була вимушена залишити населений пункт, а нормальне функціонування поштового зв`язку та можливість фактичного отримання кореспонденції були істотно ускладнені або фактично відсутні. Крім того, на момент розгляду справи позивач фактично перебувала за межами України, що підтверджується відповідними документами. Отже, сам лише факт повернення поштового відправлення не свідчить про реальне повідомлення особи про розгляд справи та не підтверджує фактичного ознайомлення із матеріалами справи або надання можливості реалізувати право на захист. Зазначає, що була фактично позбавлена можливості подати відзив на позов, надати докази та пояснення, заявити клопотання, висловити свої заперечення щодо доводів позивача та повноцінно реалізувати право на участь у розгляді справи. Зазначає, що судом першої інстанції не було належним чином перевірено дотримання позивачем обов`язкової процедури добровільного відшкодування витрат, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 261 «Про затвердження Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських» (далі - Порядок № 261). Відповідно до п. 8 Порядку № 261 звернення до суду можливе лише у разі відмови особи від добровільного відшкодування витрат. Отже, дотримання процедури добровільного відшкодування є обов`язковою передумовою виникнення у позивача права на звернення до суду із відповідними вимогами. Разом з тим у рішенні суду лише формально зазначено, що повідомлення про зобов`язання відшкодувати витрати було вручено особисто під підпис 09.12.2025. При цьому судом не наведено належного аналізу відповідного доказу, не встановлено, який саме документ було вручено, чи вручався детальний розрахунок витрат, який зміст мало відповідне повідомлення та чи містило воно всі відомості, передбачені Порядком № 261. Крім того, судом не встановлено факту саме відмови від добровільного відшкодування витрат, хоча така обставина є ключовою для виникнення у позивача права на звернення до суду. Сам по собі факт вручення певного документа не є безумовним підтвердженням дотримання позивачем процедури, передбаченої Порядком № 261, та не підтверджує належного ознайомлення особи із розрахунком витрат чи факту відмови від їх добровільного відшкодування. Однак суд першої інстанції фактично не дослідив зазначені обставини та не надав їм належної правової оцінки. Аналогічний підхід викладено у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 16.05.2025 у справі № 200/1363/25, у якому суд дійшов висновку, що відсутність належних доказів ознайомлення особи із повідомленням про відшкодування витрат та відповідним розрахунком виключає можливість задоволення позовних вимог. Також зазначає, що суд першої інстанції фактично самоусунувся від перевірки правильності та обґрунтованості розрахунку суми, заявленої до стягнення. Так, у рішенні суд прямо зазначив, що «питання правомірності визначення суми заборгованості не охоплюється предметом спору». На думку позивача, зазначений висновок суду не узгоджується із предметом заявлених позовних вимог, оскільки без перевірки правильності й обґрунтованості заявленої до стягнення суми неможливо вирішити спір про її стягнення. Предметом позову у даній справі є саме стягнення конкретної грошової суми у розмірі 84 196.63 грн, а тому позивач був зобов`язаний довести склад заявлених витрат, правові підстави їх нарахування, фактичне понесення відповідних витрат, а також правильність і відповідність розрахунку вимогам Порядку № 261. Однак суд першої інстанції фактично обмежився лише констатацією наявності довідки-розрахунку без належної перевірки структури заявленої суми, складових витрат, періоду їх нарахування, фактичного понесення відповідних витрат та підтвердження таких витрат первинними бухгалтерськими документами. Вважаю, що сам лише внутрішній розрахунок позивача без належного документального підтвердження не є достатнім доказом існування грошового зобов`язання. Зазначає, що суд першої інстанції фактично не вимагав від позивача належного підтвердження заявлених вимог у повному обсязі та переклав негативні наслідки неповного дослідження доказів на відповідача, який був позбавлений можливості надати свої заперечення та пояснення. Аналогічна правова позиція щодо необхідності належного підтвердження фактичних витрат та перевірки їх обґрунтованості викладена Верховним Судом, зокрема у справі № 620/7009/23. Вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків без належного дослідження доказів та повного з`ясування обставин справи, що вплинуло на правильність вирішення справи та призвело до ухвалення необґрунтованого рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами фактично аналогічними наведеним у позовній заяві.
Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з`ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів.
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги.
ХНУВС отримано копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, що підтверджується наявним в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
Колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі відповідачем зазначена адреса : 62220, Харківська область, Богодухівський район, с. Уди. вул. Підгорна, буд. 12. Інших адрес для листування апеляційна скарга не містить.
20.05.2026 через національного поштового оператора АТ «Укрпошта» судом направлено відповідачу копії ухвал про відкриття та призначення справи до апеляційного розгляду, за адресою : Харківська область, Богодухівський район, с. Уди. вул. Підгорна, буд. 12.
Дане поштове відправлення за № RO67177185636 повернулося до Другого апеляційного адміністративного суду 09.06.2026 із відміткою «закінчення встановленого терміну зберігання/адресат відсутній».
11.06.2026 через національного поштового оператора АТ «Укрпошта» судом повторно направлено відповідачу копії ухвал про відкриття та призначення справи до апеляційного розгляду, за адресою : Харківська область, Богодухівський район, с. Уди. вул. Підгорна, буд. 12.
Дане поштове відправлення за № RO67196500690 повернулося до Другого апеляційного адміністративного суду 06.07.2026 із відміткою «закінчення встановленого терміну зберігання/адресат відсутній».
Відповідно до п.4 ч.6 ст.251 КАС України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно пунктів 82, 101 Правил надання послуг поштового зв`язку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270) у разі відсутності адресата поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику за закінченням встановленого строку зберігання.
Водночас до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 821/818/16, від 16.12.2020 у справі № 120/4080/19-а.
У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 Європейський суд з прав людини зауважив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Отже, судом вжито необхідні заходи щодо повідомлення відповідача про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 131 КАС України учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Саме відповідач як особа, яка ініціювала апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції з метою захисту своїх прав, свобод та інтересів, має бути зацікавлений у тому, щоб організувати належне та своєчасне отримання кореспонденції від суду.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що наказом Харківського національного університету внутрішніх справ від 20.07.2021 № 293 о/с ОСОБА_1 прийнято на службу до Національної поліції України та зараховано курсантом ХНУВС з 25.08.2021.
01.09.2022 на виконання наказу МВС від 01.03.2017 № 173 «Про затвердження типових форм контрактів про здобуття освіти в закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських» між ОСОБА_1 , ХНУВС та ГУНП в Харківській області укладено контракт № 104 про здобуття освіти у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських.
Відповідно до абз. 5 п. 3 розділу 2 Контракту особа зобов`язується у разі дострокового розірвання Контракту, а також звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до п. 4 ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію».
Наказом ХНУВС від 12.04.2024 № 157 о/с ОСОБА_1 відраховано зі складу курсантів у зв`язку із закінченням навчання та направили для подальшого проходження служби з 13.04.2024. В наказі зазначено, що сума витрат, пов`язаних із утриманням ОСОБА_1 , складає 84 196.63 грн.
Наказом ГУНП в Харківській області від 15.04.2024 № 161 о/с ОСОБА_1 призначили відповідно до п. 4 (у зв`язку із зарахуванням на навчання до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання) ч. 1, ч. 3 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» з 13.04.2024 на посаду дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області.
Наказом ГУНП в Харківській області від 09.12.2025 № 782 о/с відповідача звільнено зі служби в поліції згідно з Законом України «Про Національну поліцію» п. 6 ч.1 статті 77 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) з 09.12.2025.
Листом ГУНП в Харківській області від 15.12.2025 № 362150-2025 повідомлено університет про звільнення ОСОБА_1 .
Повідомлення про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язанні з утриманням у закладі вищої освіти було вручено особисто ОСОБА_1 під підпис 09.12.2025.
Згідно з Довідкою-розрахунком витрат, пов`язаних з утриманням курсанта, складених відповідно до Порядку № 261, відповідач повинен відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у ХНУВС на загальну суму 84 196.63 грн.
Оскільки відповідачем не відшкодовано витрати на навчання в добровільному порядку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з Довідкою-розрахунком витрат, пов`язаних з утриманням курсанта, складених відповідно до Порядку № 261, відповідач повинен відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у ХНУВС на загальну суму 84 196.63 грн. Доказів оскарження вищевказаного розрахунку до суду не надано. Повідомлення про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язанні з утриманням у закладі вищої освіти було вручено особисто ОСОБА_1 під підпис 09.12.2025. Доказів оскарження вищевказаного розрахунку до суду не надано. Відповідно до п. 8 Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого Постановою № 261 у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення особою умов договору, укладеного відповідно до пункту 6 цього Порядку, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та зважаючи на те, що вимогою заявленого позову є стягнення боргу, предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка підстав та черговості погашення боргу, встановлених чинним законодавством України, тощо. При цьому питання правомірності визначення суми заборгованості не охоплюється предметом даного позову, оскільки розрахунки фактичних видатків державного бюджету, які підлягають відшкодуванню відповідачем, згідно з яким відповідні зобов`язання визначено, не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз. Виходячи з заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що за приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон України № 580-VIII).
Відповідно до частин першої, другої статті 48 Закону України № 580-VIII призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.
Накази про зарахування поліцейських курсантами, слухачами денної форми навчання до вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, є підставою для звільнення таких осіб зі штатних посад, які вони займають в органах (закладах, установах) поліції.
Згідно з частиною першою статті 59 Закону України № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Поліцейські проходять службу в поліції під час навчання на денній формі навчання за державним замовленням у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських (абзац п`ятий частини першої статті 59 Закону України № 580-VІІІ) .
Згідно з частиною першою статті 63 Закону України № 580-VIII контракт про проходження служби в поліції - це письмовий договір, що укладається між громадянином України та державою, від імені якої виступає поліція, для визначення правових відносин між сторонами.
Контракт про проходження служби в поліції укладається з громадянами, які зараховані до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, - на час навчання (пункт 2 частини другої статті 63 Закону України № 580-VIII).
Відповідно до частин п`ятої-дев`ятої статті 63 Закону України № 580-VIII контракт є підставою для видання наказу про прийняття особи на службу в поліції та/або призначення її на відповідну посаду.
Після закінчення строку контракту, укладеного згідно з пунктом 1 частини другої цієї статті, поліцейський, який був стороною в цьому контракті, за рішенням керівника, якому надано право приймати на службу, може продовжити службу в поліції на підставі наказу відповідно до цього Закону.
Контракт про навчання укладається з громадянами, які зараховані до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, за умови досягнення такими особами 18-річного віку.
Визначення правових відносин між курсантами вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, яким не виповнилося 18 років, і державою здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України.
Контракт про проходження служби в поліції укладається на підставах і в порядку, визначених Міністерством внутрішніх справ України.
Типову форму контракту затверджує Міністерство внутрішніх справ України.
Відповідно до положень статті 72 Закону України № 580-VIII професійне навчання поліцейських складається з: 1) первинної професійної підготовки; 2) підготовки у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання; 3) післядипломної освіти; 4) службової підготовки - системи заходів, спрямованих на закріплення та оновлення необхідних знань, умінь та навичок працівника поліції з урахуванням оперативної обстановки, специфіки та профілю його оперативно-службової діяльності.
Згідно із положеннями частини 2 статті 74 Закону України № 580-VIII підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.
У силу вимог частини четвертої-п`ятої статті 74 Закону України № 580-VIII особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Спільним наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 № 419/831/240/605/537/219/534 затверджений Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах (далі по тексту - Порядок).
Цей Порядок розроблено з метою впорядкування діяльності посадових осіб та органів військового управління щодо відшкодування курсантами, які проходять підготовку на посади осіб офіцерського складу, Міністерству оборони України, Міністерству внутрішніх справ України, Державній прикордонній службі України, Управлінню державної охорони України, Службі безпеки України та Державній спеціальній службі транспорту України (далі - міністерства) витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі вищого навчального закладу (далі - ВНЗ), у разі дострокового розірвання контракту про проходження військової служби (навчання) (далі - контракт) через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, а також у разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу у військових формуваннях, правоохоронних органах або органах спеціального призначення після закінчення ВНЗ.
Зобов`язання про добровільне відшкодування курсантом витрат, пов`язаних з його утриманням, зазначається в контракті під час його укладання (пункт 1.2 Положення).
У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат, окрім іншого, на грошове забезпечення, продовольче забезпечення, медичне забезпечення та оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.
Згідно з пунктом 2.1.1 Порядку витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.
Відповідно до пункту 2.1.2 Порядку витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов`язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування.
Отже, законодавством передбачено обов`язок курсантів вищих військових навчальних закладів відшкодувати витрати, пов`язані з їх утриманням, у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 Закону України № 580-VIII.
При цьому до таких витрат входять, зокрема, витрати на грошове, продовольче, речове забезпечення під час навчання.
Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу вищого навчального закладу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 261 затверджено Порядок відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок № 261)
Згідно з пунктом 1 Порядку № 261 цей Порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням (далі - особи) у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - вищі навчальні заклади), витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах (далі - витрати), у разі:
дострокового розірвання контракту про здобуття освіти (далі - контракт) з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в Національній поліції (далі - поліція) через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
звільнення із служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 261 витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася. У разі коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України. Типову форму контракту затверджує МВС.
Як передбачено пунктами 3 та 4 Порядку № 261, відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія).
Розрахунок витрат на утримання осіб (грошове, продовольче, речове та медичне забезпечення) у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю.
Розрахунок комунальних послуг та спожитих енергоносіїв здійснюється виходячи із середнього обсягу споживання у відповідному вищому навчальному закладі на одну особу за добу за період її фактичного перебування в такому закладі.
Під час проведення розрахунків застосовуються тарифи, що встановлені для населення і діють у місцевості, в якій розташований вищий навчальний заклад, у відповідному навчальному році.
На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи.
Витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання, крім витрат, пов`язаних із проходженням цією особою базової загальновійськової підготовки, і витрат за період залучення її до заходів із забезпечення публічної безпеки і порядку під час воєнного стану.
Пунктом 5 Порядку № 261 встановлено, що після видання наказу про звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) або за його дорученням інша посадова особа видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка.
Таке повідомлення може бути надіслано особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за останнім місцем реєстрації, зазначеним у матеріалах її особової справи.
У разі звільнення особи до відпрацювання нею трьох років після закінчення вищого навчального закладу орган поліції, в якому особа проходила службу, невідкладно повідомляє про це вищому навчальному закладу, в якому особа навчалася.
Сума відшкодованих МВС витрат перераховується до загального фонду державного бюджету за кодом класифікації доходу бюджету 24060300 «Інші надходження». Зарахування сум відшкодованих витрат, що будуть надходити за рішеннями судів, прийнятими до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2025 № 750 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 261», продовжується до повного погашення боргу із подальшим перерахуванням їх до загального фонду державного бюджету (пункт 7 Порядку № 261).
Відповідно до пункту 8 Порядку № 261 у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення особою умов договору, укладеного відповідно до пункту 6 цього Порядку, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Претензійно-позовну діяльність провадить вищий навчальний заклад, у якому навчалася особа.
Отже, відповідно до Порядку № 261 позивач має вручити під підпис або надіслати відповідачу повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання такого повідомлення відшкодувати витрати із зазначенням їхнього розміру та реквізитів рахунку для перерахування коштів, за для того, щоб забезпечити можливість добровільно відшкодувати витрати на навчання і лише, у разі відмови відповідача, може звернутися до суду.
Саме із відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі, законодавцем пов`язано можливість звернення навчального закладу із позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23.09.2021 у справі № 520/11540/19, від 30.08.2022 у справі № 480/8200/20, від 14.12.2022 у справі № 520/5837/2020 та від 13.01.2023 у справі № 440/2692/20.
Питання щодо можливості стягнення з колишнього курсанта, який достроково звільнився зі служби за власним бажанням витрат, пов`язаних з його утриманням у цьому навчальному закладі, з (не)включенням у розмір цих витрат грошового забезпечення було предметом касаційного перегляду в межах справ № 440/2692/20, № 620/7009/23.
За правовим висновком суду касаційної інстанції, який викладено в постановах від 13.01.2023 у справі № 440/2692/20, від 11.04.2025 у справі № 620/7009/23 грошове забезпечення курсантів, входить до витрат, пов`язаних із навчанням у вищих навчальних закладах, а тому має бути відшкодовано особою, яка достроково розірвала контракт, звільнившись зі служби за власним бажанням.
За умовами укладеного між ХНУВС, Головним управлінням Національної поліції України в Сумській області та ОСОБА_1 контракту № 104 від 01.09.2022 про здобуття освіти у вищому навчальному закладі із специфічними умовами навчання який здійснює підготовку поліцейських, ОСОБА_1 взяла на себе обов`язок у разі дострокового розірвання контракту, а також звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до пункту 4 статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» (абзац 5 пункту 3 розділу ІІ Контракту).
Як встановлено судом у ході розгляду справи, наказом ХНУВС від 12.04.2024 № 157 о/с відповідача відраховано зі складу курсантів у зв`язку із закінченням навчання та направлено для подальшого проходження служби до Національної поліції України з 13.04.2024. Сума витрат пов`язаних з утриманням складає 84 196.63 грн.
Разом з тим, наказом ГУНП в Харківській області від 09.12.2025 № 782 о/с відповідача звільнено зі служби в поліції згідно з Законом України «Про Національну поліцію» п. 6 ч.1 статті 77 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) з 09.12.2025.
Отже, у відповідача виник обов`язок відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі.
На виконання пункту 5 Порядку № 261 ГУНП в Харківській області ознайомив відповідача із зобов`язанням відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням в навчальному закладі, за весь період навчання.
Так, зі змісту повідомлення ГУНП в Харківській області про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням в навчальному закладі встановлено, що відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 5 Порядку № 261, наказу Міністерства внутрішніх справ України від 01.03.2017 № 173 «Про затвердження типових форм контрактів про здобуття освіти в закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських» та умов Контракту про здобуття освіти у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання повідомлено, що ОСОБА_1 зобов`язана протягом 30 діб з моменту отримання цього повідомлення відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України в особі ХНУВС витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, в повному розмірі за весь період навчання. Сума витрат - 84 196.63 грн.
Вказане повідомлення вручено ОСОБА_1 09.12.2025, про що свідчить особистий підпис відповідача на такому повідомленні.
Отже, ГУНП в Харківській області вчинено належні дії щодо ознайомлення ОСОБА_1 із розрахунком витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі та запропоновано добровільно відшкодувати такі витрати. Більше того, матеріали справи не містять доказів добровільного погашення зазначеної суми ані станом на день звернення до суду з позовом, ані станом на день розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлена до стягнення сума відшкодування фактичних видатків, пов`язаних з утриманням відповідача у в ХНУВС у розмірі 84 196.63 грн, підлягає стягненню з відповідача.
У контексті викладеного колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини, яку мають застосовувати суди при розгляді справ у силу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Так, у справі «Chitos проти Греції» (рішення від 04.06.2015, заява № 51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов`язання, яке він взяв на себе, обравши кар`єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов`язання служити у відповідному званні певну кількість років.
ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов`язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід`ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.
Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов`язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.
У справі «Lazaridis проти Греції» (рішення від 12.01.2016, заява № 61838/14) заявник (лікар, підполковник армії) подав клопотання про його дострокове відрахування з армії. Генеральний штаб армії зобов`язав заявника виплатити державі відшкодування у сумі 121 321,72 євро як компенсацію за дострокове звільнення. Заявник оскаржив таке рішення до суду. Суд відхилив його скаргу, у зв`язку із тим, що заявник, отримавши відповідну освіту, зобов`язався відслужити в армії дев`ятнадцять років і вісімнадцять днів, але він прослужив лише чотирнадцять років, два місяці та шість днів. Заявник оскаржив це рішення національного суду.
ЄСПЛ дійшов висновку, що зобов`язання військових лікарів, які бажали залишити армію до закінчення строку виконання обов`язку, відшкодувати державі витрати, понесені на їх навчання, було цілком виправданим з огляду на привілеї, якими вони користувалися порівняно із цивільними студентами-медиками. Особа, яка вступає на навчання до Військової академії, усвідомлює, що аналогом безкоштовної освіти, винагороди та соціальних переваг, якими користується така особа в силу свого військового статусу, є зобов`язання служити в рядах армії протягом визначеного періоду після закінчення навчання.
Обов`язок офіцерів армії нести службу протягом визначеного періоду після завершення їх підготовки відповідає встановленій меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме за допомогою військових установ особи отримують загальну медичну освіту, відповідну спеціалізацію, а також мають можливість займатися приватною медициною в неробочий час. Отже, сам принцип викупу решти років служби не порушує принцип пропорційності.
В аналогічній справі «Charalambos Pierrakos проти Греції» (рішення від 26.05.2020, заява № 51743/17) ЄСПЛ постановив, що обов`язок медичних працівників, які хотіли б покинути збройні сили держави до закінчення терміну служби, виплачувати державі певні суми відшкодування витрат на навчання є повністю виправданим з урахуванням привілеїв, якими вони користуються в порівнянні зі студентами в галузі цивільної медицини. Особі, яка зараховується на навчання до військового закладу освіти, відомо, що у разі безкоштовного навчання, виплати винагороди за службу та у зв`язку з військовим статусом, вона зобов`язується служити в армії протягом відповідного періоду після закінчення навчання. Такий обов`язок відповідає загальновизнаній меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме військові абітурієнти, які вивчали медицину та здобували відповідну спеціалізацію мали можливість займатися приватною медичною практикою. Таким чином, принцип відшкодування (викупу) решти років служби не порушує принцип пропорційності (дивитись згадувану вище справу «Chitos проти Греції», п.п. 92-100). Ці міркування застосовні і в даному випадку.
У справі «Yanasik проти Туреччини» (рішеннявід 06.01.1993 заява № 14524/89) щодо права на освіту ЄСПЛ зазначив, що гарантування права на освіту не виключає застосування дисциплінарних стягнень; встановлені обмеження у справі заявника щодо права на освіту у Військовій академії не обмежують його право на освіту у цивільних навчальних закладах.
Щодо захисту права власності у рішенні ЄСПЛ вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов`язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов`язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Тож ураховуючи норми національного законодавства та усталену практику ЄСПЛ у розгляді подібних спорів можна дійти висновку, що обов`язок особи, яка зобов`язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов`язкової праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою «покарання», становить заборонену цим положенням «примусову чи обов`язкову працю». Варто врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв`язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов`язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити «примусову працю» від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. У протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття «непропорційний тягар» та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.
Обов`язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов`язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.
Стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції захищає та гарантує загальне особисте право особи на освіту. Держави не зобов`язуються організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або рівня. Водночас, держава не зобов`язана виключно утримуватись від порушень цього права, а несе й відповідні позитивні зобов`язання, аби забезпечити дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідні обмеження не повинні звужувати згадане право настільки, щоб порушити його сутність і позбавити його ефективності. Такі обмеження мають бути передбачуваними для зацікавленої особи і переслідувати законну мету.
За такого правового підходу ЄСПЛ, який кореспондує усталеній та послідовній практиці Верховного Суду у справах аналогічної категорії, підхід до вирішення спорів щодо відшкодування особами, які навчаються у вищих військових навчальних закладах за рахунок державного бюджету, витрат на їх навчання у зв`язку з невиконанням ними умов договору (контракту) має бути однаковим, інший підхід може призвести до дискримінації.
Вказаний підхід до застосування ЄСПЛ у подібній категорії розглядуваного спору застосовано Верховним Судом у постанові від 12.02.2026 у справі № 520/6758/22.
Також, колегія суддів зазначає, що підготовка курсантів у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (у даному випадку, ХНУВС), здійснюється державним коштом. Навчання курсантів є безкоштовним і держава повністю несе витрати шляхом забезпечення курсантів харчуванням, проживанням, медичним обслуговуванням, речовим майном і грошовим забезпеченням. Однак, ці витрати підлягають обов`язковому відшкодуванню курсантом у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону України «Про Національну поліцію», а також у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 вказаного Закону.
Отже, характерною ознакою витрат, які повинен відшкодувати курсант у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років за власним бажанням, є те, що такі витрати мають бути безпосередньо витрачені ВНЗ на утримання курсанта під час навчання. Тобто витрати ВНЗ на утримання курсантів за метою і спрямуванням є коштами, які держава витрачає на освіту та підготовку поліцейських.
Аналогічний підхід висловлений Верховним Судом у постанові від 04.06.2026 у справі № 280/8295/23.
Згідно із довідкою ХНУВС від 25.12.2025 № 24/1487 про фактичні витрати, пов`язані з утриманням курсанта ОСОБА_1 складають: грошове забезпечення - 13 159.93 грн; продовольче забезпечення - 27 185.70 грн; медичне забезпечення - 262.97 грн; речове забезпечення - 15 214.18 грн; вартість комунальних послуг і спожитих енергоносіїв - 28 373.85 грн. Загальна сума - 84 196.63 грн.
Суд враховує сталу правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої належним та достатнім доказом обсягу понесених закладом вищої освіти витрат, пов`язаних з утриманням особи, є довідка-розрахунок, складена закладом згідно з визначеними нормами утримання; за відсутності спростування наведеного у ній розрахунку та доведеності сукупності підстав для відшкодування така сума підлягає стягненню у судовому порядку (постанова Верховного Суду у справі № 620/7009/23).
Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, що зазначений у довідці розрахунок витрат, пов`язаних з утриманням у ВНЗ, ним не оскаржувався протягом навчання у ХНУВС або після відрахування з числа курсантів та звільнення зі служби в Національній поліції України.
При цьому колегія суддів зазначає, що питання правомірності визначення суми заборгованості не охоплюється предметом даного позову, оскільки розрахунки фактичних видатків державного бюджету, які підлягають відшкодуванню відповідачкою, згідно з яким відповідні зобов`язання визначено, не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз.
Наведене є однією із гарантій дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Вищенаведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.02.2018 у справі № 826/18379/14 та від 18.06.2018 у справі № 805/3284/17-а.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.05.2025 у справі № 200/1363/25 є не обґрунтованим. Дане судове рішення не є рішенням, яке є обов`язковим до врахування, та таким що має преюдиційне значення для вирішення справи в розумінні положень ч. 5 ст. 242 КАС України.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено право на участь в судовому розгляді та реалізацію права на захист, оскільки вона була фактично позбавлена можливості подати відзив на позов, надати докази та пояснення, заявити клопотання, висловити свої заперечення щодо доводів позивача та повноцінно реалізувати право на участь у розгляді справи, про те, що судом не було належним чином враховано фактичні обставини, пов`язані з її місцем проживання та реальною можливістю отримання кореспонденції та об`єктивними обставинами, що склалися на території Харківської області у зв`язку із бойовими діями, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин третьої, шостої статті 171 КАС України якщо відповідачем у позовній заяві, щодо якої відсутні підстави для залишення її без руху, повернення чи відмови у відкритті провадження у справі, вказана фізична особа, яка не є підприємцем, суддя не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
11.02.2026 Харківським окружним адміністративним судом направлено Запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання щодо доступу до персональних даних, в якому з посиланням на положення ч.3 ст.171 КАС України та ст. 16 Закону України «Про захист персональних даних» просив надати відомості про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані, що містяться в картотеці реєстраційного обліку про ОСОБА_1 місце проживання - АДРЕСА_1 .
Листом ГУ ДМС у Харківській області від 12.02.2026 № 6301.4.3-3385/63.2-26 повідомлено, що станом на 12.02.2026 за відомчою інформаційною системою ДМС місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване з 20.02.2018 за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
19.02.2026 через національного поштового оператора АТ «Укрпошта» судом направлено відповідачу ухвалу про відкриття провадження, за адресою : Харківська область, Богодухівський район, с. Уди. вул. Підгорна, буд. 12.
Дане поштове відправлення за № RO67104924120 повернулося до Харківського окружного адміністративного суду із відміткою «закінчення встановленого терміну зберігання».
Частиною 10 статті 171 КАС України визначено, що ухвала про відкриття провадження у справі постановляється з додержанням вимог статті 126 цього Кодексу.
За змістом частини 11 статті 126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 174 КАС України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 251 цього Кодексу.
Днем вручення судового рішення, серед іншого, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи (пункт 4 частини 1 статті 251 КАС України).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17, направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
До повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками за закінченням терміну зберігання, адресат вибув, адресат відсутній і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 28.01.2021 у справі № 820/1400/17, від 13.10.2021 у справі № 340/4259/20, від 24.11.2021 у справі № 280/228/20, від 29.08.2022 у справі № 522/3598/16-а тощо.
Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що на момент розгляду справи фактично перебувала за межами України.
Однак, додана позивачем до апеляційної скарги копія документу про реєстрацію у республіці Польща, викладена іноземною мовою без перекладу українською мовою, не можуть вважатися належними та достовірними в розумінні статей 73, 75 КАС України, оскільки вказана обставина унеможливлює їх дослідження судом та встановлення обставин у справі.
Колегія суддів зазначає, що порядок вручення судових рішень, визначений ст. 174 КАС України, не передбачає порядку направлення копії ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви та доданих до неї документів на адресу листування за межами України.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі відповідачем зазначена адреса : 62220, Харківська область, Богодухівський район, с. Уди. вул. Підгорна, буд. 12. Інших адрес для листування апеляційна скарга не містить.
З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає, що ухвала суду про відкриття провадження у справі від 16.02.2026 вважається врученою відповідачу належним чином, а доводи наведені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу та не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Відповідні загальні принципи, що стосуються права на змагальний судовий розгляд, були узагальнені Європейським судом з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko and Others v. Ukraine) (№ 70329/12 та 5 інших, § 36 і 37, 27.06.2017). У згаданій справі ЄСПЛ повторив, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див., рішення у справах «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), від 27.10.1993, пункт 33, Серія А № 274 та «Авотіньш проти Латвії» (Avotiтр v. Latvia) [ВП], заява № 17502/07, пункт 119, ЄСПЛ 2016). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17 18, від 06.02.2001) (§ 36).
Водночас, ЄСПЛ вказав, що статтю 6 Конвенції не можна тлумачити як таку, що встановлює певну форму обслуговування судової кореспонденції (див., наприклад, ухвали щодо прийнятності у справах «Богонос проти Росії» (Bogonos v. Russia), заява № 68798/01, від 05.02.2004 та «Бац проти України» (Bats v. Ukraine), заява № 59927/08, пункт 37, від 24.01.2017). Від національних органів влади також не вимагається забезпечення бездоганного функціонування поштової системи (див., рішення у справі «Загородніков проти Росії» (Zagorodnikov v. Russia), заява № 66941/01, пункт 31, від 07.06.2007). Тим не менш, загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (див., рішення у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), від 23.06.1993, пункт 63, Серія А, № 262), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про цей факт (див. рішення у справі «Діліпак та Каракайя проти Туреччини» (Dilipak and Karakaya v. Turkey), заяви № 7942/05 та № 24838/05, пункт 77, від 04.03.2014) ...( § 37).
Переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
З урахуванням вищенаведеного, усі інші доводи і заперечення сторін по справі на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 по справі № 520/2522/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис) З.Г. Подобайло
Судді (підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий