П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 серпня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/40098/25
Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.
Дата і місце ухвалення: 14.04.2026 року, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тарновецького І.І.,
суддів: Бойка А.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі № 420/40098/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, -
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 14 листопада 2025 року №2712 в частині застосування до нього, як інспектора взводу №1 роти №4 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Одеській області, дисциплінарного стягнення у виді суворої догани.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не дослідив усіх наявних у матеріалах справи доказів та не надав належної правової оцінки встановленим під час службового розслідування обставинам.
Зокрема, апелянт вказує, що суд безпідставно не врахував обставини, які, на його переконання, свідчать про обізнаність керівництва відповідача щодо його перебування на лікарняному та повідомлення безпосереднього керівника про причини відсутності на службі. На думку апелянта, зазначені обставини підтверджуються матеріалами службового розслідування, письмовими поясненнями посадових осіб та іншими доказами, а також фактично визнавалися відповідачем, у зв`язку із чим відповідно до статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не потребували доказування. Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції всупереч вимогам статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України безпідставно поклав на нього обов`язок доведення неправомірності оскаржуваного наказу.
Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково погодився з висновками службового розслідування щодо порушення ним Правил внутрішнього службового (трудового) розпорядку Головного управління Національної поліції в Одеській області, оскільки, на його переконання, зазначені Правила не поширювалися на нього під час проходження служби у складі іншого органу поліції, а належні докази його ознайомлення з ними відсутні. У зв`язку із цим апелянт вважає безпідставною відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотань про витребування оригіналу відповідного документа та призначення почеркознавчої експертизи для перевірки достовірності підпису про ознайомлення.
Крім того, апелянт зазначає, що матеріали службового розслідування не містять належного обґрунтування всіх елементів складу дисциплінарного проступку, не підтверджують наявності конкретних протиправних дій з його боку та причинно-наслідкового зв`язку між його поведінкою і негативними наслідками для служби, а оскаржуваний наказ не містить належної конкретизації допущених ним порушень.
Посилаючись на наведені обставини, апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Національної поліції в Одеській області заперечує проти її задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Відповідач зазначає, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено обставини справи, правильно встановлено фактичні обставини та застосовано норми матеріального і процесуального права.
На думку відповідача, доводи апеляційної скарги щодо порушення процедури службового розслідування, відсутності у діях позивача складу дисциплінарного проступку, неналежної оцінки доказів, а також неознайомлення позивача з Правилами внутрішнього службового (трудового) розпорядку були предметом дослідження суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.
У зв`язку із цим відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року - без змін.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.
Особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду відповідно до вимог статей 124 та 130 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час судового засідання учасники справи надали пояснення по суті спору та не заперечували проти подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
З огляду на відсутність заперечень учасників справи, а також враховуючи, що всі обставини, необхідні для правильного вирішення спору, з`ясовані, а матеріали справи містять достатньо доказів для її розгляду, колегія суддів дійшла висновку про можливість продовження апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що лейтенант поліції ОСОБА_1 проходить службу на посаді інспектора взводу №1 роти №4 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Наказом командира Зведеної бригади поліції «Воля» ГУНП у Житомирській області від 17 жовтня 2025 року №1091-АГ «Про надання вихідних та обліку лікарняних» позивачу надано вихідні дні з 19 жовтня по 23 жовтня 2025 року включно з виїздом до м. Одеси.
Відповідно до відомостей Порталу електронних послуг Пенсійного фонду України позивач перебував на стаціонарному лікуванні у ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» з 22 жовтня по 03 листопада 2025 року.
24 жовтня 2025 року командир батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Одеській області подав доповідну записку про можливе порушення позивачем службової дисципліни у зв`язку з його неприбуттям 23 жовтня 2025 року до місця тимчасової дислокації підрозділу в смт Народичі Житомирської області.
На підставі зазначеної доповідної записки наказом начальника ГУНП в Одеській області від 27 жовтня 2025 року №2580 призначено службове розслідування.
За результатами службового розслідування, висновок якого затверджено начальником ГУНП в Одеській області 08 листопада 2025 року, встановлено, що наказом ГУНП в Одеській області від 27 серпня 2025 року №1470 ДСК позивача було відряджено до Зведеної бригади поліції «Воля» для виконання бойових (спеціальних) завдань на території Житомирської області. У подальшому наказом ГУНП в Одеській області від 22 жовтня 2025 року №1892 ДСК відрядження позивача до Зведеної бригади поліції «Воля» припинено, а з 23 жовтня 2025 року його відряджено до складу угруповання військ (сил) «Схід» для виконання бойових (спеціальних) завдань.
У висновку службового розслідування зазначено, що 23 жовтня 2025 року позивач був відсутній під час збору особового складу в місці тимчасової дислокації підрозділу в смт Народичі Житомирської області та до місця збору не прибув.
Під час службового розслідування позивач пояснив, що відповідно до наказу Зведеної бригади поліції «Воля» перебував у вихідних днях з 19 жовтня по 23 жовтня 2025 року. Він також зазначив, що 22 жовтня 2025 року був госпіталізований до ДУ «ТМО МВС України по Одеській області», де йому відкрито електронний листок непрацездатності. За його словами, після отримання повідомлення у месенджері WhatsApp про проведення 23 жовтня 2025 року збору особового складу він повідомив безпосереднього керівника підполковника поліції А. Якіменка про перебування на лікарняному та неможливість прибути до місця збору.
Попри наведені пояснення позивача та встановлений під час службового розслідування факт його перебування на лікуванні, дисциплінарна комісія дійшла висновку про порушення ним пункту 4.1 розділу IV Правил внутрішнього службового (трудового) розпорядку Головного управління Національної поліції в Одеській області, вважаючи, що позивач не повідомив безпосереднього керівника про причини своєї відсутності у письмовій формі (рапортом), у зв`язку із чим запропонувала застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани.
На підставі зазначеного висновку наказом начальника ГУНП в Одеській області від 14 листопада 2025 року №2712 до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді суворої догани за порушення вимог Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Закону України «Про Національну поліцію», наказу ГУНП в Одеській області від 03 січня 2023 року №7 та пункту 4.1 розділу IV Правил внутрішнього службового (трудового) розпорядку Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Не погоджуючись із зазначеним наказом, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем дотримано процедуру проведення службового розслідування та прийняття оскаржуваного наказу, а матеріалами дисциплінарного провадження підтверджується наявність у діях позивача дисциплінарного проступку.
Суд першої інстанції зазначив, що позивач був ознайомлений із Правилами внутрішнього службового (трудового) розпорядку ГУНП в Одеській області, які покладають на поліцейського обов`язок у разі відсутності на службі невідкладно, але не пізніше однієї години повідомити безпосереднього керівника про причини своєї відсутності.
Оцінюючи доводи позивача щодо повідомлення безпосереднього керівника через месенджер WhatsApp, суд першої інстанції дійшов висновку, що надані скріншоти листування не є належними та допустимими доказами, оскільки не підтверджують факту направлення відповідного повідомлення саме безпосередньому керівнику позивача.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що перебування позивача у службовому відрядженні не звільняло його від обов`язку дотримуватися Правил внутрішнього службового (трудового) розпорядку ГУНП в Одеській області та виконувати вимоги службової дисципліни.
За результатами оцінки зібраних у справі доказів суд першої інстанції визнав, що наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 14 листопада 2025 року №2712 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України.
Цей конституційний принцип конкретизовано частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої адміністративний суд перевіряє, чи прийнято рішення суб`єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а також чи відповідає воно критеріям законності, обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності.
Отже, предметом судового контролю є не лише дотримання процедури прийняття рішення, а й повнота встановлення обставин, достатність доказової бази та відповідність висновків суб`єкта владних повноважень фактичним обставинам справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 18 та частини першої статті 64 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний додержуватися Конституції і законів України, сумлінно виконувати службові обов`язки та підтримувати належний рівень службової дисципліни.
Підстави, порядок та умови притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України.
За змістом статей 1, 11, 12, 14 та 19 Дисциплінарного статуту дисциплінарна відповідальність можлива лише за умови встановлення всіх елементів дисциплінарного проступку у визначеному законом порядку. Службове розслідування повинно бути повним, всебічним і об`єктивним, а його висновки - ґрунтуватися на сукупній оцінці доказів.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2025 року у справі № 380/7340/23, відповідно до якої недотримання зазначених вимог є істотним порушенням процедури дисциплінарного провадження та може бути самостійною підставою для визнання рішення про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності протиправним.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на відповідача покладається обов`язок довести правомірність прийнятого рішення.
Як убачається з матеріалів справи, наказом командира Зведеної бригади поліції «Воля» від 17 жовтня 2025 року №1091-АГ позивачу надано вихідні дні з 19 по 23 жовтня 2025 року включно.
22 жовтня 2025 року позивача госпіталізовано до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Одеській області», що сторонами не заперечується та підтверджується матеріалами службового розслідування.
Того ж дня наказом ГУНП в Одеській області №1892 ДСК припинено попереднє відрядження позивача та визначено його подальше відрядження до складу угруповання військ (сил) «Схід» із визначенням місця і часу збору особового складу 23 жовтня 2025 року.
Підставою для висновку дисциплінарної комісії про вчинення позивачем дисциплінарного проступку стало його неприбуття до визначеного місця збору 23 жовтня 2025 року.
Разом із тим дисциплінарною комісією не встановлено всіх юридично значущих обставин, необхідних для висновку про наявність у діях позивача складу дисциплінарного проступку.
Зокрема, дисциплінарною комісією не з`ясовано, яким чином наказ ГУНП №1892 ДСК співвідносився з наказом про надання позивачу вихідних днів та чи припиняв він його дію. Також не встановлено, чи був позивач належним чином повідомлений про зміну умов проходження служби та чи породжував цей наказ для позивача обов`язок прибути до визначеного місця збору.
Матеріали службового розслідування також підтверджують, що на момент доведення інформації про збір особового складу позивач уже перебував на стаціонарному лікуванні.
Так, відповідно до письмових пояснень заступника командира БПОП(С) ГУНП в Одеській області Якименка А.П., лише 22 жовтня 2025 року о 17 год. 12 хв. ним отримано повідомлення про необхідність зібрання батальйону, після чого через месенджер WhatsApp доведено інформацію до особового складу.
Отже, дисциплінарна комісія повинна була встановити не лише факт доведення наказу, а й чи мав позивач, який уже перебував на лікуванні, реальну можливість його виконати.
Аналогічний підхід випливає з практики Європейського суду з прав людини, який у справі Bryan v. the United Kingdom (22 листопада 1995 року) наголосив, що рішення органу влади має ґрунтуватися на достатньому дослідженні всіх обставин, які мають істотне значення для справи. Невстановлення таких обставин позбавляє прийняте рішення належної фактичної основи.
Відповідно до пункту 4.1 Правил внутрішнього службового (трудового) розпорядку ГУНП в Одеській області поліцейський у разі відсутності на службі зобов`язаний невідкладно повідомити безпосереднього керівника про причини своєї відсутності. Таке повідомлення може бути здійснене письмово, засобами телефонного чи електронного зв`язку або іншим доступним способом.
Отже, Правила передбачають альтернативні способи виконання цього обов`язку і не визначають письмовий рапорт єдиною допустимою формою повідомлення.
Позивач із самого початку службового розслідування послідовно стверджував, що повідомив безпосереднього керівника через месенджер WhatsApp та надав відповідне електронне листування.
Водночас матеріали службового розслідування підтверджують, що саме цей месенджер використовувався керівництвом підрозділу для службового оповіщення особового складу.
Попри наведене дисциплінарна комісія не перевірила доводи позивача щодо повідомлення безпосереднього керівника, не встановила факту отримання відповідного повідомлення, не дослідила подане електронне листування та не навела мотивів відхилення цих доказів.
Такий підхід не відповідає стандартам належного мотивування рішень органів державної влади. Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі Suominen v. Finland (№37801/97, §36, рішення від 1 липня 2003 року), орган влади зобов`язаний належним чином обґрунтовувати свої рішення, навівши достатні мотиви, які свідчать про те, що були розглянуті всі істотні доводи особи. Відсутність мотивів відхилення доказів позивача свідчить про неповноту службового розслідування та не дає можливості перевірити обґрунтованість зроблених висновків.
За таких обставин висновок про порушення позивачем пункту 4.1 Правил є передчасним.
Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком є винна дія чи бездіяльність поліцейського.
Отже, дисциплінарна відповідальність можлива лише за умови встановлення не лише факту невиконання службового обов`язку, а й вини поліцейського.
Проте дисциплінарна комісія фактично ототожнила сам факт неприбуття позивача до місця збору з доведеністю його вини, не дослідивши обставин, які могли свідчити про відсутність вини позивача та, як наслідок, складу дисциплінарного проступку.
За таких обставин один із обов`язкових елементів складу дисциплінарного проступку - вина позивача - належним чином не встановлений.
Навіть за умови доведеності факту вчинення дисциплінарного проступку застосування конкретного виду дисциплінарного стягнення не є автоматичним наслідком такого висновку.
Відповідно до статей 13 та 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України при визначенні виду дисциплінарного стягнення дисциплінарна комісія та керівник, який приймає рішення про його застосування, зобов`язані враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини його вчинення, ступінь вини поліцейського, мотиви його поведінки, наслідки проступку, дані про особу поліцейського, його попередню службову діяльність, ставлення до служби, рівень професійної підготовки, наявність заохочень і дисциплінарних стягнень, а також інші обставини, що мають значення для індивідуалізації дисциплінарної відповідальності.
Отже, застосування конкретного виду дисциплінарного стягнення потребує індивідуальної оцінки всіх істотних обставин справи та належного мотивування.
Водночас ні висновок службового розслідування, ні наказ ГУНП в Одеській області від 14 листопада 2025 року №2712 не містять мотивів, які б свідчили про врахування наведених критеріїв.
Зокрема, відповідач не надав оцінки характеру інкримінованого порушення, ступеню вини позивача, мотивам його поведінки та можливим наслідкам неприбуття до місця тимчасової дислокації. Також не наведено мотивів, з яких саме сувора догана є необхідним і пропорційним заходом дисциплінарного впливу. Крім того, залишилися поза увагою дані про особу позивача, його попередню службову діяльність, ставлення до служби, рівень професійної підготовки, наявність чи відсутність дисциплінарних стягнень і заохочень, а також встановлені під час службового розслідування обставини, зокрема перебування позивача на стаціонарному лікуванні, надання йому вихідних днів та доводи щодо повідомлення безпосереднього керівника про причини своєї відсутності.
За таких обставин відповідач не забезпечив належної індивідуалізації дисциплінарної відповідальності та не навів мотивів застосування саме суворої догани.
Такий підхід також не узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. У справі Oleksandr Volkov v. Ukraine (№21722/11) Суд наголосив, що під час застосування дисциплінарних заходів орган державної влади повинен забезпечити дотримання принципу пропорційності та належне мотивування обраного виду стягнення. За відсутності оцінки всіх істотних обставин і належного обґрунтування суворості обраного заходу дисциплінарне стягнення не може вважатися таким, що відповідає вимогам справедливої процедури.
При цьому колегія суддів уже дійшла висновку, що матеріали дисциплінарного провадження не підтверджують належними, допустимими та достатніми доказами самого факту вчинення позивачем дисциплінарного проступку. За таких умов відсутність належного мотивування виду дисциплінарного стягнення є додатковою самостійною підставою для висновку про невідповідність наказу ГУНП в Одеській області від 14 листопада 2025 року №2712 критеріям обґрунтованості, розсудливості та пропорційності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Висновки суду першої інстанції також не відповідають вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції фактично погодився з висновками дисциплінарної комісії, не перевіривши їх відповідності матеріалам дисциплінарного провадження та вимогам Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Поза увагою суду залишилися питання виникнення у позивача службового обов`язку прибути до місця тимчасової дислокації, правильності застосування пункту 4.1 Правил внутрішнього службового (трудового) розпорядку, повноти перевірки доводів позивача щодо повідомлення безпосереднього керівника, встановлення його вини, а також належного мотивування виду дисциплінарного стягнення.
Посилання суду першої інстанції на дискреційні повноваження відповідача не звільняло його від обов`язку перевірити, чи реалізовані такі повноваження у межах та у спосіб, визначених законом, а також чи відповідає прийняте рішення вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Сукупність наведених обставин свідчить, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач не виконав покладеного на нього частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку довести правомірність свого рішення.
Наведені порушення норм матеріального та процесуального права є істотними, вплинули на правильність вирішення спору та відповідно до пунктів 1 і 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Судовий збір не розподіляється, оскільки позивач відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати як учасник бойових дій.
Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322 та 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі №420/40098/25 скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 14 листопада 2025 року №2712 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських БПОП (С) ГУНП в Одеській області» в частині застосування до лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу №1 роти №4 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Одеській області, дисциплінарного стягнення у виді суворої догани.
Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: І.І. Тарновецький
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук