Справа № 462/1639/25 Головуючий у 1 інстанції: Постигач О.Б.
Провадження № 22-ц/811/4030/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Федчун Н. С.,
з участю - представника позивача - адвоката Глазова О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 вересня 2025 року та додаткове рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 жовтня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про стягнення майнової та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
в березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила стягнути з відповідачки на її користь матеріальний збиток - вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Audi A5, державний номерний знак НОМЕР_1 (у тому числі ПДВ на запасні частини і матеріали) у сумі 368 071 грн 14 коп., моральну шкоду у сумі 30 000 грн 00 коп. та судові витрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що 02 серпня 2023 року о 14:05 годині в напрямку м. Тернопіль по автостраді Е50, в районі вул. Будного, буд. 18, відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу «Audi A5», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням позивачки, та транспортного засобу НОМЕР_2 з напівпричепом KRONESD, державні номерні знаки НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_4 . Співробітниками патрульної поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 502244 від 02 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_1 та направлено матеріали до суду для притягнення її до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП. Постановою Київського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2023 року по справі № 947/26247/23 встановлено, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, провадження у справі закрито. 27 листопада 2023 року Стрийське районне управління поліції ГУ НП у Львівській області надало відповідь на адвокатський запит № І-111/Аз/47/01/23, повідомивши, що проведеною перевіркою за матеріалами, зареєстрованими у канцелярії Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області, встановити місце перебування ОСОБА_4 не представилось можливим, що унеможливило вирішити питання про притягнення його до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП. Таким чином, ОСОБА_4 не притягнуто до адміністративної відповідальності, що призвело до утруднення відшкодування майнової шкоди позивачці, яка позбавлена належного відшкодування. Вказує, що згідно з повідомленням про ДТП, власником транспортного засобу MANTGX 18480 з напівпричепом KRONESD є ОСОБА_3 , що може підтверджувати наявність трудових або цивільно-правових відносин між водієм та власницею транспортного засобу. Крім того, відповідно до договору № 14-01-25 від 27 січня 2025 року була проведена оцінка КТЗ та встановлена вартість відновлювального ремонту автомобіля «Audi A5» у сумі 368 071 грн 14 коп. Внаслідок ДТП позивачка зазнала значних моральних страждань, пережила сильний стрес, що вплинуло на її емоційний стан, змусило користуватися громадським транспортом та таксі, спричинило фінансові витрати, додаткові труднощі у веденні звичного способу життя, а також страх після повернення до керування автомобілем. Враховуючи викладене, просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16 вересня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовлено.
Додатковим рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 07 жовтня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 23 000 грн 00 коп.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши в жовтні 2025 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 вересня 2025 року, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а також скасувати додаткове рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 жовтня 2025 року, прийняти нове, яким в задоволенні заяви відповідачки про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що, на думку заявника, висновки суду першої інстанції зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, обставини справи не з`ясовані повно, об`єктивно та всебічно, а поверхнево, без вивчення конкретних фактів та документальних доказів, позиція позивача не була взята до уваги повною мірою, зокрема, суд відхилив доводи позивача викладені у позовній заяві щодо наявності вини ОСОБА_4 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, вказавши, що зазначені доводи є лише припущеннями позивачки, які не підтверджені жодними належними доказами. Проте, такі висновки суду є хибними, оскільки позивачкою вчинено усі дії відповідно до норм чинного законодавства щодо фіксування дорожньо-транспортної пригоди, проте, саме бездіяльність працівників Стрийського РУП ГУНП у Львівській області фактично призвела до не притягнення винної особи до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП. У зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності є неможливим, що не виключає його цивільно-правову відповідальність за нанесену майну позивачки шкоду, адже не існує рішень, які б встановлювали відсутність складу адміністративного правопорушення у діях ОСОБА_4 . Незалежно від факту притягнення винної особи до адміністративної відповідальності, право потерпілої сторони на відшкодування нанесеної шкоди закладено в цивільному законодавстві, зокрема статтях 1166, 1167 1172, 1187 ЦК України, через звернення до суду з відповідною позовною заявою. При цьому частина друга статті 1166 ЦК України передбачає, що обов`язок доказування невинуватості у завдані шкоди покладається також на особу, яка її завдала. Відповідні обставини, а також норми ЦПК України, зумовлюють надання сторонами належних та допустимих доказів як вини, так і невинуватості відповідної особи у нанесенні відповідної шкоди. Звертає увагу й на те, що судом першої інстанції було надано перевагу сумнівним доказам відповідача. Натомість, належних і достовірних доказів, які б підтверджували відсутність вини водія ОСОБА_4 у заподіянні шкоди позивачці відповідач не надав. Обов`язок доведення відсутності вини покладено саме на відповідача, однак відповідні докази суду не подані. Позивачем вжито всіх можливих заходів для встановлення вини водія вантажного транспортного засобу у зазначеному ДТП, однак органами поліції та судом першої інстанції не забезпечено належної оцінки зібраних доказів і не створено умов для реалізації права позивача на ефективний судовий захист. Мотивує апеляційну скаргу також і тим, що між ОСОБА_4 та ФОП « ОСОБА_3 » укладено цивільно-правовий договір від 09 липня 2023 року № 6, відповідно до умов якого ОСОБА_4 зобов`язується надати ОСОБА_3 послуги згідно договору, а саме: перевезення вантажів згідно замовлень замовника, та не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку і сам організовує процес надання послуг, у тому числі, використовуючи власні засоби та матеріали. Ураховуючи положення статей 1172, 1187 ЦК України, саме ОСОБА_3 , як володілець джерела підвищеної небезпеки, що використовувала транспортний засіб у господарській діяльності, є належним відповідачем у справі та зобов`язана відшкодувати шкоду, заподіяну водієм ОСОБА_4 . Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність вини водія транспортного засобу НОМЕР_2 ОСОБА_4 та, як наслідок, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права. Зібрані у справі докази у своїй сукупності підтверджують факт порушення ОСОБА_4 вимог Правил дорожнього руху (далі - ПДР), наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між його діями та заподіяною шкодою транспортному засобу позивача. Оскільки рішення суду є незаконним, суд першої інстанції безпідставно ухвалив додаткове рішення, яке також є необґрунтованим.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, а також пояснення третьої особи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
Судом встановлено, що 02 серпня 2023 року о 14:05 год. в сторону м. Тернопіль по автостраді Е50, в районі вул. Будного, буд. 18, відбулась ДТП за участю транспортного засобу «Audi А5», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу MAN TGX 18480, державний номерний знак НОМЕР_3 з напівпричепом KRONE SD, державний номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_4 , внаслідок чого транспортні засоби зазнали механічних ушкоджень.
Співробітниками патрульної поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 502244 від 02 серпня 2023 року відносно ОСОБА_1 та направлено відповідні матеріали до суду для притягнення її до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2023 року по справі № 947/26247/23 провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП закрито у відповідності до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Відповідальність водія MAN TGX 18480, державний номерний знак НОМЕР_3 , власником якого є ОСОБА_3 , на момент ДТП була застрахована, згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ/3348092 у ПАТ «НАСК «Оранта».
У відповідності до листа ПАТ НАСК «Оранта» від 11 вересня 2024 року № 09-02-17, позивачку повідомили про те, що відмовляють їй у виплаті страхового відшкодування, через відсутність постанови суду, згідно якої встановлена вина в діях водія ОСОБА_4 .
Із відповіді Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області від 07 жовтня 2024 року № 46343-2024 убачається, що у задоволенні клопотання про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП відмовлено у зв`язку з недоведенням факту вчинення ним правопорушення.
З метою розрахунку нанесеного матеріального збитку, на замовлення позивачки було проведено незалежну оцінку КТЗ та встановлена вартість відновлювального ремонту КТЗ Audi A5, державний номерний знак НОМЕР_1 , власниці ОСОБА_1 (в т.ч. ПДВ на запасні частини матеріали). У відповідності до звіту про оцінку від 06 лютого 2025 року № 14-01-25 вартість відновлювального ремонту автомобіль AUDI А5, державний номерний знак НОМЕР_1 з урахування коефіцієнту фізичного зносу, складає 368 071 грн 14 коп.
Також судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_4 та ФОП « ОСОБА_3 » укладено цивільно-правовий договір від 09 липня 2023 року № 6, відповідно до умов якого ОСОБА_4 зобов`язується надати ОСОБА_3 послуги згідно договору, а саме перевезення вантажів згідно замовлень замовника, та не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку і сам організовує процес надання послуг, у тому числі використовуючи власні засоби та матеріали.
Окрім цього, судами двох інстанцій встановлено, що відповідно до акта № б/н від 02 серпня 2023 року, виданого ТОВ «Трансальянс Груп» під охорону було прийнято автомобілі, включно з автомобілем під керуванням ОСОБА_4 , державний номерний знак НОМЕР_3 , а згідно наданої Управлінням поліції охорони в Хмельницькій області інформації, 02 серпня працівниками поліції здійснювався супровід та охорона вантажних автомобілів, в тому числі автомобіля, державний номерний знак НОМЕР_3 , що починався від п/п Краковець, на підставі договору № ХМ-1247 від 12 березня 2023 року та на службовому автомобілі, державний номерний знак НОМЕР_5 .
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до частин першої, третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та шкоди, завданої внаслідок взаємодії цих джерел, визначені нормами статей 1187,1188 ЦК України.
Згідно із частинами другою, п`ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
При цьому, особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені статтею 1188 ЦК України, частиною першою якої визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати шкоду, завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України, вина у завданні шкоди, є обов`язковою умовою для покладення на винну особу відповідальності за майнову шкоду, завдану внаслідок взаємодії транспортних засобів іншому учаснику дорожньо-транспортної пригоди.
Тобто, відповідно до статей 1166, 1187, 1188 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі, і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.
У разі, якщо шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них у частині, заподіяній нею (у порядку часткової відповідальності). У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам.
За цих обставин обов`язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду. Якщо наявна вина двох осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеня вини.
Тобто, за наявності вини двох осіб розмір відшкодування суд визначає у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за наявності вини всіх володільців джерел підвищеної небезпеки розмір відшкодування суд визначає у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення, зокрема залежно від ступеня вини кожного володільця (пункт 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року справі № 752/16797/14-ц).
При цьому аналіз ступеня вини кожного з водіїв входить до предмета доказування, підлягає ретельному дослідженню, а визначення ступеню вини кожного заподіювача шкоди повинно бути умотивованим з посиланням на докази, що містяться у матеріалах справи.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
У зв`язку із цим що у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 КУпАП), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу правопорушення не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому, у такому разі така постанова суду є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК України (постанова Верховного Суду від 02 липня 2018 року в справі № 739/1069/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц вказано, що протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну потерпілого.
Поряд з цим відсутність постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 328/2750/18 та від 07 липня 2021 року в справі № 646/989/18.
Вказане свідчить, що оскільки питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин, що не регулюються нормами КПК України та/або КУпАП, суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Такий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, а також у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року в справі № 447/1403/19.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц зроблено висновок про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Постанова суду про відсутність в діях водія складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, звільняє такого водія від відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року в справі № 361/10096/14-ц вказано, що родовим об`єктом адміністративних проступків на транспорті є суспільні відносини у сфері порушення правил охорони порядку та безпеки руху на транспорті, які утворюються у процесі експлуатації та користування різними видами транспорту. Ці проступки загрожують життю та здоров`ю людей, посягають на порядок і безпеку руху, порядок експлуатації транспорту й управління у сфері дорожнього руху, завдають матеріальну шкоду транспортним засобам, рухомому складу, шляхам сполучення, порушують право власності.
Класифікація об`єктів проступків на транспорті дозволяє виділити видові об`єкти як різновид родового об`єкта, але більш спільні для ряду проступків суспільні відносини, при цьому порушення, передбачені частиною четвертою статті 122 КУпАП посягають на суспільні відносини щодо користування засобами автомобільного транспорту та мають формальний склад, а порушення, передбачені статтею 124 КУпАП України, посягають на суспільні відносини щодо забезпечення дорожнього руху та власності та є правопорушеннями з матеріальним складом, оскільки при цьому пошкоджуються транспортні засоби, вантаж, дороги тощо.
Стаття 122 КпАП України передбачає відповідальність за порушення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонений сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху, в тому числі, що спричинили створення аварійної обстановки, а саме: примусили інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вжити інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян.
При кваліфікації транспортних проступків з матеріальним складом встановлюється причинний зв`язок між протиправним діянням і настанням шкідливих наслідків».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
У рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» Європейський суд з прав людини зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей» (balance of probabilities). Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Аналогічний підхід заснований Верховний Судом у постановах від 09 березня 2026 року в справі № 616/300/20, від 06 березня 2026 року в справі № 215/178/25, від 04 лютого 2026 року в справі № 175/3524/23 та від 01 жовтня 2025 року в справі № 523/109/21.
Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02 грудня 2025 року в справі № 926/1964/24, від 14 січня 2025 року в справі №925/1459/23, від 15 жовтні 2024 в справі № 917/531/19, від 23 липня 2024 року в справі № 913/162/22, від 13 лютого 2024 року в справі № 924/1022/22, від 17 січня 2024 року в справі № 906/1141/22, від 02 липня 2024 року в справі № 910/9544/23, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року в справі № 904/2104/19 (пункт 9.58).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2020 року в справі №370/999/16-ц та від 07 квітня 2020 року в справі № 372/1684/14-ц, постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року в справі № 263/11779/16-ц).
У справі, що переглядається, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відсутні судові рішення, які набрали законної сили, якими була би встановлена наявність вини відповідача, як власника джерела підвищеної небезпеки, а також водія (третьої особи у справі) у ДТП, внаслідок якої, як зазначає ОСОБА_1 , їй завдано майнової та моральної шкоди.
Також, місцевим судом правильно врахована та оцінена постанова у справі № 947/26247/23 про адміністративне правопорушення від 07 вересня 2023 року, аналіз змісту якої свідчить, що закриваючи провадження у справі, у зв`язку із тим, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений статтею 124 КУпАП України, суд виходив лише з того, що обставини встановлені в адміністративному протоколі не відповідають дійсності, оскільки немає об`єктивного підтвердження належними та допустимими доказами факту порушення ОСОБА_1 п.п. 2.3 «б», 10.1, 10.3. ПДР. З відеозапису та матеріалів справи у судовому засіданні встановлено, що працівниками поліції достовірно не зафіксоване саме місце пригоди, відбитки коліс на проїзній частині з моменту зіткнення, а схема складалася по факту зупинки автомобілів, після ДТП. ОСОБА_1 зупинилася відразу після зіткнення. Також мало відбутись екстрене гальмування вантажівки. З пояснень водія автомобіля, державний номерний знак НОМЕР_3 ОСОБА_4 встановлено, що в своїх поясненнях він зазначив, що він рухався в колоні та був автомобіль супроводу. Однак, на схемі ДТП дана обставина не зафіксована, відповідних доказів матеріали адміністративної справи не містять. На вантажному автомобілі був відсутній розпізнавальний знак визначений підпунктом «є» пункту 30.3. ПДР, сам автомобіль рухався в середній смузі, а не в крайній правій смузі, супровідний оперативні транспортні засоби з увімкненими червоним, синім і червоним, зеленим або синім і зеленим проблисковими маячками та (або) спеціальними звуковими сигналами - також були відсутні, тобто схема ДТП та досліджені матеріали не містять доказів, щодо супроводу колони оперативним транспортним засобами у вигляді відповідного розпорядження.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що фактично суд у даній справі встановив порушення ПДР з боку водія ОСОБА_4 , і як наслідок, зробив висновок про відсутність порушень ПДР з боку водія ОСОБА_1 , проте, такий висновок зроблено лише у зв`язку із тим, що матеріали справи не дають можливості встановити фактичні обставини скоєння ДТП.
При цьому зі змісту цієї постанови не убачається, що ОСОБА_3 та/або ОСОБА_4 були визнанні потерпілими у даній справі, незважаючи на те, що майно ОСОБА_3 зазнало пошкоджень в згаданій ДТП.
Водночас, ОСОБА_4 не є особою, стосовно якої прийнята постанова у справі про адміністративне правопорушення, оскільки у цій справі вирішувалося виключно питання про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 . За таких обставин викладені у вказаній постанові обставини і висновки суду не мають преюдиційного значення при вирішенні справи, яка переглядається, адже приписи частини четвертої статті 82 ЦПК України урегульовують принцип урахування судом обставин, встановлених рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі щодо особи, яка брала участь у розгляді цих справ.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 127/7370/17.
За таких обставин питання щодо вини кожного з учасників досліджуваної ДТП підлягає встановленню судом під час розгляду цивільної справи на загальних підставах.
У зв`язку із цим, колегія суддів вважає помилковими висновки районного суду про те, що він позбавлений можливості встановити наявність в діях відповідача вини та складу правопорушення в межах даної справи.
Однак, належних та допустимих доказів, зокрема, висновків спеціаліста (експерта), які би підтвердили те, що саме допущені ОСОБА_4 порушення ПДР перебували у причинному зв`язку із настанням ДТП, позивачем не надано.
Водночас, під час апеляційного розгляду знайшли своє підтвердження висновки суду першої інстанції про те, що у матеріалах справи достатньо доказів того, що ДТП сталося внаслідок порушення ПДР самою позивачкою, а за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 березня 2025 року у справі № 761/4688/20.
У постанові Верховного Суду від 25 лютого 2025 року у справі № 712/3111/23, на яку посилався суд в оскарженому рішенні, висловлено правову позицію, відповідно до якої у разі ненадання позивачем належних та допустимих доказів вини відповідача у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди, позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, а також про стягнення страхового відшкодування є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Суд зазначив, що питання про винуватість чи невинуватість відповідача не було вирішено, а позивач не довів наявність протиправності діяння відповідача, факту завдання шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням, а також вини відповідача в її заподіянні, що виключає можливість задоволення позовних вимог.
Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, належним чином оцінивши докази, встановиш наявність/відсутність вини кожного з учасників ДТП, а також інші обставини, які мають істотне значення для відшкодування шкоди, завданої позивачці внаслідок ДТП, яка мала місце як наслідок неправомірних дій саме її, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав як для задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, такі і похідних позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Відтак, відповідні доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду щодо вирішення спору по суті, а помилкові висновки місцевого суду, про які зазначено у цій постанові самі по собі не впливають на правильність висновків суду щодо вирішення спору по суті пред`явлених вимог, та не можуть бути самостійною і достатньою підставою для зміни чи скасування оскарженого рішення.
Враховуючи висновки суду апеляційної інстанції за результатами перегляду рішення суду, а також відповідних обґрунтованих доводів апеляційної скарги щодо додаткового рішення, яке є невід`ємною частиною рішення у справі, таке також належить залишити без змін, адже обов`язкових підстав для його скасування чи зміни, під час апеляційного розгляду, колегія суддів не встановила.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 вересня 2025 року та додаткове рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий С. М. Копняк
Судді: С. М. Бойко
А. В. Ніткевич