Номер провадження: 22-ц/813/5709/26
Справа № 495/5037/24
Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю.В.
Доповідач Коновалова В. А.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.07.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання Юцикова Д.Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Діденко Катерина Віталіївна,
на рішення Білгород-Дністровського районний суд Одеської області від 06 лютого 2026 року,
за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області,
в с т а н о в и в:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, в обґрунтування якого зазначив, що з відповідачем ОСОБА_2 перебував у шлюбі, в якому народився син - ОСОБА_3 . У зв`язку з відсутністю спільних інтересів з відповідачем, різними поглядами на життя, відсутністю взаєморозуміння шлюб між сторонами було розірвано рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 05.08.2016 року у справі №681/778/16-ц. На даний час неповнолітній син ОСОБА_4 проживає разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач не чинить та не чинив відповідачу перешкод у спілкуванні з сином, що підтверджується відсутністю звернень до органів опіки та піклування та до суду з вимогами про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Позивач наголошує, що відповідач ОСОБА_2 вже довгий час проживає за кордоном, не підтримує жодного зв`язку із родиною, що свідчить про обрання відповідачем таких життєвих умов, за якими її участь у вихованні дитини є мінімальною та недостатньою. Відповідач не піклується про сина, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться його успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання ним освіти, тобто відповідачем створені умови, які шкодять інтересам дитини. Позивач зазначає, що відповідач покладених на неї законом батьківських обов`язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, трудової або будь-якої іншої участі у вихованні свого сина, дитина знаходиться на повному утриманні свого батька - ОСОБА_1 . Відповідачем ОСОБА_2 було складено заяву, згідно якої вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказані факти можна розцінювати як ухилення від виховання дитини, свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками, що також підтверджує відсутність серйозного ставлення до своїх батьківських обов`язків. Крім того, з урахуванням того, що при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину, позивач вважає, що з ОСОБА_2 на його користь слід стягнути аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
ОСОБА_1 просив суд: 1) позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позовної заяви та до досягнення ним повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області рішенням від 06.02.2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31.05.2024 і до досягнення дитиною ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 включно. Рішення суду про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. В іншій частині позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що як органу опіки та піклування при ухваленні відповідного висновку про позбавлення батьківських прав, так і суду стороною позивача не надано жодних доказів винної поведінки матері дитини - відповідача ОСОБА_2 та свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками, тобто суду не надано жодних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, рівно як і гострої соціальної необхідності у цьому. Суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини або вчиняла насильство по відношенню до неї. Позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідності застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Суд прийняв до уваги той факт, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини. Посилання позивача на той факт, що відповідач повністю самоухилилась від виконання своїх батьківських обов`язків базуються виключно на твердженні сторони позивача, і є таким, що не підтверджене належними та допустимими доказами. Виходячи із встановлених судом обставин справи, враховуючи, що дитині може не вистачати батьківської турботи та уваги, беручи до уваги особу батька та матері, суд вважав за можливе відмовити у задоволенні позову в частині позбавлення батьківських прав.
Виходячи із загальних засад справедливості цивільного судочинства та необхідності захисту інтересів неповнолітньої дитини, враховуючи приписи ст. 180 СК України, яка покладає обов`язок утримування дитини на обох батьків, прийнявши до уваги, що чинним законодавством чітко передбачений розмір аліментів, що вираховується від заробітку/доходу платника аліментів, виходячи з кількості дітей, прийнявши до уваги матеріальне становище платника аліментів, вікову категорію дитини, її потреби, суд прийшов до висновку, що в даному випадку доцільним є стягнення з відповідача на користь позивача на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , аліментів в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати звернення до суду, тобто з 31.05.2024 і до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 включно, тобто в цій частині позовні вимоги суд вважав обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Діденко Катерина Віталіївна, просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06.02.2026 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині з огляду на неправильне застосування норм матеріального права.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано те, що відповідач вже довгий час проживає за кордоном, не підтримує ніякого зв`язку з родиною, що у свою чергу дає підстави вважати, що відповідачем свідомо обрано такі життєві умови, за якими її участь у вихованні дитини є мінімальною та недостатньою. При цьому, такі життєві умови були обрані нею саме після розірвання шлюбу, вона усвідомлювала, що не зможе спілкуватися із сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не зможе надавати дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не зможе сприяти засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі; не зможе виявляти інтересу до внутрішнього світу дитини та створювати умови для отримання ним освіти. Більш того, в судовому засіданні було з`ясовано думку неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зазначив, що свою матір він не бачив майже 7 років, зв`язку з нею не підтримує, бажання з нею спілкуватись не має, адже вона ніколи не цікавилась та не цікавиться його життям, розвитком, не приймає участі у його вихованні, яким займається виключно батько, свою матір не може назвати мамою, оскільки не відчуває до неї ні любові, ні турботи, ні поваги.
Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не надано оцінку та не враховано також рішення виконавчого комітету Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 23.07.2024, в якому зазначено, що на даний час неповнолітній ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Старокозаче. Батько самостійно матеріально забезпечує, доглядає та займається вихованням неповнолітнього сина, а також виконує всі інші обов`язки, покладені на нього законом та необхідні для належного утримання дитини. ОСОБА_2 вже довгий час проживає за кордоном, не підтримує ніякого зв`язку з родиною, вона фактично самоусунулась від виховання та ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування та медичного догляду, не бачиться з дитиною, не здійснює підготовку до дорослого життя та не проявляє інтересу до її внутрішнього світу. В жовтні 2023 року ОСОБА_2 надала згоду на позбавлення батьківських прав щодо свого неповнолітнього сина, на підставі чого виконавчий комітет дійшов доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Суд першої інстанції не врахував заяви відповідача, яка була подана в рамках цієї справи, в якій вона підтвердила факт того, що вже довгий час проживає за кордоном у Німеччині, не підтримує ніякого зв`язку з родиною, у тому числі із сином - ОСОБА_3 та має іншу сім`ю.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.04.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України, органу опіки та піклування виконавчого комітету Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області роз`яснювалось право на подання письмових пояснень на апеляційну скаргу у відповідності до ст. 360 ЦПК України.
ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_9 копію ухвали про відкриття провадження від 03.04.2026 року отримали 08.04.2026 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками про доставку електронного документу.
Орган опіки та піклування виконавчого комітету Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області копію ухвали про відкриття провадження від 03.04.2026 року отримав 08.04.2026 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.
ОСОБА_10 копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 03.04.2026 року та апеляційну скаргу з додатками отримала 08.04.2026 року та 17.03.2026 року відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками про доставку електронного документу.
ОСОБА_1 , його представник ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , орган опіки та піклування виконавчого комітету Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області судові повістки-повідомлення отримали 08.05.2026 року в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_9 просили задовольнити апеляційну скаргу, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що як органу опіки та піклування при ухваленні відповідного висновку про позбавлення батьківських прав, так і суду стороною позивача не надано жодних доказів винної поведінки матері дитини - відповідача ОСОБА_2 та свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками, тобто суду не надано жодних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, рівно як і гострої соціальної необхідності у цьому. Суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини або вчиняла насильство по відношенню до неї. Позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідності застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Суд прийняв до уваги той факт, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини. Посилання позивача на той факт, що відповідач повністю самоухилилась від виконання своїх батьківських обов`язків базуються виключно на твердженні сторони позивача, і є таким, що не підтверджене належними та допустимими доказами. Виходячи із встановлених судом обставин справи, враховуючи, що дитині може не вистачати батьківської турботи та уваги, беручи до уваги особу батька та матері, суд вважав за можливе відмовити у задоволенні позову в частині позбавлення батьківських прав.
Виходячи із загальних засад справедливості цивільного судочинства та необхідності захисту інтересів неповнолітньої дитини, враховуючи приписи ст. 180 СК України, яка покладає обов`язок утримування дитини на обох батьків, прийнявши до уваги, що чинним законодавством чітко передбачений розмір аліментів, що вираховується від заробітку/доходу платника аліментів, виходячи з кількості дітей, прийнявши до уваги матеріальне становище платника аліментів, вікову категорію дитини, її потреби, суд прийшов до висновку, що в даному випадку доцільним є стягнення з відповідача на користь позивача на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , аліментів в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати звернення до суду, тобто з 31.05.2024 і до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 включно, тобто в цій частині позовні вимоги суд вважав обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що рішення суду в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитининіким із сторін в установленому законом порядку не оскаржується, тому в цій частині рішення суду не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 року.
Предметом апеляційного перегляду є рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06.02.2026 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_11 перебували у зареєстрованому 26.07.2009 року виконавчим комітетом Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області шлюбі, про що зроблено відповідний актовий запис №16, який рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 05.08.2016 у справі №681/778/16-ц було розірвано.
Вказаний факт підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №0[телефон приховано] від 03.05.2022, долученим до матеріалів справи.
Батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 29.03.2010 виконавчим комітетом Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 14.02.2020 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади №2024/005489656 від 17.05.2024 та №2025/008173426 від 19.06.2025.
Згідно довідки Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №04.1-26/999 від 01.08.2023 року, ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , склад сім`ї: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вбачається із тексту позовної заяви, ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 підставою позбавлення батьківських прав відповідача зазначив п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 150 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно із частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до частини 1 статті 18, частини 1 статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з п.п. 15, 16 роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (зі змінами) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Слід розуміти, що поняття ухилення від виконання обов`язку і невиконання обов`язку не є тотожними. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони свідомо не піклуються про розвиток дитини, хоча мають реальну можливість для цього.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
У рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).
Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Згідно частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі №185/9339/21 (провадження №61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява №10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13).
Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява №70879/11). Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійний характер (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 756/6112/18).
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18).
Відповідно до висновку про доцільність позбавлення батьківських ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №209 від 23.07.2024, Служба у справах дітей Старокозацької сільської ради вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по відношенню до неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У висновку вказано, що батько самостійно матеріально забезпечує, доглядає та займається вихованням сина, а також виконує інші обов`язки, покладені на нього законом та необхідні для належного утримання дитини. ОСОБА_2 вже довгий час проживає за кордоном, не підтримує ніякого зв`язку з родиною; вона фактично самоусунулась від виховання та ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, не забезпечує необхідного харчування та медичного догляду; не бачиться з дитиною, не здійснює підготовку до дорослого життя та не проявляє інтересу до її внутрішнього світу. Батьківський потенціал матері на дуже низькому рівні, зв`язок з нею відсутній. В жовтні 2023 ОСОБА_2 надала згоду на позбавлення батьківських прав щодо свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно не взято до уваги висновок Служби у справах дітей Старокозацької сільської ради, оскільки обставини, наведені у ньому, викладені зі слів сторони батька та фактично дублюють зміст позовної заяви позивача. У висновку не зазначено жодних мотивів та підстав, з яких служба у справах дітей прийняла рішення про доцільність позбавлення батьківських прав.
Наведений висновок не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками, та які були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав відносно дитини. Висновок складено за відсутності матері дитини і тільки зі слів батька, відсутні докази запрошення ОСОБА_2 на засідання комісії з питань захисту прав дитини органу опіки та піклування, висновок не містить думки дитини щодо позбавлення батьківських прав матері.
Згідно ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Колегія суддів наголошує, що у вказаному висновку не наведено беззаперечних підстав та аргументів, які б вказували на необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання сина, висновок не містить висновків про те, чи відповідає такий крайній захід інтересам дитини та яким чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить такі інтереси. Зазначений висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку матері загрози для дитини, його здоров`я та психічного розвитку. У висновку не зазначено, яка робота проведена органом опіки та піклування з батьками щодо врегулювання спірних відносин.
Вказаний висновок містить посилання про те, що ОСОБА_2 вже довгий час проживає за кордоном. Однак, згідно інформації викладеної у листі Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України за вих. №19-71651/18/24-Вих від 17.10.2024, наданою на виконання ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14.08.2024 про витребування доказів, відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянкою України ОСОБА_12 ( ОСОБА_13 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 17.10.2019 по 17.10.2024 в базі даних не виявлено.
Також судом встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується листом Управління «Центру надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Смілянської міської ради № 01-16/1837 від 16.07.2025.
В свою чергу Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав (див. постанову Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19).
У справі, яка є предметом апеляційного перегляду, суд першої інстанції надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам і встановив, що відсутні правові підстави для застосування такого крайнього заходу впливу щодо ОСОБА_2 як позбавлення її батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суд першої інстанції не знайшов підтвердження свідомого ухилення відповідачем виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї дитини, а також свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення її батьківських прав, вважав, що позов задоволенню не підлягає.
Колегія суддів наголошує, що недостатня участь сторони у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав, таке допускається лише за умови винності в умисному ухиленні від виконання батьківських обов`язків, коли змінити поведінку особи неможливо (постанови Верховного Суду від 24 серпня 2022 року у справі №640/13989/19, провадження № 61-19388св21, від 22серпня 2022 року у справі № 462/1991/20, провадження №61-21418св21)
Крім того, у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини. При цьому, не встановленообставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Сам по собі факт, що мати не у достатній мірі спілкується з дитиною, не забезпечує її матеріально, не бере участь у її вихованні не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, колегія суддів зважує на те, що позбавлення батьківських прав щодо дитини та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід слід лише як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Отже, у цій справі позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідає якнайкращим інтересам дитини, оскільки обставини ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині. Також обставин, які б характеризували ОСОБА_2 як таку, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку, в справі не встановлено.
Колегія суддів вважає, що питання щодо належного виховання дитини можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання дитини з матір`ю. Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для матері, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі №645/1592/24. Право дитини бути заслуханою є базовою гарантією Конвенції (стаття 12).
Верховний Суд неодноразово виснував, що думка дитини може бути висловлена: у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків (див. постанову Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 752/13450/22).
Думка дитини не є для суду абсолютною і не позбавляє суд можливості ухвалити рішення всупереч такій думці, але обов`язково з наведенням відповідного обґрунтування (див.постанову Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 756/1967/16-ц).
Під час судового розгляду в суді першої інстанції, а саме в судовому засіданні, яке відбулось 27.01.2026, з`ясовано думку неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зазначив, що позбавлення батьківських прав його матері є доцільним, адже вони з мамою не спілкуються, а піклуванням про нього займається батько.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
При вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Водночас, озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні спору, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через малолітній вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих елементів впливу на неї (див. постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21).
Виходячи з обставин даної справи, колегія суддів вважає, що висловлена дитиною думка не може бути достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо неї.
Суд першої інстанції, встановивши, що позивач не надав достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійшов обґрунтованого висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу й відсутня необхідність у його застосуванні.
Аналогічні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі №542/342/24, від 23 липня 2025 року у справі №638/3925/24, від 30 липня 2025 року у справі №279/1536/24.
Окрім того, матеріали справи містять наступні документи, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
Із характеристики ЗЗСО «Прилиманський ліцей» Авангардійської селищної ради №02-15/201 від 17.05.2024 року вбачається, що ОСОБА_5 виховує батько - ОСОБА_1 , який відповідально ставиться до виховання та навчання сина, підтримує постійний зв`язок зі школою та класним керівником, систематично відвідує батьківські збори; вдома створено всі необхідні житлово-побутові умови для належного розвитку дитини та забезпечення усім шкільним приладдям.
Згідно довідки Комунального некомерційного підприємства «Авангардівська амбулаторія загальної практики - сімейної медицини» КНП «Авангардівська АЗПСМ» б/н від 20.05.2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в КНП «Авангардівській АЗПСМ» та звертається до лікаря за необхідністю завжди тільки з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до характеристики Громадської організації «Дитячо-юнацький спортивний центр таїландського боксу та кік-боксингу» №21/5 від 21.05.2024 року, ОСОБА_14 є спортсменом Дитячо-юнацького спортивного центру таїландського боксу та кік-боксингу з 2020 року по теперішній час, та незважаючи на виховання одним із батьків, а саме батьком ОСОБА_1 , є кандидатом у майстри спорту України, членом національної збірної України з таїландського боксу ОСОБА_15 , багаторазовим чемпіоном України з таїландського боксу ОСОБА_15 , молодим та талановитим спортсменом. Разом з батьком бере активну участь у громадському житті спортивного центру, завдяки чому досяг успіхів у спорті і повазі серед товаришів по команді.
Колегія суддів наголошує, що невідвідування відповідачем навчального чи позашкільного закладів, медичної установи дитини, не є належним доказом її свідомого навмисного ухилення від виконання батьківських обов`язків. Вищевказані характеристики, що містять загальні фрази щодо відсутності участі відповідача у вихованні дитини не розкриває усіх аспектів та змісту такої складної категорії, як участь у вихованні дитини, та в сукупності з іншими доказами не є достатнім для позбавлення відповідача батьківських прав.
Слід зазначити, що не повинні перериватися відносини з біологічною матір`ю, відносно якої не надано доказів неналежної поведінки, переривання відносин з біологічною матір`ю тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, проте матеріали справи не містять доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини.
Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Простої бездіяльності з боку матері може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти матір права на контакт з дитиною й її виховання. Позбавлення матері всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів, в чому полягає захист прав інтересів дитини шляхом позбавлення ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав та винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Позивачем не представлено достатніх доказів свідомого, злісного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, зокрема даних про те, що вона притягувалася адміністративної відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов`язків, несплату аліментів тощо немає, під соціальним супроводом сім`я не перебувала, будь-яких заходів впливу зі сторони державних установ з приводу невиконання батьківських обов`язків до відповідача не застосовувалося.
Доводи апеляційної скарги сторони позивача зводяться до незгоди з висновками суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Посилання скаржника на те, що суд не надав належної оцінки доказам у справі колегія суддів відхиляє, адже судом першої інстанції надано належну оцінку доказам як таким, що у сукупності не свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, та колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується.
Матеріали справи містять заяву ОСОБА_2 від жовтня 2023 року, згідно якої остання повністю розуміючи значення своїх дій, без будь-якого до того примусу або впливу тяжких обставин, фізичного і морального насильства чи погроз, повністю розуміючи значення та правові наслідки своїх дій, цією заявою не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зміст та наслідки надання згоди щодо позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передбачені статтею 166 СК України нотаріусом роз`яснені та їй зрозумілі. Не заперечує проти вирішення питання у будь-яких інстанціях щодо позбавлення її батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за її відсутності.
Під час розгляду справи відповідачем подано заяву про визнання позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Надаючи правову оцінку вказаній заяві колегія суддів зазначає, що визнання матір`ю позову не може бути єдиною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини, а сам факт визнання позову відповідачем не може бути покладений в основу рішення про позбавлення батьківських прав без дослідження обставин справи.
Окрім того, колегія суддів наголошує, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України), та вочевидь суд та ухвалені ним рішення не можуть бути приватно-правовим інструментарієм для вирішення відмінних від предмету позову питань та насправді бути пов`язаними із мобілізаційними заходами.
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, зважаючи на те, що подані позивачем докази, не свідчать про свідоме ухилення ОСОБА_16 від виконання батьківських обов`язків, з метою забезпечення дотримання якнайкращих інтересів дитини, колегія суддів вважає, що наявні підстави для попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити своєставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з покладенням наорган опіки та піклування виконавчого комітету Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області обов`язку контролю стосовно виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Надання можливості відповідачу змінити ставлення до виховання дитини стосується, насамперед, урахування якнайкращих інтересів дитини. У разі відсутності реальних змін у поведінці відповідача як матері стосовно дитини протягом розумного строку після ухвалення судового рішення позивач не позбавлений можливості повторно ініціювати питання про позбавлення її батьківських прав. При цьому, при розгляді такої справи суд повинен буде врахувати той факт, що до відповідача раніше застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, та на підставі наданих сторонами доказів оцінити, чи було вчинено ним дії на виконання такого попередження. Залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі №464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі №317/2256/22,від 22 січня 2025 року в справі №333/8983/23, від 04 квітня 2025 року в справі №629/3692/23).
За таких умов, оскаржуване рішення суду необхідно змінити, доповнивши його резолютивну частину абзацом вищевказаного змісту.
Щодо суті апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є правильними, однак колегія суддів вважає за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з покладенням на орган опіки та піклування виконавчого комітету Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області обов`язку контролю стосовно виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є підставою для зміни рішення Білгород-Дністровського районний суд Одеської області від 06 лютого 2026 року шляхом доповнення резолютивної частини рішення суду абзацом шостим вищевказаного змісту.
Щодо судових витрат
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Діденко Катерина Віталіївна, по суті заявлених вимог залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Діденко Катерина Віталіївна, задовольнити частково.
Рішення Білгород-Дністровського районний суд Одеської області від 06 лютого 2026 року в оскаржуваній частині змінити, доповнивши резолютивну частину рішення суду абзацом шостим наступного змісту «Попередити ОСОБА_7 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та покласти на орган опіки та піклування виконавчого комітету Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області обов`язок контролю стосовно виконання ОСОБА_7 своїх батьківських обов`язків у відношенні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
У зв`язку із чим абзаци шостий, сьомий, восьмий, дев`ятий, десятий та одинадцятий резолютивної частини вважати абзацами сьомим, восьмим, дев`ятим, десятим, одинадцятим та дванадцятим.
В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді О.Ю Карташов
М.В. Назарова