Справа № 462/2774/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 серпня 2026 року, суддя Залізничного районного суду м. Львова Ліуш А.І., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові у спрощеному позовному провадженні без виклику осіб цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловими приміщеннями,-
ВСТАНОВИВ:
позивач звернувся до суду з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Вимоги позову мотивовано тим, що відповідачі є його синами та зареєстровані разом з позивачем в квартирі за адресою АДРЕСА_1 . Зазначає, що з травня 2025 року відповідачі не проживають за зареєстрованим місцем проживання, не несуть витрат по утриманню даної квартири, покладаючи на позивача додаткові витрати, не цікавляться квартирою, в ній відсутні їхні речі. Відтак, позовні вимоги просить задовільнити.
Відповідачів належним чином, згідно практики Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Лазаренко та інші проти України", повідомлено про розгляд справи у порядку спрощеного провадження, направлено ухвалу про відкриття провадження, однак, конверти було повернуто до суду.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Крім того, судом здійснено оголошення про здійснення розгляду справи на сайті суду. Відзив відповідачами до суду направлено не було.
Дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, з огляду на наступне.
Судом було встановлено, що згідно відомостей з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб №201971, в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровано троє осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 /а.с.8/.
Згідно ордеру №05214 від 12 лютого 1969 року, що виданий ОСОБА_4 , сім`я якої складається з двох осіб, надано право на зайняття квартири за адресою АДРЕСА_1 . Передача ордеру іншій особі - забороняється. Ордер дійсний протягом 10 днів /а.с.9/.
Згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 21 березня 2026 року, ОСОБА_4 , є матір`ю позивача ОСОБА_1 /а.с.10-13/.
Також суду надано акт директора УК «Нова оселя», згідно якого в присутності сусідів кв. АДРЕСА_2 ОСОБА_5 , та АДРЕСА_3 ОСОБА_6 , зі слів сусідів встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , фактично не проживають в квартирі за адресою АДРЕСА_1 /а.с.14/.
Частиною 1 ст. 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів.
Відповідно до частини 4 статті 9 ЖК України, ніхто не може бут виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примушенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.
Згідно ст. 64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
За змістом ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Тимчасова відсутність наймача, членів його сім`ї не потребує згоди інших членів сім`ї. Не має значення і причина відсутності, якщо остання не перевищила шість місяців.
Згідно статті 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавства не встановлює, в зв`язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.
Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням або на підставі положень ст. 71 ЖК України.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити наступне. На підтвердження того, що відповідачі не проживають протягом шести місяців у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем надано лише акт директора УК «Нова оселя», згідно з яким у присутності сусідів квартир АДРЕСА_2 ОСОБА_5 та АДРЕСА_3 ОСОБА_6 , зі слів яких встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , фактично не проживають у спірній квартирі. Однак вказаний акт не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ у розумінні статей 76-81 ЦПК України.
Так, матеріали справи не містять жодних доказів того, яке саме відношення УК «Нова оселя» має до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , чи здійснює вона її обслуговування, чи уповноважена проводити перевірки фактичного проживання мешканців та складати відповідні акти, які можуть підтверджувати юридично значимі обставини у спорах даної категорії. Сам по собі факт складання такого документа представником юридичної особи ще не свідчить про його належність та достовірність як доказу.
Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів того, що зазначені в акті особи - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , дійсно проживають або є власниками квартир, зазначених у відповідному акті. До справи не долучено жодних документів, які б підтверджували їх особу, місце проживання чи будь-який правовий зв`язок із відповідним будинком. Відтак, суд позбавлений можливості перевірити достовірність відомостей про осіб, зі слів яких складено відповідний акт.
Окрім цього, з самого змісту акту не вбачається, на підставі яких саме об`єктивних обставин зроблено висновок про не проживання відповідачів. В документі відсутні будь-які відомості про те, протягом якого часу здійснювалося спостереження сусідів за квартирою, коли саме востаннє відповідачів бачили за місцем реєстрації, чи перевірялися інші обставини, які могли б свідчити про фактичне припинення ними користування житлом. Аналогічно відсутні будь-які пояснення, на підставі чого зроблено висновок про те, що відповідачі не несуть витрат на утримання квартири, не цікавляться нею або що в квартирі відсутні їх особисті речі. Фактично зазначені висновки є лише припущеннями третіх осіб, які жодним чином не підтверджені іншими належними доказами.
Також суд зазначає, що в даній категорії справ визначальне значення має не лише встановлення факту не проживання особи в житловому приміщенні понад шість місяців, а й обов`язкове встановлення відсутності поважних причин такої відсутності. Саме сукупність цих двох обставин є необхідною умовою для застосування положень статей 71, 72 Житлового кодексу України. При цьому обов`язок доведення кожної із зазначених обставин відповідно до принципу змагальності цивільного процесу покладається саме на позивача.
Разом із тим, навіть якщо припустити, що відповідачі дійсно не проживають в спірній квартирі протягом шести місяців, позивачем не надано суду жодного доказу того, що така відсутність є безпідставною або не обумовлена поважними причинами. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивачу відомі причини відсутності відповідачів, що він намагався їх з`ясувати або що відповідачі добровільно відмовилися від користування спірним житлом. Аналогічно відсутні будь-які докази того, що відповідачі набули інше постійне місце проживання, остаточно втратили зв`язок зі спірною квартирою або реалізували своє право на житло в іншому місці.
Таким чином, позивач фактично обмежився лише посиланням на не проживання відповідачів, однак не довів ще одну обов`язкову юридичну обставину, без встановлення якої застосування статей 71 та 72 Житлового кодексу України є неможливим. Саме по собі це є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Суд також враховує, що саме на позивача покладається процесуальний обов`язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог. При цьому, суд не може виходити з припущень або самостійно збирати докази на підтвердження позиції однієї зі сторін. Якщо подані докази не дають можливості достовірно встановити юридично значимі обставини, негативні наслідки недоведеності покладаються саме на сторону, яка заявила відповідні вимоги.
Таким чином, оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявності передбачених статтями 71, 72 Житлового кодексу України підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням. Позивач не довів ані належним чином факту не проживання відповідачів понад встановлений законом строк, ані відсутності поважних причин такої відсутності. Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, не підтверджені належними доказами та не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, у зв`язку з чим у їх задоволенні слід відмовити за безпідставністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.2,4,5,10-13,43,44,76-81 ЦПК України, суд -
У Х В А Л И В:
в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловими приміщеннями, - відмовити за безпідставністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.
Суддя: А.І. Ліуш