ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5386/26 Справа № 202/8947/24 Головуючий у першій інстанції: Наумова О. С. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Соборного районного суду м.Дніпра у складі судді Наумової О.С. від 27 лютого 2026 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування в особі Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком,-
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Соборного районного суду м.Дніпра від 27 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення зустрічного позову по цивільній справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - Центральна адміністрація Дніпровської міської ради) про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком - задоволено частково. Забезпечено позов шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод дистанційному спілкуванню батька ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 не рідше п`яти разів на тиждень; не менше 30 хвилин; через відеозв`язок, засобами: WhatsApp / Telegram або інший узгоджений застосунок; з 18:00 до 20:00 за місцем перебування дитини із забезпеченням можливості конфіденційного спілкування без стороннього втручання, повідомити ОСОБА_1 про адресу проживання дитини, навчальний заклад і форму навчання, контакти навчального закладу, номер телефону дитини для зв`язку із батьком - до вирішення справи по суті. У задоволенні іншої частини заяви - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали в частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення зустрічного позову з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви в повному обсязі.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали місцевого суду в межах доводів апеляційних скарг і вимог заяви, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування оскаржуваної ухвали, виходячи з наступного.
Встановлено, що у липні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_2 .
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 08 листопада 2024 року відкрито провадження у даній справі.
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 надав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 , в якій просить визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 .
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12 березня 2025 року прийнято зустрічну позовну ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - Центральна адміністрація Дніпровської міської ради) про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком.
26 лютого 2026 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про вжиття заходів забезпечення зустрічного позову, в якій просить:
- заборонити ОСОБА_2 до вирішення спору по суті без нотаріально посвідченої згоди батька або дозволу суду змінювати дитині ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 фактичне місце проживання, країну перебування (або переміщати дитину до третіх держав), навчальний заклад;
- встановити тимчасовий порядок участі батька у спілкуванні з дитиною шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод дистанційному спілкуванню батька ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 не рідше 5 разів на тиждень; не менше 30 хвилин; через відеозв`язок, засобами: WhatsApp / Telegram або інший узгоджений застосунок; з 18:00 до 20:00 за місцем перебування дитини із забезпеченням можливості конфіденційного спілкування без стороннього втручання.
- зобов`язати ОСОБА_2 протягом трьох днів з моменту винесення рішення повідомити ОСОБА_1 про точну адресу проживання дитини, навчальний заклад і форму навчання, контакти навчального закладу, номер телефону дитини (для зв`язку із батьком).
В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що у період з 10.03.2024 по 27.12.2025 дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживала разом з батьком у м. Кишинів (Республіка Молдова), де має постійне місце проживання разом за адресою: АДРЕСА_1 . У цей період дитина виховувалась обома батьками та перебувала у стабільному соціальному та освітньому середовищі. Наприкінці грудня 2025 року відповідачка без його згоди змінила країну перебування дитини, та вивезла її до Федеративної Республіки Німеччини. Заявник зазначає, що не надавав згоди ані на зміну місця проживання, ані на зміну країни перебування, ані на зміну навчального закладу. Також заявник посилається на фактичне обмеження його у спілкуванні з дитиною, відсутність інформації про точне місце проживання, відсутність підтвердження системного навчання дитини, втручання матері у телефонні розмови, що, на його думку, свідчить про ризик розриву психоемоційного зв`язку між ним та дитиною. Крім того, заявник зазначає, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 04.11.2025 з матері стягнуто аліменти, відкрито виконавче провадження, а зміна місця перебування дитини ускладнює виконання зазначеного рішення. Посилається на наявність ризиків утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду у справі про визначення місця проживання дитини, а також на положення Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Згідно ч.ч. 7-10 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Заходи забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Вказані норми міжнародного права кореспондуються із положеннями статті 141 СК України, відповідно до якої мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, та із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).
Також ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.
У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №760/15413/19 (провадження № 61-9164св20) вказано, що колегія суддів звертає увагу на те, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю. А тому з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини, Верховний Суд вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.
Аналогічні висновки містять постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №127/31828/19 (провадження №61-10859св20), від 17 травня 2021 року у справі №761/25101/20 (провадження №61-1092св21), від 29 вересня 2021 року у справі №490/1087/21.
Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини, проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з дитиною, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Виходячи з викладеного, встановивши, що між сторонами дійсно існує спір про визначення місця проживання дитини, розгляд справи по суті у місцевому суді, на цей час, не завершений; приймаючи до уваги, що дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у даний час проживає з матір`ю ОСОБА_2 ; враховуючи право батька на спілкування з дитиною та участь у її вихованні, відсутність факторів, що обмежують право на таке спілкування; виходячи із інтересів дитини, - місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод дистанційному спілкуванню батька ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не рідше п`яти разів на тиждень; не менше 30 хвилин; через відеозв`язок, засобами: WhatsApp / Telegram або інший узгоджений застосунок; з 18:00 до 20:00 за місцем перебування дитини із забезпеченням можливості спілкування без стороннього втручання; повідомити ОСОБА_1 про адресу проживання дитини, навчальний заклад і форму навчання, контакти навчального закладу, номер телефону дитини для зв`язку із батьком - до вирішення справи по суті.
Застосування забезпечення позову у даній справі спрямоване на забезпечення спілкування батька та дитини, участі у вихованні дитини; обраний місцевим судом вид забезпечення, враховуючи вік дитини, є співмірними із заявленими позовними вимогами, сприятиме збереженню емоційних, психологічних зв`язків дитини із батьком; не призводить до вирішення по суті спору, що заявлений у даній цивільній справі.
Разом з тим, відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду 14 лютого 2022 року у справі № 754/7569/21 (провадження № 61-15886сво21) зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. Саме в таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.
В інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України не є можливим.
У постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц (провадження № 61-47217св18) та від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19-ц (провадження № 61-11750св19) викладено правовий висновок, що суди відповідно до статей 149, 150 ЦПК України не можуть застосовувати як спосіб забезпечення позову заборону дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України, оскільки такий захід не передбачений цивільним процесуальним законом.
На сьогодні Верховний Суд відхилив позицію про те, що спір про місце проживання дитини можна вирішити лише після її повернення до держави постійного місця проживання. Верховний Суд відступив від такого висновку у постанові від 11 грудня 2023 року № 607/20787/19, зазначивши, що чинне законодавство України не передбачає імперативної умови про те, що перебування дитини за межами України є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання такої дитини. Факт проживання дитини за кордоном на час розгляду та вирішення спору не впливає на можливість ухвалення судом рішення про визначення місця її проживання. Такий факт не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання дитини, а повернення дитини в Україну не є передумовою для можливості вирішення відповідного спору батьків. Отже, знаходження дитини за кордоном України на час розгляду справи про визначення місця її проживання з одним із батьків не є перешкодою для вирішення такого спору.
У справах про визначення місця проживання дитини забезпечення якнайкращих інтересів дитини вимагає врахування не лише умов її проживання за конкретною адресою, але й сукупності інших обставин, які дозволяють стверджувати, що забезпечення таких інтересів можливе шляхом встановлення, з ким із батьків дитині проживати краще. Такими обставинами є, зокрема, особисті якості батьків, їхня поведінка, ставлення до виконання батьківських обов`язків, урахування ними інтересів дитини, наявність взаєморозуміння з нею, характеристика її психоемоційного стану, висновки органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17).
Враховуючи викладене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони зміни країни перебування (проживання) дитини слід відмовити, оскільки це суперечитимуть праву дитини на свободу пересування.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що вона самостійно несе тягар виховання дитини, забезпечує її навчання та розвиток, - не спростовують наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову. Предметом розгляду заяви про забезпечення позову є не оцінка належності виконання матір`ю батьківських обов`язків, а перевірка наявності підстав, передбачених статтями 149-150 ЦПК України, для забезпечення ефективного захисту прав сторін на час розгляду спору.
Твердження апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що застосовані судом заходи забезпечення позову є тотожними задоволенню позовних вимог батька, що суперечить частині десятій статті 150 ЦПК України, - є необґрунтованими, оскільки предметом зустрічного позову є визначення місця проживання дитини з батьком. Оскаржуваною ухвалою суд не вирішив спір між сторонами по суті, а лише тимчасово врегулював порядок дистанційного спілкування батька з дитиною та зобов`язав матір повідомити інформацію, необхідну для реалізації батьківських прав, до ухвалення остаточного рішення у справі. Посилання на наявність іншої цивільної справи про спір між тими самими сторонами щодо прав дитини - не спростовують правильність оскаржуваної ухвали, яка постановлена у цивільній справі, що розглядається.
Отже, доводи апеляційних скарг зводяться до заперечення висновків районного суду; не свідчать про порушення судом першої інстанції інтересів дитини чи положень процесуального закону.
Враховуючи викладене, оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Ухвалу Соборного районного суду м. Дніпра від 27 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 03 серпня 2026 року.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді О.В. Агєєв
О.В. Халаджи