ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6908/26 Справа № 176/1076/25 Суддя у 1-й інстанції - Волчек Н.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Никифоряка Л.П., Халаджи О.В.,
за участю секретаря Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання боргової розписки недійсним правочином,
- за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Ліненко Олександр Анатолійович, на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2026 року, -
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
24.03.2025 року до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою, в якому позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 борг згідно договору позики від 23.10.2024 року в сумі 5000,00 доларів США та судові витрати.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що 23.10.2024 року ОСОБА_2 позичив у нього 5000 доларів США, що підтверджується борговою розпискою, написаною відповідачем власноруч. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником особі, яка надає у борг за договором позики, підтверджуючи його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від особи, яка надає у борг певної грошової суми.
Вказує на те, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За умовами вказаного договору відповідач отримав в борг від позивача грошові кошти у сумі 5000,00 доларів США, що на момент передачі грошових коштів було еквівалентно 207750,00 грн, за офіційно встановленим НБУ курсом гривні до Іноземних валют (один долар США - 41,55 грн).
Факт отримання відповідачем грошових коштів (позики) підтверджується написаною ним власноруч борговою розпискою.
Відповідач зобов`язався повернути борг в грошовій одиниці - долар США, а саме в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) доларів США до 01 листопада 2024 року включно.
Всупереч вимогам Закону та умовам договору позики, відповідач у порядку та строки встановлені сторонами не повертає та не має наміру повертати позичені ним грошові кошти, уникає зустрічей із позивачем, неодноразові телефоні дзвінки щодо повернення позичених грошей, постійно ігнорує.
05.11.2026 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання боргової розписки недійсним правочином, в якому він просив визнати боргову розписку від 23.10.2024 року за підписами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недійсним правочином.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 зазначав, що з 18.11.2021 року та по теперішній час перебуває на військовій службі в Національні гвардії України. У зв`язку із службовою необхідністю 17.10.2024 року ОСОБА_2 уклав договір оренди автомобіля марки КІА д.н. НОМЕР_1 відповідно до якого орендодавцем є ОСОБА_4 . Договір укладався за адресою АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 підписав оригінал договору оренди автомобіля в одному примірнику, та залишив його представникам ОСОБА_3 , після чого йому було надано автомобіль марки КІА д.н. НОМЕР_1 з реєстраційними документами на нього та страховий полюс з ТДВ «Кредо,» яким даний автомобіль застрахований на період з 22.02.2024 року по 21.02.2025 року.
22.10.2024 року ОСОБА_2 на орендованому автомобілі марки КІА д.н. НОМЕР_1 потрапив в ДТП, в результаті чого автомобіль отримав не значні механічні ушкодження у вигляді пошкодження переднього бамперу, капоту, передньої лівої фари та лобового скла, що підтверджується схемою місця ДТП та постановою суду по справі №756/13743/24 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення передбачене ст. 124 КУпАП.
Відразу після ДТП 22.10.2024 року ОСОБА_2 повідомив ТДВ СК «Кредо» про страховий випадок відповідно страхового полісу №219544081.
Також 22.10.2024 року в телефонному режимі ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_3 про дорожньо-транспортну пригоду. Відповідно ОСОБА_5 повідомив його, щоб той негайно повернув орендований автомобіль, та запросив ОСОБА_2 в офіс за адресою АДРЕСА_1 .
Перебуваючи в офісі ОСОБА_5 разом з помічниками застосовуючи тиск погрожуючи розправою з ОСОБА_2 , стверджуючи, що поки він не напише боргової розписки не вийде живим з офісу, таким чином, змусили його під диктовку написати боргову розписку.
Таким чином ОСОБА_2 під тиском помічників ОСОБА_3 та під диктовку на заготовленому бланку підписав 23.10.2024 боргову розписку нібито він отримав готівкою від ОСОБА_3 5000,00 доларів США на власні потреби, але фактично ОСОБА_2 по даній борговій розписці ніяких грошей від ОСОБА_3 не отримував.
В подальшому ОСОБА_2 при першій можливості відлучитись на законних підставах з місця проходження військової служби Національної гвардії України звернувся до Дарницької окружної прокуратури м. Київ та до правоохоронних органів із заявами по факту примусу написання боргової розписки від 23.10.2024 року
ОСОБА_6 заява зареєстрована в ЄО №26908 від 25.04.2025 року в Оболонському управлінні поліції ГУ НП у м. Києві.
Отже, ОСОБА_2 по борговій розписці від 23.10.2024 року не отримав грошових коштів від ОСОБА_3 в розмірі 5000,00 доларів США, а відповідно не виконані вимоги ст.1046 ЦК України.
Окрім того боргова розписка від 23.10.2024 року не відповідає вимогам ч.3 ст.203, ч.2 ст.205 ЦК України так як написана ОСОБА_2 не за вільним волевиявленням його внутрішньої волі а в порядку примусу з застосуванням тиску, та відповідно являється не чинним правочином.
Також посилається на те, що боргова розписка від 23.10.2024 року укладена на суму що перевищує у десять разів встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян відповідно до вимог 1 ст.1047 ЦК України, та перевищує у двадцять разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.208 ЦК України нотаріально не посвідчена відповідно до вимог ст.209 ЦК України, що свідчить про не чинність даного правочину.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Каращук Юрій Ігорович до ОСОБА_2 , представник відповідача Ліненко Олександр Анатолійович про стягнення боргу за борговою розпискою, задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг згідно договору позики від 23.10.2024 року в сумі 5000,00 (п`ять тисяч) доларів США, що станом на 12.03.2025 року згідно офіційного курсу НБУ, становить 207062,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 2070,62 гривень та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 10000,00 гривень.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , представник позивача Ліненко Олександр Анатолійович до ОСОБА_1 , представник відповідача Каращук Юрій Ігорович, про визнання боргової розписки недійсним правочином, відмовлено.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
27.04.2026 рокувід ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Ліненко Олександр Анатолійович, надійшла апеляційна скарга в якій ставиться вимога про скасування рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2026 року та ухвалення нового рішення, яким відмовити ОСОБА_7 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що при винесенні рішення суд першої інстанції взагалі не взяв до уваги, що походження боргової розписки є результатом оренди автомобіля, та з`ясування обставин чи повинен ОСОБА_2 ремонтувати орендований автомобіль за власні кошти можливо лише після дослідження договору оренди автомобіля, так як ОСОБА_5 зазначив що згідно боргової розписки грошові кошти він надавав на ремонт орендованого автомобіля.
Суд першої інстанції не витребував матеріали перевірки заяви ОСОБА_2 від Оболонського управління поліції ГУ НП у м. Києві, тому обставини на підставі яких відмовлено в відкритті кримінального провадження залишились не з`ясованими.
Окрім того судом першої інстанції не застосовано вимоги абз.2 ч.1 ст.1046 ЦК України - договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, з тих підстав що ОСОБА_2 не отримував грошових коштів від ОСОБА_3 по борговій розписці.
В ході судового розгляду справи будь-які письмові докази по витратам ОСОБА_3 на правничу допомогу адвоката не досліджувались.
АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України не надходило.
СУДОВІ ВИКЛИКИ
Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с. 85-88, том 2).
ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи:
Між позивачем та відповідачем за первісним позовом виникли правовідносини у зв`язку із укладанням письмового договору про надання позики, оформлений розпискою 23.10.2024 року, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 5000 доларів США до 01.11.2024 року (а.с. 32, том 1).
Але прийняті на себе за договором позики зобов`язання ОСОБА_2 не виконав, борг не повернув.
Факт укладання договору позики підтверджується відповідною письмовою розпискою, оригінал якої міститься в матеріалах справи на аркуші справи 32.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
В судовому засіданні при розгляді справи по суті не встановлено, належними та допустимими доказами, що в момент написання ОСОБА_2 розписки від 23.10.2024 року до останнього застосовувався тиск, примус, насильство, погрози або інші протиправні дії.
Тягар доведення примусу лежить саме на відповідачеві за первісним позовом.
З досліджених матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 дійсно звертався до правоохоронних органів щодо тиску на нього з боку ОСОБА_3 лише у квітні 2025 року, тобто після надходження первісного позову до суду 24.03.2025 року, а не після написання спірної розписки - 23.10.2024 року, що судом розцінюється як намагання уникнути відповідальності за борговим зобов`язанням, та не може бути підставою для визнання розписки недійсною.
Більше того, звернення до поліції з відповідною заявою лише підтверджує відсутність примусу, оскільки за результатами перевірки правоохоронними органами встановлено, що у діях сторін відсутні ознаки кримінального правопорушення, досудове розслідування не починалось та відомості в ЄРДР не були внесені, а спірні правовідносини мають виключно цивільно-правовий характер (а.с. 191,193,194).
За вищевказаних обставин, враховуючи той факт, що відповідач ОСОБА_2 у визначений в договорі позики строк отримані у позику кошти не повернув, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення первісних позовних вимог в частині стягнення суми боргу в розмірі 5000,00 дол. США, що в еквіваленті складає 207062,00 грн (станом на момент звернення до суду з позовом по курсу НБУ на 12.03.2025 року).
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не довів наявність підстав для його задоволення.
З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
У відповідності до вимог статті 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадку, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Доводи апеляційної скарги спростовуються тим, що з матеріалів справи вбачається, що 23.10.2024 року між ОСОБА_2 (позичальник) та ОСОБА_8 (позикодавець) укладено письмовий договір про надання позики, оформлений розпискою, відповідно до умов якого ОСОБА_5 надав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 5000,00 доларів США, строком до 01.11.2024 року.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №501/1243/20 та від 26 квітня 2022 року у справі №753/1349/20.
Відповідачем ОСОБА_2 не було надано докази на підтвердження виконання ним зобов`язання, не спростовано існування заборгованості.
Довід апеляційної скарги про укладення договору позики під тиском, колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованим, оскільки він не підтверджений наявними в матеріалах справи доказами.
Розглядаючи довід апеляційної скарги про розподіл судових витрат на професійну допомогу в суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції було надано: договір про надання правничої допомоги №75-24 від 26 грудня 2024 року, що укладений між ОСОБА_8 та адвокатом Каращуком Ю.І., (а.с. 12-15, том 1), ордер серія АІ №1845333 (а.с. 15, том 1), додаткову угоду №1 від 10 червня 2025 року до договору про надання правничої допомоги №75-24 від 26 грудня 2024 року (а.с. 88зв, том 1), акт приймання-передачі наданих послуг (а.с. 25, том 2), додаток №1 до договору про надання правничої допомоги №75-24 (а.с. 25, том 2), інформаційне повідомлення №@2PL266158 від 28.02.2025 року про зарахування коштів в сумі 10000,00 грн.
Разом з тим, суд першої інстанції, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, складність справи, дійшов правильного висновку про необхідність задоволення заяви в розмірі 10000,00 грн. На думку апеляційного суду такий розмір є об`єктивним та справедливим.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.
При таких обставинах апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Ліненко Олександр Анатолійович, залишити без задоволення.
Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлено 04.08.2026 року.
Судді: