ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" липня 2026 р. Справа№ 910/15324/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Колесника Р.М.
суддів: Сковородіної О.М.
Горбасенка П.В.
при секретарі судового засідання: Михайлішині В.В.
за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 (повний текст рішення складено 05.03.2026)
у справі № 910/15324/25 (суддя - Бондарчук В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тавань Солар 2»
до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ «Тавань Солар 2» (надалі також позивач, позичальник, заставодавець, іпотекодавець) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до АТ «Ощадбанк» (надалі також відповідач, банк, заставодержатель, іпотекодержатель, скаржник) про: 1) визнання протиправним та скасування рішення АТ «Ощадбанк» про відмову у застосуванні мораторію на виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, що включає основну суму боргу, проценти, комісії та інші платежі, із зупиненням їх нарахування, забороною примусового виконання зобов`язань (у тому числі звернення стягнення на предмет застави та інше майно товариства), викладене в листах № 55/1-06/116255/2025 від 09.09.2025 та № 55/1-06/137878/2025 від 27.10.2025 (про відмову у перегляді рішення щодо застосування мораторію); 2) зобов`язання АТ «Ощадбанк» застосувати до ТОВ «Тавань Солар 2» мораторій на виконання грошового зобов`язання за договором кредитної лінії № 1101/31/2 від 11.08.2017, що включає основну суму боргу, проценти, комісії та інші платежі, із зупиненням їх нарахування, забороною примусового виконання зобов`язань (у тому числі звернення стягнення на предмет застави та інше майно товариства), на період дії воєнного стану в Україні та протягом одного року після дня його припинення чи скасування з моменту звернення із заявою про застосування мораторію.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на необґрунтовану відмову відповідача у застосуванні мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням згідно з кредитним договором, передбаченого розділом «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Короткий зміст судового рішення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 позов задоволено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване зокрема наступним:
- відповідач помилково зазначає, що «сукупний річний дохід» не визначений законодавством, оскільки Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку надає визначення цьому поняттю, а при цьому застосування термінів, визначених ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку у правовідносинах з визначення відповідності критеріям позичальника відповідно до п.п. 23-29 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є релевантним, оскільки метою вказаних норм є встановлення фінансового стану позичальника, який визначається саме відповідно до вказаних нормативно-правових актів;
- системний аналіз нормативних актів дає можливість дійти обґрунтованого висновку, що поняття «сукупний річний дохід» у розумінні НП(С)БО 1 означає суму чистого фінансового результату (або збитку) за рік та іншого сукупного доходу, відображених у фінансовій звітності у рядку 2465 Форми №2 «Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід)» НП(С)БО 1, а для суб`єктів малого підприємництва, які подають спрощену фінансову звітність за П(С)БО 25, цей показник визначається як рядок 2350 форми 2-мс («Чистий прибуток (збиток)»), оскільки складові іншого сукупного доходу у спрощеній звітності не виділяються;
- в основу рішення кредитора про відмову застосувати мораторій на нарахування та сплату грошового зобов`язання за договором кредиту покладені дані та відомості, для аналізу яких застосовані непередбачені законодавством джерела та не використані джерела, визначені нормативно-правові актами НБУ і Мінфіну, внаслідок чого відповідач отримав як результат помилкові висновки, а отже відмова є необґрунтованою та безпідставною.
Короткий зміст апеляційної скарги
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, АТ «Ощадбанк» звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає зокрема про наступне:
- судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права при визначенні поняття «сукупний річний дохід», оскільки зведення поняття «сукупний річний дохід» до чистого прибутку нівелює логіку та суперечить економічному змісту фінансової звітності;
- судом першої інстанції було допущено істотне порушення норм матеріального права при оцінці права позивача на застосування мораторію, а саме місцевий господарський суд не перевірив дотримання обов`язкової умови підпункту 4 пункту 23, не встановив, чи виникало у позивача право на застосування мораторію, та фактично ухвалив рішення без дослідження однієї з ключових матеріально-правових передумов, натомість не застосування обов`язкової умови виникнення права є істотним порушенням норм матеріального права та самостійною підставою для скасування рішення;
- предмет позову не відповідає приписам пункту 29 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
11.08.2017 між позивачем та відповідачем було укладено договір кредитної лінії № 1101/31/2 з метою фінансування будівництва наземної фотоелектричної сонячної електростанції «Таванська 2», що розташована в м. Берислав, Бериславського району, Херсонської області.
Виконання зобов`язань за цим кредитним договором забезпечене заставою (іпотекою) майна: Наземна фотоелектрична сонячна електростанція «Таванська 2», яка розташована за адресою: Херсонська область, Бериславський район, м. Берислав, вул. Гордієнка Кості, буд. 70 згідно з договором застави № 1101/31/2-26 від 24.05.2018, укладеного між позивачем та відповідачем.
31.10.2017 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) постановою № 1318 «Про видачу ліцензії з виробництва електричної енергії ТОВ «Тавань Солар 2», позивачу видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії.
11.01.2018 НКРЕКП постановою № 32 «Про встановлення зеленого тарифу» установлено позивачу «зелений» тариф на електричну енергію, вироблену на об`єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії, до 01.01.2030.
Позивач є господарюючим суб`єктом, який здійснює виробництво та відпуск електричної енергії з альтернативних джерел енергії до Об`єднаної енергетичної мережі України і відноситься до підприємств критичної інфраструктури, що здійснює виробництво електричної енергії у Херсонській області.
Так, умови ліцензійної діяльності, умови дії «зеленого» тарифу та положення ст. 9-3 ЗУ «Про альтернативні джерела енергії» та ч.5 ст.71 ЗУ «Про ринок електричної енергії», а також норми Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 унеможливлюють будь-яку іншу неосновну діяльність.
Згідно Переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, місто Берислав Херсонської області перебувало в окупації з 09.03.2022 по 11.11.2022 (Розділ ІІ тимчасово окуповані РФ території України), перебувало на територіях можливих бойових дій з 11.11.2022 по 01.05.2023 та перебуває на територіях активних бойових дій на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (п.3 Розділ І) з 01.05.2023 по теперішній час.
Внаслідок воєнних дій та руйнування енергетичної інфраструктури, зокрема руйнування електропідстанції (неможливість відпуску електроенергії) ТОВ «Тавань Солар 2» зазнало впливу обставин непереборної сили, що зупинили діяльність останнього та унеможливлюють виконання взятих на себе зобов`язань.
10.08.2025 набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану» (№ 4340-IX), яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктами 23-36.
Так, відповідно до пункту 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим ЗУ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, позичальник (у тому числі його правонаступник), який є суб`єктом господарювання, має право звернутися до кредитодавця (позикодавця) або нового кредитора (далі - кредитор) із заявою про застосування мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі (далі - заява), за сукупності таких умов:
1) сукупний річний дохід позичальника за 2021 рік (з урахуванням контрагентів, які разом з позичальником входять до групи пов`язаних контрагентів, що визначаються в порядку і за критеріями, встановленими Національним банком України) не перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
2) договір кредиту (позики) з позичальником було укладено до набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану»;
3) виконання зобов`язання за договором кредиту (позики) забезпечено заставою, іпотекою:
а) нерухомого майна, обладнання та/або устаткування, яке визначено індивідуальними ознаками, відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства та станом на день подання заяви знаходиться на територіях активних бойових дій, у тому числі територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (для яких не визначено дату завершення бойових дій), або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України (для яких не визначено дату завершення тимчасової окупації), включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією; та/або
б) транспортних засобів, які знищено, загублено, викрадено, втрачено та/або які вибули з володіння позичальника не з його волі іншим шляхом на територіях активних бойових дій, у тому числі на територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (для яких не визначено дату завершення бойових дій), або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України (для яких не визначено дату завершення тимчасової окупації), включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Факт знищення, загублення, викрадення, втрати та/або вибуття з володіння позичальника (його правонаступника) не з його волі іншим шляхом транспортного засобу може підтверджуватися заявою про вчинення кримінального правопорушення та витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінальних проваджень, відкритих не пізніше 30 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану», а якщо такі обставини виникли після набрання ним чинності - відкритих не пізніше 180 днів з дня початку бойових дій на відповідній території або з дня початку її тимчасової окупації Російською Федерацією, визначеного відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;
4) на день укладення договору кредиту (позики) оціночна вартість майна, передбаченого підпунктом 3 цього пункту, становила понад 50 відсотків оціночної вартості всієї застави, іпотеки, що забезпечує виконання зобов`язання за таким договором кредиту (позики);
5) сукупний річний дохід позичальника за попередній звітний рік (з урахуванням контрагентів, передбачених підпунктом 1 цього пункту) не перевищує 75 відсотків його річного доходу за 2021 рік; або загальна площа сільськогосподарських угідь, що перебувають у користуванні позичальника на день подання заяви, не перевищує 50 відсотків загальної площі сільськогосподарських угідь, що перебували у його користуванні в 2021 році. При визначенні загальної площі сільськогосподарських угідь, що перебувають у користуванні позичальника, не враховуються угіддя, які розташовані на територіях активних бойових дій, у тому числі на територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (для яких не визначено дату завершення бойових дій), або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України (для яких не визначено дату завершення тимчасової окупації), включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією;
6) загальна сума дивідендів, виплачених позичальником з дня, коли застава, іпотека отримали статус, передбачений підпунктом 3 цього пункту, до дня подання заяви, становить не більше 20 відсотків від суми основного боргу за договором кредиту (позики). Ця умова не поширюється на виплату дивідендів загальною сумою менше 150 тисяч гривень.
Згідно з першим абзацом пункту 24 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позичальник надсилає заяву про застосування мораторію на нарахування та сплату грошового зобов`язання за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі (далі - мораторій), у письмовій або електронній формі на юридичну або електронну адресу кредитора, зазначену в договорі кредиту (позики).
Пунктом 25 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що кредитор на підставі отриманої заяви та доданих до неї документів протягом 20 робочих днів з дня їх отримання приймає рішення про застосування мораторію або відмову у застосуванні мораторію. Рішення про відмову у застосуванні мораторію повинно бути вмотивованим.
22.08.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про застосування мораторію на виконання кредитного зобов`язання, в якій просив відповідно до п. 26 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, доповненого ЗУ № 4340-ІХ від 27.03.2025, на період дії воєнного стану в Україні та протягом одного року після його припинення чи скасування, застосувати до ТОВ «Тавань Солар 2» мораторій на виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, що включає суму основного боргу, проценти, комісії та інші платежі, із зупиненням їх нарахування, забороною примусового виконання зобов`язань (у тому числі звернення стягнення на предмет застави та інше майно товариства).
Зокрема у цій заяві позивач зазначив таку інформацію:
- електростанція станом на дату подання цієї заяви розташована на території, що включена до переліку територій активних бойових дій, де функціонують державні електронні інформаційні ресурси з 01.05.2023;
- оціночна вартість зазначеного заставного майна на дату укладення договору застави становила 229550983,19 гривень, та складає більше 50% від загальної вартості застави за кредитним договором;
- фінансові показники товариства відповідають критеріям, визначеним ЗУ № 4340-IX від 27.03.2025. Зокрема, річний дохід товариства за 2021 рік становив 41808,9 тис. гривень, а за останній звітний рік (2024 рік) - 29,6 тис. гривень;
- протягом дії воєнного стану в Україні, запровадженого Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, товариство не здійснювало виплат дивідендів.
Листом від 09.09.2025 № 55/1-06/116255/2025 відповідач відмовив позивачу у введенні мораторію, посилаючись на те, що надана позичальником інформація про дохід за 2021 та 2024 роки не містить відомостей про дохід контрагентів, які разом з позичальником входять до групи пов`язаних контрагентів, що визначаються в порядку і за критеріями, встановленими Національним банком України, а також те, що позичальник не відповідає критерію, передбаченому підпунктом 5 пункту 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Зокрема, відповідач у цьому листі зазначив, що за результатом проведеного аналізу інформації, отриманої з відкритих джерел (https://youcontrol.com.ua), ОСОБА_1 , на підставі критеріїв, встановлених Національним банком України, є спільним контролером групи пов`язаних контрагентів, до складу якої входять, крім позичальника, також наступні компанії: ТОВ «Астерія Солар» (код ЄДРПОУ 41530140); ТОВ «Тавань Солар 1» (код ЄДРПОУ 40744292); ТОВ «Тавань Солар 3» (код ЄДРПОУ 40813879); ТОВ «Альте Сервіс» (код ЄДРПОУ 42609237); АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Акюмент» (код ЄДРПОУ 43105244); ТОВ «Мірум» (код ЄДРПОУ 43604989); ТОВ «Альте Фудз Південь» (код ЄДРПОУ 44409790); ТОВ «Альте Фудз» (код ЄДРПОУ 38615627); ТОВ «Альте» (код ЄДРПОУ 42704288); ТОВ «Альте 2» (код ЄДРПОУ 42703965); ТОВ «Екско» (код ЄДРПОУ 21562179). Відповідач на підставі вказаної інформації зробив розрахунок сукупного річного доходу позивача та контрагентів, які разом з позичальником входять до групи пов`язаних контрагентів, а саме: за 2021 рік - 309358800,00 гривень; за 2024 рік - 442523200,00 гривень, що у співвідношенні становить 143%.
За таких обставин, відповідач вважає, що сукупний річний дохід позивача за попередній звітний рік - 2024 рік перевищує 75 % його річного доходу за 2021 рік (на 143 %), а тому позивач не відповідає підпункту 5 пункту 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України для застосування до його зобов`язань мораторію.
Не погоджуючись із таким розрахунком відповідача, позивач листом від 17.10.2025 повідомив АТ «Ощадбанк», що оскільки відповідно до фінансової звітності за 2021 та 2024 роки річний дохід товариства за 2024 рік становив 25,3 тис. гривень, а сукупний річний дохід позичальника та пов`язаних з ним контрагентів становить за 2024 рік: - 100 987 100 грн (мінус, тобто збиток). Відповідно, співвідношення сукупного річного доходу за 2024 рік до сукупного річного доходу за 2021 рік (133461800,00 гривень), % (з пороговим показником 75%) позичальника та контрагентів, які разом з позичальником входять до групи пов`язаних контрагентів становить - 176 % (мінус 176 %), а тому, на думку позивача, у банку відсутні підстави посилатися на пп. 5 п. 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
27.10.2025 АТ «Ощадбанк» листом за вих. №55/1-06/137878/2025 вдруге відмовив позивачу у застосуванні мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за кредитним договором.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Сутність апеляційного провадження у даній справі в основному полягає у наданні оцінки висновкам суду першої інстанції щодо необхідності трактування, для цілей вирішення кредитодавцем питання застосування чи відмови у впровадженні мораторію на виконання кредитного зобов`язання, поняття сукупного річного доходу, як суми чистого фінансового результату (або збитку) за рік та іншого сукупного доходу, відображених у фінансовій звітності у рядку 2350 форми 2-мс («Чистий прибуток (збиток)»), через призму аргументів скаржника щодо необхідності визначення сукупного річного доходу у значенні загального підсумку за усіма рядками відображення доходів, які відображаються у звіті про фінансові результати за річний період часу, в тому числі рядки: « 2000» (Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) + « 2120» (Інші операційні доходи) + « 2220» (Інші фінансові доходи) + « 2240» (Інші доходи), без врахування витрат та збитків, зазначених у фінансовій звітності.
Нормативно-правовий акт, що визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Положеннями ст. 1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначені наступні терміни: фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту; користувачі фінансової звітності - фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень;
Положеннями ч. 1 ст. 3 цього ж закону встановлено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 6 цього ж закону державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов`язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів (1). Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (2).
Частиною 1 статті 13 цього ж закону визначено, що звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна фінансова звітність складається за результатами першого кварталу, першого півріччя, дев`яти місяців. Крім того, відповідно до облікової політики підприємства фінансова звітність може складатися за інші періоди.
Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджене наказом Міністерства фінансів України 07.02.2013 № 73, визначає сукупний дохід, як зміни у власному капіталі протягом звітного періоду внаслідок господарських операцій та інших подій (за винятком змін капіталу за рахунок операцій з власниками).
Формою № 2 Додатку 1 до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» визначено: Сукупний дохід рядок 2465 (сума рядків 2350, 2355 та 2460); рядок 2350 - прибуток; рядок 2355 - збиток; рядок 2460 - інший сукупний дохід після оподаткування.
Отже, єдиними правилами ведення бухгалтерського обліку та складення фінансово звітності, що є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання в України, а отже і для відповідача, визначено сукупний дохід, як зміни у власному капіталі протягом звітного періоду внаслідок господарських операцій та інших подій (за винятком змін капіталу за рахунок операцій з власниками).
При цьому, застосування положень ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку у господарських правовідносинах для цілей вирішення кредитодавцем питання застосування чи відмови у впровадженні мораторію на виконання кредитного зобов`язання відповідно до п.п. 23-29 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є очевидно-обов`язковим, зокрема і в силу положень ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Апеляційний суд принагідно також звертає увагу на те, що доводи скаржника щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень постанови Національного банку України № 351 від 30.06.2016 «Про затвердження Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями», яка визначає порядок оцінки банками кредитного ризику є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на відмінний предмет регулювання даного підзаконного нормативно-правового акту, що не корелює із предметом спірних правовідносин.
У даному контексті, колегія суддів в повній мірі погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач помилково та необґрунтовано вказує на відсутність визначення поняття «сукупний річний дохід» у українському законодавстві, оскільки термін сукупний річний дохід має дві складові, а саме: сукупний дохід - передає зміст та суть поняття, а також річний - передає інформацію про часові рамки визначення сукупного доходу.
При цьому, як влучно вказав місцевий господарський суд, для суб`єктів малого підприємництва, які складають звітність за П(С)БО 25 («Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва»), звітність формується за спрощеними формами 1-мс «Баланс» і 2-мс «Звіт про фінансові результати», а саме відповідно до пункту 1 розділу ІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» фінансова звітність складається з: балансу (звіту про фінансовий стан) (далі - баланс), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) (далі - звіт про фінансові результати), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» для мікропідприємств, малих підприємств, які визнані такими відповідно до ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», непідприємницьких товариств, філій та представництв юридичних осіб, утворених відповідно до законодавства іноземної держави, встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати, форма і порядок складання яких визначаються Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 25 «Спрощена фінансова звітність», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 № 39, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.03.2000 за № 161/4382 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 24.01.2011 №25) (із змінами). Зазначені підприємства можуть самостійно визначати доцільність складання фінансової звітності за формами, наведеними у цьому Національному положенні (стандарті). У Додатку 1 до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Спрощена фінансова звітність» міститься визначення, - чистий прибуток (збиток) (рядок 2350), що складається з вирахування із рядка 2290 - фінансовий результат до оподаткування суми із рядка 2300 - податок на прибуток.
Таким чином, проаналізувавши все вищезазначене, колегія суддів доходить до ідентичних із судом першої інстанції правових висновків, що системний аналіз нормативних актів у сфері регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні дає можливість дійти обґрунтованого та підставного висновку, що поняття «сукупний річний дохід» у розумінні НП(С)БО 1 означає саме суму чистого фінансового результату (або збитку) за рік та іншого сукупного доходу, відображених у фінансовій звітності у рядку 2465 Форми № 2 «Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід)» НП(С)БО 1, а для суб`єктів малого підприємництва, які подають спрощену фінансову звітність за П(С)БО 25, цей показник визначається як рядок 2350 форми 2-мс («Чистий прибуток (збиток)»), оскільки складові іншого сукупного доходу у спрощеній звітності не виділяються.
Крім того, на переконання колегії суддів, поняття сукупного річного доходу для цілей вирішення кредитодавцем питання застосування чи відмови у впровадженні мораторію на виконання кредитного зобов`язання відповідно до п.п. 23-29 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у будь-якому разі не може розкриватись через призму простого загального підсумку всіх доходів, які відображаються у звіті про фінансові результати за річний період часу, в тому числі рядки: « 2000» (Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) + « 2120» (Інші операційні доходи) + « 2220» (Інші фінансові доходи) + « 2240» (Інші доходи), без врахування витрат та збитків, зазначених у фінансовій звітності, оскільки застосування такого підходу ставить позичальника у край несприятливе положення, що не відповідає таким засадам цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність та створює надмірні перешкоди у реалізації позичальниками свого права на застосування мораторію.
Отже, врахувавши все вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем в основу свого рішення про відмову у застосуванні по відношенню до позивача мораторію на нарахування та сплату грошового зобов`язання за договором кредиту відповідно до п.п. 23-29 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було покладено некоректний принцип розрахунку сукупного річного доходу ТОВ «Тавань Солар 2» та його контрагентів, які разом входять до однієї групи пов`язаних контрагентів, з огляду на що така відмова АТ «Ощадбанк», що вмотивована лише невідповідністю позичальника підпунктом 5 пункту 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та викладена в листах № 55/1-06/116255/2025 від 09.09.2025 та № 55/1-06/137878/2025 від 27.10.2025 є безпідставною та неправомірною.
Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Право на захист особа здійснює на свій розсуд (частина 1 статті 20 ЦК України).
Відповідно до пункту 29 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у разі, якщо кредитор безпідставно прийняв рішення про відмову у застосуванні мораторію та встановлення цих обставин судом, мораторій вважається таким, що застосований з дня отримання кредитором заяви позичальника, передбаченої пунктом 24 цього розділу.
Колегія суддів також погоджується із позицією суду першої інстанції, що сама по собі констатація обставин безпідставності прийняття відповідачем неправомірного рішення про відмову у застосуванні мораторію, за своєю формою є лише встановленням юридичного факту, що не призводить до відновлення порушеного права позивача, оскільки не спонукає відповідача вчинити певні дії, як-то зупинити нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі та продовження строку дії договору кредиту (позики) та договорів застави, іпотеки, поруки, укладених для забезпечення виконання зобов`язань за таким договором кредиту (позики), на строк мораторію відповідно до оформленого правочину, з огляду на що позивачем також було обґрунтовано заявлено позовну вимогу про зобов`язання відповідача застосувати до ТОВ «Товань Солар 2» мораторій на виконання грошового зобов`язання за договором кредитної лінії №1101/31/2 від 11.08.2017, що також підлягає задоволенню.
Таким чином, за результатами апеляційного перегляду, апеляційний суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача до відповідача про визнання протиправним та скасування рішення АТ «Ощадбанк» про відмову у застосуванні мораторію на виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, що включає основну суму боргу, проценти, комісії та інші платежі, із зупиненням їх нарахування, забороною примусового виконання зобов`язань (у тому числі звернення стягнення на предмет застави та інше майно товариства), викладене в листах № 55/1-06/116255/2025 від 09.09.2025 та № 55/1-06/137878/2025 від 27.10.2025 (про відмову у перегляді рішення щодо застосування мораторію); зобов`язання АТ «Ощадбанк» застосувати до ТОВ «Тавань Солар 2» мораторій на виконання грошового зобов`язання за договором кредитної лінії № 1101/31/2 від 11.08.2017, що включає основну суму боргу, проценти, комісії та інші платежі, із зупиненням їх нарахування, забороною примусового виконання зобов`язань (у тому числі звернення стягнення на предмет застави та інше майно товариства), на період дії воєнного стану в Україні та протягом одного року після дня його припинення чи скасування з моменту звернення із заявою про застосування мораторію, є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягали задоволенню місцевим господарським судом у повному обсязі.
При цьому, суд першої інстанції абсолютно правильно вказав на те, що оскільки відповідач внаслідок свого внутрішнього розслідування та розгляду заяви позивача про застосування мораторію на виконання кредитного зобов`язання прийняв рішення про відмову позивачу у застосуванні мораторію виключно на підставі невідповідності позичальника критерію, передбаченому підпунктом 5 пункту 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, вирішуючи даний спір суд не повинен здійснювати оцінку по суті заперечень відповідача проти позову щодо невідповідності позивача критерію визначеному підпунктом 4 пункту 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (на день укладення договору кредиту (позики) оціночна вартість майна, передбаченого підпунктом 3 цього пункту, становила понад 50 відсотків оціночної вартості всієї застави, іпотеки, що забезпечує виконання зобов`язання за таким договором кредиту (позики)), оскільки такі обставини не входять до предмету позову та спору у даній справі, а отже і не складають предмет доказування у ній, у зв`язку із чим колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги в цій частині також такими, що не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду.
Водночас, якщо все ж відповідаючи на вищевказані аргументи скаржника, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що із аналізу положень підпункту 5 пункту 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України чітко вбачається, що ведений законодавцем критерій (умова) має на меті унеможливлення ситуації застосування банком мораторію до тих кредитних правовідносин, в межах яких виконання зобов`язань забезпечено майном, що передбачено підпунктом 3 п. 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а саме 1. нерухомим майном, обладнанням та/або устаткуванням, яке визначено індивідуальними ознаками, відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства та станом на день подання заяви знаходиться на територіях активних бойових дій, у тому числі територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (для яких не визначено дату завершення бойових дій), або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України (для яких не визначено дату завершення тимчасової окупації), включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією; 2. та/або транспортних засобів, які знищено, загублено, викрадено, втрачено та/або які вибули з володіння позичальника не з його волі іншим шляхом на територіях активних бойових дій, у тому числі на територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (для яких не визначено дату завершення бойових дій), або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України (для яких не визначено дату завершення тимчасової окупації), включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, і на день укладення договору кредиту (позики) його вартість складала менше 50 відсотків оціночної вартості всієї застави, іпотеки, що забезпечує виконання зобов`язання за таким договором кредиту (позики), тобто і того іншого майна, яке не є майном передбаченим підпунктом 3 п. 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Іншими словами, встановлення того, що на день укладення договору кредиту (позики) оціночна вартість майна, передбаченого підпунктом 3 п. 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України становила понад 50 відсотків оціночної вартості всієї застави, іпотеки, що забезпечує виконання зобов`язання за таким договором кредиту (позики) необхідно лише при умові якщо виконання зобов`язання за таким договором кредиту (позики) ще також забезпечено заставою, іпотекою, предметом яких не є майно, передбачене підпунктом 3 п. 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, оскільки саме наявність у позичальника ще також майна яким забезпечено виконання кредитного зобов`язання, і яке (майно) не знаходиться на територіях активних бойових дій, у тому числі територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (для яких не визначено дату завершення бойових дій), або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України (для яких не визначено дату завершення тимчасової окупації) створює необхідність співвідношення їх оціночної вартості з механізмом, передбаченого підпунктом 5 пункту 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
У той же час, як вбачається з матеріалів справи, виконання зобов`язань за договором кредитної лінії № 1101/31/2 було забезпечено лише і тільки заставою (іпотекою) майна: наземна фотоелектрична сонячна електростанція «Таванська 2», яка розташована за адресою: Херсонська область, Бериславський район, м. Берислав, вул. Гордієнка Кості, буд. 70 згідно з договором застави № 1101/31/2-26 від 24.05.2018, укладеного між позивачем та відповідачем, що є майном передбаченим підпунктом 3 п. 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а тому критерій, передбачений підпунктом 5 пункту 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у межах спірних правовідносин не є застосовним в принципі.
Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів також вважає необґрунтованими та безпідставними та такими, що ніяким чином не впливають на правові висновки апеляційного суду викладені вище, а також на результат розгляду самої апеляційної скарги.
Таким чином, з огляду на все вищевикладене, колегія суддів в ході апеляційного провадження, дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачає.
Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати з оплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Враховуючи все вищезазначене та керуючись 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/15324/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Повний текст постанови складено і підписано 05.08.2026
Головуючий суддя Р.М. Колесник
Судді О.М. Сковородіна
П.В. Горбасенко