ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6153/26 Справа № 201/15065/25 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Халаджи О. В.,
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
секретар Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Мовмига Олег Вадимович на рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 24 лютого 2026 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України, Соборний відділ Державної реєстрації актів цивільного стану місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про оголошення фізичної особи померлою (суддя першої інстанції Демидова С.О., повний текст рішення складено 02 березня 2026 року)
В С Т А Н О В И В:
24 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, де заінтересовані особи є Військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України, Соборний відділ ДРАЦ у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про оголошення померлим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця міста Дніпропетровська, який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця, сержанта Військової частини НОМЕР_1 за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини внаслідок збройної агресії російської федерації проти України; Датою смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 уродженця міста Дніпропетровська, який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця, сержанта Військової частини НОМЕР_1 вважати ІНФОРМАЦІЯ_3 , місцем смерті населений пункт Гуєво Суджанського району Курської області, рф.
Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 24 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України, Соборний відділ Державної реєстрації актів цивільного стану місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про оголошення фізичної особи померлою залишено без задоволення.
Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 , та через свого представника ОСОБА_3 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх обставин справи.
Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши обставини зникнення ОСОБА_2 під час безпосереднього бойового зіткнення, фактично не надав їм належної правової оцінки та дійшов висновку, який не узгоджується з характером цих обставин та їх доказовим значенням
Суд фактично ототожнив встановлення факту смерті та оголошення особи померлою, хоча ці інститути є різними за своєю правовою природою та мають різний предмет доказування.
Факт зникнення особи під час безпосереднього бойового зіткнення, в умовах активного вогневого ураження та неможливості евакуації, сам по собі є обставиною, яка об`єктивно створює високу ймовірність загибелі особи
Суд ототожнив відсутність беззаперечних доказів смерті з відсутністю підстав для вірогідного припущення її настання, що суперечить суті правового інституту оголошення особи померлою, який саме і передбачає можливість ухвалення рішення за відсутності прямих доказів смерті.
ОСОБА_3 , просив рішення Соборного районного суду м. Дніпра віл 24 лютого 2026 року скасувати та задовольнити заяву ОСОБА_1 , у повному обсязі.
Від представника Міністерства оборони України - Андрієнка К.О., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що згідно з отриманою відповіддю Генерального штабу Збройних Сил України, бойові дії в районі населеного пункту Гуєво Суджанського району Курської області рф тривали до кінця травня 2025 року. Інформація щодо точної дати завершення бойових дій у вказаному районі в ГШ ЗСУ відсутня, водночас на теперішній час бойові дії в районі н.п. Гуєво не ведуться.
ОСОБА_4 просив врахувати відзив при вирішенні справи та прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Учасники справи про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Учасники справи у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними братами, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_5 НОМЕР_2 (а.с. 26) та свідоцтвом про народження ОСОБА_6 № НОМЕР_3 (а.с. 27)
13 березня 2025 року з ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 надійшло сповіщення № 34/16/1227 про те, що його брат, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 командир штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти військової частини НОМЕР_1 , внаслідок контактного стрілецького бою зник безвісти 09 березня 2025 року, приблизно о 14:00 год., на півн.-захід від населеного пункту Гуєво Суджанського району Курської області російської федерації (а.с. 32).
За результатами службового розслідування за фактом зникнення безвісті сержанта ОСОБА_8 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.03.2025 року № 445 встановлено, що згідно витягу з бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 № 122дск від 21.01.2025 року, на виконання вимог бойових розпоряджень ГК ЗСУ від 16.09.2024 № 17229, командувача УВ "Курськ" від 06.01.2025 № 1/к/174т/БР, командира військової частини НОМЕР_4 від 07.01.2025 № 33т, командира військової частини НОМЕР_1 від 07.01.2025 №46дск було наказано направити в район виконання бойових завдань особовий склад у кількості 12 військовослужбовців, серед яких був сержант ОСОБА_9 .
У журналі бойових дій військової частини НОМЕР_1 № 38т/10-04 від 12.03.2025 року вказано, що 09.03.2025 року о 13.21 год. відбувся контактний стрілецький бой з напрямку н.п. куріловка (рф). Ворог в кількості до відділення спробував зайти на позиції ПВ "Мішок". Було відкрито вогонь зі стрілецької зброї при підтримці артилерійського вогню старшого начальника. 09.03.2025 року о 14.10 год. ПВ "Мішок" перестав виходити на зв`язок. Внаслідок зазначеної події командир 1 штурмового відділення 1 штурмового взводу 2 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 сержант ОСОБА_9 перестав виходити на радіо зв`язок. Через активну протидію ворога та вогневе ураження ворожих засобів вогневої підтримки, здійснити евакуацію сержанта ОСОБА_8 не вдалося. З огляду на вищезазначене, вважати сержанта ОСОБА_8 зниклим безвісти.
Свідком події, навідником 1 кулеметного спеціалізованого взводу 1 штурмової спеціалізованої роти (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_10 було надане пояснення в якому зазначено, що 09.03.2025 року о 13.21 год. група на позиції ПВ "Мішок" зайняла оборону на північний захід від н.п. гуєво (рф). Ворог чисельністю до відділення спробував прорватися на вищезгадану позицію з напрямку н.п. куріловка (рф). Група ПВ "Мішок" вогонь зі стрілецької зброї при підтримці артилерії старшого начальника. Противником активно застосовувалися ручні гранатомети та підствольні гранатомети, що ускладнювало оборонні дії. Близько 13.30 год. ворогом було здійснено спробу обійти позицію з флангу, що змусило їхню групу змінити сектор обстрілу. Під час бою сержант ОСОБА_9 передав наказ командира про посилення оборони на правому фланзі, після чого вирушив в тому напрямку для контролю ситуації. Близько 14.10 год. зв`язок з ПВ "Мішок" було втрачено. На той час сержант ОСОБА_9 перебував на позиції для коригування вогню по противнику, але після цього перестав виходити на зв`язок. Спроби встановити його місцезнаходження та налагодити зв`язок були невдалими. Ворог чинив значний опір використовуючи засоби вогневої підтримки включаючи великокаліберні кулемети. Через загрозу особовому складу, здійснити спробу пошуку та евакуації сержанта ОСОБА_8 було неможливим.
Іншим свідком події, командиром відділення 1 кулеметного спеціалізованого взводу 1 штурмової спеціалізованої роти (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 сержантом ОСОБА_11 було надане аналогічне пояснення, та зазначено, що у ході протистояння командир 1 штурмового відділення 1 штурмового взводу 2 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 сержант ОСОБА_9 вирушив на фланг для коригування вогню по противнику, після чого здійснив декілька сеансів зв`язку, але після останньої доповіді про пересування противника перестав виходити на радіозв`язок. О 14.10 год. зв`язок з ПВ "Мішок" було втрачено. Через активний опір противника, вогневе ураження та складну тактичну обстановку здійснити пошук та евакуацію сержанта ОСОБА_8 не вдалося (а.с.11-17).
Згідно витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин № 12025042130000812 від 07.06.2025 року ОСОБА_2 зник безвісти 09.03.2025 року внаслідок контактного стрілецького бою на півн.-захід від населеного пункта Гуєво Суджанського району Курської області рф.
Згідно витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин № 20251001-175 від 01.10.2025 ОСОБА_2 зник на території бойових дій під час воєнних дій (а.с. 9-10).
Як вбачається з виписки з реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, станом на 21.10.2025 відсутнє підтвердження про перебування у полоні від держави-агресора через Центральне агентство з розшуку Міжнародного комітету Червоного Хреста: інформації про стан здоров`я від держави-агресора через Центральне агентство з розшуку Міжнародного комітету Червоного Хреста: підтвердження про перебування у полоні держави-агресора з інших відкритих джерел, стосовно ОСОБА_2 (а.с. 18).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що висновок не містить викладення жодних обставин, які б вказували на вірогідну смерть ОСОБА_2 в зазначену дату, а лише зазначає на втрату зв`язку з ним, що обумовлює можливість вважати ОСОБА_2 таким, що зник безвісти
Апеляційний суд погоджується з даним висновком місцевого суду
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
Відповідно до частини першої статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Частиною першою статті 46 ЦК України встановлено, що фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.
Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.
Смерть - це припинення життєдіяльності організму. Зі смертю припиняється цивільна правоздатність фізичної особи.
Оголошення громадянина померлим має на меті усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі №755/11021/22 вирішила виключну правову проблему щодо початку відліку строку, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що в частині другій статті 46 ЦК України йдеться про воєнні дії, збройний конфлікт, а не про воєнний стан. Не можна тлумачити цей припис як такий, що його можливо застосувати стосовно оголошення особи померлою винятково після скасування воєнного стану на всій території України.
З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча і є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних дій.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що для з`ясування змісту припису речення другого частини другої статті 46 ЦК України з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців, використовує телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норми права. Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норм права зосереджується на цілі та призначенні законодавчого припису, враховуючи права й законні інтереси суб`єктів і суспільні інтереси.
Мета досліджуваної правової норми полягає у забезпеченні балансу між правовою визначеністю та захистом прав зниклої особи. З одного боку, закон хоче запобігти поспішному оголошенню особи померлою, оскільки це може спричинити значні правові наслідки, як-от відкриття спадщини. З іншого - потреба у відновленні правової визначеності стає особливо актуальною у випадках зникнення в умовах активних бойових дій, коли значно зростає ризик загибелі.
Правова мета встановлення спеціальних строків полягає в тому, що визначені частиною другою статті 46 ЦК України два роки від дня закінчення воєнних дій, збройного конфлікту або шість місяців потрібні для розшуку особи та вжиття заходів для її повернення із зони воєнних дій, збройного конфлікту або з інших держав і територій. Дворічний або шестимісячний строки обумовлені тим, що в багатьох випадках під час воєнних дій, збройних конфліктів загибель або зникнення осіб відбувається в умовах невизначеності, на територіях, де тривають активні бойові дії, або в тимчасово окупованих регіонах, що ускладнює вирішення питання розшуку фізичної особи. І навіть за наявності цих строків очевидність щодо зникнення безвісти або загибелі особи може залишатися невідомою. Однак саме для розв`язання таких проблем і застосовуються юридичні фікції.
Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставини, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з`являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи.
Отже, визначені статтею 46 ЦК України строки спрямовані суто на те, щоб запобігти ситуації, в якій передчасно буде визнано померлою особу, яка зникла в умовах невизначеності на територіях, де тривають активні бойові дії.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що закон доповнив частину другу статті 46 ЦК України реченням другим задля врегулювання ситуацій, коли у суду є достатні істотні підстави вважати, що на основі доказів у конкретній справі фізична особа - з надзвичайно великою вірогідністю - є дійсно померлою (загиблою), і що впродовж двох років, зазначених у частині першій цієї статті, про особу не буде додаткових відомостей як про живу.
Таким чином, при вирішенні такої категорії справ у розпорядженні суду мають бути належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Відсутність безумовних доказів або наявність суперечностей у доказах, поданих заявником та/або заінтересованими особами на підтвердження відповідних обставин, унеможливлює оголошення особи померлою. Отже, предметом доказування у справі є безпосередньо обставини, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про загибель особи, яку заявник просить оголосити померлою (постанови Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі №148/1207/22, від 04 червня 2025 року у справі №591/11696/23, від 18 грудня 2025 року у справі №357/16463/24, від 24 грудня 2025 року у справі №205/16123/24).
У постановах від 26 квітня 2023 року у справі №337/3725/22, від 29 березня 2023 року у справі №753/8033/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути, зокрема: письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату (теріторіального центру комплектування та соціальної підтримки) або від командира військової частини (у разі загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі за обставин, що загрожували їй смертю.
Вочевидь вказаний перелік доказів не є вичерпним і може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин (постанова Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі №607/1612/23 (провадження №61-6323св23)).
Результат аналізу наведеного дає підстави для висновку, що застосування судом, зокрема, шестимісячного строку, який обчислюється з моменту зникнення фізичної особи безвісти, можливе тільки за умови наявності істотних підстав для припущення її загибелі внаслідок воєнних дій або збройного конфлікту, тобто за умови доведеності предмета доказування у справі про оголошення особи померлою.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2025 року у справі №205/16123/24 (провадження №61-6220св25)).
Разом із тим суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою (постанови Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі №148/1207/22, від 04 червня 2025 року у справі №591/11696/23, від 18 грудня 2025 року у справі №357/16463/24).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Надані заявницею докази на підтвердження обставин ймовірної загибелі ОСОБА_3 не дають підстав з надзвичайно великою вірогідністю припускати його смерть у певний час і за певних обставин.
Зокрема, за результатами проведення службового розслідування за фактом зникнення безвісті сержанта ОСОБА_8 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.03.2025 року № 445 встановлено, що згідно витягу з бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 № 122дск від 21.01.2025 року, на виконання вимог бойових розпоряджень ГК ЗСУ від 16.09.2024 № 17229, командувача УВ "Курськ" від 06.01.2025 № 1/к/174т/БР, командира військової частини НОМЕР_4 від 07.01.2025 № 33т, командира військової частини НОМЕР_1 від 07.01.2025 №46дск було наказано направити в район виконання бойових завдань особовий склад у кількості 12 військовослужбовців, серед яких був сержант ОСОБА_9 .
У журналі бойових дій військової частини НОМЕР_1 № 38т/10-04 від 12.03.2025 року вказано, що 09.03.2025 року о 13.21 год. відбувся контактний стрілецький бой з напрямку н.п. куріловка (рф). Ворог в кількості до відділення спробував зайти на позиції ПВ "Мішок". Було відкрито вогонь зі стрілецької зброї при підтримці артилерійського вогню старшого начальника. 09.03.2025 року о 14.10 год. ПВ "Мішок" перестав виходити на зв`язок. Внаслідок зазначеної події командир 1 штурмового відділення 1 штурмового взводу 2 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 сержант ОСОБА_9 перестав виходити на радіо зв`язок. Через активну протидію ворога та вогневе ураження ворожих засобів вогневої підтримки, здійснити евакуацію сержанта ОСОБА_8 не вдалося. З огляду на вищезазначене, вважати сержанта ОСОБА_8 зниклим безвісти.
Таким чином, наявні у справі докази, зокрема акт проведення службового розслідування за фактом зникнення безвісти сержанта ОСОБА_2 не містять викладення жодних обставин, які б вказували на вірогідну смерть ОСОБА_2 в зазначену дату, а лише вказують на втрату зв`язку з особовим складом військової частини, неповернення з полю бою, що обумовлює можливість вважати його таким, що зник безвісти.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі.
Наведене вище узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними в постанові від 04 березня 2026 року у справі №279/2085/25 (провадження №61-11256св25).
Згідно інформації, наданої Генеральним штабом ЗСУ від 08.05.2026 територія Курської області російської федерації не може бути визначена як район ведення воєнних (бойових) дій оскільки такі райони визначаються відповідним рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України, виключно в межах території України.
Разом із цим інформуємо, що за наявною інформацією в Головному оперативному управлінні Генерального штабу Збройних Сил України бойові дії в районі населеного пункту Гуєво Суджанського району Курської області російської федерації тривали до кінця травня 2025 року. Інформація щодо точної дати завершення бойових дій в районі зазначеного населеного пункту в Головному оперативному управлінні Генерального штабу Збройних Сил України відсутня. На теперішній час бойові дії в районі населеного пункту Гуєво Суджанського району Курської області російської федерації не ведуться.
Колегія суддів вважає, що шестимісячний строк ще не розпочався, у зв`язку із чим звернення із заявою про оголошення ОСОБА_2 померлим є передчасним, що не перешкоджає в майбутньому після закінчення шестимісячного строку з дня закінчення активних бойових дій в населеному пункті Гуєво Суджанського району Курської області російської федерації звернутися повторно з даною заявою.
Таким чином, на підставі викладеного, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об`єктивний склад, права та обов`язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться в ній є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується колегія суддів..
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Мовмига Олег Вадимович залишити без задоволення.
Рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 24 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
А.В. Гапонов
Л.П. Никифоряк
Повний текст судового рішення складено 4 серпня 2026 року.
Головуючи суддя О.В. Халаджи