ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6354/26 Справа № 201/9644/25 Суддя у 1-й інстанції - Покопцева Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
секретар: Кругман А. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 12 березня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
(суддя першої інстанції Покопцева Д.О.)
В С Т А Н О В И В:
В серпні 2025 року ТОВ «Українські фінансові операції» звернулось до Соборного районного суду м. Дніпра з позовом до ОСОБА_1 . в якому просило стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором №4565921 від 18.04.2024 року у загальному розмірі 124 000,00 грн., яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 12 400,00 грн, суми заборгованості за процентами нарахованих процентів первісним кредитором - 68820,00 грн., суми заборгованості за процентами нарахованих ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» 42 780,00 грн., а також судовий збір у сумі 2 422 грн. 40 коп. та витрати на правову допомогу у сумі 10 000 грн 00 коп
Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 12 березня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Українські фінансові операції» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за Кредитним договором №4565921 від 18.04.2024 року у розмірі 24 800,00 грн., а також стягнуто судові витрати по справі, які складаються з судового збору у розмірі 424,48 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 3 000 грн.
Із вказаним рішенням суду не погодилось ТОВ «Українські фінансові операції» та подало апеляційну скаргу, в якій зазначало, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а також не повно з`ясовано всі обставини справи, які мають значення для справи.
Зокрема вказувала на те, що судом першої інстанції не враховано максимальний розмір денної процентної ставки. Через що, не здійснив розрахунок процентів за користування чужими коштами за ставкою 1 % в день, а на власний розсуд ототожнив проценти за користування чужими коштами із тілом кредиту в частині процентів.
Також наголосив що, суд першої інстанції застосував висновків судів, які не відповідають критеріям подібності даного спору.
Враховуючи наведені зміні в законодавстві ТОВ просило рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 12 березня 2026 року в частині стягнення процентів за користування чужими коштами скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити частково, стягнувши із ОСОБА_1 на їх користь заборгованість зі сплати процентів за користування чужими коштами за Договором №4565921 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 18.04.2024 за період із 18.04.2024 року по 13.04.2025 в загальній сумі 44 640 грн. (За період із 18.04.2024 року по 13.04.2025 - 1 %; 12 400 (тіло кредиту) *360 днів * 1 %); В іншій частині просило залишити рішення від 12.03.2026 р. без змін, а також здійснити розподіл судових витрат.
Також від представника позивача надійшло клопотання від 17.06.2026 року, в якому він просив зупинити розгляд справи до завершення Касаційного розгляду справи 552/672/23 та звернути увагу на правозастосування апеляційних судів щодо зупинення розгляду до касаційного перегляду цієї ж справи
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони у судове засідання не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що
28.04.2024р. між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 4565921 в електронній формі з використанням електронного підпису 74024.
Відповідно до умов договору відповідачу надано п. 1.2. тип кредиту кредит, сума кредиту складає 12 400 грн.
Згідно із п. 1.3 договору строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Тип процентної ставки - фіксована (п. 1.4. договору). За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах: стандартна процента ставка становить 2,50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору. Денна процентна ставка за цим Договором при застосуванні Стандартної процентної ставки дорівнює 2.5%. Дати надання кредиту: 18.04.2024 або 19.04.2024 (п. 2.2. договору).
На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору (а.с. 36-55).
Також, відповідачем з використанням електронного підпису 22485 був підписаний паспорт споживчого кредиту (а.с. 31-35).
Відповідно до зазначених вище умов договору, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 12 400 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 (а.с. 65).
25.11.2024р. між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу № 25/11/2024, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 147-156).
Відповідно до витягу з додатку № 1 до договору факторингу 25/11/2024 від 25.11.2024р., до ТОВ «Українські фінансові операції» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 4565921 від 28.04.2024р. в загальному розмірі 87 420 грн. (а.с. 104-106).
Відповідач користувався коштами, проте всупереч умов договору свої зобов`язання з повернення кредиту не виконав, внаслідок чого станом на день відступлення права вимоги мав заборгованість на загальну суму 87 420 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту - 12 400 грн., заборгованості за процентами - 68 820 грн. та заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам - 6200 грн. (а.с. 56-64).
Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Українські фінансові операції» за договором № 4565921 про надання споживчого кредиту від 18.04.2024р. за 138 календарних днів (26.11.2024-12.04.2025) заборгованість за відсотками відповідача становить 42 780 грн. (а.с. 107-109).
Як вбачається з відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 01.12.2025р., яка витребувана за клопотанням представника позивача ухвалою суду від 17.11.2025р., на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 , де на вказаний рахунок були зараховані 18.04.2024р. кошти у розмірі 12 400 грн. (а.с. 222).
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції в частині стягнутих відсотків з огляду на наступне.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги представник позивача оспорює судове рішення тільки у частині розміру стягнутих відсотків та наголошує на тому, що вони підлягають стягненню у розмірі 44 460, грн. враховуючи внесення змін у законодавство про захист прав споживачів щодо денної відсоткової ставки та її поступове зменшення до 1% у перехідний період.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як зазначено вище та вбачається з матеріалів справи п. 1.4.1 та 3 договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4565921 чітко погоджено розмір відсоткових ставок та порядок їх нараховування (2,5% в день - стандартна, 0,50 % в день - занижена).
Із розрахунків доданих ТОВ до позовної заяви вбачається, що відповідачу нараховувались відсотки у розмірі 2,5 % у період з 18.04.2024 року по 25.11.2024, та з 26.11.2026 по 12.04.2026 року на загальну суму 130200,00 грн.. (68 820,00 грн. - нараховані первісним кредитором, 42780,00 г грн. - нараховані позивачем)
Звертаючись з апеляційною скаргою позивач зазначав, що враховуючи законодавчі обмеження щодо денної відсоткової ставки регламентовані Законом України «Про споживче кредитування» (які набрали законної сили 24 грудня 2023 року), розмір процентів за Договором № 4565921за період із 18.04.2024 р. по 13.04.2025 р. повинен складати 44 640 грн. Розрахунок проведено наступним чином за період: із 18.04.2024 по 13.04.2025 - 1%; 12 400 тіло кредиту * 360 днів *1% = 44 640 грн.
Однак суд апеляційної інстанції не може погодитись із зазначеними доводами з огляду на наступні положення закону.
22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».
Зокрема, ст.8 Закону України№1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Пунктом 17 «;Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Тобто, відповідно до положень ч.7ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-IXпродовження строку користування кредитом може здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору.
Так, відповідно до ч. 5ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-IX, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Виходячи з п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
При цьому, згідно п. 4, надавачам фінансових послуг, не зазначеним у пункті 3 цього розділу (п. 3 - це банки), та надавачам допоміжних послуг протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.
Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, починаючи з 25.12.2023 (наступний день після набрання Законом чинності), максимальний розмір денної процентної ставки за договором не міг перевищувати 1 %.
При цьому, позивач, як надавач фінансових послуг, був зобов`язаний привести свою діяльність у відповідність до вищевказаних змін.
У той же час, пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», встановити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому, Перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами Прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Починаючи з 25.12.2023 року протягом перших 120 днів щоденний розмір відсотків за кредитом не міг бути більшим за 2,5 %, протягом наступних 120 днів 1,5%, а у подальшому не міг бути більшим за 1 % за відсутності домовленості сторін про ще менший розмір відсотків.
Враховуючи те, що, спірний кредитний договорі було укладено 07.01.2024 року, тобто після набрання чинності 18.04.2024 року положень про законодавче закріплення денної відсоткової ставки на рівні 1%, то перехідні положення щодо поступового зменшення таких відсотків не підлягають застосуванню у даному випадку.
Таким чином відсотки повинні були нараховуватись протягом 360 денного строку дії договору наступним чином.
За період з 18.04.2024 року до 12.04.2025 року (360 днів) позивач має право на стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом за ставкою не більше ніж законодавчо встановлена 1 %, а тому розмір заборгованості за відсотками за цей період складає 44 640 грн. (12 400 грн * 1% * 360 днів).
Таким чином загальний розмір кредитної заборгованості за процентами право на стягнення яких із відповідача мав позивач з урахуванням змін у Законі України «Про споживче кредитування» за період 18.04.2024 року до 12.04.2025 року. складало 44 640 грн.
Однак вказана сума відсотків у розмірі 44 640 грн. з огляду на сам розмір позики 12 400 грн. є завищеною, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.
Також відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі №902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до п.8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.
Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що як заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами (111 600 грн.) так і сума яка розрахована судом апеляційної інстанції з урахуванням змін у споживчому законодавстві (44 640 грн.) не є співмірними сумі заборгованості по тілу кредиту у розмірі 12 400 грн. за договором від 18.04.2024 року, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.
Вказане суд першої інстанції врахував, а тому правомірно зменшив суму заборгованості за відсотками по кредитному договору № 4565921 до 12 400 грн.
З приводу посилання позивача на практику судів апеляційної інстанції та семінар Верховного Суду, то у розумінні ч.4 ст.263 ЦПК України вони не є обов`язковими для застосування під час розгляду даної справи.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги щодо відсотків не має.
В неоскаржуваній частині рішення суду першої інстанції від 12 березня 2026 року на предмет правомірності не переглядалось
Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині - без змін.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 124 000 грн. грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» залишити без задоволення.
Рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 12 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: О.В. Халаджи
А.В. Гапонов
Л.П. Никифоряк
Повний текст судового рішення складено 4 серпня 2026 року.
Головуючий суддя О.В. Халаджи