УХВАЛА
04 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/4087/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючого), Булгакової І. В., Власова Ю. Л.,
за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Барабаш М. Ю. (адвокат)
відповідача - Самойленко В. І. (адвокат)
третьої особи - Рогозянський В. І. (самопредставництво)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_1"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2025 та
постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026
у справі за позовом Державне підприємство ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_1" (правонаступник - Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3")
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_4" (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_5")
про стягнення 1 844 221, 74 грн
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача за первісним позовом: Міністерство оборони України
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_4" (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_5")
до Державне підприємство ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_1" (правонаступник - Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3")
про внесення змін до договору,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Державне підприємство ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_5", про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_6., що складає ІНФОРМАЦІЯ_7 - штрафу, нарахованих за порушення виконання зобов`язань з поставки товару за державним контрактом (договором) про закупівлю від 15.11.2024 № 105/11-24-ХП.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_5" порушило строки поставки товару - ІНФОРМАЦІЯ_8 до 25.01.2025), здійснивши фактичну поставку лише 10.02.2025 та 16.02.2025, у зв`язку з чим позивач нарахував пеню та штраф відповідно до п. 8.2 Договору.
1.3. Також Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_5" подано зустрічну позовну заяву до Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3" з вимогами:
- внести наступні зміни та доповнення до Державного контракту (договору) про закупівлю від 15.11.2024 НОМЕР_1 (далі - Договір):
1) Додаток 1 до Договору доповнити наступною умовою: "У зв`язку зі зміною предмету поставки (Товару) Додатковою угодою № 2 від 03.02.2025 до Договору, строк поставки Товару становить 7 днів з моменту пред`явлення Замовником вимоги Постачальнику про поставку Товару, визначеного Додатковою угодою № 2 від 03.02.2025 до Договору, а саме - Товару, який відповідає Технічній специфікації ІНФОРМАЦІЯ_9 "ІНФОРМАЦІЯ_10" має відповідати технічним вимогам "Майна продовольчої служби (одноразовий посуд)";
2) Пункт 5 Додатку 1 до Договору вважати таким, що припинив свою дію з 26.12.2024р..
1.4. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що:
- Додаткову угоду № 2 до Договору, якою змінено предмет поставки за Договором, укладено 03.02.2025, тобто після спливу визначених п.п. Додаткової угоди № 1 від 25.12.2024 строків поставки партій товару: 15.01.2025 та 25.01.2025;
- укладений сторонами Договір в редакції Додаткової угоди № 2 від 03.02.2025 є обов`язковим для сторін саме у зміненій редакції;
- строками виконання зобов`язання з поставки нового предмету поставки за Договором, визначеного Додатковою угодою № 2 від 03.02.2025р. до Договору, не можуть вважатись строки, встановлені Додатковою угодою № 1 від 25.12.2024 до Договору, як такі, що сплинули на момент визначення нового предмету поставки Додатковою угодою № 2 від 03.02.2025 до Договору;
- зміна Договору в частині предмету поставки відбулася не в односторонньому порядку, а за взаємною згодою сторін шляхом укладення Додаткової угоди № 2, тому наведена зміна є правомірною та обов`язковою для сторін;
- сторони при укладенні Договору не могли передбачити істотну зміну обставин, якими вони керувались при його укладенні, а саме, наступну зміну предмету поставки, зумовлену зміною складової цього предмету поставки;
- у зв`язку із тим, що ДП ІНФОРМАЦІЯ_11 "ІНФОРМАЦІЯ_3" після зміни предмету поставки відмовилось від внесення змін у Договір щодо строків поставки, ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_5", як заінтересована, не могла усунути ці обставини при всій обачності та турботливості;
- навіть припущення про можливість чи необхідність виконання Договору у строки, які сплили на момент визначення нового предмету поставки, свідчить про явне порушення співвідношення майнових інтересів сторін і позбавлення ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_5", як заінтересованої сторони, того, на що вона розраховувала, при укладенні Договору отримання оплати за товар у погодженому розмірі;
- позаяк, ДП ІНФОРМАЦІЯ_11 "ІНФОРМАЦІЯ_3", при збереженні строків поставки товару, фактично отримує товар за значно нижчими цінами, ніж погоджені. Наведене, в свою чергу, є підтвердженням того, що у незміненій редакції Договору відносно строків поставки іншого товару, ніж був передбачений попередньою редакцією, такий Договір у незміненій редакції відносно строків поставки, є таким, що укладений на шкоду ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_5";
- вищевикладене також підтверджує, що ризик невнесення змін до Договору щодо зміни строків поставки нового товару, після спливу строків поставки зміненого товару, не несе ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_5";
- в аспекті дослідження обставини щодо можливого наявного наміру ДП ІНФОРМАЦІЯ_11
"ІНФОРМАЦІЯ_3" змінити предмет поставки за Договором після спливу таких строків щодо попереднього предмету поставки без їх зміни щодо нового предмету поставки укладенням відповідної додаткової угоди на шкоду ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_5", варто зважити на принцип заборони суперечливої поведінки та заборону діяти на шкоду іншим особам;
- враховуючи вищезазначене, а також те, що як первісний позов, так і зустрічний позов взаємопов`язані між собою, оскільки вони виникають з одних правовідносин за державним контрактом (договором) про закупівлю від 15.11.2024 № 105/11-24-ХП, та задоволення зустрічного позову може повністю виключити задоволення первісного позову, як такого, що не матиме правової та фактичної підстави - порушення строку поставки, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_5" вважає що прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом у справі
№ 904/4087/25 є доцільним та відповідає вимогам ст. 180 ГПК України.
1.5. Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_5" у клопотанні про зменшення розміру неустойки просило суд врахувати викладені ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_5" обставини та факти в цьому клопотанні при прийнятті рішення за результатом розгляду справи № 904/4087/25, зменшити ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_5" розмір неустойки до 10 %, що складає 184 422 грн 17 коп. від загального розміру неустойки, який позивач просить стягнути на свою користь.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2025 (суддя Загинайко Т. В.) у справі № 904/4087/25 відмовлено у задоволенні вимог за зустрічним позовом про внесення змін до договору. Первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_5" на користь Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3" ІНФОРМАЦІЯ_12. - витрат на сплату судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026 (колегія суддів у складі: Кощеєв І. М., Дармін М. О., Чередко А. Є.) апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_5" та Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_1" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2025 у справі № 904/4087/25 - без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі позивач з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026 у справі № 904/4087/25 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Підприємства в повному обсязі.
3.2. Як вбачається зі змісту касаційної скарги, скаржник не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями в частині, в якій відмовлено у задоволенні первісного позову у цій справі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Касаційна скарга скаржника, подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
4.2. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, а саме статей 78, 81, 83, 89 ЦПК України та не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14.04.2025 у справі № 904/2465/21, від 05.12.2018 у справі № 916/1813/16, від 21.10.2020 у справі № 925/594/18.
4.3. Також, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, максимально зменшивши у спірних правовідносинах розмір штрафних господарських санкцій на 90%, без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21.
4.4. Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій досліджено докази у справі з
порушенням встановлених законодавством норм процесуального права.
4.5. За твердженнями скаржника, посилання відповідача на обставини, про існування яких або високу ймовірність настання яких йому було достеменно відомо ще до моменту укладення Договору, не може свідчити про їх надзвичайний чи непередбачуваний характер. Такі обставини є складовою звичайного підприємницького ризику, який суб`єкт господарювання приймає на себе під час здійснення господарської діяльності.
4.6. Скаржник вказує на те, що з порушенням норм процесуального законодавства в частині обов`язку дослідити всі докази в сукупності ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції, не досліджено питання, доведеності та ґрунтовності на які посилається відповідач.
4.7. Скаржник зазначає про те, що між сторонами цього спору існують договірні стосунки на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін.
4.8. Скаржником подано додаткові письмові пояснення.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. Відповідачем подано письмові пояснення щодо касаційної скарги.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Між Державним підприємством ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3", як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_5", як постачальником, було укладено державний контракт (договір) про закупівлю від 15.11.2024 № 105/11-24-ХП (надалі - Договір) (т.1, а.с. 11-36).
6.2. Відповідно до п. 1.1 Договору, постачальник зобов`язується поставити замовнику ІНФОРМАЦІЯ_13), найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в Специфікації (Додаток №1) (номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель - ID: UA-2024-10-24-016247-a, Лот 6), а замовник - прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.
6.3. Отримувачами товару за договором є Об`єднані центри забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2, до яких здійснюється постачання товару для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни (п. 1.2 Договору).
6.4. Пунктом 3.1 Договору визначено, що розрахунок за товар здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування замовником коштів на поточний банківський рахунок постачальника, вказаний у розділі 16 цього договору. Якщо інше не передбачено цим договором, за загальним правилом, оплата товару за цим договором здійснюється замовником на умовах попередньої оплати на небюджетний рахунок, відкритий постачальником в органах Державної казначейської служби України відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 року № 1070 "Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти", з урахуванням положень бюджетного законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють питання здійснення попередньої оплати. Попередня оплата за цим договором здійснюється замовником у строк, передбачений в Специфікації (Додаток № 1) за умов прийняття Міністерством оборони України рішення щодо здійснення попередньої оплати у встановленому порядку та дотримання постачальником вимог, визначених у п.п. 3.3-3.4 цього договору.
6.5. Датою оплати є дата списання грошових коштів з рахунку замовника (п. 3.2 Договору).
6.6. Пунктом 4.1 Договору визначено, що постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару за цим договором у строк, визначений замовником у заявці на поставку, складеній замовником за формою, визначеною у Додатку № 2 до цього договору, але у будь-якому випадку не пізніше строку, визначеного у Специфікації (Додаток № 1).
6.7. Вказані у Специфікації (Додаток № 1) або заявках на поставку товару строки поставки товару можуть бути змінені за зверненням замовника (п. 4.2 Договору).
6.8. Заявка на поставку товару подається замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором, протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту укладення договору (п. 4.3 Договору).
6.9. Строк між подачею заявки на поставку товару та датою поставки може бути зменшено за погодженням сторін (підп. 4.3.1 Договору).
6.10. Підпунктом 4.3.2 Договору визначено, що протягом 2 (двох) робочих днів після отримання заявки на поставку товару постачальник зобов`язаний підтвердити замовнику свою готовність поставити товар або, у разі, якщо строк поставки у заявці на поставку товару є коротшим ніж строк поставки, визначений у Специфікації (Додаток №1), надати мотивоване звернення щодо зміни дати поставки товару, вказаної замовником у заявці на поставку товару. Таке підтвердження або мотивоване звернення направляються замовнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором. У разі ненадання постачальником підтвердження готовності поставити товар або мотивованого звернення щодо зміни дати поставки товару протягом 2 (двох) робочих днів після отримання від замовника заявки на поставку товару така заявка вважається підтвердженою постачальником. У разі неможливості своєчасної поставки товару з урахуванням наявності об`єктивних обставин, які фактично унеможливлюють дотримання строків поставки товару (затримки проходження контролю за якістю у випробувальній лабораторії, перебої в електропостачанні, тривалі повітряні тривоги, затримки у постачанні сировини/матеріалів, неможливі у виконанні строки між подачею заявки та безпосередньою поставкою товару тощо), постачальник має право звернутись до замовника та надати мотивоване звернення щодо продовження строку поставки з наданням відповідних підтверджуючих документів у строк не пізніше ніж 15 (п`ятнадцять) календарних днів до кінцевої дати поставки товару. Замовник розглядає подане постачальником мотивоване звернення протягом 5 (п`яти) робочих днів. За результатами розгляду зазначеного звернення замовник має право продовжити строк поставки товару. У разі відсутності належного обґрунтування необхідності перенесення строків поставки товару, замовник залишає за собою право відмовити у продовженні строку поставки товару з подальшою можливістю застосування штрафних санкцій.
6.11. Підпунктом 4.3.3 Договору визначено, що у разі неподання замовником постачальнику заявки на поставку товару, постачальник має й надалі виконувати свої зобов`язання за договором та інформувати замовника про відправку товару у строк, визначений у п. 5.1 цього договору, та здійснити поставку товару в строк, визначений у Специфікації (Додаток № 1).
6.12. Поставка товару здійснюється відповідно до умов Incoterms 2020 (п. 4.4 Договору).
6.13. Поставка товару здійснюється на умовах DDP - склад отримувача (на території України, крім тимчасово окупованих територій, визначених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309) (п. 4.5 Договору).
6.14. Адреса пункту призначення (складу отримувача) визначається замовником в заявці на поставку товару (п. 4.6 Договору).
6.15. Право власності на товар переходить від постачальника до отримувача після прийняття отримувачем товару та підписання всіх документів згідно з розділом 6 цього договору, у тому числі Акта приймання товару згідно з Додатком 4, всіма сторонами та отримання Акта приймання товару постачальником та отримувачем (п. 4.7 Договору).
6.16. Відповідно до п. 10.1 Договору, укладаючи цей договір, сторони розуміють та усвідомлюють, що на момент його підписання в Україні введений особливий правовий режим воєнного стану; відповідно до загального офіційного листа Торгово-промислової палати України (надалі - ТПП України) від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 військова агресія Російської Федерації проти України, що стала підставою для введення воєнного стану засвідчена ТПП України як форс-мажорна обставина (обставина непереборної сили); цим листом ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили); строк дії воєнного стану може бути змінений та/або подовжений в будь-який час після укладання цього договору. Таким чином, сторони свідомо укладають договір, який буде виконуватися протягом строку дії офіційно встановленого і визнаного воєнного стану, який не буде вважатися сторонами форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) у розумінні цього розділу договору.
6.17. Пунктом 10.2 Договору визначено, що враховуючи той факт, що під час погодження та підписання цього договору сторони максимально врахували наявність в Україні специфічних обставин, перерахованих у п. 10.1. цього договору, сторони не будуть у майбутньому посилатися на ці обставини як форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) в розумінні цього розділу договору. Винятки можуть становити лише істотні зміни об`єктивних обставин під час дії воєнного стану, які можуть вплинути на виконання цього договору, зокрема: збої в роботі платіжних систем, що унеможливлює вчасне перерахування коштів; прийняття нормативно-правових актів органами державної влади або місцевого самоврядування, які впливають на строки та умови виконання зобов`язань, передбачених умовами цього договору; критичне пошкодження об`єктів інфраструктури (доріг, складів), критичне пошкодження/знищення баз/складів постачальника, де виготовляється/зберігається товар для замовника, знищення виробничих потужностей, товару, сировини та матеріалів, аварія, пожежа, заборона (обмеження) експорту/імпорту сировини та матеріалів, що впливає на строки та умови виконання зобов`язань, передбачених умовами цього договору, тощо. У разі настання таких обставин, сторони діють відповідно до положень п. 10.6 цього договору та без застосування положень п. 10.7 цього договору.
6.18. Цей договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами та дії протягом строку, вказаного в Специфікації (Додаток № 1) (п. 13.1 Договору).
6.19. Дія цього договору може бути подовжена за взаємною згодою сторін шляхом підписання Додаткової угоди до цього договору, у випадках передбачених чинним законодавством (п. 13.2 Договору).
6.20. Всі зміни та доповнення до цього договору викладаються у письмовій формі і після їх підписання сторонами стають невід`ємними частинами цього договору. Істотні умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених Особливостями здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1275 (п. 13.3 Договору).
6.21. Підпунктом 15.7.1 Договору визначено, що сторони дійшли згоди, що у випадку підписання договору, та інших документів, за допомогою КЕП/УЕП та електронної печатки (за наявності), датою його підписання буде вважатися дата, зазначена на самому документі як його обов`язковий реквізит, незалежно від дати накладення КЕП/УЕП сторонами.
6.22. На виконання умов Договору сторонами було підписано також Специфікацію (Додаток №1 до державного контракту) від 15.11.2024 (т.1, а.с. 20-21), з якої вбачається, що постачальник зобов`язаний поставити замовнику товар: ІНФОРМАЦІЯ_14.
6.23. Пунктом 2 вказаної Специфікації (Додаток № 1 до Договору) визначено, що відповідно до пункту 1.1 Договору та для цілей Закону України "Про оборонні закупівлі" товар за цим договором відноситься до: ІНФОРМАЦІЯ_15).
6.24. Також вказаною Специфікації (Додаток № 1 до Договору) визначено, що:
- загальна ціна договору становить ІНФОРМАЦІЯ_16
- строк поставки товару: ІНФОРМАЦІЯ_17
- датою поставки вважається дата, вказана замовником, отримувачем та постачальником у акті приймання товару згідно з додатком №4 до Договору;
- цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.03.2025, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, у тому числі в частині нарахування та сплати штрафних санкцій та поставки товару - до повного виконання.
6.25. Державне підприємство ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3" зазначає, що на виконання умов п. 4.3 Договору ним Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_5" від 18.11.2024 № R000002 направлено заявку (т.1, а.с. 34) на поставку ІНФОРМАЦІЯ_18
6.26. В подальшому, Додатковою угодою № 1 від 25.12.2024 (т.1, а.с. 32-33) сторони узгодили нові строки поставки, а саме:
- ІНФОРМАЦІЯ_19
- ІНФОРМАЦІЯ_20
6.27. Відповідно до вказаної Додаткової угоди датою поставки товару вважається дата, вказана замовником, отримувачем та постачальником у Акті приймання товару згідно з додатком № 4 до Договору.
6.28. На підставі вказаної Додаткової угоди Державним підприємством ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3" сформовано заявку від 25.12.2024
№ F000002 (т.1, а.с. 34) на поставку ІНФОРМАЦІЯ_21 в строк до 25.01.2025, в строк до 25.12.2024.
6.29. В подальшому сторонами було укладено Додаткову угоду № 2 від 31.01.2025 (т.1, а.с. 35-36), якою сторони виклали п. 1 Специфікації (додатку № 1 до Договору) у новій редакції, відповідно до якої постачальник зобов`язаний поставити замовнику товар: ІНФОРМАЦІЯ_22.
6.30. Також вказаною Додатковою угодою № 2 сторонами:
- доповнено п. 1 Специфікації (Додаток №1 до Договору) підп. 1.2, відповідно до якого: "Незважаючи на технічні вимоги, які встановлені ТС А01XJ.68999-494:2023 (01) для ІНФОРМАЦІЯ_23, технічні характеристики якої відповідають вимогам "Майна продовольчої служби", які ставляться до такого товару.";
- п. 3 Додатку № 3 до Договору доповнено абз. 8 та викладено в такій редакції:
"Якщо Товар комплектується ІНФОРМАЦІЯ_24 технічні характеристики якої відповідають вимогам "Майна продовольчої служби", якісні показники лабораторних випробувань, проведених у відповідності до п. 4 Додатку № 3, повинні відповідати показникам якості та безпечності для такої комплектуючої, встановленої технічними вимогами "Майна продовольчої служби.";
- інші умови вищевказаного Договору залишаються незмінними і сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.
6.31. Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_5", у період з 10.02.2025 по 16.02.2025, включно, поставлено Державному підприємству ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3" товар, у загальній кількості ІНФОРМАЦІЯ_25, а саме:
- 10.02.2025 поставлено ІНФОРМАЦІЯ_26
- 16.02.2025 поставлено ІНФОРМАЦІЯ_27
6.32. Державне підприємство ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3" зазначає, що у зв`язку з порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_5" строків поставки товару за Договором здійснено нарахування пені та штрафу відповідно до п. 8.2 Договору та 25.02.2025, 28.02.2025 Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_5" направлено повідомлення-вимогу про стягнення штрафних санкцій згідно з державним контрактом (договором) № 105/11-24-ХП від 15.11.2024 (т.1, а.с. 37-42).
6.33. Державне підприємство ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3" зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_5" у добровільному порядку штрафні санкції не сплатило, у зв`язку з чим, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_5" зі сплати штрафних санкцій складає 1 844 221 грн 74 коп., з яких: 1 238 161 грн 44 коп. - пені та 606 060 грн 30 коп. - штрафу.
7. Щодо визначеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
7.1. Як неодноразово наголошував Верховний Суд, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
7.2. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
7.3. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
7.4. Колегія суддів також враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Так, за висновками Суду задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
7.5. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
7.6. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
7.7. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
7.8. Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; від 25.04.2018 у справі № 925/3/17; від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16; від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц; від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц; від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц та № 522/2110/15-ц; від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
7.9. Так, у справах, на неврахування висновків у яких посилається скаржник:
- у справі № 922/2141/21 вирішувалося питання про існування підстав для зменшення розміру неустойки відповідно до статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України на користь Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова" за позовом прокурора про стягнення з відповідача штрафних санкцій за період з 15.06.2020 по 15.12.2020 за несвоєчасне виконання дослідно-конструкторської роботи в обставинах запровадження на території України карантинних та обмежувальних заходів із запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19;
- у справі № 911/2269/22 вирішувалося питання про існування підстав для зменшення розміру неустойки відповідно до статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнобез" за позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення з відповідача штрафних санкцій за повне невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором закупівлі робіт з виготовлення (ремонту) обладнання № 16/155 від 17.06.2021 в частині виконання робіт вартістю 1 427 880 грн 00 коп., у тому числі ПДВ 237 980 грн 00 коп.;
7.10. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених вище постановах Верховного Суду, означених скаржником, Верховний Суд виходить з такого.
7.11. Відповідно до статті 233 ГК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
7.12. Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
7.13. Отже, за змістом норм статей 233 ГК України та 551 ЦК України суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
7.14. Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
7.15. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
7.16. Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.
7.17. Крім того, Верховний Суд також зауважував, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Такі ж правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20.
7.18. Суд виходить з того, що положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є постійними у правозастосуванні, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.
7.19. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі
№ 911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:
" 213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
7.20. Таким чином, аналіз змісту оскаржуваних судових рішень у справі свідчить, що суди реалізували надане їм законом право на зменшення розміру штрафних санкцій за наслідками аналізу й оцінки доказів, дослідження конкретних обставин справи, а також з урахуванням фактичної та доказової бази, що визначає зміст і умови відповідних правовідносин, дійшли висновку щодо наявності підстав для їх зменшення.
7.21. Отже, ураховуючи підстави касаційного оскарження, Верховний Суд виходить з того, що в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій правовідносини у кожному спорі про їх стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
7.22. Відтак, проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду (на які посилається скаржник), за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, та наявність/відсутність правових висновків, які не враховано судами під час розгляду цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ. Зміст судових рішень у цих справах свідчить про різні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій, які за своїми ознаками відрізняються від тих, що мають місце у справі, що розглядається. Відтак, застосування норм матеріального права у контексті таких правовідносин не може бути однаковим, а судові рішення Верховного Суду, на які посилається скаржник для обґрунтування своєї позиції, не є релевантними до обставин цієї справи.
7.23. Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у вказаних ним постановах Верховного Суду, з огляду на іншу, ніж у цій справі фактично-доказову базу.
7.24. Верховний Суд, досліджуючи доводи касаційної скарги, виходить з того, що з огляду на індивідуально-оціночний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки, кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення (дивись постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22).
7.25. Окрім того, посилаючись на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14.04.2025 у справі № 904/2465/21, від 05.12.2018 у справі № 916/1813/16, від 21.10.2020 у справі № 925/594/18 скаржник зазначає про те, що судами попередніх інстанцій досліджено докази у справі з порушенням встановлених законодавством норм процесуального права, а саме статей 74, 77, 80, 86 ГПК України.
7.26. Згідно з частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
7.27. Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
7.28. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
7.29. Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
7.30. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
7.31. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суд апеляційної інстанції перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та погодився з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
7.32. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
7.33. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.
7.34. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
7.35. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 910/12405/21, від 21.03.2023 у справі № 908/125/18, від 19.04.2023 у справі № 921/64/22, від 06.06.2023 у справі № 914/217/22, від 09.04.2024 у справі № 910/6316/23).
7.36. У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.
7.37. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_1" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026.
7.38. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
7.39. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
7.40. У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
7.41. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
7.42. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
7.43. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
7.44. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
7.45. Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_1" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026 у справі № 904/4087/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов