УХВАЛА
03 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 205/12284/25
провадження № 61-9669ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про стягнення недоотриманих страхових виплат, що входять до спадщини, інфляційних втрат та трьох процентів річних, відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненою в подальшому позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про стягнення недоотриманих страхових виплат, що входять до спадщини, інфляційних втрат та трьох процентів річних, відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилалася на те, що вона є спадкоємцем після свого батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В. В. позивачці видано свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно (недоотримана страхова виплата) у розмірі 4 459,38 грн, які належали до сплати померлому відповідно до відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20 травня 2025 року за № 0500-0220-8/50131.
Страхові виплати від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перестали нараховуватись спадкодавцю за його життя з квітня 2022 року.
Сума 4 459,38 грн це недоотримана страхова виплата лише за один місяць, за перерахунком позивача недоотримані страхові виплати спадкодавця складають 173 343,93 грн.
В результаті протиправних дій відповідача позивач зазнала значної моральної шкоди. На момент, коли виплати були припинені, її батько тяжко хворів і потребував постійного фізичного догляду. Вона самостійно забезпечувала йому підтримку, годування, гігієну, медичний догляд. Через відсутність страхових виплат вона не мала можливості найняти доглядальника або залучити сторонню допомогу. Внаслідок цього вона отримала травму - компресійний перелом хребта, та залишилась без змоги пройти повноцінне лікування через відсутність коштів.
Таким чином, позивач зазнала фізичних страждань, ускладнень здоров`я, погіршення якості життя, втрати працездатності, що становить реальну моральну шкоду. Крім фізичних наслідків, вона зазнала глибоких емоційних та психологічних страждань, почуття приниження та несправедливості від зневажливого ставлення до її законних прав, постійне психоемоційне напруження через необхідність виживати без засобів до існування та лікування, безнадії і розпачу, пов`язаних із порушенням її права на гідність і охорону здоров`я.
Враховуючи особливий фізичний стан, який потребує значних фінансових ресурсів на лікування та реабілітацію, позивач оцінює розмір моральної шкоди в суму 200 000,00 грн.
Також, відповідач має сплатити компенсацію за порушення строків страхових виплат. Індекс інфляції заборгованості за весь час по кожному місяцю окремо до 21 листопада 2025 року складає 43 639,16 грн. Також, боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, має сплатити три проценти річних від простроченої суми, що дорівнює 11 780,74 грн.
Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримані страхові виплати за період з 01 червня 2022 року по 30 листопада 2024 року, належні спадкодавцю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2026 року апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2026 року залишено без змін.
У липні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2026 року, в якій просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подані на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. При цьому Конституційний Суд України звернув увагу, що зазначений припис має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Ціна позову у справі складає 428 763,83 грн (173 343,93 + 200 000,00 + 43 639,16 + 11 780,74), яка станом на 01 січня 2026 року не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 х 250 = 832 000,00 грн).
Враховуючи зазначене вище, рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 27 січня 2025 року, додаткове рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2026 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2026 року не підлягають касаційному оскарженню відповідно до положень частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Касаційна скарга містить посилання на підпункти «а», «б», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Проте заявницею не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Верховний Суд зазначає, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає загальнодержавне значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчий процес (референдум), обороноздатність держави, її суверенітет, найвищі соціальні цінності, визначені Конституцією України, тощо.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то Верховний Суд зазначає: у даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційний скарзі.
Проте, касаційна скарга не містить обґрунтованих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв, а справа мала виняткове значення для заявника.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання заявниці на положення підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих.
Крім того, заявниця посилається на підпункт «б» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями (зокрема, судами відмовлено у стягненні заявленої позивачкою суми та залишено майбутній розрахунок страхових виплат відповідачу), тому вона буде позбавлена можливості повторно спростувати встановлені обставини, у справі № 552/4794/26. Позивачка може залишитись без конкретної суми за рішенням у даній справі та без можливості встановити і стягнути її у іншому процесі. Більше того, звернення з іншим позовом не забезпечило автоматичного доступу до розгляду справи по суті, а посилання на те, що позивачка може захистити своє право шляхом подання іншого позову є суто формальним.
Проте таке посилання заявника не заслуговує на увагу та не може бути підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки ОСОБА_1 не позбавлена можливості доводити зазначені нею обставини під час розгляду іншої справи, суд ухвалюватиме рішення індивідуально та на підставі повного, всебічного та об`єктивного розгляду наданих сторонами доказів та з дотриманням вимог ЦПК України.
Інших посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у справі незначної складності підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга не містить.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору; наявність випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, колегією суддів не встановлено, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про стягнення недоотриманих страхових виплат, що входять до спадщини, інфляційних втрат та трьох процентів річних, відшкодування моральної шкоди, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник