ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 року Справа №160/13095/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
УСТАНОВИВ:
15.05.2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради, з вимогами:
- визнати протиправними дії Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради на виконання рішення суду по справі №160/20819/22, що полягає у не здійсненні сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору із перерахованих на рахунок відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) коштів в сумі 64 419,43 грн;
- зобов`язати Інспекцію з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради сплатити із перерахованих на рахунок відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) коштів в сумі 64 419,43 грн. податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 року у справі №160/20819/22 Інспекцією перераховано на рахунок наданий Відділом примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) кошти в сумі 64 419,43грн. Тобто Інспекцією було здійснено перерахунок коштів в сумі 64 419,43грн., яка вже повинна була включати сплату податку на доходи фізичних осіб та військового збору з суми встановленої судовим рішенням в розмірі 80160,45грн. Отже, відповідачем не виконано вимоги чинного законодавства та рішення суду і не сплачено за перераховані кошти на рахунок Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. Вважаючи протиправними такі дії відповідача, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 р. відкрито провадження у адміністративній справі №160/13095/26 та призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.
02.06.2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» Інспекцією з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради надано відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнала, просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі з огляду на наступне. Так, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 при зверненні до суду пропустила встановлений процесуальний строк звернення за оскарженням дій суб`єкта владних повноважень, оскільки позивачу, як учаснику процесу, було достеменно відомо про нараховані і сплачені на її користь суми грошових коштів. Окрім викладеного відповідач зауважує щодо обраного неналежного способу захисту позивача, оскільки позовні вимоги фактично спрямовані на оскарження порядку виконання судового рішення, дій державного виконавця, порядку розподілу стягнутих коштів та наслідків завершеного виконавчого провадження. При цьому позивач не зверталась до суду з заявами про зміну способу виконання рішення тощо. Окремо відповідач зауважує, шо середній заробіток за час затримки виконання рішення суду є спеціальним видом відповідальності роботодавця та не входить до структури заробітної плати. Так, відповідач зазначає, що виконання судового рішення та безпосереднє перерахування коштів ОСОБА_1 здійснював саме Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) та ПДФО та військовий збір можуть бути сплачені виключно із суми доходу, фактично отриманого ОСОБА_1 . Тобто відповідні податки повинні бути утримані саме із вже отриманих позивачем коштів, однак позивач фактично вимагає додаткової сплати Інспекцією податків та зборів понад уже виконане судове рішення та понад суму, яка була примусово стягнута у межах виконавчого провадження. З огляду на викладене, Інспекція з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
01.06.2026 року Інспекцією з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради надано заяву про залишення позову без розгляду. В обгрунтування цієї заяви відповідач зазначає, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 року у справі №160/20819/22 зобов`язано Інспекцію нарахувтаи та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 31.07.2021 року до 06.02.2022 року. Враховуючи ухвалу від 14.05.2026 року у справі №160/20819/22 судом викладено висновки, що у даній справі судом не досліджувалось питання щодо сплати перерахованих коштів податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 року не встановила нових обставин та не створила для позивача нових прав. З огляду на викладене відповідач зазначає про пропуск встановленого строку звернення до суду та просить залишити позов без розгляду.
Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - КАС України).
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).
Положеннями частини першої статті 122 КАС України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Однак, матеріалами адміністративної справи підтверджується та не заперечується відповідачем вжиття позивачем активних дій, спрямованих на захист свого права, також зокрема подання заяви про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень на виконання рішення суду в порядку ст. 383 КАС України.
З огляду на викладене, зважаючи на наявність активних дій з боку позивача, спрямованих на захист свого порушеного права, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
02.06.2026 року Інспекцією з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради подано до суду клопотання про залучення до участі у справі, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області. В обґрунтування вимог заяви відповідач зазначає, що вирішення судом питання щодо правової природи спірної виплати та необхідності утримання або неутримання з неї податку на доходи фізичних осіб і військового збору пов`язане із застосуванням норм податкового законодавства, тлумачення положень Податкового кодексу України щодо визначення об`єкта оподаткування, статусу податкового агента та порядку виконання податкових обов`язків та стосується сфери повноважень контролюючого органу - ГУ ДПС в Дніпропетровській області.
05.06.2026 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області подано заперечення проти долучення їх до участі у розгляду адміністративної справи №160/13095/26. Так, ГУ ДПС у Дніпропетровській області зазначає, що сама по собі необхідність застосування судом норм Податкового кодексу України не свідчить про можливість впливу судового рішення на права чи обов`язки контролюючого органу та просить відмовити в задоволенні заявленого клопотання.
Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Згідно з ч.4 ст.49 КАС України у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Частиною 5 статті 49 КАС України встановлено, що про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
З аналізу наведених норм статті 49 КАС України слідує, що підставою для залучення особи до участі у справі у якості третьої особи є наявність реальної можливості впливу рішення суду, яке буде ухвалене за результатами розгляду такої справи, на права чи обов`язки такої особи, при цьому суду слід чітко встановити на які саме права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі, і про це має бути зазначено у заяві особи, яка звертається з приводу здійснення такого залучення.
Так, предметом розгляду даної адміністративної справи є питання правомірності відмови у відшкодуванні ПДФО та військового збору з обрахованої на виконання рішення суду суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
При цьому Головне управління ДПС у Дніпропетровській області не було учасником адміністративної справи, не є учасником трудових відносин, а його залучення вмотивоване лише необхідністю застосування норм Податкового кодексу України.
Таким чином в межах розгляду даного адміністративно - правового спору судом не встановлено, як вирішення спору по суті позовних вимог може вплинути на Міністерство соціальної політики України, що є розробниками проєкту постанови.
При цьому суд наголошує, що відмова у задоволенні заяви про залучення до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не є перешкодою у доступі до правосуддя, оскільки не позбавляє права зазначених в заяві осіб самостійно звернутися до суду із позовом про відновлення своїх прав та інтересів.
За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб.
Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 261 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила стягнути з Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.07.2021 по 06.02.2022 у сумі 80160,45 грн. та моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось про те, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 по справі №160/8392/21 поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу моніторингу стану дотримання законодавства з питань праці Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради з 13.04.2021, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.04.2021 по день винесення рішення суду у розмірі 36671,40 грн та заподіяну моральну шкоду у розмірі 2000 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 у справі № 160/20819/22 позовну заяву ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.
Зобов`язано Інспекцію з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 31.07.2021 року до 06.02.2022 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 у справі № 160/20819/22 набрало законної сили 09.04.2024 року.
Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 73047621 від 16.10.2023 з примусового виконання виконавчого листа № 160/20819/22, виданого 14.07.2023.
Розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 31.07.2021 до 06.02.2022 виходячи із суми середнього заробітку за один місяць у розмірі 10 390,23 грн. (рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду 30.07.2021 у справі № 160/8392/21) надано до Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) листом від 25.06.2024 № 12/5-104.
Згідно платіжної інструкції № 149 від 12.08.2024, інспекцією перераховано на рахунок, наданий Відділом примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - [рахунок приховано] кошти в сумі 64419,43 грн.
Постановою від 16.09.2024 виконавче провадження № 73047621 закрито.
28.07.2025 позивач звернулась до відповідача з листом щодо належного виконання судового рішення та сплатити з перерахованих коштів у сумі 64 419,43 грн. ( а не з суми 80160,45 грн. згідно рішення суду) на рахунок Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.
Проте, 28.08.2025 за вих.№16/6-1 Інспекція з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради (відповідач) надала відповідь щодо розгляду листа позивача, відповідно до якого зазначено, що Інспекція пропонуєте позивачу самостійно із суми, перерахованої на її рахунок органами державної виконавчої служби розрахувати та сплатити податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), та зазначила, що рішення суду від 01.05.2023 у справі №160/20819/22 не містить визначення суми, яку необхідно інспекції самостійно сплатити на користь позивача та посилань щодо врахування/неврахування обов`язкових платежів. Тому Інспекція з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради вважає, що виконання судового рішення було покладено на органи державної виконавчої служби.
Не погоджуючись з даною відповіддю, 05.09.2025 позивач направила до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради скаргу, відповідно до якої вимагала виконати належним чином зобов`язання по виконанню судового рішення по справі №160/20819/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди, здійснивши розрахунок та сплатити ПДФО і ВЗ з суми, яка перераховувалась Інспекцію з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради на рахунок Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Однак, 18.09.2025 за вих. №16/4-3 позивач отримала відповідь від Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради, відповідно до якої зазначено, що у зв`язку з тим, що станом на 12.08.2024 позивач не перебувала у трудових відносинах з інспекцією, вони пропонують позивачу самостійно із суми, перерахованої на її рахунок органами державної виконавчої служби розрахувати та сплатити ПДФО та ВЗ.
Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий Кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі ПКУ) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (далі - податків, зборів, платежів) - це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об`єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом (п.п.14.1.1-1 п.14.1 ст.14 ПКУ).
Відповідно до п.п.14.1.48 п.14.1 ст.14 ПК України, заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Згідно з абз.2 ст.235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Так, в ході розгляду адміністративної справи судом встановлено, що Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 73047621 від 16.10.2023 з примусового виконання виконавчого листа № 160/20819/22, виданого 14.07.2023.
Розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 31.07.2021 до 06.02.2022 виходячи із суми середнього заробітку за один місяць у розмірі 10 390,23 грн. (рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду 30.07.2021 у справі № 160/8392/21) надано до Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) листом від 25.06.2024 № 12/5-104.
Згідно платіжної інструкції № 149 від 12.08.2024, інспекцією перераховано на рахунок, наданий Відділом примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - [рахунок приховано] кошти в сумі 64419,43 грн.
Постановою від 16.09.2024 виконавче провадження № 73047621 закрито.
При цьому 28.07.2025 позивач звернулась до відповідача з листом щодо належного виконання судового рішення та сплатити з перерахованих коштів у сумі 64 419,43 грн. ( а не з суми 80160,45 грн. згідно рішення суду) на рахунок Відділу примусвого виконання рішень Управління забезпечення примусвого виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.
Проте, 28.08.2025 за вих.№16/6-1 Інспекція з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради (відповідач) надала відповідь щодо розгляду листа позивача, відповідно до якого зазначено, що Інспекція пропонуєте позивачу самостійно із суми, перерахованої на її рахунок органами державної виконавчої служби розрахувати та сплатити податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), та зазначила, що рішення суду від 01.05.2023 у справі №160/20819/22 не містить визначення суми, яку необхідно інспекції самостійно сплатити на користь позивача та посилань щодо врахування/неврахування обов`язкових платежів. Тому Інспекція з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради вважає, що виконання судового рішення було покладено на органи державної виконавчої служби.
Не погоджуючись з даною відповіддю, 05.09.2025 позивач направила до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради скаргу, відповідно до якої вимагала виконати належним чином зобов`язання по виконанню судового рішення по справі №160/20819/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди, здійснивши розрахунок та сплатити ПДФО і ВЗ з суми, яка перераховувалась Інспекцію з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради на рахунок Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Однак, 18.09.2025 за вих. №16/4-3 позивач отримала відповідь від Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради, відповідно до якої зазначено, що у зв`язку з тим, що станом на 12.08.2024 позивач не перебувала у трудових відносинах з інспекцією, вони пропонують позивачу самостійно із суми, перерахованої на її рахунок органами державної виконавчої служби розрахувати та сплатити ПДФО та ВЗ.
З приводу спірних правовідносин, суд вважає доцільним зауважити, що Конституція України гарантує право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
Законодавство передбачає можливість стягнути з роботодавця заробітну плату в разі несвоєчасної її виплати в примусовому порядку, у разі ухвалення судом або ж комісією з трудових спорів відповідного рішення, а також стягнути відшкодування за час затримки розрахунку під час звільнення. Крім того, у випадку порушення законних прав працівника, які призвели до моральних страждань, з роботодавця може бути стягнуто і моральну шкоду.
Під час кожної виплати заробітної плати роботодавець повинен утримувати (відраховувати) щодо кожного працівника такі податки: податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) у розмірі 18% та військовий збір у розмірі 1,5%.
Так, підп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового Кодексу України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 ПКУ.
Ставка військового збору становить 1,5% від об`єкта оподаткування (підп. 1.3 п. 161 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ).
Також роботодавець сплачує за працівника єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, але за рахунок власних коштів.
Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску встановлені розд. ІІІ Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (Закон № 2464). Так, згідно зі статтею 8 Закону № 2464 єдиний внесок встановлений у розмірі 22%, а для роботодавців, в яких працюють особи з інвалідністю, він встановлюється у розмірі 8,41%.
Законодавством не встановлено будь-яких особливостей або спеціального порядку сплати ПДФО, військового збору та соціального внеску у випадку, якщо заробітна плата або інші виплати, пов`язані з трудовими правовідносинами, стягуються з роботодавця у примусовому порядку під час виконання судового рішення, ухваленого на користь працівника.
При цьому, суд звертає увагу, що при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 Кодексу Законів про працю України, суд керувався постановою Кабінету Міністрів України від 05 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ цієї Постанови при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та є обов`язковою для врахування на підставі частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 7 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 зазначив, що суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника середній заробіток за час вимушеного прогулу без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення, а отже, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу під час виплати працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів, які підлягають сплаті податковим агентом.
Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 16 листопада 2020 року у справі № 607/3509/17; від 25 березня 2021 року у справі № 185/2109/18-ц; від 3 листопада 2021 року у справі № 645/2856/18; від 23 грудня 2021 року у справі № 607/1429/17.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 2 листопада 2021 року у справі № 808/8156/14 ВС зазначив таке: «Надаючи оцінку викладеним у касаційній скарзі Прокуратури Запорізької області доводам щодо неправильного розрахунку судами першої та апеляційної інстанцій розміру належного заробітку за час вимушеного прогулу з огляду на незазначення у резолютивній частині рішення суду, що сума середнього заробітку визначена без утримання податку на доходи фізичних осіб і інших обов`язкових платежів, колегія суддів зазначає таке. Як випливає з оскаржуваного рішення суду першої інстанції, Запорізький окружний адміністративний суд стягнув з Прокуратури Запорізької області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року до 13 січня 2020 року у розмірі 986 593,36 грн. У постанові у справі № 359/10023/16-ц Верховний Суд виклав правову позицію щодо утримання прибуткового податку із визначених судом сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника. Верховний Суд дійшов висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, розраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто сума, призначена судом як виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшується на суму податків і зборів. Під час вирішення питання про призначення суми середнього заробітку за період вимушеного прогулу суд вказує суму без відрахування з неї податків і зборів. При цьому в резолютивній частині рішення обов`язково має бути зазначено, що суму визначено без утримання податку. Стягнення і сплата прибуткового податку покладаються на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань і зменшує суму, призначену судом, на суму нарахованих податків. Отже, задовольняючи вимогу про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, якими він керувався під час визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону є роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення. Проте у рішенні суду першої інстанції (яке було залишено без змін судом апеляційної інстанції) не було зазначено, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнута з роботодавця на користь працівника без урахування податків і зборів. З одного боку, суд не повинен був розраховувати розмір податків, що підлягають утриманню, з іншого - у резолютивній частині рішення суд повинен був указати, що суму виплат зазначено без урахування податків і зборів. У підсумку можна констатувати, що суд першої інстанції допустився помилки не зазначивши у резолютивній частині рішення суду, що сума середнього заробітку визначена без утримання податку на доходи фізичних осіб і інших обов`язкових платежів, а суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача з цього приводу та не виправив зазначену помилку. Тож аргументи скаржника-2 у цій частині знайшли своє підтвердження. Водночас будь-яких доводів про незгоду зі складовими частинами здійсненого судами розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу касаційна скарга не містить, а тому у частині їх визначення оцінка Верховним Судом не надається. З огляду на викладене Верховний Суд уважає, що оскаржувані судові рішення підлягають зміні шляхом викладення п. 4 резолютивної частини рішення суду першої інстанції у редакції цієї постанови».
В окремій думці суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Крата В. І., Антоненко Н. О. від 18 січня 2023 у справі № 752/23602/20 зазначається, що «цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення. Відповідно, не передбачено обов`язку для суду «нагадувати» сторонам цивільної справи про обов`язок сплачувати податки в порядку, встановленому законодавством, визначати обов`язок сторін здійснити визначення розміру податкового зобов`язання, встановлювати порядок сплати податків та вчиняти будь-які інші дії щодо відносин у сфері справляння податків і зборів. При розгляді позовів про стягнення боргу, середнього заробітку тощо в порядку цивільного судочинства вказівка в резолютивній частині судового рішення про необхідність утримання з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів не відповідає завданням цивільного судочинства».
Відтак, зважаючи на характер спірних правовідносин в системному аналізі з нормами чинного законодавства, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 правомірними та сказує, що Інспекцією з питань праці та зайнятості населення ДМР при виконанні рішення суду мало сплатити відповідні податки і збори.
Одночасно суд зазначає, що відображення у резолютивній частині рішення суду конкретної суми, з якої мають відраховувати податки і збори не призведе до належного відновлення прав позивача, оскільки предметом даної справи було встановлення обов`язку суб`єкта владних повноважень відраховувати відповідні податки при виконанні судового рішення, а не визначена на його виконання сума грошових коштів.
За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 244, 245, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради на виконання рішення суду по справі №160/20819/22, що полягає у не здійсненні сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору із перерахованих на рахунок відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) коштів.
Зобов`язати Інспекцію з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради сплатити із перерахованих на рахунок відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) коштів на виконання рішення суду по справі №160/20819/22 податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.
В решті позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук