КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про повернення позовної заяви
05 серпня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/4926/26
Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Савонюк М.Я., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , 11 Регіональної військово-лікарської комісії, про визнання протиправною та скасування постанови, -
В С Т А Н О В И В:
До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 (надалі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (надалі - відповідач), у якій просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову, яка оформлена довідкою ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , Довідка № 2025-0715-2132-4315-0 від 15 липня 2025 року.
Ухвалою суду від 21.07.2026 позов ОСОБА_1 залишено без руху. Запропоновано усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для його поновлення за весь період його пропуску, а також доказів поважності причин його пропуску; нової редакції позовної заяви, приведеної у відповідність до приписів статей 160, 161 КАС України; належним чином засвідчених копій документів доданих до позовної заяви; доказів сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн (оригінал платіжного документа) або ж доказів на підтвердження наявності підстав для звільнення чи відстрочення сплати судового збору (докази важкого фінансового становища).
03.08.2026 позивачем на виконання ухвали суду подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, нову редакцію позовної заяви, належним чином засвідчені копії доданих документів та оригінал платіжного документа про сплату судового збору.
Обґрунтовуючи причини пропуску строку звернення до суду, позивач зазначає, що 20.11.2025 отримав копію довідки ВЛК №2025-0715-2132-4315-0 від 15.07.2025. Уже 26.11.2025 звернувся зі скаргою до Центральної військово-лікарської комісії, проте поштове відправлення було повернуто. 19.12.2025 повторно надіслав скаргу до Центральної військово-лікарської комісії. 13.01.2026 отримав лист Центральної військово-лікарської комісії про направлення його скарги на розгляд за належністю до 11 Регіональної військово-лікарської комісії. Протягом січня - червня 2026 року у телефонному режимі та письмово (востаннє - 12.06.2026) намагався з`ясувати результати розгляду скарги, однак станом на 14.07.2026 відповіді не отримав. Також зазначає, що 27.05.2026 був зупинений працівниками поліції та доставлений до територіального центру комплектування, після чого перебував у лавах Збройних Сил України, що обмежувало його можливість вчиняти процесуальні дії, а також посилається на скрутне матеріальне становище.
Вважає, що тривалий розгляд його звернень військово-лікарськими комісіями без надання відповіді, а також обставини, пов`язані з примусовим доставленням його до територіального центру комплектування та подальшим проходженням військової служби, є поважними причинами пропуску строку звернення до суду.
Також посилається на порушення суб`єктами владних повноважень принципу належного урядування та на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою гарантовано необхідність забезпечення особі ефективного доступу до суду.
Надаючи оцінку доводам сторін щодо дотриманням позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, установлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості підстав пропуску строків звернення до суду, суд враховує, що поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №640/20314/20 (постанова від 02.12.2021), досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку, зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Встановлення строків звернення до суду спрямоване на забезпечення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулювання їх учасників до своєчасної реалізації права на судовий захист. Початок перебігу такого строку пов`язується не лише з днем, коли особа фактично дізналася про порушення своїх прав, а й із днем, коли вона за обставинами справи повинна була дізнатися про таке порушення.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 27.02.2025 у справі № 120/1183/24).
Судом установлено, що оскаржувана постанова оформлена довідкою військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 № 2025-0715-2132-4315-0, складеною за результатами медичного огляду позивача, проведеного 15.07.2025, а тому обізнаність про факт та зміст прийнятого рішення презюмується з дня його ухвалення.
За приписами Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 копія постанови військово-лікарської комісії видається особі за її зверненням у день закінчення огляду. Отже, позивач як особа, стосовно якої проводився огляд, мав об`єктивну можливість отримати копію оскаржуваної постанови безпосередньо 15.07.2025, і жодних перешкод для реалізації цього права матеріали справи не містять.
Водночас із заяви про поновлення строку вбачається, що до 18.10.2025, тобто протягом більш ніж трьох місяців з дня проходження огляду, позивач не вчиняв жодних дій, спрямованих на отримання копії постанови чи з`ясування її змісту. Із запитом до ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся лише 18.10.2025, і, за його ж поясненнями, це було зумовлено не наміром оскаржити постанову, а рекомендацією слідчого в іншому, кримінальному провадженні - для долучення документа до матеріалів цієї справи. Копію довідки отримав 20.11.2025.
Заява про поновлення строку не містить пояснень щодо того, які саме об`єктивні, незалежні від волі позивача обставини перешкоджали йому протягом липня - жовтня 2025 року з`ясувати результат власного медичного огляду. Отримання копії постанови лише 20.11.2025, від якої позивач обчислює перебіг строку, є, таким чином, наслідком його власної бездіяльності, а не об`єктивних перешкод чи поведінки відповідача.
Суд зазначає, що своєчасна реалізація позивачем права на звернення до суду в межах установленого строку залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача або інших органів, до яких позивач звертався в позасудовому порядку.
Звернення позивача зі скаргами до Центральної військово-лікарської комісії (26.11.2025, повторно 19.12.2025) та подальше очікування розгляду цих скарг 11 Регіональною військово-лікарською комісією не зупиняло і не переривало перебігу строку звернення до адміністративного суду, оскільки обов`язкового досудового порядку оскарження постанов військово-лікарських комісій законом не передбачено. Обравши одночасно з наявною можливістю звернутися до суду позасудовий спосіб захисту, ОСОБА_1 діяв на власний розсуд і несе ризик пов`язаних із цим наслідків.
Звернення до органів досудового розслідування, прокуратури, слідчого судді в порядку статті 303 Кримінального процесуального кодексу України та до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини мали інший предмет - правомірність дій щодо затримання позивача, а не постанова військово-лікарської комісії, яку він оскаржує в цій справі, і не перешкоджали одночасному зверненню до адміністративного суду. Наведені у заяві обставини, навпаки, свідчать, що протягом грудня 2025 року - травня 2026 року позивач послідовно готував і подавав процесуальні документи до різних органів, а отже, зберігав фактичну можливість у той самий період підготувати й подати цей адміністративний позов.
Обставини, пов`язані із зупиненням позивача 27.05.2026 та подальшим його перебуванням у Збройних Силах України, виникли вже після спливу шестимісячного строку звернення до суду, який з урахуванням дати отримання копії постанови (20.11.2025) закінчився 20.05.2026, а тому не перебувають у причинному зв`язку з його пропуском.
Посилання позивача на право доступу до суду та статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не є безумовною підставою для поновлення строку звернення. Право на суд не є абсолютним і може підлягати процесуальним обмеженням, зокрема щодо строків звернення, якщо такі обмеження мають законну мету, є передбачуваними та не позбавляють особу практичної можливості своєчасно звернутися за судовим захистом.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, заява № 23805/94, § 36).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальний кодекс установлює обмеження щодо відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.
Отже, зазначені у заяві обставини не є об`єктивно непереборними, не підтверджують неможливості своєчасного звернення до суду та не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку звернення до суду.
В ухвалі від 21.07.2026 суд роз`яснив позивачу про необхідність надати суду заяву про поновлення пропущеного строку, в якій обґрунтувати для цього підстави, викласти доводи щодо поважності причин та додати відповідні докази.
Однак у заяві про поновлення строку звернення до суду позивач не надав жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не навів поважних обставин, які не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами і труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Частиною другою статті 123 КАС України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Оскільки судом не встановлено підстав для поновлення строку звернення до суду, позовну заяву необхідно повернути позивачу.
Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.
Суддя вважає необхідним роз`яснити позивачу, що відповідно до частини 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 123, 169, 241, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У Х В А Л И В:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови - повернути позивачеві.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 05 серпня 2026 року.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду М.Я. САВОНЮК