Справа № 560/1431/26
РІШЕННЯ
іменем України
05 серпня 2026 року м. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 11.08.2022 щомісячного грошового забезпечення та інших видів виплат належних зниклому безвісті військовослужбовцю ОСОБА_2 згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з урахуванням внесених змін Законом України №3995- IX від 08.10.2024.
2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 11.08.2022 щомісячне грошове забезпечення та інші види виплат, належних зниклому безвісті військовослужбовцю ОСОБА_2 , згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з урахуванням внесених змін Законом України №3995-ІХ від 08.10.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначає, що її син, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 17.03.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (у складі військової частини НОМЕР_2 ), був зарахований на всі види забезпечення та послідовно обіймав різні посади, зокрема з 01.08.2022 посаду командира танка 1 танкового взводу 3 танкової роти. Починаючи з 10.08.2022 місцезнаходження сина позивача не встановлено, родині невідомо про його місцеперебування, у зв`язку з чим він є зниклим безвісти. Позивач вказує, що згідно з Актом службового розслідування від 29.08.2022, її син зник під час виконання наказу щодо здійснення охорони бронетехніки в районі населеного пункту АДРЕСА_1 в період з 10.08.2022 по 11.08.2022, перебуваючи на посту зі штатною зброєю - автоматом НОМЕР_3 .
Позивач зазначає, що спочатку відповідач визнав її сина таким, що самовільно залишив місце несення служби, на підставі чого наказами військової частини НОМЕР_1 від 11.08.2022 №563, від 28.08.2022 №193 та №60-РС було призупинено строк військової служби, вислугу років, виплату грошового та інших видів забезпечення, а сина позивача знято з усіх видів забезпечення та звільнено із займаної посади. Позивач вказує, що ці накази неодноразово оскаржувалися в судовому порядку батьком військовослужбовця, а після його смерті - самою позивачкою, і за результатами розгляду відповідних адміністративних справ (№560/11399/22, №560/3267/24) рішеннями Хмельницького окружного адміністративного суду, залишеними без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2025 та ухвалою Верховного Суду від 26.01.2026, накази військової частини НОМЕР_1 №563 від 11.08.2022, №193 від 28.08.2022 та №60-РС від 28.08.2022 визнано протиправними та скасовано, оскільки відповідач не довів факту самовільного залишення військовослужбовцем місця служби. Позивач наголошує, що станом на час звернення до суду статус її сина як такого, що самовільно залишив місце несення служби, є остаточно скасованим у судовому порядку, а тому він набув статусу зниклого безвісти під час захисту Вітчизни.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач вказує, що 18.12.2025 звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату їй, як матері військовослужбовця, грошового забезпечення сина, зниклого безвісти, починаючи з 11.08.2022, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 (в редакції постанови від 15.04.2025 №449). Зазначена заява була вручена відповідачу 03.01.2026, однак станом на час подання позову відповідь на неї не надана, а грошові кошти позивачу не виплачені.
Позивач зазначає, що її син на момент зникнення у шлюбі не перебував, дітей не мав, батько військовослужбовця (чоловік позивача) помер, у зв`язку з чим саме позивач, як мати військовослужбовця, має право на отримання відповідного грошового забезпечення. Позивач вважає бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати їй грошового забезпечення протиправною, оскільки з огляду на скасування в судовому порядку статусу її сина як такого, що самовільно залишив місце служби, відсутні підстави для незастосування до нього гарантій, передбачених пунктом 6-1 статті 18 та пунктом 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні).
Заперечуючи проти позову, представник відповідача у відзиві зазначає, що на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.02.2023 у справі №560/11399/22 було проведено повторне службове розслідування, під час якого додатково встановлено, що 11.08.2022 о 08:00 командиром 1 танкового взводу 3 танкової роти військової частини НОМЕР_2 виявлено відсутність на місці охорони бронетехніки молодшого сержанта ОСОБА_2 разом зі штатною зброєю (автоматом АК-74У № НОМЕР_4 ) та особистими речами, що відбулося в період активної фази наступу Збройних Сил України в Харківській області. Представник відповідача вказує, що активні пошукові дії тривали понад 5 днів, а надалі здійснювались запити до РТЦК та СП, ГУНП Харківської області, ТУ ДБР, Об`єднаного центру з координації пошуку та звільнення незаконно позбавлених волі осіб, ДП «Український національний центр розбудови миру», за результатами яких не отримано підтверджень ані перебування ОСОБА_2 у полоні, ані його загибелі, ані визнання безвісти зниклим у відповідних реєстрах. З огляду на це командиром військової частини видано наказ від 22.06.2023 №320, яким ОСОБА_2 визнано таким, що самовільно залишив місце служби.
Представник відповідача зазначає, що зазначений наказ був визнаний протиправним та скасований рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі №560/3267/24, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2025, у зв`язку з чим на виконання цього рішення видано наказ командира військової частини від 02.12.2025 №2102, яким наказ №320 від 22.06.2023 скасовано, при цьому остаточні висновки щодо статусу ОСОБА_2 вирішено зробити після встановлення додаткових обставин у ході досудового слідства чи судового розгляду, а виплату грошового забезпечення до з`ясування цих обставин зупинено.
Представник відповідача наполягає, що скасування статусу військовослужбовця як такого, що самовільно залишив місце служби, автоматично не означає визнання його зниклим безвісти, оскільки процедура визнання військовослужбовця зниклим безвісти чітко регламентована Інструкцією з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, і передбачає видання відповідного наказу командира частини та надіслання сповіщення до ТЦК та СП, чого у цьому випадку здійснено не було з огляду на відсутність достатніх підстав. Представник відповідача звертає увагу, що відповідно до пункту 3 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 (в редакції від 15.04.2025 №449), виплата грошового забезпечення здійснюється лише з дня, визначеного як день зникнення безвісти, а оскільки ОСОБА_2 в такому статусі не перебуває, підстави для здійснення виплат відсутні. Представник відповідача також посилається на те, що за фактом дезертирства військовослужбовця Другим слідчим відділом Територіального управління ДБР у м. Полтаві внесено відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Крім того, представник відповідача вказує, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження факту зникнення безвісти ОСОБА_2 . З огляду на викладене, вважаючи свої дії правомірними та такими, що вчинені в межах повноважень і у спосіб, передбачений законодавством, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник позивача подала до суду відповідь на відзив, у якій з доводами відповідача не погоджується та вважає їх необґрунтованими. Просить задовольнити позовні вимоги.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
17.03.2022 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.03.2022 №27, прибув з метою забезпечення оборони держави та був зарахований на всі види забезпечення, призначений на посаду сержанта резерву 3 відділення 2 взводу запасної роти військової частини НОМЕР_1 .
18.03.2022, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.03.2022 №28, молодшого сержанта ОСОБА_2 призначено на посаду навідника 2 танкового взводу 1 танкової роти військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 , до виконання службових обов`язків за якою він приступив з 18.03.2022.
01.08.2022, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.08.2022 №166, молодшого сержанта ОСОБА_2 призначено на посаду командира танка 1 танкового взводу 3 танкової роти військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 , до виконання службових обов`язків за якою він приступив з 01.08.2022.
Згідно з наказом командира 1 танкового взводу 3 танкової роти військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_3 , молодшому сержанту ОСОБА_2 було наказано здійснювати охорону бронетехніки в районі населеного пункту Асіївка Харківської області в період з 10.08.2022 по 11.08.2022.
11.08.2022 о 08:00 год. командиром 1 танкового взводу 3 танкової роти військової частини НОМЕР_2 лейтенантом ОСОБА_3 виявлено відсутність на місці охорони бронетехніки молодшого сержанта ОСОБА_2 , який перебував на посту зі штатною зброєю - автоматом АК-74У № НОМЕР_4 та магазинами з набоями. На місці чергування також були відсутні особисті речі ОСОБА_2 : карімат та спальний мішок. Про цей випадок лейтенант ОСОБА_3 невідкладно доповів рапортом командиру військової частини НОМЕР_2 та командиру військової частини НОМЕР_1 .
11.08.2022 командиром 1 танкового взводу 3 танкової роти разом із підлеглими військовослужбовцями організовано пошукові заходи, за результатами яких молодшого сержанта ОСОБА_2 виявлено не було.
11.08.2022 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №563 призначено службове розслідування за фактом відсутності молодшого сержанта ОСОБА_2 на військовій службі.
Станом на 21.08.2022 молодший сержант ОСОБА_2 не прибув до місця несення служби та не приступив до виконання службових обов`язків.
За результатами проведеного службового розслідування складено Акт від 29.08.2022, яким встановлено факт самовільного залишення молодшим сержантом ОСОБА_2 місця несення служби зі штатною зброєю АК-74У.
25.08.2022 Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтава, зареєстровано кримінальне провадження №6202217[телефон приховано] за частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.08.2022 №193 ОСОБА_2 знято з усіх видів забезпечення у зв`язку із самовільним залишенням місця несення служби. Наказом від 28.08.2022 №60-РС призупинено строк військової служби, вислугу років для призначення пенсії та вислугу років у військовому званні, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення для ОСОБА_2 .
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.02.2023 у справі №560/11399/22 за позовом ОСОБА_4 (батька військовослужбовця) до військової частини НОМЕР_1 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано накази військової частини НОМЕР_1 №563 від 11.08.2022, №193 від 28.08.2022 та №60-РС від 28.08.2022; військову частину НОМЕР_1 зобов`язано повторно провести службове розслідування по рапорту лейтенанта ОСОБА_3 від 11.08.2022 на виконання наказу №563 від 11.08.2022 з урахуванням обставин та висновків суду, зроблених у цій адміністративній справі.
На виконання зазначеного рішення суду військовою частиною НОМЕР_1 проведено повторне службове розслідування, у ході якого додатково направлено запити до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ГУНП в Харківській області, слідчого другого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Полтава, Об`єднаного центру з координації пошуку та звільнення незаконно позбавлених волі осіб внаслідок збройної агресії рф, ДП «Український національний центр розбудови миру», територіального управління ДБР у м. Хмельницькому, ГУНП в Хмельницькій області щодо наявності інформації про перебування ОСОБА_2 в полоні чи визнання його безвісти зниклим.
Згідно з відповіддю Об`єднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України, від 02.06.2023 №33/7-5455-73/н, за наявною в облікових даних інформацією ОСОБА_2 зник за особливих обставин у районі н.п. Асіївка Харківської області внаслідок військової агресії рф проти України, інформація щодо місця його знаходження чи потрапляння в полон відсутня.
Згідно з листом ГУНП в Хмельницькій області від 16.06.2023 №8050/121/24-2023, станом на 13.08.2022 Шепетівським РУП ГУНП в Хмельницькій області зареєстровано кримінальне провадження №12022244000000812 за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України за фактом зникнення безвісти ОСОБА_2 .
Відповідно до відповіді ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02.06.2023 та відповіді ТУ ДБР у м. Хмельницькому від 12.06.2023, інформація щодо перебування ОСОБА_2 в полоні у них відсутня.
Згідно з відповіддю Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими від 26.05.2023 №222/ши/5855, інформація щодо перебування ОСОБА_2 в полоні відсутня.
За результатами повторного службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ (з основної діяльності) від 22.06.2023 №320, яким молодшого сержанта ОСОБА_2 визнано таким, що самовільно залишив місце служби.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі №560/3267/24 за позовом ОСОБА_1 (матері військовослужбовця, яка набула статусу позивача після смерті ОСОБА_4 , що сталася ІНФОРМАЦІЯ_4 ) до військової частини НОМЕР_1 , позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.06.2023 №320.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2025 у справі №560/3267/24 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Ухвалою Верховного Суду від 26.01.2026 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 відмовлено.
На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі №560/3267/24 видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02.12.2025 №2102, пунктом 1 якого наказ від 22.06.2023 №320 скасовано; пунктом 2 визначено, що остаточні висновки за фактом відсутності на військовій службі молодшого сержанта ОСОБА_2 буде зроблено після виявлення додаткових фактів та обставин, які можуть бути встановлені в ході досудового слідства або в процесі судового розгляду; пунктом 3 визначено не виплачувати ОСОБА_2 грошове забезпечення та додаткову винагороду за весь період його відсутності у військовій частині до моменту з`ясування інших обставин.
18.12.2025 ОСОБА_1 звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату їй грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 за період, починаючи з 11.08.2022, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 №449). Відповідно до трекінгу АТ «Укрпошта», поштове відправлення №303[телефон приховано] від 18.12.2025 вручено відповідачу 03.01.2026.
Станом на час звернення до суду відповіді від військової частини НОМЕР_1 позивач не отримала.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд враховує таке.
Згідно ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається із Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (Закон №2011-XII) та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону №2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 6 ст. 9 Закону №2011-XII встановлено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення та передбачені законом інші види забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.
Пунктом 1 розділу XXX Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно, самовільно залишили військову частину (установу, організацію), місце служби або здійснили дезертирство), а також у разі їх смерті (загибелі), виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій військовослужбовець перебував на грошовому забезпеченні.
На виконання положень абзацу восьмого пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 15.04.2025 № 449, якою вніс зміни, зокрема у постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти» від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884, в редакції постанови від 15.04.2025 № 449), виклавши Порядок № 884 у новій редакції.
Цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки, розвідувального органу Міноборони, розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти (далі - військовослужбовці), особі (особам), визначеній (визначеним) військовослужбовцем в особистому розпорядженні, складеному на випадок захоплення в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, про виплату грошового забезпечення особі (особам) за його вибором із зазначенням розмірів часток таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону), та особам, зазначеним в абзацах четвертому і п`ятому пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - визначені особи).
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви про виплату грошового забезпечення (далі - заява про виплату) додаються такі документи:
копія паспорта громадянина України або копія тимчасового посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - копія паспортного документа іноземця або копія документа, що посвідчує особу без громадянства, копія посвідки на постійне/тимчасове проживання, копія посвідчення біженця або копія іншого документа, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України);
копія документа, що засвідчує реєстрацію заявника у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (картка платника податків), або дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків із зазначеного Реєстру, внесені до паспорта громадянина України (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті);
копія свідоцтва про шлюб або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу - для виплати грошового забезпечення дружині (чоловікові);
копія свідоцтва про народження дитини або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження - для виплати грошового забезпечення законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей військовослужбовців;
копія документа, що підтверджує:
- призначення особи опікуном, піклувальником малолітньої (неповнолітньої) дитини військовослужбовця, усиновлення такої дитини, - для виплати грошового забезпечення законним представникам на малолітніх (неповнолітніх) дітей військовослужбовців або дітей військовослужбовців з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку);
- призначення військовослужбовця опікуном, піклувальником повнолітніх дітей, рідних братів (сестер) чи їх усиновлення, - для виплати грошового забезпечення повнолітнім дітям військовослужбовців, їх рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці;
- встановлення інвалідності, - для виплати грошового забезпечення дітям військовослужбовців з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам;
копія свідоцтва про народження військовослужбовців або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження - для виплати грошового забезпечення батькам військовослужбовців;
копія рішення суду про поновлення батьківських прав - для виплати грошового забезпечення батькам військовослужбовців, які були позбавлені батьківських прав стосовно військовослужбовців;
копія свідоцтва про смерть особи, яка має право на отримання грошового забезпечення (за наявності), - для перерахунку частки виплати грошового забезпечення;
інформація про назву банку та номер поточного банківського рахунка (у форматі IBAN) - для зарахування грошового забезпечення визначеній особі.
Заява про виплату та додані до неї документи подаються у паперовій формі особисто чи на поштову адресу або в електронній формі (за технічної можливості) на адресу електронної пошти чи засобами інформаційно-комунікаційних систем.
Згідно п.4 Порядку № 884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає заяву про виплату та додані до неї документи і приймає рішення про виплату належної частки грошового забезпечення заявникам або про відмову у виплаті грошового забезпечення.
Рішення про виплату належної частки грошового забезпечення заявникам приймається на підставі:
документів, визначених у пункті 3 цього Порядку;
інформації, отриманої з державних реєстрів;
копії особистого розпорядження на випадок полону (за наявності).
Рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення у письмовій формі доводиться до відома заявника протягом 15 календарних днів з дня подання заяви про виплату з обов`язковим зазначенням підстави у разі відмови у такій виплаті.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення заявникам у разі:
подання заяви про виплату особами, не передбаченими в пункті 1цього Порядку, а також визначеними особами, які мають (набули) громадянство Російської Федерації чи Республіки Білорусь, або постійно проживають на території таких країн, або засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору;
подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку;
з`ясування в установленому порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовців у полон, самовільного залишення ними військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирства.
У разі відсутності документів, визначених у пункті 3 цього Порядку, та для прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення заявникам командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) отримує відповідні витяги з державних реєстрів щодо військовослужбовців та зазначених осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення у порядку, визначеному в пункті 6 цього Порядку.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення заявникам не позбавляє їх права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення заявнику може бути оскаржено у судовому порядку.
Відповідно до п. 6 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється:
особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.
У разі неподання визначеними особами заяв про виплату належне не виплачене грошове забезпечення визначеним особам та військовослужбовцям:
виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;
включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.
Міноборони, зокрема територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міноборони, Головний орган військового управління Національної гвардії, Адміністрація Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв`язку, Адміністрація Держспецтрансслужби мають право отримувати з державних реєстрів інформацію про осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення, шляхом доступу до таких реєстрів та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до п. 7 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення не здійснюється у разі:
добровільної здачі в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирства військовослужбовців;
наявності (набуття) у визначних осіб громадянства Російської Федерації чи Республіки Білорусь, або у разі постійного проживання на території таких країн, або засудження за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Оцінюючи доводи сторін щодо наявності підстав для виплати грошового забезпечення, суд виходить з того, що право на таку виплату відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 884 в редакції після 08.10.2024, виникає з дня, визначеного як день зникнення безвісти. Однак сама можливість визначити цей день і застосувати цю виплату передбачає наявність юридично зафіксованого статусу військовослужбовця як зниклого безвісти, а не лише відсутність доведеного протилежного факту (самовільного залишення служби).
Суд враховує, що рішеннями Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.02.2023 у справі № 560/11399/22 та від 12.12.2024 у справі № 560/3267/24 було скасовано накази військової частини НОМЕР_1 , якими ОСОБА_2 визнано таким, що самовільно залишив місце несення служби. Разом з тим суд наголошує, що скасування негативного статусу (самовільне залишення служби) не є тотожним встановленню протилежного, позитивного статусу (зниклий безвісти). Зазначені судові рішення обмежилися визнанням недоведеності самовільного залишення служби відповідачем на момент видання відповідних наказів; жодне з цих рішень не містить висновку про те, що ОСОБА_2 є зниклим безвісти в розумінні Закону № 2011-XII та Порядку № 884, і не зобов`язувало відповідача видати наказ про визнання його таким.
Суд зазначає, що процедура визнання військовослужбовця зниклим безвісти регламентована Інструкцією з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280 (далі - Інструкція № 280), яка передбачає видання відповідного наказу командира військової частини та надіслання сповіщення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Суд встановив, що такого наказу командиром військової частини НОМЕР_1 щодо ОСОБА_2 видано не було. Більше того, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.12.2025 № 2102, виданим на виконання рішення суду у справі № 560/3267/24, прямо визначено, що остаточні висновки за фактом відсутності на військовій службі молодшого сержанта ОСОБА_2 буде зроблено після виявлення додаткових фактів та обставин, які можуть бути встановлені в ході досудового слідства або в процесі судового розгляду, а виплату грошового забезпечення до з`ясування цих обставин зупинено. Отже, сам відповідач станом на час розгляду справи не визначився щодо остаточного статусу ОСОБА_2 , а питання про визнання його зниклим безвісти залишається відкритим і не вирішеним у порядку, встановленому Інструкцією № 280.
Суд також враховує, що за фактом обставин, які склалися 10-11.08.2022 року, Другим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві досі здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 6202217[телефон приховано] за частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України (дезертирство). Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку, однак сам факт незавершеності цього розслідування свідчить про те, що обставини зникнення ОСОБА_2 остаточно не з`ясовані компетентними органами і не можуть вважатися встановленими для цілей застосування порядку виплати грошового забезпечення.
Суд не може погодитися з доводом позивача про те, що для визнання ОСОБА_2 зниклим безвісти достатньо сукупності непрямих доказів - рапорту командира, акта службового розслідування, відповідей Об`єднаного центру з координації пошуку та звільнення незаконно позбавлених волі осіб, ГУНП, ТУ ДБР про відсутність відомостей про перебування в полоні.
Ці докази дійсно підтверджують факт відсутності ОСОБА_2 на місці служби з 11.08.2022 року та відсутність відомостей про його місцеперебування, однак сам по собі цей факт не є тотожним юридичному визнанню військовослужбовця зниклим безвісти в розумінні Закону № 2011-XII, яке відповідно до Інструкції № 280 має завершуватися виданням належного розпорядчого акта командира військової частини. Правовий статус "зниклий безвісти" тягне за собою специфічні правові наслідки (збереження грошового забезпечення, права членів сім`ї на його отримання) і не може ґрунтуватися виключно на оціночному висновку суду в межах спору про нарахування виплат, підміняючи собою належну адміністративну процедуру, віднесену до компетенції командування військової частини.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 884 рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення приймається командиром (начальником, керівником) військової частини на підставі документів, визначених пунктом 3 цього Порядку, інформації, отриманої з державних реєстрів, та копії особистого розпорядження на випадок полону (за наявності). Прийняття такого рішення об`єктивно неможливе за відсутності самого юридичного факту, що є передумовою виплати, встановленого в належному порядку статусу військовослужбовця як зниклого безвісти.
Отже, вимога позивача про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення, а також похідна від неї вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування такого забезпечення, є передчасними: вони спрямовані на отримання виплати, право на яку виникає лише після належного оформлення статусу військовослужбовця як зниклого безвісти в порядку, встановленому Інструкцією № 280, чого станом на час розгляду справи здійснено не було.
Суд зазначає, що незавершеність цієї процедури є самостійним предметом, який може бути оскаржений позивачем окремо, зокрема, шляхом оскарження бездіяльності військової частини щодо невидання наказу про визнання ОСОБА_2 зниклим безвісти відповідно до Інструкції № 280, або шляхом звернення до суду в порядку статті 43 Цивільного кодексу України про визнання його безвісно відсутнім. Однак предметом цього спору є вимога про виплату грошового забезпечення, а не про визнання статусу, і задоволення грошової вимоги за відсутності належно оформленої правової підстави суперечило б встановленому Порядком № 884 механізму прийняття такого рішення.
За таких обставин обраний позивачем спосіб захисту не відповідає дійсному змісту спірних правовідносин та не є ефективним, оскільки його задоволення без вирішення питання про статус військовослужбовця не призведе до реального відновлення порушеного, на думку позивача, права, а поставить відповідача в становище, коли він має виконати грошове зобов`язання за відсутності юридичної підстави для цього, встановленої законодавством.
За результатами оцінки наявних у справі доказів у їх сукупності суд дійшов висновку, що позивачем не доведено юридично значимого факту - встановлення в належному порядку статусу ОСОБА_2 як зниклого безвісти, що є обов`язковою передумовою виникнення права членів його сім`ї на отримання грошового забезпечення відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII та пунктів 3, 4, 6 Порядку № 884. За відсутності такого статусу вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення, а також про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таке забезпечення, є передчасними та задоволенню не підлягають.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, підстав для стягнення судового збору та інших судових витрат з відповідача немає.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_6 )
Головуючий суддя В.К. Блонський