ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 р. Справа № 520/24116/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В.) від 19.02.2026 по справі № 520/24116/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 з розрахунку 30000,00 грн на місяць; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату, з урахуванням раніше виплачених сум, ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 з розрахунку 50 000 грн 00 коп. та з розрахунку на місяць за участь у діях та заходах бойових (спеціальних) завдань у складі штабу Військової частини НОМЕР_1 ; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 38 діб невикористаної основної відпустки за 2022-2023 роки з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 38 діб невикористаної основної відпустки за 2022-2023 роки з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 42 доби невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2023-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 42 доби невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абз.2 ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2023-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом на 01.01.2025; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом на 01.01.2025.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 з розрахунку 30000,00 грн на місяць. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату, з урахуванням раніше виплачених сум, ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 з розрахунку 50 000 грн 00 коп. та з розрахунку на місяць за участь у діях та заходах бойових (спеціальних) завдань у складі штабу Військової частини НОМЕР_1 . Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 38 діб невикористаної основної відпустки за 2022-2023 роки з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 38 діб невикористаної основної відпустки за 2022-2023 роки з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 42 доби невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абз.2 ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2023-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 42 доби невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абз.2 ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2023-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, розмір якої визначається на підставі пунктів 4, 5 Порядку №178. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, розмір якої визначається на підставі пунктів 4, 5 Порядку №178. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити йому у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Вказує, що з наявних відомостей про нараховане грошове забезпечення вбачається, що позивачці за період проходження служби виплачувалась індексація грошового забезпечення відповідно до чинного законодавства. Стверджує, що позивачка службу у місяці підвищення доходу у Військовій частині НОМЕР_1 не проходила, відтак відсутні підстави для застосування приписів абзаців 4-6 п.5 Порядку №1078. Стосовно нарахування збільшеної до 50000 грн додаткової грошової винагороди позивачці за період часу з 21.11.2024 по 01.09.2025, звертає увагу, що перебування у списках особового складу Військової частини НОМЕР_1 саме по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн на місяць, передбаченої Постановою №168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання бойових (спеціальних) завдань у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки). Зауважує, що позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що вона була залучена до оперативного (бойового) управління підпорядкованими підрозділами на командному пункті Військової частини НОМЕР_1 . Стосовно перерахунку компенсаційних виплат за невикористану відпустку після звільнення зі служби наголошує, що додаткова грошова винагорода не є постійною складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а є саме винагородою за специфічні умови служби, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. Стосовно позовної вимоги про нарахування компенсації за неотримане речове майно позивачкою за час служби, зазначає, що позивачка проходила військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 в порядку мобілізації, не укладала контракт, відтак, за наведеними вище нормами не набуває права на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно під час звільнення, оскільки відсутня заборгованість за недоотримане речове майно.
Позивачка по справі не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 05.01.2022 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 та витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 №2 від 05.01.2022.
Позивачка є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 .
20.11.2024 позивачку, начальника групи цивільно-військового співробітництва штабу Військової частини НОМЕР_2 , призначену наказом командира Військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 14.11.2024 №364 на посаду офіцера відділення цивільно-військового співробітництва штабу Військової частини НОМЕР_1 , вважають такою, що справи та посаду здала і вибула для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 . З 20.11.2024 позивачку виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення зі сніданку 21.11.2024, що підтверджується витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 №372 від 20.11.2024.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №336 від 21.11.2024 лейтенанта ОСОБА_1 , призначену наказом командира Військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 14.11.2024 №364 на посаду офіцера відділення цивільно- військового співробітництва штабу Військової частини НОМЕР_1 , ВОС-3400053, з 21.11.2024 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №287 від 01.09.2025 лейтенанта ОСОБА_1 , яка проходить військову службу за контрактом, звільнену наказом командира Військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 28.08.2025 №277 у запас відповідно до пп «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через сімейні обставини), вважати такою, що справи та посаду здала та 01.09.2025 вибула зі складу сил та засобів оперативно-тактичного об`єднання «19-й армійський корпус», які залучаються та беруть безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України та направлена до ІНФОРМАЦІЯ_1 для зарахування на військовий облік.
Позивачка вказує, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , з нею не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення у повному обсязі, що стало підставою для звернення до суду з позовною заявою.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності відповідача щодо не проведення перерахунку, не нарахування та невиплати позивачці індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку №1078; протиправних дій щодо нарахування та виплати додаткової винагороди за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 з розрахунку 30000,00 грн на місяць; протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за 38 діб невикористаної основної відпустки за 2022-2023 роки з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби; щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за 42 доби невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абз.2 ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2023-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби; щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно, розмір якої визначається на підставі пунктів 4, 5 Порядку №178.
У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов`язання відповідача провести перерахунок, нарахування та виплату позивачці індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку №1078; здійснити перерахунок та виплату додаткової винагороди за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 з розрахунку 50 000 грн 00 коп. та з розрахунку на місяць за участь у діях та заходах бойових (спеціальних) завдань у складі штабу Військової частини НОМЕР_1 ; нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 38 діб невикористаної основної відпустки за 2022-2023 роки з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби; нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 42 доби невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абз.2 ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2023-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби; нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно, розмір якої визначається на підставі пунктів 4, 5 Порядку №178.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визначення розміру грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом на 01.01.2025, суд першої інстанції виходив з їх передчасності.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне.
Щодо задоволених вимог позову про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку, не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку №1078 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку №1078, з урахуванням раніше виплачених сум, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 ст.9 Закону №2011-XII).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ (далі по тексту - Закон №1282-ХІІ).
У статті 1 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації Закону №1282-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, та який, відповідно до пункту 1 визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
За визначенням, наведеним у постановах Верховного Суду, зокрема, від 15.06.2023 у справі №120/6277/22, від 31.07.2024 у справі №200/4613/22, від 02.09.2024 у справі №280/4009/23, Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, - залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.
Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078), що було вище зазначено судом апеляційної інстанції.
З розрахункових відомостей про виплачене грошове забезпечення позивачки за спірний період з 21.11.2024 по 01.09.2025 встановлено, що поточна індексація грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась позивачці за місяці перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації.
Водночас щодо «фіксованої» суми індексації, то Верховний Суд зазначає, що Закон №1282-XII і Порядок №1078 такого поняття не містять.
Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте, постановою Уряду від 09.12.2015 №1013 цей Додаток викладено у новій редакції і з 01.12.2015 у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувались з 01.12.2015, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувались з 15.03.2018 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення грошових доходів нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Згідно з абзацом 6 пункту 5 Порядку №1078 до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Отже, якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів, грошового доходу) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Беручи до уваги, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 особа має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 15.08.2024 у справі №620/7524/23, від 19.09.2024 у справі №380/10597/23 із подібними правовідносинами, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню під час апеляційного перегляду справи.
Для вирішення питання наявності чи відсутності в особи права на отримання індексації-різниці, розрахованої із застосуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, враховуючи висновки суду касаційної інстанції у вищевказаних постановах, необхідно встановити наступні обставини: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається, як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (абзац 5 пункт 5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2026 витребувано у ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 належним чином завірені, зокрема: документи щодо проходження ОСОБА_1 військової служби, із зазначенням всіх періодів та військових частин; довідку про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за періоди проходження військової служби із зазначенням складових грошового забезпечення, у т.ч. за лютий та березень 2018 року.
На виконання вимог ухвали про витребування доказів, Військова частина НОМЕР_1 повідомила суд про відсутність у її розпорядженні відомостей про проходження військової служби позивачкою до вступу на службу до Військової частини НОМЕР_1 .
При цьому, Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що у військовому квитку позивачки серії НОМЕР_3 відсутні відомості про проходження військової служби до 2022 року.
Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 з 05.01.2022 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 та витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 №2 від 05.01.2022.
20.11.2024 позивачку, начальника групи цивільно-військового співробітництва штабу Військової частини НОМЕР_2 , призначену наказом командира Військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 14.11.2024 №364 на посаду офіцера відділення цивільно-військового співробітництва штабу Військової частини НОМЕР_1 , вважають такою, що справи та посаду здала і вибула для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 . З 20.11.2024 позивачку виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення зі сніданку 21.11.2024, що підтверджується витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 №372 від 20.11.2024.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №336 від 21.11.2024 лейтенанта ОСОБА_1 , призначену наказом командира Військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 14.11.2024 №364 на посаду офіцера відділення цивільно-військового співробітництва штабу Військової частини НОМЕР_1 , ВОС-3400053, з 21.11.2024 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення.
Оскільки з матеріалів справи не вбачається, що в березні 2018 року позивачка проходила військову службу та, відповідно, отримувала грошове забезпечення, і її посадовий оклад змінювався, колегія суддів доходить висновку, що у позивачки не виникло право на нарахування та виплату індексації-різниці відповідно до приписів Порядку №1078.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.04.2024 у справі №160/2481/23.
Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин та безпідставно зазначено про наявність підстав для нарахування та виплати позивачці індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
За цим, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині позовних вимог приймаються колегією суддів в якості належних.
Щодо задоволених вимог позову про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 з розрахунку 30000,00 грн на місяць та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату, з урахуванням раніше виплачених сум, ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 з розрахунку 50 000 грн 00 коп. та з розрахунку на місяць за участь у діях та заходах бойових (спеціальних) завдань у складі штабу Військової частини НОМЕР_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023 строк дії воєнного часу продовжувався.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі по тексту - Постанова №168; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в пункті 1 якої установив, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), розмір додаткової винагороди може бути збільшений відповідно до умов та розмірів, визначених Міністерством внутрішніх справ, але не більше ніж до 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
Абзацами 3, 4 п.1-1 Постанови №168 встановлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони.
Військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
Пунктом 1-2 Постанови №168 визначено, що виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з пунктом 1 розділу XXXIV Порядку №260 виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі по тексту - Порядок №260; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) управління (штаб) угруповання військ (сил) - тимчасово утворений рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України орган військового управління призначений для виконання функцій з управління військами (силами) в ході відсічі повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, у тому числі управління (штаб) оперативно-стратегічного, оперативного, оперативно-тактичного угруповання військ (сил), тактичної групи.
За змістом п.2 розділу XXXIV Порядку №260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах, зокрема:
50 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах).
Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)), затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;
30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):
з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;
з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;
з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;
у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;
з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;
у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;
із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;
з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту).
Відповідно до п.4 розділу XXXIV Порядку №260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Пунктом 9 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів:
командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини;
керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
Отже, на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно, виплачується додаткова винагорода згідно з Постановою №168 у розмірі до 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
При цьому, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених дій або заходів повинна бути підтверджена, зокрема, такими документами: бойовим наказом (бойовим розпорядженням); журналом бойових дій; рапортом командира підрозділу (групи) про участь військовослужбовця у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Відповідно до бойового статуту, затвердженого наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 30.12.2016 №605, управління підрозділами під час підготовки бою (дій) та у ході його ведення здійснюється через спеціально обладнане та оснащене технічними засобами місце (пункт управління).
Аналіз вказаних нормативних актів дає підстави для висновку, що військовослужбовець має право на отримання додаткової грошової винагороди у розмірі 50000 при одночасному дотриманні наступних умов:
- обіймання посади, визначеної штатом у складі командування і штабу військової частини;
- здійснення оперативного військового управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть бойові дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом) першого ешелону або наступу до батальйону включно;
- виконання завдання по оперативно-військовому управлінню на командному пункті військової частини.
Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 з 21.11.2024 по 01.09.2025 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді офіцера відділення цивільно-військового співробітництва штабу Військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2026 витребувано у ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 належним чином завірені, зокрема: довідку про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди 2022-2025 роки, у т.ч. за період з 21.11.2024 по 01.09.2025; документи, якими підтверджується участь ОСОБА_1 за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 у бойових (спеціальних) завданнях у складі штабу військової частини (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною НОМЕР_6 ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно, зокрема: бойових наказів (бойового розпорядження); журналів бойових дій або журналів ведення оперативної обстановки, або бойових донесень, або постових відомостей; рапортів (донесень) командира підрозділу (групи) про участь у бойових (спеціальних) завданнях; документи, якими підтверджується, які завдання виконувала ОСОБА_1 протягом періоду з 21.11.2024 по 01.09.2025 та де проходила службу у цей час.
На виконання вимог ухвали про витребування доказів, Військова частина НОМЕР_1 повідомила суд про те, що за час проходження військової служби з 21.11.2024 по 01.09.2025 позивачка не приймала участі у бойових діях, проте, залучалась до виконання завдань із забезпечення, що обумовило виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 саме у розмірі 30 000 гривень на місяць пропорційно часу виконання таких завдань, та надала копії відповідних наказів.
Колегія суддів враховує, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували, що позивачка була залучена до оперативного (бойового) управління підпорядкованими підрозділами на командному пункті Військової частини НОМЕР_1 за оспорюваний період.
При цьому, відповідачем вказано про відсутність у нього таких доказів, а позивачкою їх не надано.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі №814/1460/16, адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.
Даний висновок суду повністю корелюється із правовим висновком постанови Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №520/2261/19, де вказано, що визначений ст.77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи відповідачем доведено дотримання у спірних відносинах вимог ч.2 ст.19 Конституції України та положень ч.2 ст.2 КАС України, оплата часу військової служби позивачки у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 проведена згідно з даними обліку, стосовно якого відсутні об`єктивні дані про неправдивість, недостовірність, спотворення, перекручення чи невідповідність справжнім обставинам фактичної дійсності.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оскільки у ході розгляду справи не були підтверджені обставини порушення прав та інтересів позивачки за рахунок неповної оплати часу служби у публічно-правових відносинах в частині призначення, обчислення і виплати додаткової винагороди у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, то вимоги позову в цій частині належить залишити без задоволення.
За цим, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині позовних вимог приймаються колегією суддів в якості належних.
Щодо задоволених вимог позову про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 38 діб невикористаної основної відпустки за 2022-2023 роки з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 38 діб невикористаної основної відпустки за 2022-2023 роки з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби, а також визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 42 доби невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абз.2 ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2023-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 42 доби невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абз.2 ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2023-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби, колегія суддів зазначає наступне.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.09.2025 №287 встановлено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки: за 2022 рік в кількості 18 днів; за 2023 рік в кількості 20 днів, а також грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2023-2025 роки (42 дні).
За позицією позивачки, у розрахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2023-2025 роки не було включено додаткову винагороду, яку вона отримувала під час проходження військової служби.
У свою чергу, відповідач не заперечує даний факт та вказує, що додаткова грошова винагорода не є постійною складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а є саме винагородою за специфічні умови служби, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Колегія суддів звертає увагу, що dідповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 (в редакції, чинній до набрання законної сили наказом Міністерства оборони від 15.01.2025 №23 «Про затвердження Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»), розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Натомість, з 25.02.2025 (дня набрання чинності наказом Міністерства оборони України від 15.01.2025 №23 «Про затвердження Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам») відповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Отже, з 25.02.2025 змінилось правове регулювання щодо видів грошового забезпечення військовослужбовців, які враховуються при обчисленні розміру компенсації за всі невикористані дні відпусток, а саме з такого переліку виключено винагороди.
З урахуванням зазначеного, з 25.02.2025 додаткова винагорода, установлена Постановою №168, не підлягає врахуванню при обрахунку розміру компенсації за всі невикористані дні відпусток.
З матеріалів справи встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.09.2025 №287 позивачку виключено зі списків складу військової частини та всіх видів забезпечення з 01.09.2025.
Отже, позивачку виключено зі списків складу військової частини та всіх видів забезпечення після внесених змін до пункту 6 розділу XXXI Наказу №260 наказом Міністерства оборони №23 від 15.01.2025.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів зазначає, що підстави для перерахунку і виплати позивачці грошової компенсації за дні щорічної основної відпустки: за 2022 рік в кількості 18 днів; за 2023 рік в кількості 20 днів, а також грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2023 - 2025 роки (42 дні), виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, відсутні.
За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 38 діб невикористаної основної відпустки за 2022-2023 роки з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 38 діб невикористаної основної відпустки за 2022-2023 роки з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби, а також визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 42 доби невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абз.2 ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2023-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 42 доби невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абз.2 ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2023-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби.
За цим, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині позовних вимог приймаються колегією суддів в якості належних.
Щодо задоволених вимог позову про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, розмір якої визначається на підставі пунктів 4, 5 Порядку № 178, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, розмір якої визначається на підставі пунктів 4, 5 Порядку №178, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.9-1 Закону №2232-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Тож визначення порядку виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України, який постановою від 16.03.2016 №178 затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі по тексту - Порядок №178; в редакції. чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 2 Порядку №178 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
За змістом п.3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби.
Відповідно до п.4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі по тексту - Інструкція №232; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 Інструкції №232 зазначено, що вона визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових шпальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці).
Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції №232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».
Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Розділом V Інструкції №232 передбачено особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період.
Зокрема, як визначено у абзаці 11 п.29 розділу V Інструкції №232, у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.
З урахуванням наведеного суд звертає увагу на те, що наведеною вище нормою Інструкції №232 передбачено, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби в особливий період йому не видаються предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби.
Водночас, на переконання суду, немає підстав тлумачити наведену норму права у спосіб, запропонований відповідачем, а саме: за відсутності у військової частини обов`язку видати військовослужбовцю неотримані за період проходження служби предмети речового майна, не виникає обов`язок виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно.
При цьому суд виходить з того, що у силу пункту 4 розділу ІІІ Інструкції №232 при звільненні військовослужбовців у мирний час передбачено альтернативу: військовослужбовець за бажанням або отримує речове майно, яке не було отримане ним під час проходження служби, або грошову компенсацію за таке майно, виходячи із його закупівельної вартості.
Натомість в особливий період згадана альтернатива відсутня, оскільки у силу абзацу 11 пункту 29 розділу V Інструкції №232 видачу військовослужбовцям при звільненні неотриманого за період служби речового майна не передбачено.
Такий підхід, на переконання суду, пов`язаний зі спеціальним порядком забезпечення військовослужбовців речовим майном в особливий період (зокрема, скасування строків експлуатації (носіння) речового майна, значне збільшення потреби у речовому майні тощо), за яким спроможності держави забезпечити військовослужбовців речовим майном у першу чергу мають бути спрямовані на надання такого майна військовослужбовцям, які проходять військову службу, беруть участь у захисті Батьківщини від збройної агресії.
Поряд з цим, ані Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ані Порядок №178, ані Інструкція №232 не скасовують в особливий період обов`язок військової частини сплатити військовослужбовцю при звільненні грошову компенсацію за неотримане речове майно.
У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, розмір якої визначається на підставі пунктів 4, 5 Порядку № 178, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, розмір якої визначається на підставі пунктів 4, 5 Порядку №178.
Посилання апеляційної скарги на те, що позивачка проходила військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 в порядку мобілізації, не укладала контракт, відтак, за наведеними вище нормами не набуває права на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно під час звільнення, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються змістом наказу Військової частини НОМЕР_1 №287 від 01.09.2025, яким визначено, що лейтенант ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 по справі № 520/24116/25 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум; визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 з розрахунку 30000,00 грн на місяць; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату, з урахуванням раніше виплачених сум, ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 21.11.2024 по 01.09.2025 з розрахунку 50 000 грн 00 коп. та з розрахунку на місяць за участь у діях та заходах бойових (спеціальних) завдань у складі штабу Військової частини НОМЕР_1 ; визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 38 діб невикористаної основної відпустки за 2022-2023 роки з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 38 діб невикористаної основної відпустки за 2022-2023 роки з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби; визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 42 доби невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абз.2 ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2023-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 42 доби невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абз.2 ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2023-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку вона отримувала під час проходження військової служби.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 по справі № 520/24116/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис) І.С. Чалий
Судді (підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло