ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
04 серпня 2026 року м. Дніпро справа № 280/574/26
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: судді-доповідача Кальника В.В.,
суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.03.2026 в адміністративній справі №280/574/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:
- визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії за віком Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 084050010693 від 18.12.2025;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області і Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи з 22.11.1979 по 01.06.1980, з 25.07.1988 по 26.12.1988, з 01.11.1995 по 12.07.1997, з 20.05.1994 по 01.12.1994 в повному обсязі відповідно до записів трудової книжки № НОМЕР_1 від 22.11.1979 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 18.12.2025 з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулась за призначенням пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, проте відповідачем було відмовлено позивачу. Позивач не погоджується з рішенням відповідача, оскільки вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у зарахуванні до стажу позивача його періодів роботи. Вважає, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у спірних періодах.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.03.2026 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у призначенні пенсії за віком Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №084050010693 від 18.12.2025.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи з 22.11.1979 по 01.06.1980, з 25.07.1988 по 26.12.1988, з 01.11.1995 по 12.07.1997, з 20.05.1994 по 01.12.1994 в повному обсязі відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 22.11.1979 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 18.12.2025 з урахуванням висновків суду.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подало апеляційну скаргу, в якій просить прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Доводи апелянта повторюють зміст рішення відповідача щодо відсутності у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком.
Позивач відзив на скаргу не подала, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 12.12.2025 позивач звернулась із заявою про призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення № 084050010693 від 18.12.2025 про відмову в призначенні пенсії, в якому зазначено, що страховий стаж особи - 20 років 5 місяців 26 днів.
До страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності, згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 22.11.1979:
- з 22.11.1979 по 01.06.1980, оскільки виправлено дату наказу про прийняття на роботу;
- період з 25.07.1988 по 26.04.1994 взято по переведенню з 27.12.1988, оскільки рік в наказі на прийняття на роботу непридатний для сприйняття змісту;
- з 01.11.1995 по 12.07.1997, оскільки в записі про звільнення з роботи відсутній наказ та дата наказу про звільнення;
- з 20.05.1994 по 01.12.1994, оскільки відсутня довідка про кількість вироблених трудоднів та встановленого колгоспом мінімуму.
Вважаючи рішення відповідача щодо відмови в призначені пенсії за віком протиправним, позивач звернулась за захистом своїх прав до суду.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак, наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV, в редакції чинній під час виникнення спірних правовідносин) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Приписами частин першої-третьої статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Як зазначено у частині четвертій статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з ст.62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" № 637 від 12.08.1993 року, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Поряд з цим, слді зазначити, що на час заповнення трудової книжки позивача (22.11.1979), діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (далі -Інструкція).
Відповідно до п.1.2 Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.
У подальшому була чинною інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до п. 2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження: відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення: відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України: відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з ним винагороди.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказ) (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати текст) наказу (розпорядження).
Колегію суддів з матеріалів справи встановлено, що спірні період роботи позивача підтверджується записами в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 №№ 1 - 2, 11 - 12, 16 - 17, 23 - 25.
Суд зазначає, що трудова книжка позивача є належним та достатнім доказом для підтвердження роботи позивача у спірних періодах.
Доказів протилежного відповідачем не надано та матеріали справи не містять.
Щодо тверджень відповідача 2, що до страхового стажу не зараховано згідно з трудовою книжкою періоди роботи, оскільки наявні виправлення в даті наказу про прийняття на роботу, рік в наказі на прийняття на роботу непридатний для сприйняття змісту, в записі про звільнення з роботи відсутній наказ та дата наказу про звільнення, відсутня довідка про кількість вироблених трудоднів та встановленого колгоспом мінімуму, колегія суддів звертає увагу на те, що на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванні заробітної плати на конкретну посаду, яку позивач займав у той чи інший період його роботі підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає позивачу право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до вимог пункту 13 «Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників», затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки, зокрема і трудової книжки колгоспника може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В силу положень статті 64 Закону № 1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов`язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсійні виплати.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
Пункт 4.7 Порядку № 22-1 визначає, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
За приписами п. 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Велика Палата Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №591/5935/17, розглядаючи спір виходила з того, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).
Ця мета зазначена також у статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі №0940/2394/18.
Верховний Суд в постанові від 10.04.2018 року в справі № 348/2160/15-а (провадження № К/9901/32093/18) дійшов висновку, що обов`язок щодо обчислення загального стажу роботи особи та стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, покладено на орган Пенсійного фонду України, а тому для вирішення питання щодо призначення та виплати пенсії відповідачу слід встановити всі необхідні умови, яким має відповідати позивач для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем 2 у цій справі не було проведено всебічного, повного і об`єктивного розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком та доданих документів.
З огляду на викладене, доводи рішення про відмову у призначенні пенсії за віком Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №084050010693 від 18.12.2025 є протиправними та такими, що не відповідають критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, внаслідок чого рішення підлягає скасуванню.
З урахуванням наведених правоих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та з метою відновлення законних прав та інтересів позивача, зобов`язав пенсійний орган зарахувати до загального стажу останньої період роботи з 22.11.1979 по 01.06.1980, з 25.07.1988 по 26.12.1988, з 01.11.1995 по 12.07.1997, з 20.05.1994 по 01.12.1994 в повному обсязі відповідно до записів трудової книжки № НОМЕР_1 від 22.11.1979, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 18.12.2025 з урахуванням висновків суду.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення адміністративного позову.
Згідно з ч.1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.03.2026 в адміністративній справі №280/574/26 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Кальник
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова