ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
05 серпня 2026 року м. Дніпро справа № 280/1495/26
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року (суддя Калашник Ю.В., повне судове рішення складено 08 травня 2026 року) в справі № 280/1495/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби за період з 20 березня 2020 року по 30 січня 2026 року у розмірі 78328,80 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 78328,80 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції не встановив складові грошового забезпечення, які були виплачені позивачу за два місяці перед виключенням зі списків особового складу; не врахував принцип пропорційності як складову верховенства права та не забезпечив справедливого балансу між інтересами сторін спору; стягнув з відповідача середній заробіток за час затримки у розмірі 78328,80 грн, тобто суми, яка перевищує розмір фактично несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення, не надавши належної оцінки співвідношенню між розміром основного порушеного грошового зобов`язання (56224,16 грн) та сумою відповідальності, визначеною до стягнення (78328,80 грн), що свідчить про відсутність аналізу пропорційності.
Суд першої інстанції не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 щодо того, що вирішуючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи.
У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 19.03.2020 № 59 позивача, звільненого з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до пп. "б" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII) за станом здоров`я, було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.07.2025 у справі №280/3477/25 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 19 березня 2020 року, виходячи з фіксованої величини 2388,8 грн. щомісяця, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2003 року №1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
На виконання зазначеного рішення, позивачу 30.01.2026 виплачено 56224,16 грн.
Суд першої інстанції вважав, що оскільки позивачеві у день звільнення не виплачені всі належні йому суми, відповідач повинен компенсувати позивачу майнові втрати, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП, з 19 липня 2022 року по 30 січня 2026 року - не більш як за шість місяців.
Судом першої інстанції обчислено середній заробіток за період з 19 липня 2022 року до 30 січня 2026 року розраховується як сума середньоденного грошового забезпечення х 184 календарних дні, а саме 78328,80 грн. (425,70 грн (грошове забезпечення за останні 2 місяці перед звільненням відповідно до довідки про доходи Військової частини НОМЕР_1 /60 днів) х 184, та становить 78328,80 грн.
Суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 19 березня 2020 року № 59 ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до пп. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я), виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі №280/3477/25 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 19 березня 2020 року, виходячи з фіксованої величини 2 388,8 грн щомісяця, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2003 року №1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено позивачу на виконання судового рішення 30 січня 2026 року виплачено індексацію грошового забезпечення 56224,16 грн.
Спірним під час апеляційного перегляду справи є питання наявності підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з частиною третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до статті 116 КЗпП України у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП в зазначеній редакції в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Оскільки індексація грошового забезпечення відноситься до належних звільненому сум, тому повинна бути виплачена у день звільнення позивача. Факт невиплати такої суми в установлений строк є підставою для застосування наслідків, які передбачені статтею 117 КЗпП України.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, викладено в новій редакції статтю 117 КЗпП України:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Тобто, на час остаточного розрахунку з позивачем законодавцем встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.
Період з 19 липня 2022 року регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями.
Позивач звільнений з військової служби 19 березня 2020 року, фактичний розрахунок з позивачем проведено відповідачем 30 січня 2026 року, тому є правильним висновок суду першої інстанції, що відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, при цьому таким періодом є період з 20 березня 2020 року (наступний день після звільнення) по 30 січня 2026 року (день розрахунку).
Стосовно стягнутої на корить позивача суми середнього заробітку (грошового забезпечення) суд зазначає таке.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
Відповідно до висновків Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, (які враховують специфіку правовідносин, що виникають під час проходження публічної служби, та визначає формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру), саме щодо періоду з 30 грудня 2020 року по 19 липня 2022 року, та підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Верховний Суд, скасовуючи судові рішенні в цій справі, у постанові від 19 червня 2025 року зазначив, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року), а також висновків Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 (які враховують специфіку правовідносин, що виникають під час проходження публічної служби, та визначає формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру), саме щодо періоду з 30 грудня 2020 року по 19 липня 2022 року, та підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 викладено наступний висновок:
«Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок.
«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
Судом встановлено, що позивачу підлягало до виплати під час звільнення заробітна плата та інші виплати у розмірі 105999 грн, що підтверджено наданими відповідачем на вимогу суду розрахунковими листами.
Позивачу виплачена індексація грошового забезпечення на виконання рішення № 280/3477/25 у розмірі 56224,16 грн.
Отже, позивачу мало бути виплачено під час звільнення 162223,46 грн, які судом беруть за 100% виплат, які належали позивачу при звільненні.
Відповідно, індексація грошового забезпечення, яка не виплачена при звільненні, в розмірі 56224,16 грн, становить 34,66% від всіх виплат, які належали позивачу при звільненні.
Середньоденне грошове забезпечення складає 425,70 грн, що підтверджено розрахунком відповідача.
Період затримки розрахунку при звільненні з 20 березня 2020 року до 18 липня 2022 року становить 851 робочий день.
За період з 19 липня 2022 року до 30 січня 2026 року стягненню підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців відповідно до чинній редакції статті 117 КЗпП.
Отже, на користь позивача мала бути стягнута суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 1032 дні в розмірі 439322,40 грн (1032 днів затримки розрахунку х 425,7 грн).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок.
«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
Отже, враховуючи принцип співмірності та розумності, проведення відповідачем повного розрахунку без зайвих зволікань після набрання судовим рішенням законної сили, зміни в трудовому законодавстві, якими обмежено період стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку шістьма місяцями, суд розраховує розмір відшкодування заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який орієнтований на строк затримки, із розрахунку за формулою:
- підлягало до виплати під час звільнення заробітна плата та інші виплати 439322,40 грн;
- індексація грошового забезпечення, виплачена позивачу на виконання рішення №280/3477/25, розмірі 56224,16 грн.
Разом 162223,46 грн, які судом беруть за 100% виплат, які належали позивачу при звільненні.
Відповідно, індексація грошового забезпечення, яка не виплачена при звільненні, в розмірі 56224,16 грн, становить 34,66% від всіх виплат, які належали позивачу при звільненні.
Судом здійснено розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за такою формулою: 425,7 (середньоденний розмір заробітної плати) грн х 851 день за увесь період затримки х 34,66% = 152269,14 грн.
Отже, застосовуючи принципи пропорційності та співмірності при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з майнового характеру заявлених вимог, позивач має право на отримання суми середнього заробітку у розмірі 152416,70 грн.
Судом першої інстанції стягнуто на користь позивача середній заробіток у розмірі 78328,80 грн, тобто у меншому розмірі, ніж розраховано судом.
Позивачем не оскаржено рішення суду першої інстанції.
Відтак, враховуючи обставини цієї справи, розмір простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, виплату заборгованості на виконання судового рішення без зволікань, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що з урахуванням принципу розумності, справедливості та пропорційності співмірною з допущеним відповідачем порушенням прав позивача буде сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 78328,80 грн.
Доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Великої Палати Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 щодо того, що вирішуючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, є цілком безпідставними, адже стягнутий судом першої інстанції розмір середнього заробітку є значно меншим за розрахований судом з урахуванням формул, запроваджених судом касаційної інстанції.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року в справі №280/1495/26 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року в справі №280/1495/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 05 серпня 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 05 серпня 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко