Справа № 303/10277/25
2/303/4135/25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючого судді Заболотного А.М.
секретар судового засідання Желізняк К.П.,
за участю представника позивача Обертинська-Єніч А.О.,
представника відповідача Гайдук С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 20.12.2024 року шлюб між сторонами розірвано. В період шлюбу сторонами було придбано рухоме майно, а саме транспортний засіб марки «RENAULT LAGUNA», номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , та транспортний засіб марки «RENAULT TALISMAN», номерний знак НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 .
Зважаючи на те, що автомобілі були придбані в період шлюбу та є об`єктами спільної сумісної власності подружжя позивач, із врахуванням заяви про зміну предмету позову, просить суд ухвалити рішення за яким: «1. Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) транспортний засіб RENAULT LAGUNA, який на момент перебування у спільній сумісній власності подружжя мав державний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 . 2. Виділити у власність ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) транспортний засіб RENAULT LAGUNA, який на момент перебування у спільній сумісній власності подружжя мав державний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 . 3. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) 135699,50 грн. (сто тридцять п`ять тисяч шістсот дев`яносто дев`ять гривень 50 коп.) компенсації вартості частини транспортного засобу RENAULT LAGUNA, який на момент перебування у спільній сумісній власності подружжя мав державний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 . 4. Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) транспортний засіб RENAULT TALISMAN, який на момент перебування у спільній сумісній власності подружжя мав державний номер НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 . 5. Виділити у власність ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) транспортний засіб RENAULT TALISMAN, який на момент перебування у спільній сумісній власності подружжя мав державний номер НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 . 6. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) 282296,00 грн. (двісті вісімдесят дві тисячі двісті дев`яносто шість гривень 00 коп.) компенсації вартості частини транспортного засобу RENAULT TALISMAN, який на момент перебування у спільній сумісній власності подружжя мав державний номер НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 .» Також просить здійснити розподіл судових витрат.
Додатково просить суд врахувати те, що позивач понесла додаткові витрати на утримання автомобіля марки «RENAULT LAGUNA», а саме придбала поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, вартість якого становить 3294,00 грн., а також придбала зимові шини для цього автомобіля вартістю 7105,00 грн. Таким чином, додаткові витрати на поліпшення автомобіля становлять 10399,00 грн., а тому вартість таких поліпшень також просить врахувати при поділі майна.
16.03.2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Гайдук С.В., надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого встановлено, що відповідач заперечує проти позову. При цьому у відзиві зазначає, що відповідач ОСОБА_2 не погоджується доводами позивача щодо обсягу спільно нажитого майна подружжя та його вартості. Так, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Щодо автомобіля марки «RENAULT LAGUNA» зазначає про те, що цей автомобіль був придбаний 20.10.2018 року за спільні кошти відповідача ОСОБА_2 і його матері ОСОБА_3 , а з 27.10.2018 року ОСОБА_2 керував цим автомобілем на підставі генеральної довіреності (реєстраційний номер 3783), що посвідчена приватним нотаріусом Палінською О.В. В подальшому, 15.10.2020 року термін генеральної довіреності на підставі якої ОСОБА_2 розпоряджався автомобілем закінчився і тому автомобіль був перереєстрований на нього. Відтак доводи позивача про те, що автомобіль марки «RENAULT LAGUNA» придбаний в шлюбі і є об`єктом спільного майна подружжя та підлягає поділу є необґрунтованими і не доведеними належними та допустимими доказами.
Щодо автомобіля марки «RENAULT TALISMAN» то такий хоча і був придбаний в період шлюбу 25.11.2022 року, проте за особисті кошти відповідача ОСОБА_2 . Крім того, у зв`язку із втратою роботи ОСОБА_2 змушений був 29.05.2024 року продати цей автомобіль, кошти від реалізації якого були витрачені на потреби сім`ї.
Щодо витрат позивача на утримання автомобіля марки «RENAULT LAGUNA» (придбання страхового полісу і шин) у відзиві зауважено, що ці витрати зроблені позивачем особисто в період коли шлюб між подружжям був розірваний, спільного ведення господарства у них не було, а тому ці витрати не можуть підлягати поділу. Крім цього, у матеріалах справи відсутні докази встановлення шин на автомобіль.
Також у відзиві сторона відповідача заперечує висновки у звіті щодо ринкової ціни автомобіля марки «RENAULT LAGUNA», оскільки звіт зроблений на підставі недійсного технічного паспорта автомобіля.
20.03.2026 року від представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Обертинська-Єніч А.О., надійшла відповідь на відзив. У відповіді сторона позивача зазначає про таке. Так, довіреність є лише документом, що підтверджує повноваження однієї особи діяти від імені іншої і не передбачає переходу права власності на майно. Тому наявність довіреності не підтверджує набуття відповідачем права власності на автомобіль марки «RENAULT LAGUNA» у 2018 році. Згідно з відомостями, наданими в листі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях № 31/28/16/4698аз/05202547202025 від 26.12.2025 року, автомобіль марки «RENAULT LAGUNA», був зареєстрований за ОСОБА_2 тільки 15.10.2020 року, тобто під час перебування у шлюбі з позивачем.
Також відповідачем не надано жодних письмових доказів, які б підтверджували факт купівлі автомобіля марки «RENAULT LAGUNA» за спільні кошти відповідача та його матері.
Щодо звіту про ринкову ціну автомобіля марки «RENAULT LAGUNA» то відповідач не надав альтернативної оцінки транспортного засобу та не спростував визначену у звіті вартість.
Також у відповіді зазначено, що надані ОСОБА_2 кошти після продажу автомобіля марки «RENAULT TALISMAN» є аліментами та спрямовані на утримання дитини, а тому не можуть вважатися такими, що витрачені на потреби сім`ї.
28.05.2026 року від представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Обертинська-Єніч А.О., надійшли письмові пояснення до додатковим обґрунтуванням позову.
Ухвалою від 30.12.2025 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня отримання цієї ухвали.
Ухвалою суду від 14.01.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання по справі призначено на 11.02.2026 року та відкладено на 04.03.2026 року, 19.03.2026 року, на 16.04.2026 року та на 13.05.2026 року.
Ухвалою від 16.04.2026 року прийнято до розгляду заяву представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Обертинська-Єніч А.О., про зміну предмету позову.
Ухвалою від 16.04.2026 року задоволено заяву представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Гайдук С.В., про виклик свідків.
Ухвалою від 16.04.2026 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Обертинська-Єніч А.О., про витребування доказів.
Ухвалою від 13.05.2026 року заяву представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Обертинська-Єніч А.О., прийнято до розгляду.
Ухвалою від 13.05.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.06.2026 року та відкладено на 29.07.2026 року.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, її представник, адвокат Обертинська-Єніч А.О., в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, викладених в позовній заяві та просила суд їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, його представник, адвокат Гайдук С.В., в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просила суд в задоволення позову відмовити.
Заслухавши позиції учасників судового розгляду, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, суд приходить до такого висновку.
Судом встановлено, що сторони з 27.10.2018 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 20.12.2024 року був розірваний.
Насамперед суд нагадує, що предметом спору в цій справі є два транспортні засоби: «RENAULT LAGUNA» та «RENAULT TALISMAN».
Судом встановлено, що автомобілі «RENAULT LAGUNA» та «RENAULT TALISMAN» були зареєстровані за відповідачем ОСОБА_2 та на час розгляду цієї справи відчужені стороннім особам.
У зв`язку з цим судом встановлено такі обставини.
Щодо автомобіля марки «RENAULT LAGUNA».
Позиція сторони відповідача щодо моменту набуття цього автомобіля зводиться до того, що такий був придбаний 20.10.2018 року за спільні кошти відповідача ОСОБА_2 і його матері ОСОБА_3 , а з 27.10.2018 року ОСОБА_2 керував цим автомобілем на підставі генеральної довіреності (реєстраційний номер 3783), що посвідчена приватним нотаріусом Палінською О.В. В подальшому, 15.10.2020 року термін генеральної довіреності на підставі якої ОСОБА_2 розпоряджався автомобілем закінчився і тому автомобіль був перереєстрований на нього. Таким чином, автомобіль придбаний до укладення шлюбу, а тому не підлягає поділу.
Позиція сторони позивача щодо моменту набуття цього автомобіля зводиться до того, що довіреність не підтверджує набуття відповідачем права власності на автомобіль, а оскільки такий зареєстрований за ОСОБА_2 тільки 15.10.2020 року, тобто під час перебування у шлюбі з позивачем, а тому підлягає поділу.
Судом встановлено, що відповідно до повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей від 08.04.2026 року дійсно 20.10.2018 року приватним нотаріусом Палінською О.В. (реєстраційний номер 3783) було посвідчено довіреність на право розпорядження спірним автомобілем марки «RENAULT LAGUNA». Особою, яка видала довіреність зазначено ОСОБА_4 , а представниками відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Також 27.10.2020 року відповідач ОСОБА_2 в порядку передоручення уповноважив ОСОБА_1 на право розпорядження спірним автомобілем марки «RENAULT LAGUNA».
Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 власником автомобіля марки «RENAULT LAGUNA» зазначено ОСОБА_2 , дата реєстрації 15.10.2020 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 2142/2025/5690682 від 21.10.2025 року відповідач ОСОБА_2 продав належний йому автомобіль марки «RENAULT LAGUNA». За умовами договору за домовленістю сторін ціна транспортного засобу становить 49000,00 грн.
Згідно зі звітом про експертну оцінку транспортного засобу від 22.12.2025 року ринкова вартість автомобіля марки «RENAULT LAGUNA» становить 261000,00 грн.
Щодо автомобіля марки «RENAULT TALISMAN».
Позиція сторони відповідача щодо моменту набуття цього автомобіля зводиться до того, що хоч такий був придбаний в період шлюбу 25.11.2022 року, проте за особисті кошти відповідача ОСОБА_2 . Крім того, 29.05.2024 року цей автомобіль був проданий, тобто в період шлюбу, а кошти від його реалізації були витрачені на потреби сім`ї.
Позиція сторони позивача щодо моменту набуття цього автомобіля зводиться до того, що такий був придбаний в період шлюбу 25.11.2022 року та за спільні кошти подружжя. Крім того, 29.05.2024 року цей автомобіль був проданий відповідачем без згоди позивача, а кошти від його реалізації не були витрачені на потреби сім`ї.
Судом встановлено, що згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 власником автомобіля марки «RENAULT TALISMAN» зазначено ОСОБА_2 , дата реєстрації 25.11.2020 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 2142/2025/4637904 від 29.05.2024 року відповідач ОСОБА_2 продав належний йому автомобіль марки «RENAULT TALISMAN». За умовами договору за домовленістю сторін ціна транспортного засобу становить 340000,00 грн.
В ході розгляду справи судом також були допитані свідки.
Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що є братом відповідача ОСОБА_2 . Також показав, що йому відомо про те як 04.11.2018 року їхня мама подарувала брату (відповідачу) автомобіль марки «RENAULT LAGUNA» на день народження. Щодо автомобіля марки «RENAULT TALISMAN» то його у 2024 році у брата купив їхній батько.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 показала, що є матір`ю відповідача ОСОБА_2 . Також показала, що ІНФОРМАЦІЯ_3 подарувала синові (відповідачу) автомобіль марки «RENAULT LAGUNA» на день народження. Щодо автомобіля марки «RENAULT TALISMAN» то його у 2024 році у сина купив батько через те, що синові потрібні були гроші у зв`язку з проблемами на роботі.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показав, що є батьком відповідача ОСОБА_2 . Також показав, що 04.11.2018 року вони подарували синові (відповідачу) автомобіль марки «RENAULT LAGUNA» на день народження. Щодо автомобіля марки «RENAULT TALISMAN» то його у 2024 році він купив у сина через те, що синові потрібні були гроші у зв`язку з проблемами на роботі. Про походження грошових коштів на купівлю сином автомобіля марки «RENAULT TALISMAN» йому точно не відомо, можливо син брав кредит.
За наведених обставин, суд враховує наступне.
У ч. ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України зазначено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою (постанова Верховного Суду від 20.01.2025 року у справі № 296/12456/23).
Тлумачення п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду від 21.09.2022 року у справі № 127/23627/20, від 05.12.2022 року у справі № 233/4580/20).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (постанова Верховного Суду від 19.02.2024 року у справі № 567/3/22).
Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20 вказано, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникла необхідність повторного звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 року у справі № 523/14489/15 зроблено висновок, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
Таким чином, з аналізу зазначених вище правових позицій Верховного Суду, сформованих при розгляді таких категорій справ, слід коротко узагальнити про те, що для захисту цивільного права та інтересу особи слід встановити порушене право позивача, ефективність обраного позивачем способу захисту, усе спільно набуте у шлюбі майно. При цьому слід відмітити, що спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності суд має вирішувати в мотивувальній частині свого рішення, а зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним.
Відтак суд зазначає про відсутність підстав для визнання спільною сумісною власністю подружжя двох спірних автомобілів з огляду на неефективність такого способом захисту, а відтак такі вимоги задоволенню не підлягають.
Також суд зазначає про відсутність підстав для виділення у власність відповідача ОСОБА_2 автомобілів «RENAULT LAGUNA» та «RENAULT TALISMAN» так як судом встановлено, що такі на час розгляду цієї справи відчужені на підставі договорів купівлі-продажу стороннім особам.
Таким чином залишаються не вирішеними позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації вартості частини спірних транспортних засобів.
Так, ч. 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Конструкція норми ст. 60 СК України також свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17-ц.
Згідно з ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.
Згідно із ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).
Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 71 СК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (ст. 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (ст. 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі (постанови Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі № 565/495/18 (провадження № 61-1539св19), від 12.08.2021 року у справі № 438/1673/13-ц (провадження № 61-17441св20)).
Якщо сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна, розмір часток кожного з подружжя визначається судом під час розгляду спору. За загальним правилом, що закріплене в ч. 1 ст. 70 СК України, частки дружини та чоловіка є рівними. Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один з подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Поділ майна подружжя, що перебуває у їхній спільній сумісній власності, є підставою для набуття особистої приватної власності кожним із подружжя. Встановивши, що об`єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності та вирішивши надалі питання про такий поділ, власність сторін спору на цей об`єкт стає спільною частковою (постанова Верховного Суду від 06.06.2024 року в справі № 755/4429/22 (провадження № 61-17782св23)).
Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.
Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно на підставі закону вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Суд також може ухвалити рішення про присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов`язку виплатити другому з подружжя компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності (ч.ч. 2, 4, 5 ст. 71 СК України).
Суд може застосувати і такий спосіб поділу майна, як розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості і частки кожного із подружжя у спільному майні. Розподіл речей є самостійним способом поділу подружнього майна та має місце при наявності кількох більш-менш рівнозначних за вартістю речей, які за своєю природою не можуть бути поділені в натурі. Так, суд може розподілити між подружжям будь-які об`єкти права спільної власності, передавши кожному з подружжя певну їх кількість. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Крім того, у процесі поділу майна суд може одночасно застосувати не один спосіб, а їх комбінацію: щодо одних видів речей застосувати їх поділ в натурі, стосовно інших - здійснити передання одному із подружжя з зобов`язанням певної компенсації другому, а треті види речей - розподілити між сторонами з урахуванням їх вартості. При цьому враховується вартість окремих речей, а також загальна вартість майна, що передається кожному з подружжя.
Норми законодавства України щодо способів та порядку поділу спільної сумісної власності подружжя покликані, у тому числі, створити ефективний механізм охорони прав співвласника, право на частку якого припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення.
Такі висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.09.2024 року у справі № 679/533/21.
При цьому слід зазначити, що хоч і конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, така презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Як вже було зазначено, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року (справа № 910/18036/17).
Як вже було зазначено вище, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на ту особу, яка її спростовує.
Щодо доводів відповідача про придбання автомобіля марки «RENAULT TALISMAN» за його особисті кошти, то такі не підтверджені жодними доказами. Більше того, відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування презумпції спільності майна подружжя в цій частині.
Щодо доводів сторони позивача про те, що автомобіль марки «RENAULT TALISMAN» 29.05.2024 року був проданий відповідачем без згоди позивача, а кошти від його реалізації не були витрачені на потреби сім`ї суд зазначає про таке. .
Згідно із ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Ключовим для вирішення питання про компенсацію одним із подружжя іншому компенсації вартості відчуженого спільного сумісного майна є не лише наявність на це письмової згоди іншого з подружжя, а використання виручених від продажу грошових коштів не в інтересах сім`ї чи на її потреби.
Суд нагадує, що відповідно до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
У зв`язку з цим суд зазначає, що автомобіль марки «RENAULT TALISMAN» відповідач відчужив під час шлюбу (29.05.2024 року), а встановлені у справі обставини не дають підстав для висновку про продаж цього автомобіля без згоди позивачки, яка протягом тривалого часу не пред`являла жодних вимог щодо цього транспортного засобу (зокрема, про визнання недійсним договору, на підставі якого був відчужений автомобіль) і заявила про свої вимоги лише у грудні 2025 року.
Такий висновок про те, що позивачка не пред`являла вимог про оспорення укладеного її чоловіком договору, зроблений у контексті того, що під час перебування у шлюбі вона не висловлювала заперечень проти продажу спільного майна подружжя, зокрема, у спосіб звернення до суду з таким позовом.
На спростування таких доводів сторони позивача свідчить також і наявна в матеріалах справи інформація (виписка по картці ОСОБА_1 ) про рух грошових коштів між сторонами (зокрема, від відповідача до позивача) як до так і після відчуження автомобіля марки «RENAULT TALISMAN». При цьому, доказів про те, що такі грошові кошти є виключно аліментними зобов`язаннями, як про це стверджує сторона позивача, суду не надано та, відповідно, не встановлено.
Відтак суд робить висновок про те, що автомобіль марки «RENAULT TALISMAN» відчужений сторонами ще в період їх перебування у шлюбі, тому вважається, що кошти, отримані від його продажу, використані в інтересах сім`ї.
Такий висновок узгоджується із викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.04.2026 року у справі № 607/10858/22.
Щодо доводів відповідача про момент набуття автомобіля марки «RENAULT LAGUNA» у власність суд зазначає, що сама лише довіреність на розпорядження транспортним засобом без укладення договору купівлі-продажу не є підставою для набуття повіреним права власності на автомобіль. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04.11.2020 року у справі № 573/476/19.
Таким чином суд робить висновок про те, що ОСОБА_2 не набув право власності на спірний автомобіль на підставі усних домовленостей та довіреності.
Разом з тим, відповідно до листа РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях № 31/28/16/4698аз/05202547202025 від 26.12.2025 року встановлено, що саме 15.10.2020 року був зареєстрований за ОСОБА_2 , що також підтверджується згаданим вище свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 .
Більше того, рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків на підтвердження укладення договору купівлі-продажу, якщо було порушено вимоги щодо його письмової чи нотаріальної форми (ч. 1 ст. 218 ЦК України).
Відтак, покази допитаних в межах розгляду цієї справи свідків не можуть підтверджувати факт укладення будь-якого договору щодо набуття автомобіля марки «RENAULT LAGUNA» у власність відповідачем ОСОБА_2 . Більше того, в межах цього спору не було заявлено вимог про визнання договору придбання автомобіля марки «RENAULT LAGUNA» укладеним, про який стверджує сторона відповідача.
Відтак відповідач не спростував презумпцію спільної сумісної власності на спірне майно та не довів, що воно було придбано за його особисті кошти, а позивач не довела те, що кошти, отримані від продажу автомобіля марки «RENAULT TALISMAN», використані не в інтересах сім`ї, а тому суд робить висновок про те, що обидва спірні автомобілі набуті сторонами за час шлюбу і на таке майно розповсюджується правовий режим спільної сумісної власності подружжя.
В той же час, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення вимоги про визнання спірних об`єктів спільним сумісним майном так як за таких умов це не є ефективним способом захисту про, що зазначено вище.
Відтак суд виснує про наявність підстав для відмови у позові в частині вимог про стягнення компенсації вартості частки відчуженого автомобіля марки «RENAULT TALISMAN», який був спільною сумісною власністю подружжя так як цей автомобіль був відчужений відповідачем під час перебування у шлюбі, а тому презюмується, що він діяв з відома та за згодою іншого з подружжя і відповідно відсутні правові підстави для поділу такого майна.
Щодо вимог в частині вимог про стягнення компенсації вартості частки відчуженого автомобіля марки «RENAULT LAGUNA» суду додатково зазначає про таке.
Цей автомобіль відчужений відповідачем 21.10.2025 року після розірвання шлюбу і на нього презумпція наданої позивачем на це згоди не поширюється. Станом на час розгляду справи цей автомобіль не належить відповідачу, тому вимога позивача виділити цей автомобіль відповідачу у власність не може бути задоволена. Проте, позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірного автомобіля. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2023 року у справі №754/3132/16-ц.
Визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля, суд виходить з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя, визначається виходячи з вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна, що відповідає правовому висновку викладеному, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 127/7029/15-ц. При цьому вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (постанова Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі № 402/849/18).
Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 року у справі № 125/2157/19).
Одночасно суд критично сприймає позицію сторони відповідача щодо вартості автомобіля марки «RENAULT LAGUNA» за тих обставин, що така має визначатися за умовами договору купівлі-продажу транспортного засобу № 2142/2025/5690682 від 21.10.2025 року (49000,00 грн.). Суд зауважує, що в договорі купівлі-продажу спірного автомобіля його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості, а також на момент поділу майна вартість автомобіля може змінитися, а тому під час вирішення спору суд зобов`язаний врахувати дійсну його вартість.
В свою чергу відповідач на спростування розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, не надав суду заперечень щодо звіту про оцінку транспортного засобу, а тому наданий позивачем звіт від 22.12.2025 року є належним та допустимим доказом на підтвердження вартості спірного майна.
Крім того, суд також не погоджується з аргументами сторони відповідача про те, що ОСОБА_1 в період з січня 2019 року по 2022 рік ніде не працювала, так як перебувала в декретній відпустці по догляду за дитиною, як на підставу для спростування презумпції спільного майна подружжя з огляду на положення ст. 60 СК України де зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Стосовно позиції позивача про те, що у вартість автомобіля марки «RENAULT LAGUNA» мають бути включені понесені нею додаткові витрати на утримання цього автомобіля марки, а саме витрати на придбання полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в сумі 3294,00 грн., а також витрати на придбання зимових шин для цього автомобіля вартістю 7105,00 грн., суд зазначає про таке.
В ході судового розгляду встановлено, що автомобіль марки «RENAULT LAGUNA» перебував в користуванні ОСОБА_1 , а тому саме на ній як на користувачеві лежав тягар утримання такого майна. При цьому, придбання полісу є обов`язковим для користування автомобілем в силу вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та жодним чином не може вважатися як поліпшення автомобіля та таке, що впливає на його вартість. Аналогічне стосується і зимових шин. Більше того, жодних доказів на підтвердження встановлення таких шин на спірний автомобіль суду не надано.
Відтак при поділі автомобіля марки «RENAULT LAGUNA» суд виходить з його вартості, що встановлена у звіті від 22.12.2025 року, а саме 261000,00 грн.
У підсумку, з врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, в розрізі заявлених позивачем позовних вимог, і врахуванням встановленої ринкової вартості автомобіля марки «RENAULT LAGUNA», суд робить висновок про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 130500,00 грн. компенсації вартості 1/2 частини автомобіля марки «RENAULT LAGUNA», номерний знак НОМЕР_1 .
Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого нею судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам.
Розмір заявлених вимог (в частині автомобіля марки «RENAULT LAGUNA») - 678497,50 грн. (100 % - 5427,98 грн. - розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з позовом в цій частині), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 130500,00 грн. (19,23% - 1044,00 грн. - розмір судового збору, пропорційний до задоволеної частини вимог).
Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1044,00 грн. судових витрат за сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 15, 57, 60, 70, 71 СК України, суд,-
У Х В А Л И В :
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 130500,00 грн. компенсації вартості 1/2 частини автомобіля марки «RENAULT LAGUNA», номерний знак НОМЕР_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1044,00 гривень судових витрат.
В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ).
Представник позивача: Обертинська-Єніч Анастасія Олегівна ( АДРЕСА_2 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (остання відома адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ).
Представник відповідача: Гайдук Світлана Володимирівна ( АДРЕСА_4 ).
Повне рішення складено 05.08.2026 року.
Суддя А.М.Заболотний