ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/46954/24 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Аліменка В.О. та Вівдиченко Т.Р.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И Л А
Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 262240025282 від 01 березня 2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком;
- зобов`язати відповідача зарахувати трудовий стаж згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 23.08.1983;
- зобов`язати відповідача призначити пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року позов задовольнити частково. Визнано протиправним та скасовано рішення № 262240025282 від 01 березня 2024 року ГУ ПФ України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов`язано ГУ ПФ України в Донецькій області, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи в Куземівській ВШ з 20.05.1986 по 30.08.1996, період роботи в КСП "Мирна Долина" з 01.06.1998 по 31.03.2000, період отримання допомоги по безробіттю з 10.09.2002 по 06.06.2003 та період роботи в ЗАТ "Сватове-Агро" з 17.06.2003 по 03.11.2003. Зобов`язано ГУ ПФ України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено про відсутність підстав для зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача, пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом і недотримання судом першої інстанції вимог процесуального законодавства в частині направлення позовної заяви відповідачу і надання йому можливості ознайомитися з позовом в Електронному суді.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що позов подано в межах шестимісячного терміну, а спірне рішення відповідача є незаконним і прийнято з рубим порушенням норм права, оскільки позивач подав всі належні документи для зарахування відповідного страхового стажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного провадження, введення в Україні воєнного стану, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст. 311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач 22.02.2024 (у віці 60 років) звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком у відповідності до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за результатами розгляду якої рішенням ГУ ПФ України у Донецькій області №262240025282 від 01.03.2024 в призначенні пенсії за віком позивачу було відмовлено і до страхового стажу позивача не зараховано період роботи в Куземівській ВШ з 20.05.1986 по 30.08.1996, період роботи в КСП "Мирна Долина" з 01.06.1998 по 31.03.2000, період отримання допомоги по безробіттю з 10.09.2002 по 06.06.2003 та період роботи в ЗАТ "Сватове-Агро" з 17.06.2003 по 03.11.2003 (а.с.16).
Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи в Куземівській ВШ з 20.05.1986 по 30.08.1996, період роботи в КСП "Мирна Долина" з 01.06.1998 по 31.03.2000, період отримання допомоги по безробіттю з 10.09.2002 по 06.06.2003 та період роботи в ЗАТ "Сватове-Агро" з 17.06.2003 по 03.11.2003.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).).
Так, ст.1 Закону №1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до приписів ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в ст.24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст.24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. (ч.2 ст.24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).
Отже, страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 цього Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З огляду на викладене, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд першої інстанції достовірно встановив, що згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а.с.10-14), позивач працював, зокрема:
- в період з 20.05.1986 по 30.08.1996 на посаді вчителя трудового навчання та креслення в Куземівській ВШ;
- в період з 01.06.1998 по 31.03.2000 на посадах оператора на ЗАВ 20 відділення №1, кочегаром дитячого садочка «Теремок» на опалювальний сезон, робітником відділення №1 КСП "Мирна Долина"
- в період з 10.09.2002 по 06.06.2003 отримував допомогу по безробіттю;
- в період з 17.06.2003 по 03.11.2003 на посаді робітника дільниці №2 в ЗАТ "Сватове-Агро" тимчасово.
Зі спірного рішення відповідача вбачається, що позивачу не зараховано період роботи в Куземівській ВШ з 20.05.1986 по 30.08.1996, оскільки підстава на звільнення відсутня; період роботи в КСП "Мирна Долина" з 01.06.1998 по 31.03.2000, оскільки запис про звільнення завірений печаткою, яка не придатна для сприйняття змісту, стаж врахований згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ок-5; період отримання допомоги по безробіттю з 10.09.2002 по 06.06.2003, оскільки в даті наказу про припинення виплати допомоги по безробіттю має місце виправлення; період роботи в ЗАТ "Сватове-Агро" з 17.06.2003 по 03.11.2003, оскільки відомості про роботу згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ок-5 відсутні (а.с.16).
Порядок ведення трудових книжок до 29.07.1993 регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252, зі змінами внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 ) (далі - Інструкція №162). У подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок (далі - Інструкція №58), із прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №162, яка була чинна на момент початку заповнення трудової книжки позивача, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з пунктами 2.2, п. 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі по тексту - Інструкція №58) заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №58).
Отже, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тож, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, відповідно, не може впливати на його особисті права.
Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Вказане відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 26.06.2019 у справі №607/4243/17.
Причому, не зазначення в трудовій книжці підстави звільнення, погана якість відбитку печатки підприємства, засвідчені виправлення є формальними ознаками порушення, які не впливають на прийняття рішення про можливість зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача, з огляду на належне відображення відповідних періодів у основному документів - трудовій книжці.
Відсутність відомостей про роботу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не може мати наслідком неврахування відповідного періоду роботи позивача, належним чином відображеного в трудовій книжці.
Нормами ст.106 Закону №1058-ІV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
При цьому, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивачки, зокрема, порушувати її право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивачки періодів її роботи на такому підприємстві.
Позбавлення працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі №316/1392/16-а, від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 12.09.2019 у справі №489/2283/16-а.
Колегія суддів зазначає, що визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 (справа №677/277/17), від 17.07.2018 (справа №220/989/17).
Більше того, у постанові від 19.12.2019 по справі №307/541/17 Верховний Суд звертав увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірні періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 27.02.2019 у справі №423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17 та від 31.03.2020 у справі №446/656/17.
Щодо доводів скаржника про недотримання позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає, що згідно з відтиском штемпелю ВПЗ на конверті (а.с.19), даний позов подано до Київського окружного адміністративного суду 01.07.2024, тобто в межах встановленого ст.122 КАС України шестимісячного строку з моменту прийняття відповідачем рішення № 262240025282 від 01 березня 2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком.
Стосовно доводів апеляційної скарги про ненадання судом першої інстанції можливості ознайомитися відповідачу з адміністративним позовом, колегія суддів погоджується з вказаними доводами, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів щодо направлення копії позовної заяви з додатками на адресу відповідача засобами поштового зв`язку, або іншими можливими способами (кур`єром, електронною поштою, в електронний кабінет ЄСІТС тощо).
З матеріалів справи вбачається, що до моменту ухвалення судом першої інстанції рішення по суді позовних вимог, до електронного кабінету відповідача було направлено виключно ухвалу від 22.10.2024 про відкриття спрощеного провадження без проведення судового засідання у даній справі, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 05.11.2024 (а.с.22).
Клопотання відповідача про надіслання йому копії позовної заяви у зв`язку з відсутністю її примірника в підсистемі «Електронний суд» судом першої інстанції залишено без уваги (а.с.23).
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на положення ч.2 ст.317 КАС України, відповідно до яких порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки порушення судом першої інстанції положень процесуального законодавства в частині не направлення позовної заяви відповідачу не належить до визначених у ч.3 ст.317 КАС України порушень, що є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, а саме порушення не призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції за наведених обставин.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині незадоволених позовних вимог, у вказаній частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Текст постанови виготовлено 05 серпня 2026 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді В.О.Аліменко
Т.Р.Вівдиченко