ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 755/21970/25 Головуючий у 1 інстанції: Гончарук В.П.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Безименної Н.В.
За участю секретаря Сінельнік В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 10 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10 квітня 2026 року позовну заяву залишено без розгляду.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права
08 травня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Матеріали справи свідчать, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив:
- визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду та поновити ОСОБА_1 строк на подання позовної заяви про скасування постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1082-1 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, винесену 18.05.2025, якою накладено на позивача адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень;
- скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1082-1 від 18.05.2025 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, винесену відносно ОСОБА_1 та накладення на останнього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2025 року відкрито провадження у адміністративній справі за позовом за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.
В подальшому, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10 квітня 2026 року у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - Момотюк Анжеліки Ігорівни про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - залишено без розгляду.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з позовом та залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що до позовної заяви додано копію спірної постанови № 1082-1 від 18.05.2025, зі змісту якої убачається, що 18.05.2025 близько 12 год. 24 хв. ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 в супроводі органів Національної поліції, де було встановлено, що позивач не має при собі військово-облікового документа військовозобов`язаного та відповідно не може його пред`явити за вимогою уповноваженої особи, про що особисто повідомив у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вищевказана постанова також містить відомості про відмову ОСОБА_1 від отримання копії постанови.
Водночас, суд першої інстанції зазначив, що належних та допустимих доказів того, що позивач ОСОБА_1 18.05.2025 не був присутнім під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, з огляду на зміст спірної постанови в частині його перебування цей час в ІНФОРМАЦІЯ_3 , суду стороною позивача не надано.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлення після відкриття провадження у справі неповажності причин пропуску позивачем строку звернення до суду є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.
Надаючи оцінку вищевказаним висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 2 статті 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Частиною 1 статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Водночас, відповідно до частини 3 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За приписами пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що застосуванню передбачених частиною 3 статті 123 КАС України наслідків має передувати надання позивачу реальної можливості обґрунтувати поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, а у разі визнання судом первинно наведених ним підстав неповажними - зазначити інші підстави для поновлення такого строку.
Аналогічний підхід до застосування положень статті 123 КАС України викладено Верховним Судом у постанові від 31 березня 2026 року у справі № 127/10070/25, у якій Верховний Суд зазначив, що передумовою настання відповідних процесуальних наслідків є надання позивачу можливості скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропуску строку, ніж ті, які були зазначені у первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.
Верховний Суд у вищевказаній постанові наголосив, що обов`язковою умовою для застосування частини 3 статті 123 КАС України є залишення позовної заяви без руху за правилами частини 1 цієї статті та надання позивачу можливості повторно повідомити про причини поважності пропуску строку звернення до суду.
Подібний висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 18 березня 2026 року у справі № 320/40240/24, відповідно до якого, правила процесуального закону щодо надання позивачу можливості подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності його пропуску підлягають застосуванню як на стадії відкриття провадження у справі, так і після відкриття провадження. Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції, застосовуючи частину 3 статті 123 КАС України, має залишити позовну заяву без руху та надати позивачу строк для наведення підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, одночасно з поданням позовної заяви ОСОБА_1 заявив клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, обґрунтовуючи його тим, що про розгляд щодо нього справи про адміністративне правопорушення обізнаний не був, оскаржувану постанову не отримував, а про її існування дізнався лише після відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на його кошти.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2025 року відкрито провадження у справі.
Водночас, суд першої інстанції позовну заяву з підстав пропуску строку звернення до суду без руху не залишав та не надавав ОСОБА_1 строку для наведення інших підстав для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Натомість, постановляючи оскаржувану ухвалу від 10 квітня 2026 року, суд першої інстанції визнав наведені позивачем у первинному клопотанні підстави для поновлення строку звернення до суду неповажними та одночасно залишив позовну заяву без розгляду на підставі частини 3 статті 123 та пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України.
Отже, суд першої інстанції, дійшовши після відкриття провадження у справі висновку про неповажність наведених ОСОБА_1 причин пропуску строку звернення до суду, не дотримався передбаченого статтею 123 КАС України процесуального порядку вирішення цього питання, оскільки, не залишив позовну заяву без руху та не надав позивачу можливості навести інші підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
За таких обставин, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.
Разом з тим, надаючи оцінку обставинам, якими ОСОБА_1 обґрунтовував поважність причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Матеріали справи свідчать, що суд першої інстанції, визнаючи неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду, виходив, зокрема, з того, що 18 травня 2025 року ОСОБА_1 перебував у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , а постанова № 1082-1 від 18 травня 2025 року містить відомості про відмову позивача від отримання її копії.
Водночас, на переконання колегії суддів, сам по собі факт перебування ОСОБА_1 18 травня 2025 року у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 не є безумовним підтвердженням того, що саме у цей час та за його участю відбувся розгляд справи про адміністративне правопорушення, йому було оголошено постанову за результатами такого розгляду та надано її копію.
При цьому, в апеляційній скарзі позивач послідовно зазначає, що 18 травня 2025 року був доставлений працівниками Національної поліції до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак у його присутності протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не складалися, про розгляд відповідної справи він повідомлений не був, а копію постанови не отримував.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на наявність суперечностей щодо дати розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Так, зі змісту відзиву відповідача на позовну заяву, на який посилається апелянт, вбачається, що у протоколі про адміністративне правопорушення № 1082 зазначено про призначення розгляду справи на 19 травня 2025 року о 19 год. 50 хв., тоді як постанова № 1082-1 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності датована 18 травня 2025 року.
Наведена обставина має істотне значення для вирішення питання щодо моменту обізнаності ОСОБА_1 про розгляд справи та прийняття щодо нього постанови про адміністративне правопорушення, оскільки, ставить під сумнів висновок про те, що перебування позивача у приміщенні відповідача 18 травня 2025 року одночасно свідчить і про його участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення саме цього дня.
Водночас, суд першої інстанції зазначених суперечностей не усунув та не встановив, коли саме відбувся розгляд справи про адміністративне правопорушення, чи був ОСОБА_1 належним чином повідомлений про дату та час такого розгляду, чи був він присутній під час розгляду справи, а також за яких обставин у постанові від 18 травня 2025 року № 1082-1 було зазначено про його відмову від отримання її копії.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про підтвердження обізнаності ОСОБА_1 щодо винесення постанови № 1082-1 від 18 травня 2025 року виключно з огляду на факт його перебування цього дня у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 і наявність у постанові запису про відмову від її отримання є передчасним та зробленим без повного з`ясування обставин, які мають значення для вирішення питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).
Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права»
Не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про необхідність залишення без розгляду позовної заяви, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню, а справу слід передати на розгляд суду першої інстанції.
Згідно частини 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 286, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10 квітня 2026 року скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Безименна Н.В.