ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/7287/25 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі по тексту також - відповідач, орган пенсійного забезпечення, Управління, ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просив:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01 березня 2024 року пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року №185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році";
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити з 01 березня 2024 року ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року №168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" та з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року №185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" з основним розміром 80% грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 за №2262-XII (надалі по тексту також - Закон №2262-ХІІ). Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 18.08.2020 у справі №320/34128/23 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року у розмірі 80 % грошового забезпечення з урахуванням індексації, нарахованої у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" від 16.02.2022 №118, без обмеження пенсії максимальним розміром; здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2023 року у розмірі 80 % грошового забезпечення з врахуванням індексації, нарахованої у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року №168 "Про індексацію та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році", без обмеження пенсії максимальним розміром.
На переконання позивача, виконуючи зазначене рішення суду, орган пенсійного забезпечення неправомірно змінив визначене відсоткове значення основного розміру пенсії позивача з 80% сум грошового забезпечення, застосував обмеження пенсії максимальним розміром, що суперечить приписам статей 43, 51, 63 Закону №2262-XII, рішенню Конституційного Суду України від 20.12.2016 за №7-рп/2016, яким скасовано обмеження максимального розміру пенсії; такі дії Пенсійного фонду порушують принцип верховенства права та право позивача на належне пенсійне забезпечення, у зв`язку з чим є протиправними і підлягають судовому усуненню шляхом зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату пенсії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 адміністративний позов задоволено частково:
визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром;
зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 01 березня 2024 року з основним розміром 80% грошового забезпечення, з врахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій покликаючись на порушенням норм матеріального права, вказує про помилкові висновки у частині відсутності правових підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром у зв`язку із втратою чинності частини сьомої статті 43 Закону України №2262-XII, якою передбачалося обмеження пенсій максимальним розміром, з огляду на ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 за №7-рп/2016.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
ОСОБА_1 не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відтак у силу частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) відсутність останнього не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 за №2262-XII.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 18.08.2020 у справі №320/34128/23 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року у розмірі 80 % грошового забезпечення з урахуванням індексації, нарахованої у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" від 16.02.2022 №118, без обмеження пенсії максимальним розміром; здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2023 року у розмірі 80 % грошового забезпечення з врахуванням індексації, нарахованої у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року №168 "Про індексацію та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році", без обмеження пенсії максимальним розміром.
З доданих до матеріалів справи розрахунків пенсії позивача встановлено обставини проведення перерахунків для здійснення індексації пенсії на виконання вимог постанов Кабінету Міністрів України №118, №168, №185 з 01.03.2022 (у розмірі 2 669,11 гривень), з 01.03.2023 (у розмірі 1 500,00 гривень), з 01.03.2024 (у розмірі 1 500,00 гривень) відповідно (а.с.8).
Відповідно до розрахунку пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01.03.2024, основний розмір пенсії розраховано виходячи з 80% від сум грошового забезпечення та ураховуючи індексації пенсії за 2022-2024 роки; підсумок становить 32 455,14 гривень, проте до такої застосовано обмеження максимальним розміром (30 411,30 гривень) (а.с.8).
Позивач 15.10.2024 звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром з урахуванням індексації, втім органом пенсійного забезпечення листом від 10.12.2024 за №48059-47783/Щ-02/8-2600-24 відмовлено у перерахунку пенсії позивача без обмеження пенсії максимальним розміром з урахуванням індексації.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 за №2262-XII (надалі по тексту також - Закон №2262-ХІІ).
За Законом №2262-XII держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 за №3668-VІ (надалі по тексту також - Закон №3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесені зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, які викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.
Конституційний Суд України у Рішенні №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень Рішення КСУ №7-рп/2016, у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №127/4267/17, від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 06.11.2018 у справі №522/3093/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 12.03.2019 у справі №522/3049/17, від 14.05.2019 у справі №591/2109/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 30.10.2020 у справі №522/16881/17, від 17.05.2021 у справі №343/870/17.
Поміж іншим, суд вказує, що положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
При цьому приписи статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Суд також наголошує на не врахування відповідачем визнання рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №7-р(II)/2022 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Таким чином, ухваленням вказаного рішення Конституційний Суд України вчергове наголосив, що будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, не відповідає сутності соціальних гарантій високого рівня для осіб, на яких поширюється дія частини п`ятої статті 17 Основного Закону.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08.04.2025 у справі №380/8998/24.
Враховуючи, що на момент виникнення спірних правовідносин нормами Закону №2262-ХІІ не передбачено будь-яких обмежень максимального розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного закону, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо протиправності дій відповідача, які полягають у обмеженні пенсії позивача максимальним розміром.
Аналогічний підхід застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.01.2024 у справі №160/17347/22, від 18.07.2024 у справі №300/2531/21, від 29.11.2024 у справі №380/24058/23, від 11.03.2025 року у справі №240/25897/23, від 19.03.2025 у справі №320/39247/23 та від 08.04.2025 у справі №380/8998/24.
Суд враховує, що індексація пенсії є складовою частиною пенсійної виплати, спрямованою на компенсацію знецінення грошових доходів унаслідок інфляційних процесів. З огляду на правові позиції Конституційного Суду України, викладені у рішеннях від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 та від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022, у разі виникнення права на індексацію застосування обмеження максимального розміру пенсії не може поширюватися на суми підвищення пенсії, отримані в результаті такої індексації.
Обмеження виплати індексації через застосування "максимального розміру" фактично нівелює саму мету індексації як механізму соціального захисту та є несумісним із конституційними гарантіями права на соціальний захист.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03.02.2026 у справі №560/13228/24.
Суд зауважує, що апеляційна скарга не містить жодних конкретних доводів, спрямованих на спростування вищезазначених висновків, зокрема у апеляційній скарзі не наведено аргументів щодо наявності обґрунтованих підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром.
Враховуючи наведене колегія суддів констатує, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку щодо протиправності дій відповідача, які полягали у обмеженні пенсії позивача максимальним розміром, у зв`язку з тим, що у спірних правовідносинах, які склались в цій справі, підлягають застосуванню норми спеціального нормативно-правового акту, яким є Закон №2262-ХІ (з урахуванням рішень Конституційного Суду України від 20.12.2016 за №7-рп/2016, від 27.02.2020 за №3-р/2020), який не передбачає будь-яких обмежень розміру пенсій.
В частині вимог позивача про здійснення перерахунку пенсії у розмірі 80% грошового забезпечення, колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення таких, адже встановлені обставини справи не підтверджують факту вчинення відповідачем дій з перерахунку пенсії, які були б здійснені з порушенням вимог чинного законодавства у частині зменшення відсоткового розміру пенсії з 01.03.2024.
Більше того, задоволення вимог перерахувати пенсію в розмірі 80% грошового забезпечення означало б фактичне вирішення спору, який наразі не виник, тобто спору про право, яке може виникнути у майбутньому внаслідок гіпотетичних дій відповідача за наслідком виконання рішення суду у цій справі. Такий підхід суперечить засадам адміністративного судочинства, а також положенням частини другої статті 2 КАС України, яка встановлює, що завданням адміністративного судочинства є захист вже порушених прав, свобод чи інтересів особи, а не ймовірних або гіпотетичних.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи не підтверджують факту вчинення відповідачем дій з перерахунку пенсії, які були б здійснені з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема в розмірі іншому, аніж з 80% грошового забезпечення. Відповідно, відсутні докази існування порушеного права позивача саме у частині обраного ним способу захисту, а тому колегія суддів уважає, що позовні вимоги в цій частині є передчасними.
Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.
Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява №16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява №30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява №20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява №4241/03, пункт 54).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).
За частиною 1 статті 317 Кодексу, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 317 КАС України).
Колегія суддів зазначає про те, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку в частині зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії в розмірі 80% грошового забезпечення, з огляду на що у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.
В решті суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи та надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених учасниками справи, та з додержанням норм матеріального та процесуального права, відтак підстави для його скасування чи зміни у цій частині відсутні.
За пунктами 2, 3 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 6 статті 139 КАС України).
Перерозподіляючи між сторонами судові витрати суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).
При вирішенні питання щодо перерозподілу судових витрат колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.
Матеріали справи позбавлені будь-яких доказів про понесення сторонами інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх перерозподілу.
Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 у справі №320/7287/25, - скасувати в частині визнання протиправними дій та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2024 з основним розміром 80% грошового забезпечення.
Ухвалити постанову, якою у скасованій частині рішення суду ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 у справі №320/7287/25, - залишити без змін в частині:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2024 без обмеження її максимальним розміром, з врахуванням раніше виплачених сум.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя Чуприна О.В.
Суддя Попова О.Г.
Суддя Говорун О.В.