П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/8590/25
Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Наталія Володимирівна
Суддя-доповідач: Томчук А.В.
05 серпня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Томчука А.В.
суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22.04.2026 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 11.01.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 11.01.2016 включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», у розмірі, визначеному чинним законодавством, пропорційно фактично відпрацьованому часу за період з 01.01.2016 по 11.01.2016.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі, визначеному чинним законодавством, пропорційно фактично відпрацьованому часу за період з 01.01.2016 по 11.01.2016, з урахуванням раніше здійснених виплат (у разі їх наявності), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував задоволену частину позову тим, що базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 11.01.2016 є січень 2008 року, оскільки посадові оклади військовослужбовців, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294, залишались незмінними до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 з 01.03.2018. Щодо щомісячної додаткової грошової винагороди суд зазначив, що позивач у період з 01.01.2016 по 11.01.2016 фактично проходила військову службу, а тому мала право на отримання такої винагороди пропорційно відпрацьованому часу. Відмовляючи у задоволенні вимог щодо індексації-різниці, суд виходив з того, що позивач на момент підвищення тарифних ставок у березні 2018 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною, грошового забезпечення не отримувала, а тому неможливо розрахувати розмір підвищення доходу та дослідити перевищення розміру підвищення доходу суми можливої індексації. Щодо компенсації втрати частини доходів суд зазначив, що суми індексації ще не нараховані до виплати, а тому вимоги є передчасними.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема абзаци 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, не врахував правові висновки Верховного Суду щодо порядку визначення індексації-різниці та необхідності зазначення конкретних сум індексації у судовому рішенні. Позивачка стверджує, що її грошове забезпечення у квітні 2018 року (після повернення з відпустки по догляду за дитиною) зменшилось порівняно з січнем 2016 року, а сума можливої індексації у березні 2018 року становила 4463,15 грн, що перевищує розмір підвищення доходу, а тому вона має право на індексацію-різницю у фіксованому розмірі 4463,15 грн на місяць. Щодо компенсації втрати частини доходів апелянт посилається на постанови Верховного Суду, зокрема від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19 та від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, згідно з якими право на компенсацію набувається незалежно від попереднього нарахування доходів.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права; стверджує, що індексація грошового забезпечення за період з липня 2015 року по січень 2016 року у сумі 1341,56 грн була повністю виплачена позивачці у квітні 2025 року; посилається на роз`яснення Голови Державної прикордонної служби України від 02.06.2020 щодо порядку визначення базових місяців; вказує на відсутність протиправності в діях посадових осіб прикордонного загону та на дискреційний характер повноважень щодо нарахування індексації.
Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.
З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Позивач в період з грудня 2010 року по квітень 2018 року проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 109-ОС від 13.04.2018, зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення підполковника ОСОБА_1 , яка прибула для подальшого проходження служби з ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 13 квітня 2018 року.
В подальшому, наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону № 316-ОС від 17.04.2025, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення НОМЕР_3 прикордонного загону підполковника ОСОБА_1 , помічника начальника загону - начальника прес-служби, звільнену з військової служби в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено вважати 17 квітня 2025 року.
Таким чином, в період з 13.04.2018 по 17.04.2025 позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а тому перебувала в останній на фінансовому забезпеченні.
В червні 2025 року позивач звернулась до відповідача 1 із заявою стосовно виплати, зокрема, індексації грошового забезпечення за періоди з 01.12.2015 в належному розмірі.
Листом від 13.06.2025 за № 09/К-533/701 відповідач 1 надав повідомив позивачці, що індексацію грошового забезпечення позивачки за періоди проходження військової служби з 12.04.2018 по 31.12.2022, з 01.01.2024 по 31.12.2024 та з 01.02.2025 по 17.04.2025, виплачено згідно вимог Закону № 1282-ХІІ, Порядку № 1078 та з урахуванням базових місяців - березень 2018 року, грудень 2023 та січень 2025 року. Також до зазначеного листа були додані ряд довідок та розрахунків нарахованого та виплаченого позивачу за період проходження нею військової служби сум грошового забезпечення.
Ознайомившись з отриманою відповіддю та доданими до неї документами позивач дійшла висновку про наступне:
1) згідно довідки щодо нарахованої та виплаченої НОМЕР_3 прикордонним загоном позивачу індексації грошового забезпечення за час проходження служби за період 2015-2016 років їй нарахована індексація грошового забезпечення з використанням базового місяця для її обрахунку - 12.2014;
2) застосування відповідачами 1 та 2 при обрахунку індексації грошового забезпечення за час проходження позивачем служби з квітня 2018 року по грудень 2022 року, з січня 2024 року по квітень 2025 року базових місяців - березень 2018 року, грудень 2023 та січень 2025 року;
3) згідно Особистої картки грошового забезпечення позивача за 2016 рік, відпрацьованої у військовій частині НОМЕР_2 , встановлена протиправна невиплата відповідачем 2 позивачу складової частини грошового забезпечення - щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», яка з 01.01.2016 почала виплачуватись всьому особовому складу Державної прикордонної служби України в розмірі 60% місячного грошового забезпечення, за січень 2016 року, право на яку підтверджено у листі - відповіді військової частини НОМЕР_1 ;
4) з відомостей, які були надані відповідачами 1 та 2, а саме Особистої картки грошового забезпечення позивача за 2018 рік, відпрацьованої у військовій частині НОМЕР_2 , та Довідок про грошове забезпечення позивача за 2018 - 2025 роки, відпрацьованих у військовій частині НОМЕР_1 , було встановлено, що при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення відповідачем 2 - за квітень 2018 року, а відповідачем 1 - за періоди з травня 2018 по грудень 2022 року, з січня 2024 по квітень 2025 в порушення вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення-різниця, тобто у фіксованому розмірі на місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Вважаючи такі дії відповідачів протиправними позивач звернулась до суду з цим позовом.
Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційних скарг та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1-4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, далі - Постанова № 1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати.
Щодо апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення позивачки за період з 01.12.2015 по 11.01.2016 є січень 2008 року, оскільки розміри посадових окладів військовослужбовців визначалися Постановою № 1294, яка набрала чинності з 01.01.2008, і протягом усього періоду її дії (до 01.03.2018) тарифні ставки (оклади) військовослужбовців змін не зазнавали.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.09.2020 у справі № 200/9297/19, згідно з якою при розрахунку індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 має застосовуватись базовий місяць січень 2008 року.
Доводи апелянта про те, що індексація грошового забезпечення за період з липня 2015 року по січень 2016 року у сумі 1341,56 грн була повністю виплачена позивачу у квітні 2025 року, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки предметом спору є саме правильність визначення базового місяця для обчислення індексації. Виплата індексації з використанням іншого базового місяця (грудень 2014 року) не свідчить про виконання обов`язку з нарахування та виплати індексації у належному розмірі із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
Посилання апелянта на роз`яснення Голови Державної прикордонної служби України від 02.06.2020 не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки зазначені роз`яснення не є нормативно-правовим актом та не можуть змінювати порядок, визначений Законом № 1282-XII та Порядком № 1078.
Щодо доводів апелянта про дискреційний характер повноважень відповідача, колегія суддів зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, а повноваження відповідача щодо її нарахування та виплати не є дискреційними, оскільки порядок та умови нарахування індексації чітко визначені законодавством і не передбачають права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Щодо висновків суду першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідача 2 в частині ненарахування та невиплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, за період з 01.01.2016 по 11.01.2016, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції. Позивач у зазначений період фактично проходила військову службу та мала право на отримання відповідної винагороди пропорційно фактично відпрацьованому часу. Матеріалами справи не підтверджено здійснення нарахування та виплати такої винагороди за вказаний період.
Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Відтак, обов`язок здійснити розрахунок, у тому числі за невиплачені суми за час проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 , покладається на військову частину НОМЕР_1 .
Таким чином, доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 не спростовують висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату індексації-різниці.
Колегія суддів зазначає, що з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Для застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року; суму можливої індексації грошового забезпечення позивача у березні 2018 року; чи перевищує розмір підвищення доходу суму можливої індексації.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2024 у справі № 160/2481/23 викладено правовий висновок, відповідно до якого визначальним для обчислення індексації-різниці є встановлення моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник, а не індивідуального збільшення посадового окладу працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок. У зазначеній справі Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що у позивача, посадовий оклад якого у межах спірного періоду внаслідок законодавчих змін не підвищувався та визначався Постановою № 704, яка вже діяла на момент призначення останнього на посаду, не виникло права для нарахування й виплати йому індексації-різниці відповідно до приписів абзаців 4, 6 Порядку № 1078.
Зазначений правовий висновок Верховного Суду враховується колегією суддів відповідно до положень частини 5 статті 242 КАС України.
Аналогічна правова позиція підтверджується також постановами Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 560/13302/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 03.05.2023 у справі № 160/10790/22, від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, оскільки законодавчого підвищення посадового окладу позивача протягом спірного періоду не відбулося (останнє підвищення для військовослужбовців було на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 з 01 березня 2018 року), тому правові підстави для нарахування та виплати індексації-різниці грошового забезпечення в розмірі 4463,15 грн на місяць, за період з квітня 2018 року по грудень 2022 року та з січня 2024 року по квітень 2025 року, з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, відсутні, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги позивача в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції.
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Колегія суддів зазначає наступне.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону № 2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-ІІІ).
На реалізацію положень Закону № 2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відтак підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів; порушення встановлених строків їх виплати; затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та в пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року в справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року в справі № 240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі № 240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі № 420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі № 120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах № 400/5837/23, № 240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі № 280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі № 755/15005/23 та інших).
Застосовуючи зазначений висновок, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року в справі № 240/11882/19 констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Такої ж позиції дотримувався Верховний Суд, серед інших постанов, у постанові від 29 квітня 2021 року в справі № 240/6583/20.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині компенсації втрати частини доходів є передчасними та зверненими на майбутнє, не відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених постановах, що свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права в цій частині.
Враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу складових частин грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 11.01.2016 та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.01.2016 по 11.01.2016), позивач має право на виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати зазначених сум відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача 1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми невиплаченої індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди за весь час затримки виплати.
Водночас, оскільки рішенням суду першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо індексації-різниці за періоди з квітня 2018 року по грудень 2022 року та з січня 2024 року по квітень 2025 року, і колегія суддів погоджується з таким висновком, підстави для задоволення вимог про компенсацію втрати частини доходів на суми індексації-різниці за вказані періоди відсутні.
Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 11.01.2016 та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.01.2016 по 11.01.2016 підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог.
В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29- 30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).
Відповідно до частини другої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з частиною 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Беручи до уваги наведене, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів, рішення суду першої інстанції належить скасувати в цій частині з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у зазначеній частині.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 11.01.2016 та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.01.2016 по 11.01.2016.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, на підставі Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, на суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 11.01.2016 та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.01.2016 по 11.01.2016 за весь час затримки їх виплати.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, на підставі Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, на суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 11.01.2016 та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.01.2016 по 11.01.2016 за весь час затримки їх виплати по день фактичної виплати.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі № 120/8590/25 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий Томчук А.В.
Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.