ПОСТАНОВА
Іменем України
11 червня 2026 року м. Кропивницький
справа № 395/2054/25
провадження № 22-ц/4809/1002/26
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Дуковського О. Л., Мурашка С. І.,
за участю секретаря судового засідання Діманова Н. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Новомиргородська міська рада,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області (суддя Забуранний Р. А.) від 12.02.2026,
ВСТАНОВИВ:
1.Короткий зміст позовних вимог
15.10.2025 ОСОБА_1 звернулася до Новомиргородського районного суду Кіровоградської області з позовом до Новомиргородської міської ради Кіровоградської області.
28.10.2025, на виконання вимог ухвали суду від 17.10.2025 про залишення позовної заяви без руху, позивака подала до суду нову редакцію своєї позовної заяви у якій просила суд зобов`язати відділ приватизації Новомиргородської міської ради оформити приватизацію житлового приміщення, яке знаходиться у будинку АДРЕСА_1 , яке з 1990 року позивачка займає разом з синами та у якому вони всі зареєстровані з 1991 року на підставі договору від 11.11.1990 та домової книги від 1966 року.
Позов обґрунтовано тим, що 17.03.2025 позивачка звернулася до Новомиргородської міської ради, як органу приватизації, про надання їй у власність спірного житлового приміщення, у якому продовж останніх 37 років вона та її сини проживають. Свою заяву вона супроводила необхідним в таких випадках пакетом документів.
Відповідач фактично відмовив у задоволені її заяви, надавши відповідь у порядку ЗУ «Про звернення громадян». Відмову мотивовано тим, що власником будинку АДРЕСА_1 є ПрАТ «Кіровоградобленерго».
Позивачка вважає, що видне ПрАТ «Кіровоградобленерго» свідоцтво про право власності на будинок від 17.11.2014 є фальшивим, виданим лише у 2020 році.
Це підтверджується, зокрема, тим, що згідно з договором оренди земельної ділянки площею 1,5 га, стороною якого є ПрАТ «Кіровоградобленерго», вказано, що земельна ділянка передається орендарю строком на 49 років та що на ній немає будівель.
До того ж за законом житловий будинок не може належати на праві приватної власності ПрАТ «Кіровоградобленерго», а тому право власності Новомиргородська міська рада на це майно не припинилося, а саме житло належить до державного житлового фонду.
Позивачка вважає, що вона та її сини мають право на приватизацію їх житла відповідно до ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду». Відтак відповідач неправомірно, порушуючи пряму заборону, встановлену ч. 10 ст. 8 вказаного Закону, відмовив їй у приватизації житла, в якому вона проживає зі своїми синами.
Тривале проживання особи у житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі.
2.Короткий зміст рішення суду
12.02.2026 Новомиргородський районний суд Кіровоградської області постановив рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Новомиргородської міської ради Кіровоградської області відмовив.
Суд мотивував своє рішення тим, що приватизація стосується лише державного або комунального житлового фонду, натомість житловий будинок, який має намір приватизувати позивачка, належить на праві приватної власності ПрАТ «Кіровоградобленерго». Орган місцевого самоврядування не має права розпоряджатися майном, яке йому не належить. Саме собою проживання особи у житлі чи реєстрація місця її проживання не є достатньою підставою для виникнення у такої особи права власності на житло.
3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 12.02.2026 у справі № 395/2054/25, просила суд апеляційної інстанції про таке:
1)визнати статус житлового будинку АДРЕСА_1 , як приватної власності ПРАТ «Кіровоградобленерго», помилковим;
2)скасувати рішення суду від 12.02.2026 у справі № 395/2054/25 та ухвалити нове судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов повністю.
Позивачка оскаржує рішення у зв`язку з тим, що, на її думку, воно є незаконним і необґрунтованим через те, що суд порушив норми процесуального права та неправильно застосування норм матеріального права.
Зокрема, за твердженням заявниці, суд фактично уникнув розгляду справи у судовому засіданні та спонукав її подати заяву про розгляд справи без її участі.
Суд виявив упередженість до позивачки, оскільки з мотивувальної частини рішення вбачається, що він прийняв до уваги лише аргументи відповідача. До того ж, керівником апарату суду працює Леонідов А. С., який раніше був державним реєстратором і безпідставно видав у 2020 році ПрАТ «Кіровоградобленерго» свідоцтво про право власності на будинок.
Суд не врахував, що рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області у справі № 395/872/20 було відмовлено ПрАТ «Кіровоградобленерго» у позові про її виселення, тим самим суд підтвердив її право на приватизацію цього житла.
Крім того, суд не врахував, що житлові будинки не можуть бути включеними до статутного капіталу підприємств, утворених в порядку корпоратизації. У зв`язку із цим реєстрація права власності на комплекс будівель, до якого включено житловий будинок, є нікчемною.
Суд не врахував висновок Верховного Суду у справі № 344/12711/17 про те, що передача житлових будинків у власність акціонерних товариств у процесі приватизації майна державних підприємств не змінює їх статусу, як об`єктів приватизації громадян.
4.Щодо відзиву на апеляційну скаргу
До Кропивницького апеляційного суду від Новомиргородської міської ради відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
5.Короткий зміст позицій сторін у судовому засіданні 11.06.2026
ОСОБА_1 підтримала свою апеляційну скаргу, надала суду усні та письмові пояснення по суті справи.
Новомиргородська міська рада повідомлена належним чином про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку 08.05.2026 о 18:56:10 до її електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС судової повістки-повідомлення (а. с. 183).
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За таких обставин колегія суддів апеляційного суду на місці постановив ухвалу про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
6.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Стосовно меж розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції.
У суді першої інстанції позивачка висунула до відповідача одну позовну вимогу - зобов`язати відділ приватизації Новомиргородської міської ради оформити приватизацію житлового приміщення, яке знаходиться у будинку АДРЕСА_1 , яке з 1990 року позивачка займає разом з синами та у якому вони всі зареєстровані з 1991 року на підставі договору від 11.11.1990 та домової книги від 1966 року.
Натомість в апеляційній скарзі на рішення суду вона висунула додаткову вимогу - визнати статус житлового будинку АДРЕСА_1 , як приватної власності ПРАТ «Кіровоградобленерго», помилковим.
Згідно з ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Норма ч. 6 ст. 367 ЦПК України є імперативною, а тому нова позовна вимога ОСОБА_1 до Новомиргородської міської ради про визнання статусу житлового будинку АДРЕСА_1 , як приватної власності ПРАТ «Кіровоградобленерго», помилковим не підлягає розгляду у цій справі в суді апеляційної інстанції.
Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції загалом відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають.
7.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:
11.11.1990 між Службою підстанцій КЗПЕС м. Кіровограда і ОСОБА_1 , електромонтер Новомиргородського РЕМ, уклали договір про найму службової квартири, сараю та підвалу на підстанції «Новомиргород» по АДРЕСА_1 .
Згідно з відомостями домової книги для реєстрації громадян, які проживають у будинку АДРЕСА_1 місце проживання ОСОБА_1 у цьому житлі зереєстроване з 02.03.1991.
Крім позивачки у цій квартирі зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 26.12.1995 та з 06.07.2000, відповідно.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 участі у приватизації житлового фонду не приймали.
17.03.2025 ОСОБА_1 звернулась до Новомиргородської міської ради, органу приватизації, із заявою про надання у приватну власність житлового приміщення, яке позивачка займає з синами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на умовах найму з 1990 року у будинку АДРЕСА_1 , в якому вони зареєстровані з 1991 року та проживають.
08.04.2025 Новомиргородська міська рада листом за вих. № 02-26/30/1 надала відповідь ОСОБА_1 на її заяву від 17.03.2025, згідно з якою 17.11.2014 ПАТ «Кіровоградобленерго» набуло право приватної власності на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 . За описом цього об`єкта нерухомого майна до нього належить житловий будинок літ. «А а а1 а2 кр а3 кр1». З огляду на визначання приватизації державного житлового фонду та факт належності права власності на житловий будинок ПрАТ «Кіровоградобленерго», міська рада повідомила, що вона не має підстав для розгляду питання приватизації житла у цьому будинку.
Згідно зі свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 17.11.2014, виданим реєстраційною службою Новомиргородського районного управління юстиції Кіровоградської області, Публічному акціонерному товариству «Кіровоградобленерго» на праві приватної власності в цілому належить комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності ПАТ «Кіровоградобленерго» на вказаний комплекс будівель зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.11.2014.
Згідно з відомостями про об`єкт нерухомого майна - комплекс будівель за вказаною адресою знаходиться на земельній ділянці з а кадастровим номером: [номер приховано]:50:054:0013 площею 1,4699 га, до його складу належать: житловий будинок літ. «А а а1 а2 кр а3 кр1», сарай літ. «Б», майстерня літ. «В», будинок зв`язку літ. «Г г», сарай літ. «б», погріб літ. «б1 б2», вежа літ. «Д», колодязь літ. К», убиральня літ. «У», огорожа № 1-6, вимощення І, ІІ.
Згідно з довідкою ПрАТ «Кіровоградобленерго» № 1515/05/06 від 02.04.2025 житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно є власністю ПрАТ «Кіровоградобленерго» на підставі свідоцтва на право власності НОМЕР_2 від 17.11.2014 та обліковується на балансі за первісною вартістю (стаття балансу 1011), що складає 141 000,00 грн. Залишкова вартість станом на 28.03.2025 р. (стаття балансу 1010) становить 7 143,99 грн.
8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
8.1.Норми права та їх джерела
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (ч. 2 ст. 41 Конституції України).
Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ч. 1, ч. 2 ст. 47 Конституції України).
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).
Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (ч. 1 ст. 345 ЦК України).
Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом (ч. 3 ст. 9 ЖК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з ст. 4 ЖК України державний житловий фонд складають жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі.
Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені положеннями Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (ділі - Закон № 2482-XII).
Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин (преамбула Закону № 2482-XII).
Приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ (ст. 1 Закону № 2482-XII).
Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд (ч. 1 ст. 8 Закону № 2482-XII).
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина (ч. 3 ст. 8 Закону № 2482-XII).
Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом (ч. 10 ст. 8 Закону № 2482-XII).
Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом (ч. 11 ст. 8 Закону № 2482-XII).
Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян затверджене наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396.
8.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції
У цій справі ОСОБА_4 звернулася до суду з позовними вимогами до Новомиргородської міської ради, стверджуючи по порушення відповідачем її права на приватизацію квартири, якою вона тривалий час користується на умовах найму.
Про приватизацію державного житлового фонду як способу набуття права приватної власності зазначено у рішеннях Конституційного Суду України від 28.09.2000 N 10-рп/2000 у справі про приватизацію державного житлового фонду (п. 4 мотивувальної частини) та від 02.03.2004 N 4-рп/2004 (абз. 1 п.п. 4.2 п. 4 мотивувальної частини).
Зокрема, Конституційний Суд України вказав, що згідно з ч. 1 ст. 1 Закону суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, а отже, у їхню власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду. Закон врегульовує також відносини, пов`язані з виникненням, оформленням та набуттям права приватної власності на квартири та інші об`єкти приватизації державного житлового фонду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі № 200/188858/16-ц про визнання відмови в приватизації квартири незаконною та зобов`язання вчинити певні дії зробила наступний висновок: «З аналізу вимог ст. 1 ЦПК України та ст. 2 КАС України (у редакціях на момент виникнення спірних правовідносин) можна зробити висновок, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи, оскільки за своєю правовою природою приватизація житла є правочином, за яким особа безоплатно, у межах норм, встановлених законом, набуває у власність житлове приміщення, яке перебуває у його правомірному користуванні.
У такому випадку це спір про право цивільне, хоч у ньому й бере участь суб`єкт публічного права, адже спірні правовідносини врегульовано нормами ЖК УРСР і стосуються захисту житлових прав особи, що є вирішальним.
У таких спорах орган місцевого самоврядування реалізує свої повноваження власника державного житлового фонду, тобто перебуває з громадянином не в публічно-правових, а у приватноправових відносинах.
Тому справи за позовами про зобов`язання провести приватизацію квартири розглядаються у порядку цивільного судочинства».
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.11.2023 у справі № 296/8558/21 про право на приватизацію квартири сформулював такі висновки: «Встановлене законом право громадянина на житло, у тому числі і на приватизацію житла гарантується державою і підлягає захисту у разі його порушення.
Визнання відповідного суб`єктивного права (права на приватизацію) та зобов`язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність у контексті цієї справи є належним та ефективним способом захисту порушених прав.
Якщо уповноважений орган, створений місцевою державною адміністрацією, орган місцевого самоврядування, державне підприємство, організація, установа, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, зволікають із винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов`язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність особи».
Суд першої інстанції, дослідивши та надавши належну оцінку наявним у справі доказам, правильно встановив, що ОСОБА_1 вселилася у надану їй у 1990 році у тимчасове користування службову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд також встановив, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , з 11.11.2014 належить на праві власності ПрАТ «Кіровоградобленерго».
Підставою для відмови Новмиргородської міської ради у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 17.03.2025 про передачу їй у приватну власність житла вказано те, що житловий будинок, у якому знаходиться квартира, якою користується позивачка, не належить до державного житлового фонду, а перебуває у приватній власності ПрАТ «Кіровоградобленерго».
Вирішуючи спір між ОСОБА_1 і Новомиргородською міською радою про приватизацію житла, суд першої інстанції правильно врахував положення ст. 4, ст. 5 ЖК України та ст. 1, ч. 1 ст. 8 Закону № 2482-XII і обґрунтовано виходив з того, що об`єктом приватизації є лише те житло, в якому проживають громадяни на умовах найму та яке належить до державного житлового фонду, тобто належить державі й перебуває у віданні місцевих Рад або у віданні органів державної влади чи державних підприємств, організацій, установ.
Інакше кажучи, приватизації підлягають лише ті житлові об`єкти щодо яких орган місцевого самоврядування реалізує свої повноваження власника.
При цьому будинки, квартири та інші житлові приміщення, які належать суб`єктам права інших форм власності відносяться до житлового фонду, але не належать до державного житлового фонду, а відтак не підлягають відчуженню органом приватизації у власність громадян України згідно з Законом № 2482-XII.
Правильно встановивши, що житловий будинок, в якому проживає ОСОБА_1 та члени її сім`ї не належить до державного житлового фонду, а належить на праві приватної власності ПрАТ «Кіровоградобленерго» (юридичній особі приватного права), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв відповідно до приписів ст. 19 Конституції України, тобто на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи позивачки про незмінність статусу житлового будинку у зв`язку із набуттям права власності на нього ПрАТ «Кіровоградобленерго» та про неправомірність передачі цього майна вказаній юридичній особі в процесі корпоратизації державного підприємства.
Норма ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлює спростовну презумпцію правомірності права набуття права власності.
Спростування цієї презумпції здійснюється у судовому поряду за позовом (певною матеріально-правовою вимогою) заінтересованої особи до власника, який має бути залучений позивачем до справи в якості відповідача.
В іншій справі, з іншим предметом спору та за іншим суб`єктним складом, суд позбавлений можливості об`єктивно встановлювати обставини, які не є предметом доказування у переданому на його вирішення спору, і роботи висновки щодо прав осіб, які не є учасниками справи.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).
У цій справі, яка переглядається в апеляційному порядку, ОСОБА_1 вимог до ПрАТ «Кіровоградобленерго» не пред`явила, продовж розгляду справи в суді першої інстанції заяву про залучення його до участі у справі не подала.
Таким чином, у межах предмета позову та складу учасників цієї справи суд першої інстанції правильно розглянув і вирішив її.
Стосовно посилання позивачки в мотивах апеляційної скарги на нібито висновок Верховного Суду у справі № 344/12711/17 про те, що передача житлових будинків у власність акціонерних товариств у процесі приватизації майна державних підприємств не змінює їх статусу, як об`єктів приватизації громадян, то колегія суддів апеляційного суду констатує таке.
Пошук у ЄДРС (https://reyestr.court.gov.ua/) будь-яких судових рішень у справі № 344/12711/17 дав один результат - постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25.10.2017 у справі адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 187 «Порушення правил адміністративного нагляду» КУпАП.
Відтак, апелянт послався на неіснуюче судове рішення Верховного Суду, а тому твердження апеляційної скарги, що Новомиргородський районний суд Кіровоградської області не врахував відповідний висновок Верховного Суду у № 344/12711/17 не заслуговує на увагу.
Стосовно твердження апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував того, що рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області у справі № 395/872/20 підтверджено право ОСОБА_1 та її синів на приватизацію цього житла є безпідставним, то й це твердження є безпідставним.
Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 14.11.2022 у справі № 395/872/20, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 07.03.2023 та постановою Верховного Суду від 18.08.2023, відмовлено у задоволенні позову ПрАТ «Кіровоградобленерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів із займаної частини будинку та зняти з реєстрації місця проживання у цьому будинку.
При цьому суди виходили із того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 проживають у спірному житловому будинку правомірно, на підставі договору про надання в тимчасове користування службової квартири від 11.11.1990, іншого житла не мають, а їх виселення може призвести до виникнення негативних наслідків, яке по факту є втручанням у право на житло.
Таким чином, судовими рішеннями судів трьох інстанції у справі № 395/872/20 було підтверджено право ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на проживання у частині будинку (квартирі), який належить на праві власності ПрАТ «Кіровоградобленерго». Однак, ні в мотивувальній, на в резолютивній частині цих рішень суди не робили висновків щодо права відповідачів на приватизацію цього житла.
З огляду на це твердження апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції проігнорував обов`язкове для нього (преюдиційне) рішення суду у справі № 395/872/20 є безпідставним.
До того ж, преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. При цьому преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (висновків суду).
Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що у випадку, якщо ОСОБА_1 вважає, що належне їй, як наймачу житлового приміщення, право на приватизацію житла порушене у зв`язку із можливими порушеннями законодавства при набутті ПрАТ «Кіровоградобленерго» права власності на житловий будинок, то вона не позбавлена права на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів у загальному порядку.
Стосовно доводів апеляційної скарги про процесуальні порушення суду, а саме того, що суд уникав розгляду справи у судовому засіданні та спонукав її подати заяву про розгляд справи без її участі, виявив упередженість під час вирішення справи.
Відповідно до полоржень частин 1. 2 ст. 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Будь-яка особа має право бути присутньою у відкритому судовому засіданні.
Розгляд справи відбувається в судовому засіданні (ч. 1 ст. 211 ЦПК України).
Водночас, згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Учасники справи користуються своїми процесуальними правами на власний розсуд.
З матеріалів справи вбачається, що у судове засідання 12.02.2026 сторони не з`явилися (а. с. 108).
При цьому позивачка ОСОБА_1 реалізувала надане їй ч. 3 ст. 211 ЦПК України право, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності (а. с. 107). При цьому будь-яких доказів того, що подання нею цієї заяви (ї волевиявлення) не відповідало її внутрішній волі, зокрема через дії суду, у справі відсутні.
Аналогічну за змістом заяву подав представник відповідача (а. с. 106).
За таких обставин суд правомірно розглянув справу без участі сторін на підставі наявних у справі матеріалів.
Щодо твердження апелянта про упередженість суду через те, що керівником апарату суду працює ОСОБА_5 , який раніше був державним реєстратором і, на думку позивачки, безпідставно видав у 2020 році ПрАТ «Кіровоградобленерго» свідоцтво про право власності на будинок.
Сам по собі той факт, що свідоцтво про право власності на житловий будинок було видане ПрАТ «Кіровоградобленерго» державним реєстратором Леонідовим А. С., який імовірно тепер працює керівником апарату Новомиргородського районного суду Кіровоградської області не є безумовним доказом упередженості суду.
ОСОБА_5 не є учасником цієї справи, а також він не є учасником спірних правовідносин. Крім того, він не має будь-яких майнових прав на житловий будинок чи квартиру, яку бужує приватизувати позивачка.
Таким чином, вказана позивачкою обставина не може викликати об`єктивно обґрунтованого сумнівів у стороннього спостерігача в неупередженості головуючого у суді першої інстанції - судді Забуранного Р. А.
Упередженість суду може виявлятися у його діях або бездіяльності щодо розгляду справи, проте у таких ознак у діях головуючого у суді першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не встановила.
9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявниці з висновками суду щодо їх оцінки. Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, згідно зі ст. 375 ЦПК України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
10.Про судові витрати
Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так, як колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишає без змін, то підстав для зміни розподілу судових витрат, який здійсним суд, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 12.02.2026 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст цієї постанови складено 05.08.2026.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді: О. Л. Дуковський
С. І. Мурашко