УХВАЛА
05 серпня 2026 року
м. Київ
справа №520/31211/25
адміністративне провадження № К/990/34598/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2026 року у справі № 520/31211/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати поточної індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження ним військової служби з 1 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, розрахованої із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січня 2008 року, згідно з Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити нарахування та одноразову виплату ОСОБА_1 поточної індексації грошового забезпечення за період проходження ним військової служби з 1 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, розрахувавши її із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січня 2008 року, згідно з Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 4098,51 грн щомісячно за період проходження служби з 1 березня 2018 року по 22 липня 2019 року, розрахованої із застосуванням приписів абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням фіксованого розміру різниці між розміром індексації та розміром підвищення тарифних ставок (окладів) станом на 1 березня 2018 року;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити нарахування та одноразову виплату ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 4098,51 грн щомісячно за період проходження служби з 1 березня 2018 року по 22 липня 2019 року, розрахувавши її із застосуванням приписів абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням фіксованого розміру різниці між розміром індексації та розміром підвищення тарифних ставок (окладів) станом на 1 березня 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неврахування індексації грошового забезпечення у розмірі 4098,51 грн до складу грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2015- 2019 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 провести перерахунок та здійснити одноразову виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2015- 2019 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260, за 2015- 2019 роки, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат поточної індексації та індексації-різниці у розмірі 4098,51 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року відкрито провадження у цій справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2026 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 поточної індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити нарахування та одноразову виплату ОСОБА_1 поточної індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 4235,25 грн щомісячно за період з 01 березня 2018 року по 22 липня 2019 року.
Зобов`язано здійснити нарахування та одноразову виплату ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 4235,25 грн щомісячно за період з 01 березня 2018 року по 22 липня 2019 року з урахуванням раніше виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність щодо неврахування індексації грошового забезпечення у розмірі 4235,25 грн при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2015- 2019 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; зобов`язано провести перерахунок та здійснити одноразову виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2015- 2019 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення поточної індексації та індексації-різниці у розмірі 4235,25 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеному конституційному положенню кореспондують положення статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини третьої статті 2 та частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Разом з цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції", займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Спірні правовідносини у цій справі склались з приводу проходження позивачем публічної служби, а отже в розумінні частини шостої статті 12 КАС України ця справа є справою незначної складності.
Таким чином, ураховуючи предмет позову, в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, дана справа законом віднесена до справ незначної складності.
Крім того, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України.
Ураховуючи, що ця справа законом віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У тексті касаційної скарги скаржник, обґрунтовуючи необхідність касаційного перегляду справи, посилається на її фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та на наявність суспільного інтересу. Однак належних обґрунтувань для застосування цих положень скаржником не надано, а наведені доводи не підтверджують наявності підстав для відкриття касаційного провадження.
Скаржник не обґрунтовує у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Відповідач не зазначає обставин, які свідчать про наявність значного суспільного інтересу, а також не доводить, що рішення у цій справі, з урахуванням індивідуальних ознак спору, матиме наслідки, які вирізняються особливою специфікою та є характерними виключно для особи, яка подає касаційну скаргу.
З огляду на викладене, обґрунтування, наведені скаржником, не є достатніми для вирішення питання про відкриття касаційного провадження у цій категорії справ.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2026 року у справі № 520/31211/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов