УХВАЛА
05 серпня 2026 року
м. Київ
справа №320/60402/24
адміністративне провадження № К/990/32341/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2026 у справі №320/60402/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення рішення від 28.08.2024:
№96883240203 форми «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на загальну суму 1.406.666,25 грн,
№96899240203 форми «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Військовий збір» на загальну суму 117.222,19 грн,
№96892240203 форми «ПС», яким застосовано штрафну санкцію у розмірі 1.020,00 грн за ненадання посадовим (службовим) особам контролюючих органів до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №96892240203 від 28.08.2024. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2026 (повний текст постанови виготовлено 25.05.2026) апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишено без задоволення. Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Черкасова Дениса Олеговича задоволено. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 у справі №320/60402/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень Головного управління ДПС у м. Києві від 28.08.2024 №96883240203 та №96899240203 та ухвалено нове рішення в цій частині. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 28.08.2024 №96883240203 та №96899240203. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 у справі №320/60402/24 залишено без змін.
До Верховного Суду 10.07.2026 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2026 у справі №320/60402/24.
Ухвалою Верховного Суду від 15.07.2026 касаційну скаргу залишено без руху, встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження.
На виконання вимог вказаної ухвали контролюючим органом надіслано заяву про усунення недоліків касаційної скарги, уточнено підстави касаційного оскарження, заявлено клопотання про поновлення строку касаційного оскарження.
Податковим органом зазначено, що пропуск процесуального строку зумовлений виключно тим, що після повернення первинної касаційної скарги у Головного управління ДПС у м. Києві виникла об`єктивна необхідність приведення її у відповідність до вимог процесуального закону, що потребувало додаткового часу. Скаржником зауважено про право повторно звернення з касаційною скаргою, можливість поновлення про пущених процесуальних строків.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу.
Касаційну скаргу подано вдруге 10.07.2026, попередню касаційну скаргу повернуто ухвалою Верховного Суду від 29.06.2026.
Верховний Суд зауважує, що право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини 8 статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Водночас приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України, в тому числі щодо належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями, і для його виконання процесуальний закон встановлює достатній строк - тридцять днів з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (з дня отримання копії судового рішення).
Разом з цим, Верховний Суд зауважує, що підставою для повернення попередньої касаційної скарги стало недотримання скаржником вимог статей 328, 330 КАС України щодо належного викладення підстав, тобто, саме проявлений податковим органом підхід до оформлення касаційної скарги став причиною для її повернення.
На виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху податковим органом вказано, що касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України, а саме у зв`язку з необхідністю відступлення від висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 28.02.2024 у справі №810/2527/17, від 21.11.2020 у справі №826/16334/15, від 27.05.2022 у справі №640/6721/20, які були застосовані апеляційної інстанції під час вирішення цього спору. На думку скаржника, спірним у даній справі є питання про те, які саме документи можуть вважатися належним та достатнім підтвердженням інвестиційних витрат фізичної особи для цілей визначення інвестиційного прибутку відповідно до п.п. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПК України у випадку, коли корпоративні права набуті шляхом внесення нерухомого майна до статутного капіталу юридичної особи.
Скаржником зауважено, що у вказаних постановах судом касаційної інстанції досліджувалися правовідносини, у яких вартість нерухомого майна, що вносилося фізичною особою до статутного капіталу товариства, була визначена на підставі звітів про експертну оцінку майна, складених суб`єктами оціночної діяльності відповідно до вимог законодавства про оцінку майна. Саме такі звіти були визнані судами належними документами, що підтверджували вартість майна та фактичні витрати платника податку на придбання інвестиційного активу, а ключовою обставиною була наявність належного документального підтвердження вартості майна, яка визнавалася судами документально підтвердженими витратами платника податку. Натомість у справі № 320/60402/24 аналогічні обставини відсутні.
На думку податкового органу існує необхідність відступлення від правових висновків Верховного Суду, викладених у вищевказаних постановах, та формування нового правового підходу, відповідно до якого документальне підтвердження інвестиційних витрат при внесенні нерухомого майна до статутного капіталу товариства не може обмежуватися виключно рішенням учасників товариства про погодження вартості майнового внеску без наявності належних документів, які підтверджують визначення такої вартості відповідно до законодавства про оцінку майна.
Верховний Суд зазначає, що положення пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України можливе у тому випадку, коли скаржник доведе, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми. Обов`язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто, висновок, який викладено у постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися одних і тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях.
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Тому, лише загальні посилання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Невстановлення судами обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 4 статті 328 та відповідним пунктом частини 2 статті 353 КАС України, однак скаржником не вказано та не обґрунтовано дану підставу касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Разом з тим, як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку щодо відсутності інвестиційного прибутку від операції зі зменшення статутного капіталу ТОВ «ВАЙОЛЕТТІ», оскільки сума отриманого доходу не перевищила суму понесених витрат (формування статутного капіталу), отже, у даному випадку, об`єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб відсутній, і висновок контролюючого органу про порушення позивачем ОСОБА_1 вимог підпункту 164.2.9 пункту 164.2 статті 164, підпунктів 170.2.2, 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 ПК України є необґрунтованим та, відповідно, нарахування відповідачем грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, є неправомірним.
Скаржником такі висновки не спростовано. Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм податкового законодавства, висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Скаржником не враховано роз`яснення Верховного Суду щодо викладення підстав касаційного оскарження, наведені в ухвалах по дній справі.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частини 1, 3 статті 341 КАС України).
Разом з тим, у скаржника було достатньо часу для приведення своєї касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України, проте, звертаючись повторно до суду з касаційною скаргою, скаржник не усунув недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги.
Слід зауважити, що приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Це правило ще в більшій мірі стосується суб`єкта владних повноважень, щодо якого презюмується, що в його розпорядженні є достатньо засобів, зокрема організаційного характеру, для виконання покладених завдань.
Невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.
Питання поновлення строку на оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку на оскарження судових рішень у всіх абсолютно випадках, тим більш, якщо скаргу подає суб`єкт владних повноважень і не наводить належного обґрунтування причин, які унеможливили подання скарги у більш стислий строк. Причинно-наслідкового зв`язку між дією воєнного стану та пропуском строку касаційного оскарження скаржником не обґрунтовано.
Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не наведено поважних підстав для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 329, 330, 332, 333, 355, 359 КАС України,
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними причини пропуску строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про поновлення строку касаційного оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2026 у справі №320/60402/24.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2026 у справі №320/60402/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді І.А. Васильєва О.В. Білоус І.Л. Желтобрюх