справа № 759/24132/25 головуючий у суді І інстанції Петренко Н.О.
провадження № 22-ц/824/8462/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» поданою директором Костянтином Лопатіним та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Святошинського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачі є споживачами послуг, які надаються позивачем за адресою АДРЕСА_1 . Позивач, як виконавець комунальних послуг, а також як новий кредитор за Договором цесії від 11.10.2018 № 602-18, належним чином надавав послуги, але відповідачі систематично порушували строки оплати, внаслідок чого станом на 31.07.2025 року утворилася заборгованість.
Загальна сума позовних вимог, що складається із основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат, пені, а також внесків/плати за абонентське обслуговування, становить 96 391,99 грн, яку позивач просить суд стягнути.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (м. Київ, площа І. Франка, 5, код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість за житлово-комунальні послуги, яка складається з: заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 12959,49 грн. (рахунок № НОМЕР_1 ); інфляційну складову боргу у розмірі 2190,15 грн., три відсотки річних у розмірі 615,66 грн. (рахунок № НОМЕР_2 ); заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 13958,53 грн. (рахунок № НОМЕР_3 ); інфляційну складову боргу у розмірі 2358,99 грн., три відсотки річних у розмірі 663,13 грн. (рахунок № НОМЕР_2 ); заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 19695,59 грн. (рахунок № НОМЕР_1 ); інфляційну складову боргу у розмірі 2727,77 грн., три відсотки річних у розмірі 778,12 грн., пеня у розмірі 946,72 грн. (рахунок № НОМЕР_2 ); заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 17443,53 грн. (рахунок № НОМЕР_3 ); інфляційну складову боргу у розмірі 2177,04 грн., три відсотки річних у розмірі 618,49 грн., пеня у розмірі 752,49 грн. (рахунок № НОМЕР_2 ); заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1376,87 грн; (рахунок № НОМЕР_4 ); заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 831,05 грн; (рахунок № НОМЕР_5 ); заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 53,90 грн, (рахунок № НОМЕР_6 ).
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» 23 лютого 2026 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29.01.2026 року у справі № 759/24132/25 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити КП «Київтеплоенерго» у задоволенні позову в повному обсязі.
Так, апелянт вказує, що cуд першої інстанції:
- не встановив конкретні дати виникнення кожного грошового зобов`язання;
- не встановив дату виникнення заборгованості в розрізі кожного окремого місяця нарахування та не визначив момент порушення права позивача щодо кожного платежу, що є обов`язковим для правильного застосування ст. 261 ЦК України;
- не визначив дату спливу позовної давності щодо кожного платежу;
- не здійснив математичного розрахунку по місяцях;
- не навів мотивованого обґрунтування щодо періоду 2018-2021 років;
- формально погодився з позицією позивача щодо нібито продовження строків.
Відтак, апелянт вважає, що суд не надав правової оцінки заяві відповідача про застосування позовної давності та фактично проігнорував необхідність застосування позовної давності.
Таким чином, суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача за період, що істотно перевищує трирічний строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України (понад сім років), не застосувавши позовну давність до кожного періодичного платежу, що призвело до незаконного стягнення за межами встановленого законом строку.
Крім цього, апелянт вказує, що висновок суду про можливість стягнення з 02.04.2017 року є неправомірним та суперечить змісту закону.
Навіть з урахуванням продовження строків на період карантину, продовженню підлягала лише невикористана частина строку щодо кожного конкретного платежу.
Також, апелянт посилається на те, що він та його мати - співвідповідачка ОСОБА_2 - не проживали у даній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , протягом тривалого часу, ще задовго до запровадження воєнного стану і виїзду за кордон.
Фактичне користування квартирою та послугами теплопостачання, гарячої води чи інших комунальних послуг не здійснювалося з 31 травня 2008 року.
Житло фактично не використовувалося для проживання, що виключало можливість споживання послуги з постачання гарячої води та зумовлювало відсутність водорозбору.
Відсутність проживання у квартирі до від`їзду за кордон підтверджується письмовими заявами, поданими до житлово-комунальних організацій ще у 2009 році, погодженням цих заяв цими організаціями та відсутністю будь-яких заперечень з боку зацікавлених осіб щодо нашого фактичного не проживання в квартирі.
Таким чином, зазначені заяви свідчать про повідомлення виконавців послуг про фактичну відсутність користування та створюють для них обов`язок реагування у порядку, передбаченому законодавством. Відсутність будь-яких дій щодо перевірки чи складання актів підтверджує відсутність встановленого факту споживання.
З 09.08.2023 року відповідачі ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) безперервно перебувають за межами України.
Отже, відповідачі фактично не проживають у квартирі тривалий час, що унеможливлює споживання будь-яких комунальних послуг, зокрема гарячого водопостачання та теплопостачання. Ця обставина підтверджується сукупністю належних і допустимих доказів, які суд першої інстанції повністю проігнорував, незважаючи на вимоги ст. 12, 13, 76-81 ЦПК України.
Крім цього, апелянт вказує, що позивач не надав: підписаного індивідуального договору; доказів приєднання до публічного договору; доказів доведення умов договору до відома відповідачів; доказів акцепту; доказів фактичного користування як підтвердження приєднання.
Таким чином, відсутність доказів укладення індивідуального договору або належного приєднання до публічного договору виключає можливість покладення обов`язку сплати як договірного зобов`язання.
Навіть у разі визнання існування публічного договору приєднання, позивач зобов`язаний довести факт надання конкретної послуги та її обсяг щодо відповідачів, чого зроблено не було.
Окрім цього, позивач намагається покласти на відповідачів грошовий обов`язок без належної правової підстави, що є недопустимим.
Також, апелянт вважає, що суд першої інстанції не встановив правової норми, яка б прямо передбачала солідарну відповідальність ОСОБА_2 , що робить висновок про солідарність необґрунтованим.
Таким чином, притягнення ОСОБА_2 як солідарного відповідача є незаконним.
Апелянт також посилається на повну відсутність будь-яких доказів надання та споживання послуг та те, що розрахунок КП «Київтеплоенерго» є одностороннім внутрішнім документом і не є доказом фактичного надання послуг.
Саме по собі підключення будинку до системи централізованого опалення не звільняє позивача від обов`язку довести обсяг та якість наданих послуг теплопостачання та гарячого водопостачання, а також факту споживання цих послуг відповідачами.
Позивач не довів факт надання послуг гарячого водопостачання та централізованого опалення, а тим більше факт споживання зазначених послуг.
Таким чином, апелянт вважає, що позивач не довів укладення договору та виникнення договірних правовідносин, не довів факту та обсягу надання послуг, не довів правомірності та математичної обґрунтованості розрахунку, пропустив строк позовної давності.
Отже, позивач не довів належними та допустимими доказами факту виникнення зобов`язання, надання та споживання послуг, правильності розрахунку та підстав для солідарної відповідальності відповідачів, а суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам.
Також, не погодившись із вказаним судовим рішенням, директор Комунального підприємства виконавчого органу київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - Костянтин Лопатін засобами поштового зв`язку 10 березня 2026 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29.01.2026 р. у справі №759/24132/25 в частині відмови в задоволенні позовних вимог за період стягнення заборгованості до 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.
Так, апелянт вказує, що судом першої інстанції не з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, що є підставою скасування судового рішення відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України, оскільки суд неправильно та передчасно застосував строки позовної давності чим порушено норми процесуального і матеріального права.
Зокрема, суд першої інстанції у рішенні за відсутності будь-яких доказів на спростування наявності у позивача права вимоги до відповідачів про стягнення заборгованості за спожиті останніми до 01.05.2018 комунальні послуги, за відсутності будь-яких доданих до позовної заяви копій письмових доказів, незаконно проігнорував витяг з договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 №602-18 та всі інші копії письмових доказів, внаслідок чого незаконно відмовив у задоволенні відповідних позовних вимог.
Апелянт вказує, що строк позовної давності щодо стягнення заборгованості з оплати спожитих послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води закінчується 27.02.2023. Однак, посилаючись на положення встановлені під час дії карантинних заходів та воєнного стану вважає, що його не було пропущено за вимогами про стягнення заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, спожитих з березня 2017 року, про що свідчить судова практика у справі №758/4358/21, №758/10318/21, №759/10759/21.
При цьому, заява відповідача про застосування позовної давності вказує на фактичне визнання ним пред`явлених позовних вимог та визнання боргу за надане централізоване опалення та централізоване постачання гарячої води, оскільки суд застосовує до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішує питання про наслідки такого спливу, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Таким чином, відповідач зобов`язаний оплатити спожиті послуги централізованого опалення та постачання гарячої води, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов`язку щодо оплати наданих послуг.
Отже, відповідач протягом спірного періоду здійснював оплати за отриману теплову енергію та централізованого постачання гарячої води, як обсяг споживання у періоді у якому здійснюється оплата, що свідчить про визнання відповідачами свого боргу.
Відтак, судом першої інстанції було повністю позбавлено Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» законного права стягнення грошової вимоги з відповідача відповідно до умов договору, порушено норми матеріального та процесуального права.
Підсумовуючи викладене, позивач вважає, що до суду надано достатньо доказів на підтвердження своїх позовних вимог, позовні вимоги є обґрунтованими і законними та підлягають задоволенню в повному обсязі, що встановлено судом.
Прийняттям таких рішень, яким суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, наносяться збитки КП «Київтеплоенерго»та створюються сприятливі умови для споживачів/боржників безоплатно отримувати теплову енергію при цьому звільнятися від обов`язку сплачувати за спожиті послуги та уникати відповідальності за порушення норм чинного законодавства.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 березня 2026 року поновлено строк на апеляційне провадження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» поданою директором Костянтином Лопатіним на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Учасникам справи дана ухвала про відкриття провадження була направлена через систему «Електронний суд», яку сторони отримали 26 березня 2026 року, що підтверджується Звітами про доставку вихідної кореспонденції.
28 березня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» було подано відзив на апеляційну скаргу КП «Київтеплоенерго», у якому останній зазначив, що апеляційна скарга позивача: не містить нових доказів; не спростовує доводи відповідача; базується на припущеннях; містить викривлення фактів; суперечить нормам матеріального та процесуального права. Відтак, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Учасникам справи дана ухвала про відкриття провадження була направлена через систему «Електронний суд», яку сторони отримали 02 квітня 2026 року, що підтверджується Звітами про доставку вихідної кореспонденції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Судом першої інстанції встановлено, що Комунальне підприємство «Київтеплоенерго» здійснює діяльність у сфері надання комунальних послуг, зокрема з централізованого опалення, постачання гарячої води та теплової енергії. Період надання послуг, що є предметом спору, охоплює проміжок часу з 01.05.2018 року по 01.11.2024 року.
З 01.05.2018 року до 31.10.2021 року Позивач виступав виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (ЦО/ЦПГВ). Регулювання цих правовідносин здійснювалося відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила № 630). Договір про надання послуг ЦО/ЦПГВ був публічно оприлюднений у газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 № 34 (5085), що свідчить про дотримання Позивачем процедури укладення договору приєднання.
З 01.11.2021 року, у зв`язку зі змінами у законодавстві, позивач змінив статус на виконавця послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (ТЕ/ПГВ). Правовідносини у цій сфері регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VI, Постановою КМУ від 11.12.2019 № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води» та Постановою КМУ від 21.08.2019 № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії». Типові індивідуальні договори про надання послуг ТЕ/ПГВ були оприлюднені на офіційному веб-сайті КП «Київтеплоенерго» згідно з вимогами ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017, що також підтверджує законність укладення цих договорів приєднання.
Будинок за адресою: АДРЕСА_1 повністю підключений до мереж тепло- та водопостачання. Це означає, що квартира за вказаною адресою отримує тепло та гарячу воду від внутрішньо-будинкової системи. Відповідачі є споживачами цих послуг з дати, зазначеної в позовній заяві, і не відмовлялися (не відключалися) від них у встановленому чинним законодавством порядку. Факт отримання та споживання послуг Відповідачами є свідченням повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг ЦО/ЦПГВ, так і договору про надання послуг ТЕ/ПГВ.
Позивач також набув право вимоги щодо заборгованості, яка виникла до 01.05.2018 року, на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 № 602-18, укладеного з ПАТ «Київенерго».
За даними Реєстру територіальної громади м. Києва відповідачі зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 .
У порушення вимог законодавства відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Суд першої інстанції, аналізуючи строки позовної давності зазначив, що КП «Київтеплоенерго» в межах строку позовної давності мало право на стягнення лише заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, яка утворилася, починаючи з 02 квітня 2017 року. Заборгованість, яка утворилася до вказаної дати стягненню не підлягає.
При цьому, КП «Київтеплоенерго» надало суду розрахунок заборгованості, нарахованої починаючи з 01 травня 2018 року. Розрахунку заборгованості, нарахованої до 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» суд не надало.
На підтвердження вимог про стягнення заборгованості до вказаної дати КП «Київтеплоенерго» надало лише копію договору №602-18 про відступлення права вимоги (цесії), укладений 11 жовтня 2018 року з ПАТ «Київенерго».
Водночас, у вказаному договорі взагалі не зазначено за який період була нарахована вказана заборгованість. Відтак, у суду відсутні підстави для висновку про те, що вказана заборгованість була нарахована в межах позовної давності.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь КП «Київтеплоенерго» не підлягає стягненню заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води. В іншій частині позов підлягає задоволенню.
Ухвалюючи судове рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не надали доказів того, що квартира була відключена від мереж ЦО у встановленому законом порядку (через отримання дозволу та складання акта про від`єднання), а самовільне припинення використання послуги не звільняє від обов`язку її оплати. Факт подання відповідачем заяв у 2009 році про непроживання не звільняє його від оплати послуги з централізованого опалення (ЦО). Опалення надається на весь будинок як цілісний майновий комплекс. Квартира відповідача не ізольована від загальної системи. Споживачі зобов`язані оплачувати послуги з опалення незалежно від факту їх проживання у квартирі, якщо вони не відключилися від мереж у встановленому законом порядку. Оскільки система опалення відповідача залишається фізично приєднаною до загальнобудинкової мережі, послуга вважається такою, що надається "в режимі готовності" та фактично споживається через теплопередачу. Таким чином, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги частково.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, у межах доводів апеляційних скарг, дійшла наступних висновків.
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг регулюються Житловим кодексом УРСР, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правилами надання послуг центрального опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630.
Відповідно статті 1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно зі ст. ст. 67, 68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами, і має вноситися споживачами послуг своєчасно.
Згідно із пунктом 5 частини третьої ст.20 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Обов`язок споживача здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію визначено ст.19 Закону України «Про теплопостачання».
За вимогами ст. 9 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Згідно з п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ України 21 липня 2005 року №630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місця, що настає за розрахунковим.
Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
10 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року у новій редакції.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року, визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року визначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34(5085). Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно п. 3 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
Пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №572 від 08 жовтня 1992 року, встановлено, що власники та наймач (орендар) квартири зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору, оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
За змістом ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
У тих випадках, коли закон не встановлює обов`язковість певної форми, сторони можуть обирати її на власний розсуд, але в межах чинного законодавства.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Таким чином, якщо умови усного договору виконуються сторонами, то він вважається укладеним, а умови прийнятими обома сторонами.
За змістом ч. 1 ст. 633 ЦК України договір про надання комунальних послуг є публічним договором.
Відповідно до вимог закону споживачі зобов`язані вносити плату за житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати послуг в повному обсязі.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України 20 квітня 2016 року в справі №6-2951цс15 та спростовує доводи апелянта щодо відсутності між сторонами договірних правовідносин.
Неукладення договору між сторонами у письмовій формі не свідчить про те, що апелянт не є користувачем послуг, які надає позивач за адресою знаходження його власності.
Так, за змістом положень ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до умов ст.ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
Згідно з частиною другою ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною другою ст. 642 ЦК України встановлено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Таким чином, наявність відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки), а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.
До того ж, слід зазначити, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі №910/7968/19.
Враховуючи зазначене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що відповідачі є споживачами цих послуг з дати, зазначеної в позовній заяві, і не відмовлялися (не відключалися) від них у встановленому чинним законодавством порядку. Факт отримання та споживання послуг відповідачами є свідченням повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг ЦО/ЦПГВ, так і договору про надання послуг ТЕ/ПГВ.
Крім того, з розрахунку заборгованості до травня 2018 року вбачається, що споживачами вносилась плата за комунальні послуги у 2015, 2016, 2017, 2018 роках, що фактично доводить укладення договору, отримання послуг та визнання боргу (а.с.18).
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо того, що між сторонами не було укладено Договір, а отже, відсутні правовідносини колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відтак, наявність відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, опалення, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої послуги, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 , а тому вони є споживачами комунальних послуг.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Оскільки цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, відповідач зобов`язаний сплачувати житлово-комунальні послуги, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов`язку щодо оплати наданих послуг.
За правилами частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
У розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року, споживачем є, у тому числі, фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно з п. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач має право відмовитися від отримання комунальних послуг, попереднього написавши письмову заяву до надавача комунальних послуг та сплативши наявну у нього заборгованість, долучити докази на підтвердження відсутності за місцем реєстрації: довідку з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання.
Отже, незалежно від того чи є відповідач власником квартири або ж не користується комунальними послугами, за відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів письмового звернення до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» з інформацією про фактичне не проживання за адресою реєстрації, останній має нести зі сплати комунальних послуг за адресою своєї реєстрації.
Таким чином, доводи апелянта щодо того, що останній не проживає тривалий час за місцем реєстрації не вказують на те, що останній надав докази на спростування заборгованості та ненадання позивачем послуг.
Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Так як цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, відповідач зобов`язаний сплачувати житлово-комунальні послуги, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов`язку щодо оплати наданих послуг.
Оскільки відповідач не виконував належним чином обов`язки по оплаті послуг і доказів зворотнього матеріали справи не містять, місцевий суд обґрунтовано вважав правомірним нарахування позивачем заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.
В той же час, апелянтом не було спростовано розмір визначеної позивачем заборгованості та не надано належних, достатніх та допустимих доказів на спростовування факту надання (надання не у повному обсязі) житлово-комунальних послуг, або ж надання цих послуг іншою особою.
Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.2 ст. 28 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг, що надаються у багатоквартирному будинку на підставі індивідуальних договорів, виклик виконавця для перевірки кількості та якості наданих комунальних послуг, підписання акта -претензії, відібрання проб здійснюються співвласником - стороною договору або його представником.
Разом з цим, доказів складання актів-претензій щодо ненадання або надання неналежної якості послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не надано. Відповідно до порядку, передбаченому ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», апелянт не відмовився від надання позивачем послуг.
Таким чином, доводи апелянта щодо відсутності доказів у справі надання позивачем послуг є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Колегія суддів вважає, що посилання апелянта на те, що ним у 2009 році подавались заяви про непроживання у вказаній квартирі не свідчать, що за періоди нарахування позивачем заборгованості такі послуги не були надані та те, що апелянт ними не користувався. Докази перебування закордоном стосується 2023 року та не свідчать, що сторона повідомила позивача про відмову в отримані послуг у даний період.
Відтак, докази на які посилається апелянт не є актуальними, не стосуються періоду коли виникла заборгованість та не вказують про те, що комунальні послуги не надавались та ними не користувались у спірний період.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є непереконливими та не спростовують доводів позивача.
Щодо строків позовної давності на які посилається ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі №756/8056/19 зазначила, що за змістом ст. 267 ЦК сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05:30 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та тривав на час звернення товариства до суду з позовом (20 грудня 2024 року).
Тобто, виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до березня 2017 року.
Отже, строк позовної давності за вимогами, що виникли після березня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважається продовженим на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також до закінчення воєнного стану.
Таким чином, доводи апелянта ОСОБА_1 щодо того, що суд першої інстанції не вірно застосував строки давності до платежів строк, яких настав до 08 жовтня 2022 року є помилкові, оскільки з вище зазначеного вбачається, що стороною позивача не було пропущено строків давності після березня 2017 року.
Враховуючи доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що доводи апелянта щодо застосування строків давності є необґрунтованими, оскільки строки давності позивача за періоди, які оскаржує апелянт не пропущені.
Посилання на те, що судом першої інстанції не було надано оцінки кожному платежу окремо, математичного розрахунку є суб`єктивним трактуванням законодавства та не вказує, що суд несе обов`язок щодо детального аналізу кожного аргументу та не встановлює обов`язок суду здійснення самостійного розрахунку заборгованості відповідача якщо він не спростовується розрахунком відповідача.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На спростування доводів позовної заяви, доказів у формі контррозрахунку відповідачами не надано. Крім того, матеріали справи не містять доказів, що відповідач звертався до позивача із проханням здійснити перерахунок заборгованості.
Отже, сама лише незгода із наданим позивачем розрахунком заборгованості, без обґрунтованих доводів на його спростування, не може вказувати на необґрунтованість наданого позивачем розрахунку заборгованості або ж на те, що суд першої інстанції не був наділений правом його прийняти.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права у оскаржуваній частині, не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права на розсуд апелянта.
Доводам апеляційної скарги щодо відповідальності відповідача ОСОБА_2 апеляційним судом не надавалась оцінка, оскільки дана сторона не оскаржує рішення суду, а апелянт ОСОБА_1 не є її представником.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Щодо апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».
Так, як встановлено вище колегією суддів, пропущеною в рамках розгляду вказаної справи може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до березня 2017 року, а тому строк позовної давності за вимогами, що виникли після березня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважається продовженим на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також до закінчення воєнного стану.
Разом з цим, суд першої інстанції дійшов висновків, що не підлягає стягненню заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води, пославшись на строки давності та відсутність розрахунку заборгованості до 01 травня 2018 року.
Однак, апеляційний суд не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки у матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості за послуги централізованого опалення та постачання гарячої води по заборгованості за послуги надані до 01 травня 2018 року (а.с. 18).
З даного розрахунку вбачається, що з грудня 2015 року по квітень 2016 року, з жовтня 2016 року по березень 2017 року, з листопада 2017 року по квітень 2018 року за послуги централізованого опалення здійснювались оплата послуг.
Також, з серпня 2016 року по квітень 2018 року за послуги гарячого водопостачання здійснювались оплата.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Таким чином, колегія суддів вважає, що враховуючи вказані обставини загальний строк позовної давності до травня 2018 року не підлягає застосуванню, оскільки він переривався, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 22 січня 2019 року у справі №437/2726/13-ц).
Аналізуючи встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновків, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за комунальні послуги до травня 2018 року та відповідно інфляційний втрат та 3 % річних.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення заборгованості з централізованого опалення та постачання гарячої води до травня 2018 року та стягнення інфляційних втрат та 3 % річних нарахованих на вказану заборгованість, у зв`язку з порушенням виконання своїх зобов`язань.
Відтак, доводи апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» у цій частині знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.
На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції у оскаржуваній КП «Київтеплоенерго» частині не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Враховуючи результати розгляду апеляційної скарги слід провести перерозподіл судових витрат та з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» стягнути судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 3 028,00 грн у рівних частинах, а саме по 1 514, 00 грн.
Також, стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 4 542,00 грн, а саме по 2 271, 00 грн.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» подану директором Костянтином Лопатіним на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року - задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості до 01 травня 2018 року - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01032, м. Київ, площа І.Франка, 5 ) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості до 01 травня 2018 року - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) та ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 ) зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (м. Київ, площа І. Франка, 5, код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість за житлово-комунальні послуги, яка складається з:
- заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалені розмірі 5058,10 грн. (рахунок № НОМЕР_1 );
- інфляційну складову боргу у розмірі 854,82 грн., три відсотки річних у розмірі 24 грн. (рахунок № НОМЕР_2 );
- заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гаряче водопостачання у розмірі 8295,28 грн. (рахунок № НОМЕР_3 );
- інфляційну складову боргу у розмірі 1401,90 грн., три відсотки річних у розмірі 394,08 грн. (рахунок № НОМЕР_2 );
В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради «Київтеплоенерго» (м. Київ, площа І. Франка, 5, ЄДРПОУ 40538421, поточний рахунок № НОМЕР_9 у ТВБВ № 10026/020 філія - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», МФО 322669, код ЄДРПОУ 40538421 КП «Київтеплоенерго») судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 1514, 00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 ) на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради «Київтеплоенерго» (м. Київ, площа І. Франка, 5, ЄДРПОУ 40538421, поточний рахунок № НОМЕР_9 у ТВБВ № 10026/020 філія - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», МФО 322669, код ЄДРПОУ 40538421 КП «Київтеплоенерго») судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 1 514,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради «Київтеплоенерго» (м. Київ, площа І. Франка, 5, ЄДРПОУ 40538421, поточний рахунок № НОМЕР_9 у ТВБВ № 10026/020 філія -Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», МФО 322669, код ЄДРПОУ 40538421 КП «Київтеплоенерго») судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 2 271, 00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 ) на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради «Київтеплоенерго» (м. Київ, площа І. Франка, 5, ЄДРПОУ 40538421, поточний рахунок № НОМЕР_9 у ТВБВ № 10026/020 філія - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», МФО 322669, код ЄДРПОУ 40538421 КП «Київтеплоенерго») судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 2 271, 00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова