КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 490/10552/25
Провадження № 2/488/1371/26
РІШЕННЯ
Іменем України
16.07.2026 року м. Миколаїв
Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючої по справі - судді Чернявської Я.А.,
при секретарі судового засідання - Коваль А.О.,
розглянувши цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
В провадження Корабельного районного суду м. Миколаєва на підстав ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва надійшли матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в якому позивач просив суд стягнути з гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , на користь гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 , суму боргу в розмірі 263 273,68 (двісті шістдесят три тисячі двісті сімдесят три грн., 68 коп.) грн., а також судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив наступне, 25.10.2024 між гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 укладено Договір позики посвідчений 25.10.2024 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Банєвою С.Г. за №1665. За умовами договору позикодавець, тимчасово - строком до 25 жовтня 2025 року, передала у власність Позичальнику 237 430,00 (двісті тридцять сім тисяч чотириста тридцять) гривень, а Позичальник зобов`язався повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час дії цього Договору, без нарахування відсотків.
У позові вказано, що запозичена сума грошей була отримана Позичальником від Позикодавиці повністю до підписання Договору позики, що підтверджується п.1 Договору Позики. Повернення грошей мало було відбуватися готівковими грошовими коштами за адресою: АДРЕСА_1 , в строк не пізніше 25 жовтня 2025 року.
На підтвердження повернення коштів Позичальник зобов`язаний був би видати Позичальнику розписки в отриманні коштів. Проте повернення коштів до визначеної дати не відбулося і розписка на підтвердження повернення коштів не видавалися. Після 25 жовтня 2025 року позичальник перестав виходити на зв`язок та спілкуватись телефоном.
Окрім того, представник позивача зазначив, що відповідно до пункту 1 Договору позики користування позикою здійснюється з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час дії договору без нарахування процентів.
За розрахунком позивача, основна сума заборгованості за договором позики за період з 25 жовтня 2024 року по 25 жовтня 2025 року становить 237 430,00 грн.
При визначенні розміру інфляційного збільшення суми боргу позивачем застосовано офіційні індекси інфляції за період з листопада 2024 року по жовтень 2025 року включно, а саме: за листопад 2024 року - 101,90 %, грудень 2024 року - 101,40 %, січень 2025 року - 101,20 %, лютий 2025 року - 100,80 %, березень 2025 року - 101,50 %, квітень 2025 року - 100,70 %, травень 2025 року - 101,30 %, червень 2025 року - 100,80 %, липень 2025 року - 99,80 %, серпень 2025 року - 99,80 %, вересень 2025 року - 100,30 %, жовтень 2025 року - 100,90 %.
Як зазначено у позовній заяві, розрахунок індексу інфляції здійснено шляхом послідовного множення індексів інфляції за відповідні місяці, внаслідок чого сукупний індекс інфляції становить 1,10884759.
Відповідно до наведеного позивачем розрахунку, інфляційне збільшення суми боргу становить 25 843,68 грн, що визначено за формулою: 237 430,00 грн ? 1,10884759 - 237 430,00 грн.
Таким чином, за твердженням позивача, загальний розмір заборгованості відповідача за договором позики, з урахуванням індексу інфляції, становить 263 273,68 грн, з яких 237 430,00 грн - основна сума боргу та 25 843,68 грн - інфляційне збільшення, у зв`язку з чим останній просив суд стягнути зазначену суму з відповідача, а також покласти на нього судові витрати.
Сторона позивача наголосила, що спір виник у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору позики та неповерненням грошових коштів у добровільному порядку.
Станом на день звернення до суду та на момент розгляду справи відповідач свої зобов`язання не виконав, кошти не повернув, у зв`язку з цим позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики та судові витрати.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Разом із тим, 24.02.2026 року від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява, в якій останній, посилаючись на захворювання на COVID-19, просив відкласти розгляд справи на іншу дату, не розглядати справу за його відсутності та повідомити про час і місце наступного судового засідання шляхом направлення SMS-повідомлення на зазначений ним номер телефону.
Інші процесуальні дії у справі
17.12.2025 року ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва зазначену цивільну справу передано на розгляд до Корабельного районного суду м. Миколаєва за підсудністю.
13.01.2026 року матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики надійшли до Корабельного районного суду м. Миколаєва.
Суддя Корабельного районного суду м. Миколаєва Чернявська Я.А. своєю ухвалою від 20.01.2026 року відкрила провадження у справі, постановила розгляд даної цивільної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 14.05.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Позиції учасників справи
Сторони, повідомлені своєчасно та належним чином, у судове засідання не з`явилися.
Позивач та його представник у судове засідання, призначене на 16.07.2026 року, не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. 16.07.2026 року через підсистему «Електронний суд» представник позивача - адвокат Пухир П.В. подав заяву, в якій просив розглянути справу за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, зазначив, що заборгованість відповідачем не погашена, та, посилаючись на повторну неявку відповідача, просив суд розглянути справу за наявними у ній доказами.
Відповідач, в судове засідання не з`явився, судом про дату і час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином. У поштовому повідомленні від 06.02.2026, 26.03.2026, 13.05.2026, 28.05.2026, 07.07.2026 та 16.02.2026 року проставлена відмітка про відсутність відповідача за місцем проживання. Відповідно до положень пункту 4 частини 7 статті 128 ЦПК України дата проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за місцем проживання є днем вручення судової повістки.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Мотивувальна частина
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Судовим розглядом встановлено, що 25.10.2024 року між між ОСОБА_1 (Позикодавцем) та ОСОБА_2 (Позичальником) укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Банєвою С.Г. та зареєстрований у реєстрі за № 1665.
За умовами договору Позикодавець передав у власність Позичальникові 237 430,00 (двісті тридцять сім тисяч чотириста тридцять) гривень, а Позичальник зобов`язався повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час дії цього Договору, строком до 25 жовтня 2025 року, без нарахування відсотків (п.1 Договору).
Відповідно до п. 2 вбачається, що зазначена сума грошей отримана Позичальником від Позикодавця повністю до підписання цього договору.
Повернення грошей має відбуватися за адресою: АДРЕСА_1 , в строки та на умовах, передбачених цим договором. Місце виконання зобов`язання може бути змінено за згодою сторін (п.3).
Позичальник вправі повернути, а Позикодавець зобов`язується прийняти позичену суму до настання строку, зазначеного в пункті 1 цього договору (п.4).
Позикодавець зобов`язаний підтвердити прийняття виконання вищезазначеного зобов`язання Позичальником шляхом видачі Позичальнику розписки в отриманні виконання. У разі відмови Позикодавця повернути борговий документ, або видати розписку Позичальник має право затримати виконання зобов`язання (П.5).
Відповідно до п. 8 Договору сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовані усі істотні умови, стосуються позики. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення.
Договір за домовленістю сторін являється борговим документом (п.14)
Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Банєвою С.Г., яка встановила особи сторін, перевірила їх цивільну дієздатність та засвідчила факт особистого підписання ними договору.
Таким чином, досліджений судом договір позики є належним та допустимим доказом, який підтверджує як факт укладення між сторонами договору позики, так і факт передачі Позикодавцем Позичальнику грошових коштів у сумі 237 430,00 грн, оскільки у пункті 2 договору сторони прямо підтвердили отримання Позичальником зазначеної суми до моменту його підписання.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач був зобов`язаний повернути отримані грошові кошти не пізніше 25.10.2025 року шляхом їх передачі Позикодавцю за визначеним договором місцем виконання зобов`язання. Повернення грошей мало було відбуватися готівковими грошовими коштами за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом із тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виконання відповідачем свого обов`язку щодо повернення суми позики у встановлений договором строк. Доказів видачі Позикодавцем розписки про отримання грошових коштів або інших доказів належного виконання відповідачем зобов`язання суду також не надано.
Отже, судом встановлено, що відповідач не виконав взяте на себе договірне зобов`язання щодо повернення суми позики у визначений договором строк, у зв`язку з чим станом на час звернення позивача до суду заборгованість за договором позики у розмірі 237 430,00 грн залишалася непогашеною.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 1 Договору позики Позичальник зобов`язався повернути Позикодавцю суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час дії договору, без нарахування процентів.
Отже, умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що сума грошового зобов`язання підлягає збільшенню на величину індексу інфляції за період з 25 жовтня 2024 року по 25 жовтня 2025 року, тобто за весь строк дії договору.
На підтвердження розміру заявлених вимог позивачем подано розрахунок інфляційного збільшення суми боргу, який здійснено із застосуванням офіційних щомісячних індексів інфляції за листопад 2024 року - жовтень 2025 року. Сукупний індекс інфляції за вказаний період визначено шляхом послідовного множення відповідних індексів і становить 1,10884759.
Згідно з поданим розрахунком інфляційне збільшення суми позики визначено за формулою:
IIc (101,90 : 100) x (101,40 : 100) x (101,20 : 100) x (100,80 : 100) x (101,50 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,80 : 100) x (99,80 : 100) x (99,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,90 : 100) = 1.10884759 Інфляційне збільшення: 237 430,00 x 1.10884759 - 237 430,00 = 25 843,68 грн.
Перевіривши наведений позивачем розрахунок та арифметичні обчислення, суд встановив, що розмір інфляційного збільшення суми позики становить 25 843,68 грн.
Таким чином, з урахуванням умов пункту 1 Договору позики загальний розмір грошового зобов`язання відповідача перед позивачем становить 263 273,68 грн, з яких 237 430,00 грн - основна сума позики, а 25 843,68 грн - інфляційне збільшення, передбачене умовами договору.
Отже, на підставі досліджених судом доказів встановлено, що між сторонами виникли договірні правовідносини, які ґрунтуються на укладеному 25.10.2024 року договорі позики, посвідченому приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Банєвою С.Г. та зареєстрованому в реєстрі за № 1665, за умовами якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 237 430,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути зазначену суму до 25.10.2025 року з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час дії договору. Однак відповідач свої зобов`язання за договором у встановлений строк не виконав, жодного платежу в рахунок погашення заборгованості не здійснив, а належних та допустимих доказів повернення позики або часткового виконання зобов`язання матеріали справи не містять. За таких обставин суд дійшов висновку, що станом на день звернення позивача до суду заборгованість відповідача за договором позики становила 263 273,68 грн, з яких 237 430,00 грн - основна сума боргу та 25 843,68 грн - інфляційне збільшення, передбачене умовами договору.
Мотиви суду
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України слід встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2017 у справі №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
У вказаній постанові Верховний Суд також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов`язаних із наданням та отриманням у борг коштів.
В такому випадку договір позики, крім обов`язкових умов, повинен містити застереження, в якому зазначено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв гроші у певній сумі або про те, що сторони підтверджують передання грошових коштів до (під час) підписання договору або інше.
Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Враховуючи те, що 25.10.2024 року між сторонами було укладено договір позики, відповідач отримав грошові кошти у борг, що підтверджується вказаним договором, суд приходить до висновку, що вони дійшли згоди щодо істотних умов договорів та взяли на себе зобов`язання щодо виконання даного договору.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Крім того, пунктом 1 укладеного між сторонами договору передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час дії договору без нарахування процентів. Зазначена умова є погодженою сторонами умовою договору відповідно до статті 628 ЦК України, не суперечить вимогам цивільного законодавства та є обов`язковою для сторін. Перевіривши поданий позивачем розрахунок, суд встановив, що інфляційне збільшення суми позики за період дії договору становить 25 843,68 грн, а тому підлягає врахуванню при визначенні розміру заборгованості.
Згідно ч. 2 ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Тобто, кредитор має виконати свій обов`язок з повернення боргового документа, або видачі розписки при неможливості повернення боргового документа під час прийняття виконання.
У ст. 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.
На підтвердження свого права на пред`явлення вимоги до відповідача про повернення грошових коштів, отриманих у позику, позивачем надано суду копію договору позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оцінивши зібрані у справі докази відповідно до статей 76, 81 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт укладення між сторонами договору позики, передачі відповідачу грошових коштів у сумі 237 430,00 грн, настання строку виконання зобов`язання та невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення отриманої суми. Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про повернення відповідачем позивачу всієї суми заборгованості за договором позики від 25.10.2024 року або належне виконання інших умов договору. Відповідач також не надав суду доказів на спростування заявлених позовних вимог чи доказів виконання взятих на себе договірних зобов`язань.
Таким чином, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, досліджені письмові докази та умови укладеного між сторонами договору позики, суд дійшов висновку, що відповідач порушив взяте на себе зобов`язання щодо повернення суми позики у строк, визначений пунктом 1 договору, а саме до 25.10.2025 року. Оскільки умовами договору передбачено повернення суми позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час дії договору, а розрахунок інфляційного збільшення перевірений судом та визнаний арифметично правильним, позовні вимоги про стягнення з відповідача основної суми боргу у розмірі 237 430,00 грн та інфляційного збільшення у розмірі 25 843,68 грн, а всього 263 273,68 грн, є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами і підлягають задоволенню. Зазначене інфляційне збільшення не є застосуванням положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, а є погодженим сторонами порядком визначення розміру повернення позики відповідно до умов договору
Щодо судових витрат
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, - у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 106,19 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним документом.
Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, судовий збір у розмірі 2 106,19 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до Постанови КЦС ВС від 30.09.2022 року за № 761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть, у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулося у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) зазначено: «… у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення».
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, ст.545, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд,
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) суму боргу за Договором позики від 25.10.2024 року у розмірі 263 273 (двісті шістдесят три тисячі двісті сімдесят три) гривні 68 (шістдесят вісім) копійок, з яких: 237 430 гривень 00 копійок - сума основного боргу за договором позики та 25 843 гривні 68 копійок - інфляційне збільшення відповідно до умов договору.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2106 (дві тисячі сто шість) гривень, 19 (дев`ятнадцять) копійок.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ).
Повний текст рішення складено 05.08.2026 року.
Суддя Я.А. Чернявська