Справа № 204/4235/26
Провадження № 2/204/3416/26
ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючої судді Токар Н.В.,
за участю секретаря Павлюк Д.В.,
за участю представника позивача адвоката Будовської Н.В.,
розглянувши в судовому засіданні в залі суду у м.Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту, -
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2026 року позивач звернулася до суду з позовом до Соборного відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту, у якому просила зняти арешт, накладений згідно постанови державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України при примусовому виконанні виконавчого провадження №72991773 за виконавчим документом №Ф-1529-52/04-63У, виданим ГУ ДПС у Дніпропетровській області, виданий 08.02.2021 року про стягнення коштів в сумі 37 788,74 грн на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Семенюк В.В. 09.11.2022, реєстраційний №923. При перевірці реєстрації права власності в Державному реєстрі нерухомого майна, позивач дізналася про наявність арешту на належну їй квартиру, який було накладено державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), правонаступником якого є Соборний відділ державної виконавчої служби у м.Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Звернувшись до ВДВС, позивач дізналась, що арешт було накладено в межах примусового виконання виконавчого провадження №72991773 за виконавчим документом №Ф-1529-52/04-63У, виданим ГУ ДПС у Дніпропетровській області, виданий 08.02.2021 року про стягнення коштів в сумі 37 788,74 грн. Згідно даних АСВП на сайті Міністерства юстиції України боржником за даним ВП є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до якої позивач не має жодного відношення. Позивач вважає такі дії ВДВС незаконними і такими, що порушують її права, тому ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеною позовною заявою.
Згідно ухвали Чечелівського районного суду міста Дніпра від 25 травня 2026 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги, просила позов задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені в позовній заяві; не заперечувала провести розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день і час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином.
Вислухавши думку представника позивача, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, на підставі повного, об`єктивного та всебічного дослідження, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Семенюк В.В. 09.11.2022, реєстраційний №923 (а.с.23,24).
На примусовому виконанні у Соборному відділі державної виконавчої служби у м.Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), перебувало виконавче провадження №72991773 за виконавчим документом №Ф-1529-52/04-63У, виданим ГУ ДПС у Дніпропетровській області, виданий 08.02.2021 року про стягнення коштів в сумі 37 788,74 грн. (а.с.26).
21 листопада 2023 року державний виконавець прийняв постанову про арешт майна з метою забезпечення своєчасного та повного виконання виконавчого документу, усунення можливостей відчуження майна боржника, накладено арешт на майно боржника в межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору (а.с. 26).
16 липня 2025 року державним виконавцем згідно п.2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с.26).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Семенюк В.В. 09.11.2022, реєстраційний №923, накладено арешт на підставі постанови про арешт нерухомого (а.с. 18).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття «суд, встановлений законом» містить таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
У частині першій статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний податковий орган, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19).
За таких обставин, права позивача, на яке накладено арешт, порушені та підлягають захисту в обраний позивачем спосіб шляхом зняття арешту з указаного майна у порядку цивільного судочинства.
Щодо належності / неналежності відповідача суд зазначає.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (постанови від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18, від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16, від 07 квітня 2021 року у справі № 174/474/17).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 2-85гс19) зробила правовий висновок про те, що орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15 (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17 (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).
У випадках, коли арешт майна проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо відповідної участі у справі відповідного територіального органу Державної податкової служби України.
Такі висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 450/1411/16 та Верховним Судом у постановах від 11 березня 2020 року у справі № 299/2931/17, від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19, від 21 червня 2023 року у справі № 721/521/21, від 19 березня 2025 року у справі № 676/1280/24.
За змістом статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Відповідно до пунктів 2 і 4 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог.
Системний аналіз статей 51, 175 ЦПК України свідчить про те, що саме на позивача покладено обов`язок визначити належний склад відповідачів у справі. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Вирішуючи спір, суд має враховувати склад осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.
Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 303/6418/19 зазначив, що неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин, суд відмовляє у задоволенні позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та ухвалює рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 зауважив, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Враховуючи предмет спору та заявлені позивачем позовні вимоги, залучення належного співвідповідача до участі у справі має принципове значення, оскільки це пов`язано також і з обранням належних та ефективних способів захисту прав, на захист яких заявлено позовні вимоги. Обраний спосіб захисту прав особи, яка наполягає на застосуванні судового захисту її цивільного права та інтересу, має відповідати характеру та природі спірних правовідносин.
Подібні правові висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 20 травня 2024 року у справі № 564/1774/22 (провадження № 61-9198св23).
З матеріалів справи вбачається, що позивач визначила відповідачем за своїм позовом лише Соборний ВДВС, який не є ні боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт.
При цьому матеріали справи не містять жодних клопотань, поданих позивачем до закінчення підготовчого провадження, щодо заміни первісно визначеного неналежного відповідача на належного.
Отже, належним відповідачем за позовом про зняття арешту з майна, де арешт було накладено для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, є відповідний територіальний орган Державної податкової служби України. З огляду на те, що позивач пред`явила позов до неналежного відповідача (Соборного ВДВС), то в позові про зняття арешту з нерухомого майна слід відмовити саме з цих підстав.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що позивачу відмовлено в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 12,13,15,16,19,141,274,276,277 ЦПК України, -
УХВАЛИВ:
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 05.08.2026 року.
Суддя Н.В. Токар