Номер провадження: 22-ц/813/4591/26
Справа № 523/11040/19
Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.
Доповідач Громік Р. Д.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.07.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - правонаступник Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА.
Короткий зміст позовних вимог.
У липні 2019 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк»), звернулося до суду із вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість, яка виникла за кредитним договором від 20 грудня 2006 року № 014/007/74/68456 в сумі 19 000 доларів США.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що 20 грудня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/0077/74/68456, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит в розмірі 55 000 доларів США на строк до 20 грудня 2023 року під 14% річних.
З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника, між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 було укладено Додаткові угоди № 014/0077/74/68456/1 від 31 березня 2009 року та № 014/0077/74/68456/2 від 08 квітня 2010 року.
На порушення умов кредитного договору позичальник не виконала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, а саме не здійснювала щомісячно погашення кредитної заборгованості згідно з Графіком погашення кредиту та відсотків, у зв`язку з чим станом на 06 березня 2019 року утворилась заборгованість в розмірі 300 321,31 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 51 020,39 доларів США; заборгованості за відсотками в розмірі 34 360,96 доларів США; заборгованості за пенею в розмірі 214 939,96 доларів США.
Відповідно до рішення кредитора сума пені не зазначається та не стягується в рамках цього спору, однак продовжує нараховуватися, що не суперечить нормам чинного в Україні законодавства.
Враховуючи те, що позичальник не виконує умови кредитного договору та вимоги банку щодо врегулювання заборгованості, тим самим нівелюючи приписи чинного в Україні законодавства, банк змушений звернутися до суду з позовом про захист порушеного права.
Процесуальний рух справи.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк» суму боргу за кредитним договором № 014/0077/74/68456 від 20 грудня 2006 року у розмірі 19 000 доларів США, в тому числі заборгованість за пенею у розмірі 19 000 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції.
Постановою Одеського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Попової О. А. залишено без задоволення, а рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 24 лютого 2021 року залишено без змін.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції.
Постановою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року скасовано і направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції під час нового розгляду.
Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2025 року позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» суму боргу за кредитним договором №014/0077/74/68456 від 20.12.2006 року в розмірі 19 000 доларів США. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» сплачений судовий збір в розмірі - 7 627,28 грн.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове частині, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що:
1) у позовній заяві Позивач зазначав, що Банк надав Позичальнику кредит в іноземній валюті в розмірі 55 000,00 дол. США, відповідно до умов кредитного договору. Проте фактично ОСОБА_1 кредит в дол. США не отримувала, а отримала кредитні кошти в розмірі 277750,00 гривень;
2) в матеріалах справи відсутні меморіальні ордери, заява на видачу готівки та будь-які інші документи, які б свідчили про отримання Відповідачкою грошових коштів за кредитним договором саме в тій сумі та тій валюті, що вказана в позовній заяві;
3) позивачем не надано належні докази, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог законодавства України про бухгалтерський облік та фінансову звітність;
4) позивачем незаконно нараховано відсотки за користування кредитом та пеню;
5) при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, чим порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства, не врахувавши вказівки Верховного Суду, які викладені у постанові від 29 листопада 2023 року.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Так, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги Банком заявлені лише в частині стягнення пені у розмірі 19 000 доларів США, виходячи з її розрахунку станом на 06.03.2019 року у розмірі 214 939,96 доларів США.
Тобто позивач заявив вимоги про стягнення пені у меншому розмірі, ніж пеня становила на дату виконання розрахунку, розпорядившись таким чином своїми правами на власний розсуд.
Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність /відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист.
Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно визначати правову підставу та предмет позову.
Звертаючись до суду з цим позовом, АТ «Райффайзен Банк» просило стягнути з відповідач на свою користь заборгованість, яка виникла за кредитним договором від 20 грудня 2006 року № 014/007/74/68456 в сумі 19 000 доларів США.
Обґрунтовуючи позовні вимоги банк посилався на те, що позичальник належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 300 321,31 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 51 020,39 доларів США; заборгованості за відсотками в розмірі 34 360,96 доларів США; заборгованості за пенею в розмірі 214 939,96 доларів США. Однак, відповідно до рішення кредитора сума пені не зазначається та не стягується в рамках цього спору, однак продовжує нараховуватися, що не суперечить нормам чинного в Україні законодавства.
Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 19 000 доларів США, суд першої інстанції розглянув позовні вимоги, не визначивши яка саме це є складова заборгованості, зазначивши у мотивувальній частині посилання щодо стягнення пені за невиконання кредитного договору.
Водночас апеляційний суд зазначає, що 28 травня 2024 року від правонаступника позивача - ТОВ «Цикл Фінанс» надійшла заява про уточнення позовних вимог на виконання постанови Верховного Суду від 29 листопада 2023 року, в якій вони уточнили, що заборгованість у розмірі 19 000 доларів США за кредитним договором є тілом кредиту.
Колегія суддів наголошує, що загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-84, 89, 228, 229, 235, 263-265 ЦПК України визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, не визначився з характером спірних правовідносин, вийшов за межі позовних вимог, що є самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.
Апеляційним судом встановлено, що між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 20 грудня 2006 року було укладено кредитний договір № 014/0077/74/68456, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 55 000 доларів США на строк до 20 грудня 2023 року під 14 % річних.
З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 було укладено Додаткові угоди №014/0077/74/68456/1 від 31 березня 2009 року та № 014/0077/74/68456/2 від 08 квітня 2010 року.
АТ «Райффайзен Банк» 16 лютого 2015 року направив ОСОБА_1 вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором № 014/0077/74/68456 від 20 грудня 2006 року, в якій банк, у зв`язку з наявною простроченою заборгованістю станом на 13 лютого 2015 року, вимагав протягом не більше ніж 60 календарних днів з дати цієї вимоги, здійснити дострокове погашення кредиту у повному обсязі разом із сплатою процентів та пені відповідно до умов кредитного договору.
АТ «Райффайзен Банк» 11 березня 2019 року направив ОСОБА_1 вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором № 014/0077/74/68456 від 20 грудня 2006 року, в якій банк, у зв`язку з наявною простроченою заборгованістю станом на 06 березня 2019 року, вимагав протягом не більше ніж 60 календарних днів з дати цієї вимоги здійснити погашення кредиту у повному обсязі разом із сплатою процентів та пені відповідно до умов кредитного договору.
ОСОБА_1 належним чином не виконувала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 06 березня 2019 року утворилася заборгованість в розмірі 300 321,31 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 51 020,39 доларів США; заборгованості за відсотками в розмірі 34 360,96 доларів США; заборгованості за пенею в розмірі 214 939,96 доларів США.
Колегія суддів зазначає, що позовні вимоги у розмірі 19 000 доларів США заявлені як тіло кредиту за кредитним договором, а тому підлягають розгляду у межах даних позовних вимог.
Частина перша статті 598 ЦК України визначає, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
На підтвердження своїх позовних вимог позивачем та її представником надані такі докази:
1)кредитний договір №014/0077/74/68456 від 20.12.2006;
2)додаткова угода №014/0077/74/68456/1 до Кредитного договору №014/0077/74/68456 від 20.12.2006 з додатками;
3)додаткова угода №014/0077/74/68456/2 до Кредитного договору №014/0077/74/68456 від 08.04.2010 з додатками;
4)виписка по рахунку про перерахування коштів;
5)вимога про виконання грошових зобов`язань за кредитним договором від 11.03.2019;
6)розрахунок заборгованості за кредитним договором;
Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості у розмірі 19 000 дол. США. Водночас відповідачем не надано контррозрахунку, який би спростовував розрахунки позивача щодо розміру заборгованості.
Посилання (у відзиві на позовну заяву і в апеляційній скарзі) відповідача на те, що позивачем не доведено факт надання кредитних коштів, оскільки не надано належні і допустимі докази, є неспроможними з огляду на таке.
Дійсно, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Водночас, відповідно до пунктів 4,8, 5.5,5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 (що було чинним на час видачі кредиту), передбачено, що у первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції в грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження). Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій, призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Згідно з пунктами 61,62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (яке є чинним на час вирішення справи судом апеляційної інстанції), форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписка за рахунком може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі №456/3643/17 (провадження №61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19).
Апеляційний суд зазначає, що позивачем надана виписка по рахунку про перерахування коштів відповідачу (а.с. 25, т. 1).
Водночас також колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 укладала додаткові угоди №014/0077/74/68456/1 від 31 березня 2009 року та № 014/0077/74/68456/2 від 08 квітня 2010 року, в яких зазначався залишок заборгованості за кредитним договором, а також визначався відбувалась зміна графіку погашення заборгованості.
У судовому засіданні у суді апеляційної інстанції, яке відбулось 29 липня 2026 року, представник відповідача - адвокат Попова О.А. підтвердила факт укладання цих додаткових угод.
Колегія суддів наголошує, що такі дії відповідача, як укладення додаткових угод, свідчать про визнання відповідачем боргу перед позикодавцем, так і існування між сторонами кредитних правовідносин, а також отримання кредитних коштів.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач отримала фактично 277750,00 гривень, а не 55 000 доларів США, не підтверджується жодними належними і допустимими доказами. Крім того, апеляційний суд зазначає, що станом на день укладання кредитного договору 55 000 доларів США дорівнює еквівалентно 277 750 гривень.
Також колегія суддів акцентує увагу, що, укладаючи додаткові угоди, ОСОБА_1 не здійснила жодних зауважень щодо валюти видачі кредиту, а надалі у додаткових угодах була сума у доларах США.
Щодо застосування позовної давності, яка заявлена стороною відповідача у відзиві на позовну заяву.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
Відповідно до ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
Апеляційний суд зазначає, що сторони уклали додаткову угоду від 08.04.2010, якою збільшили строк позовної давності до всіх зобов`язань за кредитним договором №014/0077/74/68456 від 20.12.2006 року до 70 років, що зафіксовано зокрема і особистим підписом ОСОБА_1 , з урахуванням змісту умов кредитного договору щодо підстав нарахування пені і наявності непогашеної кредитної заборгованості за тілом кредиту та процентам за користування кредитом слід дійти висновку про наявність у Банку підстав для нарахування пені в розмірі 0,5% від суми прострочення за кожний день прострочення, починаючи з наступного дня після закінчення строку виконання зобов`язань, зазначеного в цьому договорі в межах збільшеної позовної давності, строк якої погоджений сторонами до всіх правовідносин за кредитним договором у 70 років.
Таким чином, оскільки позовна давність подовжена за домовленістю сторін кредитного договору, то вона становить 70 років, а тому не може бути застосована до спірних правовідносин.
Щодо інших доводів апеляційної скарги.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що «позивачем незаконно нараховано відсотки за користування кредитом та пеню», то колегія суддів зазначає, що позовні вимоги уточнено позивачем і визначено, що стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 19 000 дол. США є тілом кредиту, а тому питання нарахування відсотків за користування кредитом та пенею не є предмет розгляду даної цивільної справи.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по суті спору про задоволення позову.
Розподіл судових витрат.
Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позов задоволено, а тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Цикл Фінанс» необхідно стягнути судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 7627,28 гривні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2025 року скасувати.
Постановити у цій частині нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» (ЄДРПОУ 43453613) тіло кредиту за кредитним договором №014/0077/74/68456 від 20.12.2006 року в розмірі 19 000 (дев`ятнадцять тисяч) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» (ЄДРПОУ 43453613) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 7 627,28 грн.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 05 серпня 2026 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
О.С. Комлева