ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2026 року Справа № 902/1792/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Юрчук М.І. , суддя Саврій В.А.
секретар судового засідання Політуча В.В.
за участю представників сторін:
позивача - Русанівська Д.Д., адвокат (в режимі відеоконференції);
відповідача - Боднар О.В., адвокат (в режимі відеоконференції);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЧІ" на рішення Господарського суду Вінницької області від 05 травня 2026 року (повний текст складено 14.05.2026) у справі № 902/1792/25 (суддя Яремчук Ю.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЧІ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінкрон"
про стягнення штрафу на суму 2 985 081,20 грн
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 05.05.2026 у справі №902/1792/25 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінкрон" про стягнення штрафу на суму 2 985 081,20 грн, відмовлено.
Понесені судові витрати залишено за позивачем.
Присуджено до стягненння з Товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінкрон" витрати на правову допомогу в сумі 42 000,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕЧІ" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким позов задоволити повністю та відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Вінкрон" у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЧІ" витрат на правову допомогу в сумі 42 000,00 грн.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЧІ" на рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2026 у справі №902/1792/25. Призначено справу №902/1792/25 до розгляду на 20.07.2026 об 12:15 год.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Безпосередньо в судовому засіданні 20.07.2026 представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.
Протокольною ухвалою від 20.07.2026 в судовому засіданні оголошено перерву до 03.08.2026 об 10:30 год.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Речі" (далі - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінкрон" (далі - Постачальник) укладено договір поставки №65-ком (далі - Договір).
За умовами пункту 1.1 Договору, Постачальник зобов`язався передавати у власність (постачати) Покупцю товар у визначеній кількості, належної якості та за погодженою ціною, а Покупець - приймати та оплачувати поставлений товар на умовах, визначених Договором.
Згідно з пунктом 2.1 Договору, поставка товару здійснюється окремими партіями відповідно до прийнятих Постачальником замовлень Покупця, при цьому Постачальник зобов`язаний приймати такі замовлення та здійснювати поставку товару за зазначеними у них адресами, у визначеній кількості та на погоджену дату власними силами і засобами, у тому числі транспортом та за власний рахунок.
Пунктом 2.6 Договору (у редакції Протоколу узгодження розбіжностей) передбачено, що замовлення вважається прийнятим Постачальником з дати та часу підтвердження його отримання шляхом надсилання відповіді на адресу електронної пошти Покупця, зазначену у Додатку №3 до Договору, протягом однієї доби з моменту отримання відповідного замовлення.
Відповідно до пункту 2.2 Договору, день, періодичність та час поставки товару визначаються Графіком поставок, що є невід`ємним додатком до Договору (Додаток №2), згідно з яким сторони погодили здійснення поставки товару один раз на тиждень - щовівторка о 10 год. 00 хв.
Пунктом 2.4 Договору визначено, що замовлення Покупця, форма якого погоджена сторонами у Додатку №4, який є невід`ємною частиною Договору, оформлюється на підставі Специфікації та Графіка поставок і надсилається Постачальнику виключно на адресу електронної пошти, визначену у Додатку №3 до Договору. Згідно з Додатком №3 до Договору сторони погодили електронну адресу Постачальника - [пошта прихована].
19.03.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №209 до договору поставки №65-ком від 20.03.2023, відповідно до якої сторони виклали пункт 2.1 та Додаток №3 до Договору в новій редакції, а пункт 2.6 Договору виключили.
За умовами пункту 2.1 Договору в редакції додаткової угоди №209 від 19.03.2024, поставка товару здійснюється окремими партіями відповідно до надісланих Покупцем замовлень, при цьому Постачальник зобов`язаний здійснювати поставку товару за адресами, у кількості та на дату, зазначені у відповідному замовленні, власними силами і засобами, у тому числі транспортом та за власний рахунок.
Крім того, Додаток №3 до Договору в редакції додаткової угоди №209 від 19.03.2024 визначає електронні адреси Постачальника для направлення замовлень: [пошта прихована] та [пошта прихована].
Пунктом 2.10 Договору (у редакції Протоколу узгодження розбіжностей) передбачено, що зобов`язання Постачальника з поставки товару вважаються виконаними з моменту передачі товару, який відповідає вимогам щодо якості та іншим умовам Договору, у повному обсязі відповідно до прийнятого замовлення Покупця, а також передачі повного пакета належним чином оформлених товаросупровідних документів, зокрема видаткової накладної, товарно-транспортної накладної та сертифіката якості на відповідну партію товару.
Згідно з пунктом 2.11 Договору, Постачальник зобов`язався забезпечити безперервний контроль за своєчасним отриманням і належним виконанням замовлень Покупця, при цьому прийняв на себе всі ризики, пов`язані з діями чи бездіяльністю своїх працівників (представників, уповноважених осіб), які призвели до неналежного, у тому числі несвоєчасного, виконання таких замовлень.
Пунктом 9.1 Договору сторони визначили, що у разі порушення однією зі сторін його умов винна сторона зобов`язана відшкодувати всі збитки, завдані таким порушенням, у порядку, визначеному Договором та чинним законодавством України, при цьому порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням погоджених сторонами умов.
Відповідно до пункту 9.9 Договору (у редакції Протоколу узгодження розбіжностей), у разі порушення Постачальником строків поставки товару більш як на три календарні дні порівняно зі строками, визначеними Договором або відповідним замовленням, Постачальник зобов`язаний сплатити Покупцю штраф у розмірі 10 % вартості непоставленого товару, але не менше 2 500,00 грн.
Крім того, пунктом 9.13 Договору (у редакції Протоколу узгодження розбіжностей) встановлено, що кошти, на які у Покупця виникло право вимоги в межах Договору, підлягають сплаті Постачальником протягом чотирнадцяти робочих днів з моменту направлення Покупцем відповідного рахунку на електронну адресу Постачальника, визначену Додатком №3 до Договору, при цьому Покупець має право припинити такі вимоги шляхом зарахування зустрічної вимоги Постачальника щодо оплати поставленого товару.
Відповідно до пункту 9.7 Договору (у редакції Протоколу узгодження розбіжностей), у разі прострочення Покупцем оплати за товар на вимогу Постачальника Покупець зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що відповідач, взяті на себе за договором поставки № 65-ком від 20.03.2023, зобов`язання виконав неналежним чином, оскільки не здійснив поставку товару в повному обсязі та у строки, визначені замовленнями покупця, у зв`язку з чим, відповідно до пункту 9.9 Договору, ним було нараховано штраф за порушення строків поставки товару в загальному розмірі 2 985 081,20 грн, який останній просить стягнути з відповідача.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.
За змістом статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію або утриматися від її вчинення, а кредитор має право вимагати належного виконання такого обов`язку.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від його виконання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно зі ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами, а тому саме його умови визначають зміст взаємних прав та обов`язків сторін, порядок їх реалізації та наслідки порушення.
Колегія суддів також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17, відповідно до якого тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів цивільного права - обов`язковість договору (pacta sunt servanda). Із моменту укладення договору його сторони набувають не лише суб`єктивних прав, а й юридичних обов`язків, які підлягають належному виконанню. Відтак під час вирішення цього спору правова оцінка поведінки сторін має здійснюватися насамперед крізь призму погоджених ними умов договору, а не їх подальшого тлумачення після виникнення спору.
Водночас суд звертає увагу, що відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов, якщо такі умови не суперечать вимогам закону. Саме тому погоджений сторонами порядок направлення замовлень, приймання товару, оформлення результатів такого приймання та документального підтвердження можливих порушень є обов`язковим для кожної із сторін і не може бути довільно змінений або проігнорований після виникнення спору.
Отже, вирішення спору у цій справі залежить від встановлення того, чи підтверджується належними та допустимими доказами факт порушення відповідачем погоджених сторонами умов договору щодо поставки товару, оскільки лише встановлення такого порушення може бути підставою для застосування передбаченої договором відповідальності.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а тому саме встановлення факту неналежного виконання відповідачем договірних обов`язків є необхідною передумовою для застосування передбачених договором заходів відповідальності.
Відповідно до ч.3 ст.510 ЦК України, якщо кожна зі сторін зобов`язання одночасно має як права, так і обов`язки, вона вважається боржником у тій частині, в якій зобов`язана вчинити певні дії на користь другої сторони, та кредитором у тій частині, в якій має право вимагати належного виконання відповідного обов`язку, а тому права та обов`язки сторін договору поставки є взаємопов`язаними та взаємообумовленими.
Враховуючи взаємний характер договірних зобов`язань, належність виконання кожною зі сторін своїх обов`язків підлягає оцінці виключно з урахуванням погодженого сторонами порядку виконання договору, оскільки саме умовами договору визначено як обсяг взаємних прав і обов`язків сторін, так і юридичні наслідки їх належного чи неналежного виконання.
Зміст укладеного сторонами Договору свідчить, що сторонами детально врегульовано механізм направлення замовлень, порядок поставки товару, процедуру його приймання та момент належного виконання Постачальником своїх зобов`язань, у зв`язку з чим оцінка доводів позивача щодо порушення відповідачем строків поставки має здійснюватися саме крізь призму погоджених сторонами договірних умов.
Так, відповідно до пункту 2.1 Договору (в редакції додаткової угоди №209 від 19.03.2024), Постачальник зобов`язаний здійснювати поставку товару окремими партіями відповідно до направлених Покупцем замовлень, за визначеними у них адресами, у погодженій кількості та у встановлені строки, тоді як Додатком №3 до Договору сторони визначили електронні адреси Постачальника, які є належним каналом направлення таких замовлень.
Водночас пунктом 2.10 Договору сторони погодили, що зобов`язання Постачальника вважаються виконаними лише після передачі товару, який відповідає умовам Договору щодо кількості, якості та інших істотних характеристик, а також після передачі Покупцю повного комплекту належним чином оформлених товаросупровідних документів, що свідчить про пов`язання сторонами моменту належного виконання зобов`язання не лише з фактом передачі товару, а й із дотриманням усіх передбачених договором умов такої поставки.
Отже, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для застосування передбаченої пунктом 9.9 Договору відповідальності, суд повинен встановити не лише факт здійснення поставки товару, а й перевірити, чи було виконано відповідачем договірне зобов`язання у спосіб, строки та на умовах, погоджених сторонами, оскільки лише встановлення факту порушення саме тих обов`язків, які прямо визначені Договором, може бути підставою для покладення на Постачальника відповідальності у вигляді штрафу.
При цьому колегія суддів виходить з того, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили, а оцінка доказів здійснюється на підставі їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження у їх сукупності, а відтак доводи апелянта та подані ним докази не можуть оцінюватися відокремлено від інших матеріалів справи та погоджених сторонами умов Договору, оскільки лише їх системний, взаємопов`язаний аналіз дає можливість встановити дійсний зміст спірних правовідносин, належним чином перевірити наявність чи відсутність порушення договірних зобов`язань та дійти обґрунтованого висновку щодо правомірності заявлених позовних вимог.
Водночас умовами Договору сторони погодили спеціальний порядок приймання товару та документального оформлення виявлених під час такого приймання невідповідностей, визначивши, що належним документом, який підтверджує розбіжності між умовами Договору, відповідним замовленням та фактично поставленим товаром, є акт розбіжностей, складений за формою, наведеною у Додатку №5 до Договору.
Отже, погодивши зазначений порядок виконання договірних зобов`язань, сторони фактично визначили акт розбіжностей первинним документом, яким має посвідчувати наявність порушень з боку Постачальника під час поставки товару, а тому саме такий документ, поряд з іншими належними та допустимими доказами, підтверджує виникнення у Покупця права посилатися на неналежне виконання відповідачем умов Договору.
Разом з тим матеріали справи не містять жодного акта розбіжностей, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Речі" під час приймання товару за спірними замовленнями, тоді як поставлений товар був прийнятий покупцем за видатковими накладними без будь-яких зауважень щодо його кількості, асортименту чи інших умов поставки.
За таких обставин підписання покупцем первинних документів без застережень щодо неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань об`єктивно свідчить про відсутність зафіксованих сторонами розбіжностей на момент приймання товару, а відтак не дає підстав для висновку про підтвердження факту порушення відповідачем умов Договору лише на підставі здійсненого позивачем після виконання поставок власного розрахунку недопоставленого товару.
При цьому колегія суддів враховує, що погоджений сторонами механізм оформлення результатів приймання товару спрямований саме на фіксацію можливих порушень у момент їх виникнення, тоді як незастосування такого механізму за відсутності інших належних і допустимих доказів виключає можливість покладення на відповідача передбаченої пунктом 9.9 Договору відповідальності.
Суд зауважує, що здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов`язків має ґрунтуватися на принципах добросовісності, розумності та справедливості, які відповідно до ст.3 та ч.3 ст.509 ЦК України, є загальними засадами цивільного законодавства та підлягають застосуванню при оцінці поведінки учасників договірних правовідносин.
При цьому принцип добросовісності виключає можливість для сторони після завершення виконання договірних зобов`язань посилатися на обставини, які суперечать її власній попередній поведінці, якщо така поведінка об`єктивно сформувала в іншої сторони обґрунтовані очікування щодо належного виконання договору та відсутності будь-яких претензій.
Наведений принцип знайшов своє відображення у доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), відповідно до якої учасник цивільних правовідносин не вправі займати правову позицію, що є несумісною з його попередньою поведінкою, якщо інша сторона, добросовісно покладаючись на таку поведінку, вчинила відповідні дії або змінила своє правове становище. Саме такий правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, у якій зазначено, що в основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності, а поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.
Крім того, наведений підхід узгоджується із принципом правової визначеності, який є складовою верховенства права та передбачає стабільність цивільного обороту, передбачуваність правових наслідків поведінки учасників господарських правовідносин, а також неприпустимість зміни стороною власної правової позиції всуперч сформованим нею ж обґрунтованим очікуванням іншого учасника договірних правовідносин. Саме забезпечення стабільності договірних відносин та послідовності поведінки їх учасників є необхідною передумовою реалізації принципу юридичної визначеності та довіри до цивільного обороту.
Отже, поведінка сторони, яка під час виконання договору своїми діями підтверджувала належне прийняття результатів виконання зобов`язання, а після завершення відповідних господарських операцій фактично надала власній попередній поведінці протилежне правове значення, не узгоджується з принципом добросовісності та суперечить доктрині venire contra factum proprium.
З огляду на викладене, колегія суддів виходить з того, що непослідовна та суперечлива поведінка учасника договірних правовідносин не може створювати для нього правових переваг або бути підставою для покладення на іншу сторону негативних майнових наслідків, оскільки такий підхід суперечив би загальним засадам цивільного законодавства, принципу правової визначеності та легітимним очікуванням іншої сторони щодо стабільності договірних правовідносин.
Надання судового захисту стороні, яка після належного прийняття виконання договору без будь-яких зауважень фактично змінила власну правову позицію та почала посилатися на обставини, які не були належним чином зафіксовані під час виконання договору, суперечило б не лише принципу добросовісності, а й принципам правової визначеності та стабільності цивільного обороту.
Таким чином, оскільки матеріалами справи не підтверджено належними та допустимими доказами факту порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінкрон" погодженого сторонами порядку та строків виконання договірних зобов`язань, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для застосування до відповідача штрафу, передбаченого пунктом 9.9 Договору, а відтак і для задоволення позовних вимог.
Перевіряючи законність рішення Господарського суду Вінницької області в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а для визначення їх розміру учасник справи подає договір про надання правничої допомоги, докази щодо обсягу наданих послуг і їх вартості, а також детальний опис виконаних адвокатом робіт, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом ч.ч. 4-7, 9 ст.129 ГПК України, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зобов`язаний оцінити їх зв`язок із розглядом справи, реальність понесених витрат, їх необхідність, обґрунтованість і співмірність зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи, ціною позову та значенням спору для сторін, а також врахувати поведінку учасників справи під час судового розгляду.
Правова позиція щодо застосування наведених критеріїв викладена, зокрема, у постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, а також у постанові Верховного Суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21, відповідно до яких при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має перевірити їх реальність, необхідність, співмірність та обґрунтованість, а також наявність підстав для відступу від загального правила розподілу судових витрат.
Верховний Суд також неодноразово зазначав, що при визначенні суми компенсації витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності таких витрат, тобто встановлення їх фактичності та необхідності, а також критерію розумності їх розміру з урахуванням конкретних обставин справи, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачем подано договір про надання правничої допомоги № 1 від 12.05.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 30.10.2018, ордер на надання правничої допомоги від 19.01.2026, рахунок від 07.04.2026 на суму 42 000,00 грн, акт приймання-передачі наданих послуг від 07.04.2026 на суму 42 000,00 грн, а також платіжну інструкцію від 08.04.2026, що підтверджує оплату зазначених послуг.
Зі змісту договору про надання правничої допомоги № 1 від 12.05.2025 вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінкрон" та адвокатом Боднаром О.В. погоджено надання правничої допомоги, яка включає, зокрема, представництво інтересів клієнта в судах, підготовку процесуальних документів, надання консультацій та інші види правничої допомоги, тоді як розмір винагороди визначено за погодинною ставкою 2 000,00 грн за одну годину роботи адвоката із зазначенням у відповідних актах виду виконаної роботи, витраченого часу та загальної вартості послуг.
Як підтверджується актом приймання-передачі від 07.04.2026, адвокатом фактично надано правничу допомогу у справі № 902/1792/25 загальною вартістю 42 000,00 грн, до якої увійшли ознайомлення з матеріалами позову, підготовка та подання відзиву на позов, ознайомлення з відповіддю на відзив, підготовка та подання заперечень, підготовка до участі й участь у підготовчому засіданні 07.04.2026, а також підготовка до участі та участь у судовому засіданні 28.04.2026, із зазначенням кількості годин, витрачених на виконання кожного виду робіт, що узгоджується з матеріалами справи та процесуальними діями, вчиненими представником відповідача під час її розгляду.
Дослідивши наведені докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що вони є належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту надання адвокатом правничої допомоги, її обсягу, вартості та фактичного понесення відповідачем відповідних витрат, а відтак відповідають вимогам ст.ст. 126, 129 ГПК України щодо підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу.
При цьому колегія суддів враховує, що визначений сторонами договору розмір адвокатської винагороди є результатом реалізації принципу свободи договору, а тому саме по собі незгодження іншої сторони з розміром такого гонорару не може бути достатньою підставою для його зменшення чи неприсудження, якщо фактичність надання правничої допомоги, необхідність відповідних послуг та їх зв`язок із розглядом справи належним чином підтверджені матеріалами справи.
Колегія суддів також враховує, що позивачем було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 16 000,00 грн, однак наведені у ньому доводи фактично зводяться виключно до суб`єктивної оцінки завищеності заявленої до відшкодування суми та не містять належного обґрунтування її неспівмірності із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, витраченим часом чи іншими критеріями, визначеними ч. 4 ст. 126 ГПК України, у зв`язку з чим не спростовують належності та обґрунтованості заявлених відповідачем витрат.
Оцінюючи заявлену до відшкодування суму у розмірі 42 000,00 грн крізь призму критеріїв реальності, необхідності, обґрунтованості та співмірності, колегія суддів бере до уваги характер спірних правовідносин, значний обсяг досліджених доказів, ціну позову, складність порушених правових питань, обсяг підготовлених представником відповідача процесуальних документів та його участь у судових засіданнях, а відтак не вбачає підстав для висновку про надмірність або очевидну неспівмірність понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на викладене, висновок місцевого господарського суду про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 42 000,00 грн є законним та обґрунтованим, а підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не встановила.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував умови договору поставки №65-ком від 20.03.2023, не врахував положення пунктів 2.1, 2.7, 2.9 та 2.10 договору і, як наслідок, дійшов помилкового висновку про належне виконання відповідачем договірних зобов`язань, апеляційним судом відхиляються як безпідставні, оскільки наведені твердження ґрунтуються на вибірковому тлумаченні окремих умов договору без урахування їх системного взаємозв`язку, тоді як, як уже зазначалося вище, зміст прав та обов`язків сторін визначається сукупністю погоджених ними умов щодо порядку направлення замовлень, здійснення поставки, приймання товару, документального оформлення результатів виконання договору та підстав настання відповідальності, у зв`язку з чим висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій відповідає встановленим обставинам справи та положенням цивільного законодавства.
Безпідставними є також доводи апеляційної скарги про неправильне тлумачення судом першої інстанції положень пункту 3.7 Договору та помилковість висновків щодо значення акта розбіжностей, оскільки місцевий господарський суд не визнав його обов`язковим документом у кожному випадку поставки товару, а, навпаки, надав оцінку його відсутності у сукупності з іншими доказами як обставині, що свідчить про незастосування сторонами погодженого механізму фіксації можливих порушень під час виконання договору, тоді як наведені апелянтом доводи фактично спрямовані на переоцінку встановлених судом фактичних обставин та не спростовують висновку про відсутність належних і допустимих доказів порушення відповідачем умов Договору.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про неналежну оцінку судом першої інстанції замовлень покупця, електронного листування сторін, видаткових накладних та інших доказів, оскільки, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, усі подані сторонами докази були досліджені судом у їх сукупності відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, а наведені апелянтом обставини були предметом перевірки та отримали належну правову оцінку, у зв`язку з чим доводи скарги фактично зводяться до незгоди із здійсненою судом оцінкою доказів та спроби їх повторної переоцінки, що саме по собі не свідчить про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення.
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Речі" статусу кредитора та наявність підстав для застосування до відповідача штрафу, передбаченого пунктом 9.9 Договору, оскільки, як уже встановлено колегією суддів, саме по собі співставлення кількості товару, зазначеної у замовленнях, із кількістю товару, відображеною у видаткових накладних, без урахування погодженого сторонами порядку виконання Договору, приймання товару та документального оформлення можливих порушень не є достатньою підставою для висновку про порушення відповідачем договірного зобов`язання, а тому за відсутності належних і допустимих доказів такого порушення відсутні й передбачені Договором підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді штрафних санкцій.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу та ненадання судом першої інстанції належної оцінки клопотанню про їх зменшення апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджується фактичне надання відповідачу правничої допомоги, її обсяг, вартість та оплата, тоді як наведені апелянтом міркування щодо можливості використання адвокатом процесуальних документів, підготовлених в іншій справі, завищеності витраченого часу чи неспівмірності вартості окремих послуг мають характер суб`єктивної оцінки, не підтверджені належними доказами та не спростовують правильності висновку місцевого господарського суду про відповідність заявлених до відшкодування витрат критеріям реальності, необхідності, розумності та співмірності, визначеним ст.ст.126 та 129 ГПК України.
Сукупність встановлених у справі обставин та досліджених доказів свідчить про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду, а фактично ґрунтуються на переоцінці доказів, власному тлумаченні умов Договору та незгоді апелянта з наданою судом першої інстанції правовою оцінкою встановлених обставин.
Таким чином, місцевий господарський суд повно і всебічно з`ясував фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим дійшов законного й обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та про розподіл судових витрат, тоді як наведені в апеляційній скарзі доводи зазначених висновків не спростовують, не містять передбачених ст.277 ГПК України підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення
Згідно приписів ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст. ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЧІ" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 05 травня 2026 року у справі №902/1792/25 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений "05" серпня 2026 р.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Юрчук М.І.
Суддя Саврій В.А.