Постанова № 138782658 у справі № 903/1213/25 від 30.07.2026

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року Справа № 903/1213/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Новак С.Я.

за участю представників сторін:

прокурора: Ваколюк Ю.О.

позивача: не з`явився

відповідача 1: не з`явився

відповідача 2: Гаврилюк М.О.

відповідача 3: не з`явився

відповідача 4: не з`явився

третя особа: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на рішення Господарського суду Волинської області від 20.05.26р. у справі №903/1213/25, ухвалене суддею Якушевою І.О., повне рішення складено 25.05.26р.

за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації

до відповідача-1: Луцької районної державної адміністрації Волинської області, м. Луцьк

відповідача-2: Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, м. Луцьк

відповідача-3: Олицької міської ради, м. Олика, Луцького району, Волинської області

відповідача-4: Товариства з обмеженою відповідальністю "Поля Волині", м. Луцьк

третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Ківерцівського національного природного парку "Цуманська пуща", м. Ківерці

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

До Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області, подана в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, в якій прокурор просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації №342 від 19.12.2013 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою" в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної форми власності за межами населених пунктів Ківерцівського району Волинської області з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 площею 12,8596 га;

- визнати незаконним та скасувати п. 14 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 11-ОТГ від 03.12.2020 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" щодо передачі з державної власності у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 площею 12,8596 га;

- визнати незаконним та скасувати п. 14 додатку до рішення Олицької селищної ради №2/8 від 24.12.2020 "Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Олицької об`єднаної територіальної громади в особі Олицької селищної ради" щодо прийняття із земель державної власності у комунальну власність та реєстрації комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 площею 12,8596 га;

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) (код ЄДРПОУ 13366926) у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності Олицької селищної (на даний час - міської) ради (код ЄДРПОУ 04333879) на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 площею 12,8596 га у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- визнати недійсними договір оренди земельної ділянки площею 12,8596 га з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621, укладений 10.08.2021 між Олицькою селищною радою (код ЄДРПОУ 04333879) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поля Волині" (код ЄДРПОУ 44298850);

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) (код ЄДРПОУ 13366926) у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "Поля Волині" (код ЄДРПОУ 44298850) на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 площею 12,8596 га у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) (код ЄДРПОУ 13366926) у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 площею 12,8596 га з цільовим призначенням " 01.01. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" категорія земель - "землі сільськогосподарського призначення" шляхом скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі;

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) (код ЄДРПОУ 13366926) у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом зобов`язання Олицької міської ради (код ЄДРПОУ 04333879) повернути у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) (код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку площею 12,8596 га з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621;

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) (код ЄДРПОУ 13366926) у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Поля Волині" (код ЄДРПОУ 44298850) повернути з незаконного користування у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) (код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку площею 12,8596 га з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621;

- судові витрати в сумі 22 843,58 грн. стягнути з відповідачів на користь Волинської обласної прокуратури.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 20 травня 2026 року позов заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі, відкрити апеляційне провадження, скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 20 травня 2026 року у справі № 903/1213/25 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Крім того, апелянт просить застосувати позовну давність та стягнути з Волинської обласної прокуратури на його користь судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 5 червня 2026 року клопотання Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про відстрочення сплати судового збору задоволено. Відстрочено Головному управлінню Держгеокадастру у Волинській області сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на рішення Господарського суду Волинської області від 20 травня 2026 року у справі № 903/1213/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 18 червня 2026 року о 11:30 у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань № 2. Витребувано з Господарського суду Волинської області матеріали справи № 903/1213/25. Запропоновано Луцькій окружній прокуратурі Волинської області, Волинській обласній державній адміністрації, Ківерцівському національному природному парку «Цуманська пуща», Луцькій районній державній адміністрації Волинської області, Олицькій міській раді та Товариству з обмеженою відповідальністю «Поля Волині» надати апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу до 17 червня 2026 року.

11.06.2026 р. до суду апеляційної інстанції від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області надійшло клопотання в якому скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що в прохальній частині апеляційної скарги, зокрема в 5 пункті, Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області було допущено технічну помилку в написанні розрахункового рахунку для повернення суми судового збору за подання апеляційної скарги, а саме: замість НОМЕР_1 зазначено [рахунок приховано].

Також, 11.06.2026р. в системі "Електронний суд" була сформована заява представника Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2026 заяву представника Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №903/1213/25 - задоволено.

12 червня 2026 року заступник керівника Луцької окружної прокуратури подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на рішення Господарського суду Волинської області від 20 травня 2026 року у справі № 903/1213/25 без задоволення, а зазначене рішення суду - без змін.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 червня 2026 року оголошено перерву в судовому засіданні до "30" липня 2026 р. о 12:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 2(ВКЗ) .

У судовому засіданні представник Головного управління Держгеокадастру у Волинській області підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 20 травня 2026 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Прокурор у судовому засіданні заперечив проти довів апеляційної скарги просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

В судове засідання 30.07.2026 представники інших учасників справи не з`явилися.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, оскільки розташована в межах Національного природного парку «Цуманська пуща». У зв`язку з цим така земельна ділянка не могла бути передана у комунальну власність чи в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Виходячи з установленого правового режиму спірної земельної ділянки, суд визнав, що Ківерцівська районна державна адміністрація та Головне управління Держгеокадастру у Волинській області діяли поза межами наданих їм повноважень, а тому відповідні розпорядчі акти щодо формування та передачі земельної ділянки у комунальну власність суперечать вимогам земельного законодавства і підлягають визнанню недійсними.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що укладений між Олицькою селищною радою та ТОВ «Поля Волині» договір оренди є недійсним, оскільки його предметом стала земельна ділянка, яка не могла бути об`єктом передачі в оренду органом місцевого самоврядування.

З метою повного відновлення порушених прав держави суд визнав належним способом захисту повернення спірної земельної ділянки у державну власність, скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, а також скасування державної реєстрації права комунальної власності та права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення іншого учасника справи.

Головне управління Держгеокадастру у Волинській області в апеляційній скарзі зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 була сформована в результаті проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на підставі розпоряджень Ківерцівської районної державної адміністрації від 22.08.2013 №224 та від 19.12.2013 №342.

На виконання зазначених розпоряджень було розроблено та затверджено технічну документацію із землеустрою, на підставі якої відомості про спірну земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру з визначенням її як земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності площею 12,8596 га. При цьому відповідач наголошує, що технічна документація була погоджена та затверджена відповідно до вимог чинного законодавства, а згідно з матеріалами інвентаризації спірна земельна ділянка належала до земель державної власності, не наданих у власність чи користування (пасовище).

З огляду на викладене, відповідач вважає, що спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення.

Апелянт зазначає, що відповідно до даних державної статистичної звітності з земельних ресурсів спірна земельна ділянка площею 12,8596 га з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 обліковувалася як землі сільськогосподарського призначення, зокрема як пасовище із земель запасу, не наданих у власність чи користування, на території Дернівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області.

З огляду на це апелянт вважає, що спірна земельна ділянка правомірно була передана наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 03.12.2020 №11-ОТГ із державної у комунальну власність Олицької територіальної громади як земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності.

Також апелянт зазначає, що рішенням Олицької селищної ради від 24.12.2020 №2/8 спірну земельну ділянку прийнято до комунальної власності, після чого за результатами земельних торгів право оренди цієї ділянки було передано ТОВ «Поля Волині» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі договору оренди від 10.08.2021 строком на 10 років.

Жодного рішення щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не приймалося.

Посилання суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка розташована на території об`єктів природно-заповідного фонду та не могла бути передана у комунальну власність Олицької міської ради на думку апелянта не відповідають дійсності.

Апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції посилався на ч. 4 ст.7 Закону України «Про природно заповідний фонд України», відповідно до якої межі територій та об`єктів природно заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно заповідного фонду.

Однак Господарським судом Волинської області не враховано, що в матеріалах справи відсутній Проект створення Ківерцівського Національного природного парку «Цуманська пуща», натомість судом взято до уваги Проект створення Національного природного парку «Ківерцівський», який суперечить ч. 4 ст. 7 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Щодо посилання суду першої інстанції на погодження Управління Держкомзему у Ківерцівському районі Волинської області (лист № 01-4/2790 від 17.12.2009), яким розглянуто матеріали про створення Ківерцівського НПП, та, враховуючи згоду землекористувачів та органів місцевого самоврядування, погоджено створення національного природного парку за рахунок земель Дернівської сільської ради, у тому числі за рахунок земель запасу, площею 173 га, то Головне управління звертає увагу суду апеляційної інстанції, що жодних графічних матеріалів, що саме спірні земельні ділянки увійшли до вказаної площі, в матеріалах справи немає.

Головне управління Держгеокадастру у Волинській області також зазначає, що надані прокурором докази на підтвердження розташування спірної земельної ділянки в межах території природно-заповідного фонду не відповідають вимогам, які встановлюються до документації із землеустрою.

Апелянт вказує, що графічні схеми накладення територій, картографічні матеріали, листи органів влади та акти обстеження не належать до документації із землеустрою у розумінні положень Земельного кодексу України та Закону України «Про землеустрій», а тому не можуть підтверджувати встановлення меж земель природно-заповідного фонду чи накладення таких меж на спірну земельну ділянку.

Крім того, Головне управління зазначає, що надані прокурором схеми накладення та картографічні матеріали Національного центру управління та випробувань космічних засобів не містять відомостей щодо методики їх створення, використаних програмних засобів, вихідних картографічних матеріалів та інших даних, які б дозволяли перевірити їх достовірність. У зв`язку з цим апелянт вважає такі докази неналежними, недопустимими та недостовірними.

На думку Головного управління, в матеріалах справи відсутня аргументація, яка б підтверджувала те, що земельна ділянка з кадастровими номерами [номер приховано]:06:000:1621, площею 12,8596 га, увійшла до складу об`єктів природно заповідного фонду.

Також скаржник акцентує увагу на тому, що у даній справі прокурор пред`явив, зокрема, вимоги про визнання незаконним і скасування пункту до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, відповідачем за яким визначив Головне управління. Отже, в частині цих позовних вимог позов пред`явлений прокурором в інтересах держави до самої держави в особі Головного управління Держгеокадастру.

На думку Головного управління, визнання незаконними та скасування наказів органів державної влади, а також державної реєстрації земельної ділянки у відповідних реєстрах як окремих позовних вимог не є належним способом захисту, а обраний стороною предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Скаржник стверджує, що в даному випадку суд мав відмовити в задоволенні позовних вимог також і з мотивів пропуску строків позовної давності.

З огляду на вищезазначене, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 20.05.2026 у справі №903/1213/25 є необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм процесуального та матеріального права, без повного та всебічного з`ясування фактичних обставин справи, що мають значення для справи, а тому таким, що підлягає скасуванню.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги, прокурор у відзиві на апеляційну скаргу наголошує, що із доводами Головного управління Держгеокадастру у Волинській області щодо не віднесення спірної земельної ділянки до об`єктів природно-заповідного фонду неможливо погодитись, виходячи із наступного.

Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща» створений та функціонує з 2010 року. Він є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлено особливий режим охорони, відтворення та використання, і включає 33 475,34 га земель, у тому числі 3 471,54 га земель, що надаються парку у постійне користування (із вилученням у землевласників), зокрема 173 га земель за межами населених пунктів Дернівської сільської (нині - Олицької міської) ради.

Розташування земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 у межах об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - НПП «Цуманська пуща» свідчить про її належність до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює передачу цієї земельної ділянки у комунальну власність та її подальшу передачу в оренду з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Проєктом організації території НПП «Цуманська пуща», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів, затвердженим наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 15.08.2022 № 300, визначено функціональне зонування території парку. Згідно з картографічними матеріалами, які є додатками до цього проєкту (карти «Функціональне зонування території» та «Земельні ділянки, що надаються парку у постійне користування»), спірна земельна ділянка накладається на господарську зону парку із вилученням у землекористувачів.

Враховуючи, що територія площею 173 га, на якій розташована спірна земельна ділянка, була передана парку із вилученням у землекористувачів ще у 2010 році, користування нею має здійснюватися адміністрацією НПП. Цільове призначення земельної ділянки слід розуміти як визначений законодавством правовий режим її використання. Водночас поширення на відповідну територію правового режиму природно-заповідного фонду, встановленого законом, обумовлює застосування до цієї земельної ділянки обмежень, спрямованих на забезпечення її охорони та збереження. За таких обставин встановлене для спірної земельної ділянки цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - не впливає на її обмежену оборотоздатність та не передбачає можливості її фактичного використання за таким призначенням, оскільки з моменту включення цієї території до меж заказника «Зубр» у 2008 році та створення НПП «Цуманська пуща» вона має статус території природно-заповідного фонду, а її правовий режим визначається фактом розташування в межах зазначених природоохоронних об`єктів.

Крім того, прокурор зазначив, що не заслуговують на увагу доводи Головного управління Держгеокадастру у Волинській області щодо відсутності у прокурора повноважень на представництво інтересів держави у цьому спорі.

Так, листом від 22.10.2025 № 7701/27/2-25 Волинська обласна державна (військова) адміністрація не заперечила наявності порушень земельного та природоохоронного законодавства при розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 та повідомила окружну прокуратуру про вжиті заходи щодо усунення порушень, які фактично зводилися до листування управління екології та природних ресурсів обласної державної адміністрації з Олицькою селищною радою та Ківерцівським національним природним парком «Цуманська пуща». Водночас дієвих заходів щодо захисту інтересів держави, зокрема шляхом звернення до суду з вимогою про повернення земельної ділянки у державну власність, вжито не було.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

Рішенням Волинської обласної ради №13/6 від 18.08.2000 "Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду області" було створено загальнозоологічний заказник місцевого значення "Зубр" площею 2 732 га.

Заказник "Зубр" створено з метою охорони Волинської популяції зубра, занесеного до Червоної книги України, Червоної книги МСОП та Європейського червоного списку тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі, кормової та захисної бази для зубра, а також видів рослин (плаун річний, лілія лісова, підсніжник білосніжний) і тварин (махаон, стрічкарка тополева, лелека чорний, підорлик малий, журавель сірий, пугач, сорокопуд сірий, горностай, борсук), занесених до Червоної книги України, іншої цінної мисливської фауни, та збереження ділянок цінних високобонітетних дубових, дубово-соснових і соснових насаджень.

Рішенням Волинської обласної ради № 24/14 від 28.11.2008 "Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду" у зв`язку з приєднанням до територій суміжних цінних ділянок лісових насаджень та рослинних угрупувань до території заказника включено лісогосподарські землі та окремо землі запасу Дернівської сільської ради (урочище "Вілька" та урочище "Балярка") площею 173 га.

На підставі протесту прокурора Волинської області № 07/4-90 від 23.12.2008 Волинською обласною радою 30.01.2009 було прийнято рішення № 26/20, яким скасовано рішення Волинської обласної ради № 24/14 від 28.11.2008 "Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду" в частині зміни меж заказника, які не погоджені з первинним користувачем - ДП "Цуманське лісове господарство".

Рішенням Волинської обласної ради № 26/20 від 30.01.2009 скасовано розширення меж заказника за рахунок саме лісових земель, що перебували у користуванні ДП "Цуманське лісове господарство". В той же час, межі заказника збільшились за рахунок земель запасу Дернівської сільської ради (урочище "Вілька" та урочище "Балярка") на 173 га.

На відміну від лісових земель, розширенню території заказника за рахунок вказаних земель сільськогосподарського призначення сільської ради передувало відповідне погодження органу місцевого самоврядування. Рішенням Дернівської сільської ради №21/7 від 27.10.2008 "Про погодження розширення території загальнозоологічного заказника "Зубр" сільська рада погодила розширення території заказника на землях сільської ради, у тому числі запасу, в урочищі "Вілька" площею 173 га.

В подальшому, 24.03.2017 рішенням Волинського окружного адміністративного суду у справі № 803/312/17 за позовом Державного підприємства "Ківерцівське лісове господарство" визнано незаконним та скасовано рішення Волинської обласної ради №24/67 від 31.07.2014 "Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду" в частині зміни меж заказника з 5 530 га до 10 043,6 га.

Станом на час розгляду справи заказник знаходиться в межах земель Олицької селищної (колишньої Дернівської сільської) ради площею 173 га та лісового фонду, наданих у користування лісогосподарським підприємствам площею 5 357 га.

Управлінням екології та природних ресурсів Волинської ОДА 17.02.2009 на підставі ст. 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд" та рішень Волинської обласної ради № 13/6 від 18.08.2000, № 9/12 від 16.12.2003, № 24/14 від 28.11.2008 було видано охоронне зобов`язання № 232 на земельну ділянку в межах землеволодіння Дернівської сільської ради, урочище "Вілька" та "Балярка" загальною площею 173 га, яке підписане Дернівським сільським головою Палійчук О.С..

В подальшому такі охоронні зобов`язання Дернівській сільській раді видавались неодноразово, зокрема 23.04.2012 за №215/23 та 05.04.2019 за №232.

Включення до території заказника "Зубр" земель Дернівської сільської ради загальною площею 173 га також підтверджується рішенням Волинської обласної ради № 12/35 від 21.06.2012.

Указом Президента України № 203/2010 від 22.02.2010 на території Ківерцівського району, Волинської області було створено Ківерцівський національний природний парк "Цуманська пуща".

Згідно з додатком 1 до Указу до території Ківерцівського національного природного парку "Цуманська пуща" погоджено включити землі Ківерцівської районної державної адміністрації (землі запасу та землі загального користування) площею 1 832,43 га.

У вказану площу, серед інших земель, увійшла й територія заказника "Зубр" (розділ 2 "Існуючі природно-заповідні території" проекту створення національного природного парку "Ківерцівський".

За клопотанням завідувача міжвідомчої комплексної лабораторії НАН України та Мінприроди України Андрієнко-Малюк Т.Л., старшого наукового співробітника міжвідомчої комплексної лабораторії Прядко О.І., директора Наукового центру заповідної справи Клестова М.Л., головного інженера Наукового центру заповідної справи Кот А.С. та старшого наукового співробітника Інституту зоології НАН України Береет З.Л., внесеного 08.05.2005 до Міністерства екології та природних ресурсів України за вхідним № 847, було розпочато роботу погодження меж майбутнього національного природного парку.

В матеріалах погодження майбутнього національного природного парку міститься інформація органів влади та місцевого самоврядування щодо відведення земель запасу Дернівської сільської ради площею 173 га із вилученням у землекористувача.

Управління Держкомзему у Ківерцівському районі, Волинської області листом №01-4/2790 від 17.12.2009, розглянувши матеріали про створення Ківерцівського НПП, враховуючи згоду землекористувачів та органів місцевого самоврядування, погодило створення національного природного парку за рахунок земель Дернівської сільської ради, у тому числі за рахунок земель запасу, площею 173 га, що підтверджується додатками до висновку "Експлікація земель проектуємого Ківерцівського національного природного парку "Цуманська пуща" в розрізі земельних угідь з вилученням із користування".

Вилучення 173 га земель запасу Дернівської сільської ради при створенні національного природного парку підтверджується також інформацією про земельні ділянки, які передбачено залучити до складу Ківерцівського національного природного парку в розрізі місцевих рад та користувачів заступника начальника управління Держкомзему у Ківерцівському районі Волинської області (п. 12 інформації).

Окрім цього, передача 173 га земель запасу Дернівської сільської ради із вилученням підтверджується листами Волинської обласної державної адміністрації № 409/28/2-10 від 28.01.2010 та Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Волинській області № 136/01-08-07 від 22.01.2010, адресованими Міністерству охорони навколишнього природного середовища України. Вказаними листами органи влади повідомили Міністерство про те, що, враховуючи згоду землекористувачів та органів місцевого самоврядування, листів-погоджень від управління Держкомзему у Ківерцівському районі Волинської області вони погоджують створення Ківерцівського національного природного парку.

Державне управління охорони навколишнього природного середовища у Волинській області було видано Дернівській сільської раді охоронне зобов`язання № 215/23 від 23.04.2012, відповідно до якого Дернівська сільська рада надала зобов`язання, що утворений відповідно до Указу Президента України №203/2010 від 22.02.2010 Ківерцівський національний природний парк "Цуманська пуща" в межах Дернівської сільської ради загальною площею 173 га (територія, яка надана в постійне користування парку) буде охоронятись і утримуватись в належному стані з додержанням вимог Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

До території Заказника "Зубр", а в подальшому Ківерцівського НПП "Цуманська пуща" увійшли землі запасу за межами населених пунктів Дернівської сільської ради площею 173 га, які одночасно із створенням (розширенням меж) вказаних об`єктів природно-заповідного фонду віднесено до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а на Дернівську сільську раду покладено прямий обов`язок щодо охорони та збереження вказаних земель.

На підставі рішення Олицької селищної ради № 1/23 від 09.12.2020 "Про початок реорганізації Дернівської сільської ради шляхом приєднання до Олицької селищної ради" розпочато відповідну процедуру реорганізації. Пунктом 2 указаного рішення передбачено, що Олицька селищна рада є правонаступником всього майна, прав і обов`язків Дернівської сільської ради.

08.02.2023 головою та членами Комісії з реорганізації Дернівської сільської ради затверджено передавальний акт. Таким чином, до Олицької селищної ради перейшли усі права та обов`язки Дернівської сільської ради, у тому числі щодо охорони природно-заповідного фонду, розташованого на території колишньої Дернівської сільської ради.

Олицька селищної ради, 29.11.2024 переоформила охоронне зобов`язання №215 на земельну ділянку площею 173 га (т. 1, а. с. 45).

Відповідно до Положення про Ківерцівський національний природний парк "Цуманська пуща", затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №110 від 31.08.2020, парк є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення (п.1.1.). Парк є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання (п.1.2.). Загальна площа парку становить 33 475,34 га земель, у тому числі 3 471,54 га земель, що надаються у постійне користування парку, та 30 003,80 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів (п.1.6.). Парк створений з метою збереження, відтворення і раціонального використання особливо цінних природних комплексів та об`єктів Волинського Полісся, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення (п.2.1.).

Передбачені розділом 4 Положення вимоги щодо структури та режиму територій парку, в тому числі заборонених видів діяльності на його території, є тотожними до визначених у ст. 21 Закону України "Про природно-заповідний фонд", відповідно до якої на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням.

Таким чином, Ківерцівський національний природний парк "Цуманська пуща" юридично створений та функціонує з 2010 року, є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання, включає 33 475,34 га земель, у тому числі 3 471,54 га земель, що надаються у постійне користування парку (із вилученням у землевласників), й, зокрема, 173 га земель за межами населених пунктів Дернівської сільської ради (нині - Олицької селищної ради).

Розпорядженням Ківерцівської районної державної адміністрації №224 від 22.08.2013 та наказом Головного управління Держземагентства у Волинській області №58 від 19.11.2013 надано дозвіл на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної форми власності за межами населених пунктів Ківерцівського району, Волинської області.

На виконання вказаного розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації державним підприємством "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" виготовлено технічну документацію, яку затверджено розпорядженням Ківерцівської районної державної адміністрації № 342 від 19.12.2013.

Вказаною технічною документацією, серед іншого, передбачено створення (формування) 28 окремих земельних ділянок сільськогосподарського призначення не наданих у користування державної форми власності за рахунок земель запасу, що розташовані за межами населених пунктів Дернівської сільської ради, Ківерцівського району, Волинської області загальною площею 500,7268 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 11-ОТГ від 03.12.2020 на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1113 від 16.11.2020 прийнято рішення про передачу Олицькій територіальній громаді, Ківерцівського району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 1502,0359 га.

Згідно вказаного акту приймання-передачі із державної в комунальну власність 03.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Волинській області передало, а Олицька селищна рада прийняла, серед інших, земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 площею 12,8596 га.(п.12 додатку до наказу і акту).

Олицька селищна рада прийняла рішення №2/8 від 24.12.2020 про прийняття вказаних земель та зареєструвала за собою право комунальної власності на вищевказану земельну ділянку (номер відомостей про речове право 40641221).

В подальшому Олицькою селищною радою на земельних торгах продано право оренди вищевказаної земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ТОВ "Поля Волині".

На підставі договору оренди від 10.08.2021 земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 площею 12,8596 га передано в оренду ТОВ "Поля Волині" строком на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (номер запису про інше речове право: 43563593).

Вищевказана земельна ділянка повністю розташована в межах об`єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - НПП "Цуманська пуща".

Розташування земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 на території вищевказаного об`єкту ПЗФ підтверджується інформацією та картографічними матеріалами Національного центру управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України (НЦУВКЗ) від 29.11.2024 №4286-5-04.03-2024, картою земельних ділянок, що надаються парку у постійне користування і ввійшли до його складу без вилучення у землекористувачів з Проекту організації території Ківерцівського НПП "Цуманська пуща", викопіюванням з чергового кадастрового плану Дернівської сільської ради щодо земельної ділянки з кадастровим номером, яка знаходиться в урочищах "Вілька" та "Балярка" за межами населених пунктів (лист Ківерцівського національного природного парку "Цуманська пуща" від 04.12.2025 №01-15/424), інформацією Ківерцівського НПП Цуманська пуща" від 22.10.2025 №01-15/371, наданою на запит Луцької окружної прокуратури від 15.10.2025 №53/1-662 вих-25, щодо знаходження земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 в урочищах "Вілька" і "Балярка", за межами населених пунктів Дернівської сільської ради, в межах території парку, а також картами-схемами з Публічної кадастрової карти із наочним зображенням розташування спірної земельної ділянки в межах НПП "Цуманська пуща", отриманими з Національного геопорталу "Національна інфраструктура геопросторових даних" загальнодоступного картографічного ресурсу https://kadastr.live, скріншоти якого додано до позовної заяви.

Наведені докази, у тому числі картографічні матеріали, на яких доступно для візуального сприйняття, зображено накладення земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 площею 12,8596 га та меж території НПП "Цуманська пуща", у сукупності та взаємному зв`язку підтверджують, що спірна ділянка, передана у комунальну власність Олицької селищної ради та надана нею в оренду ТОВ "Поля Волині", входить у межі цього об`єкту і за своїми характеристиками належить до земель природно-заповідного фонду.

Факт порушення вимог природоохоронного законодавства зафіксовано також Державною екологічною інспекцією у Волинській області під час проведення перевірки в Ківерцівському національному природному парку "Цуманська пуща" в січні 2022 року.

Як зазначено в акті перевірки №12/01.22 від 18.01.2022 в порушення вимог ст. 64 Закону України "Про природно-заповідний фонд" Олицькою селищною радою під виглядом земель сільськогосподарського призначення в оренду суб`єктам господарювання передано самозалісені землі (у тому числі земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621), які відповідно до Указу Президента України повинні входити до складу території Парку з вилученням у землекористувачів.

Також факт незаконного формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих в одному масиві земель зі спірною земельною ділянкою (а саме: земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:06:000:1614, [номер приховано]:06:000:1615, [номер приховано]:06:000:1616, [номер приховано]:06:000:1617, [номер приховано]:06:000:1612, а також [номер приховано]:06:000:1656, [номер приховано]:06:000:1657 в межах урочища "Вілька" і "Балярка" Дернівської сільської ради загальною площею 173 га, які включені до території НПП "Цуманська пуща" із вилученням у землекористувача, встановлений та підтверджений у процесі розгляду Господарським судом Волинської області справ № 903/41/24 (рішення суду від 05.06.2024, яке набрало законної сили 19.08.2024), №903/585/24 (рішення суду від 14.08.2024, яке набрало законної сили 14.10.2024) за позовами Луцької окружної прокуратури до ГУ Держгеокадастру у Волинській області, Луцької районної державної адміністрації, Олицької селищної ради, ТОВ "Майдан "Мисливський" (справа № 903/41/24), ПП "Техноклас плюс" (справа №903/585/24), третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Ківерцівський НПП "Цуманська пуща" про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками природно-заповідного фонду.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

Згідно з ч.1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

В силу ч. 1 ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відносини в галузі охорони і використання територій та об`єктів природно- заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд України" та іншими актами законодавства України.

Статтею 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема на землі сільськогосподарського призначення та землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Згідно зі ст. 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

За змістом статті 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти, зокрема природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, а також штучно створені об`єкти.

Відповідно до ст. 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Стаття 46 цього Кодексу передбачає, що землі природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням вимог Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Згідно зі статтею 150 ЗК України землі природно-заповідного фонду належать до особливо цінних земель.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

Статтею 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що землі природно-заповідного фонду України це ділянки суші і водного простору, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Частиною 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлено, що межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства, а до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

За приписами ст. 20 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (у редакції станом на 22.02.2010, тобто на дату створення парку) національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань:

збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів;

створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об`єктів;

проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;

У відповідності із ст. 5 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону, і затверджуються:

- центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення

- обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Статтею 178 ЦК України, яка регулює питання оборотоздатності об`єктів цивільних прав, передбачено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті.

Відповідно до ч. 2 цієї статті види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається законодавчими актами, зокрема Конституцією України, Земельним кодексом України, іншими законами. Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної власності у комунальній чи приватній власності. У свою чергу, неможливість існування у таких об`єктів приватного власника унеможливлює виникнення у них нового володільця.

Відповідно до п. "в" ч. 3 ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції статті станом на 22.02.2010) до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об`єктами, що мають національне та загальнодержавне значення.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно- заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності поряд із іншими перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності, відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону та з інших підстав, передбачених законом.

Згідно із п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до ст. ст. 317, 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо звернення прокурора до суду із цим позовом.

Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України "Про прокуратуру", стаття 23 якого передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави, у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є порушення або загроза порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, законодавством визначено дві обов`язкових умови, за обов`язкової наявності яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді: 1) порушення або загроза порушення інтересів держави та 2) не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №3-рн/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У вказаному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 вказані міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Ще однією обов`язковою умовою для наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді є не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (рішення у справі "Korolev v. Russia" пункт 33; рішення у справі "Menchinskaya v. Russia", пункт 35).

Звертаючись до суду із цим позовом, прокурор вказав, що необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства, зокрема спірних земельних ділянок природнозаповідного фонду, порушення ґрунтового покриву (розорювання, дискування) яких заборонено законом.

Продовжив, що позов про повернення державі спірних земельних ділянок природно-заповідного фонду (особливо цінні землі) спрямований на збереження екосистеми України, захист довкілля і реалізацію екологічних прав громадян, а також контроль за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.

Апеляційний господарський суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 виклала правову позицію щодо обґрунтування прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді.

Зокрема, Велика Палата зазначила, що прокурор звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали, такому зверненню тощо.

Колегія суддів відзначає, що на час звернення прокурора з позовом до суду Волинська обласна державна адміністрація мала право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державної форми власності за межами населених пунктів для всіх потреб, а тому саме вона є належним позивачем у спірних правовідносинах, однак заходів для усунення порушень законодавства не вжила.

Відтак, Луцькою окружною прокуратурою з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах листом від 15.10.2025 №53/1-663ВИХ-25 було повідомлено Волинську обласну державну адміністрацію про виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства щодо незаконності вибуття земель природно-заповідного фонду.

В свою чергу, як убачається зі змісту листа № 7701/27/2-25 від 22.10.2025 Волинська обласна державна адміністрація не заперечує щодо вжиття прокурором заходів представницького характеру та повідомила про обмеженість в коштах на сплату судового збору.

Відомостей щодо пред`явлення Волинською обласною військовою адміністрацією окремого позову матеріали господарської справи не містять.

Крім того, на виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", 24.09.2025 заступником керівника Луцької окружної прокуратурою скеровано до позивача повідомлення про пред`явлення позову в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до Луцької районної державної адміністрації Волинської області, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Олицької селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Поля Волині» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Невід`ємною частиною підстав для представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень. При цьому "нездійснення або неналежне здійснення суб`єктом владних повноважень своїх функцій" обґрунтовується та доводиться прокурором у кожному конкретному випадку самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно (правова позиція Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019).

У п.77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено висновок щодо застосування ст.23 Закону України "Про прокуратуру" у спірних правовідносинах, з якого вбачається, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивачі уповноважені державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, але такого захисту фактично не здійснювали та не планували здійснення такого захисту.

Відтак, окружною прокуратурою правомірно кваліфіковано вищевказане як бездіяльність відповідного органу та, як наслідок, встановлено достатні та обґрунтовані підстави для реалізації представницьких повноважень.

Щодо цільового призначення спірних земельних ділянок та їх розташування на території Ківерцівського національного природного парку "Цуманська пуща", апеляційний господарський суд вказує таке.

Згідно з Положенням про загальнозоологічний заказник місцевого значення "Зубр" (котрий, як прослідковується із матеріалів господарської справи, у 2010 році увійшов до складу НПП "Цуманська Пуща") Ківерцівського району, Волинської області, затвердженого Управлінням екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації 18.07.2014, відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території заказника забороняється діяльність, що суперечить його цільовому призначенню і загрожує збереженню природного комплексу, у тому числі: передача у господарське використання, оренду; геолого-розвідувальні, підривні роботи, розробка родовищ корисних копалин, будь-яке порушення ґрунтового покриву (п.3.1 Положення).

На землекористувача у межах заказника оформляється охоронне зобов`язання щодо додержання встановленого режиму території (п. 3.5. Положення).

Згідно з розділом 3 "Режим території та охорона" Положення про загальнозоологічний заказник місцевого значення "Зубр" Ківерцівського району, Волинської області, затвердженого наказом Управлінням екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації № 25 від 04.04.2019 (діюча редакція), відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території заказника забороняються суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник, у тому числі: сінокосіння, нищення та пошкодження дерев, підліску, підросту чагарників та трав`яного покриву, спалювання сухої рослинності (п.п.3.1.2); будь-яка діяльність, що може призвести до погіршення кормової бази тварин, що мешкають в заказнику та умов їх існування (п.п. 3.1.6.); передача у господарське використання, оренду, надання земельних ділянок під забудову (п.п. 3.1.13.); геолого-розвідувальні, підривні роботи, знищення та пошкодження форм рельєфу, розробка родовищ корисних копалин, будь-яке порушення ґрунтового покриву, за винятком заходів по обмеженню розповсюдженню дерев (п.п. 3.1.15.).

Відповідно до ст. ст. 53, 54 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно- заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до ст. ст. 51 - 53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.

Статтею 5 Закону України "Про екологічну мережу України" передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду є складовою екомережі.

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону екомережа - це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні.

У ст. 4 цього Закону зазначено, що збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до принципів забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто на підставі ст. 178 Цивільного кодексу України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Розташування земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 в межах об`єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - НПП "Цуманська пуща" свідчить про її належність до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює передачу цієї ділянки у комунальну власність та подальшу передачу в оренду з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 487/10127/14-ц, від 09.12.2020 у справі № 676/190/18, від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19, від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19), відповідно до яких земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті, не може передаватись у приватну власність.

Наведена практика Верховного Суду свідчить про запровадження юридичної конструкції, за якою землі, перехід права володіння якими до фізичних та юридичних осіб неможливий, зважаючи на пряму вказівку законодавця, вважаються такими, що залишилися у володінні законного власника (держави або територіальної громади), і в такому разі їх державна реєстрація, використання і розпорядження іншою особою розцінюються як триваюче порушення прав власника, не пов`язане з позбавленням права володіння.

Верховним Судом застосовано зазначений підхід в основному при визначенні режиму земель водного фонду. Водночас, оскільки землі природно-заповідного й водного фондів мають аналогічні обмеження щодо оборотоздатності, вказана юридична конструкція підлягає застосуванню для кваліфікації спірних правовідносин і у цій справі.

Про правильність такої позиції свідчать постанови Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19 та від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19.

Цільове призначення спірної земельної ділянки фактично було змінено при її формуванні у 2013 році шляхом проведення інвентаризації земель.

Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру, яка міститься у реєстраційній справі вказаної земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 утворилась в результаті проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної форми власності на підставі розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації № 224 від 22.08.2013.

Розпорядженням Ківерцівської районної державної адміністрації № 342 від 19.12.2013 було затверджено технічну документацію із землеустрою з проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної форми власності за межами населених пунктів Ківерцівського району, Волинської області.

Висновком начальника відділу Держземагентства у Ківерцівському районі, Волинської області № 63-4/303 від 04.12.2013 погоджено вищевказану технічну документацію із землеустрою та фактично формування оспорюваних земельних ділянок в якості пасовищ (ділянки зазначені у висновку під номерами 1-11).

Віднесення вказаної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення також підтверджується довідкою від 20.11.2013 №297/04-3/2-13 про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями відповідно до форми державної статистичної звітності 6-зем на території Дернівської сільської ради, яка міститься в матеріалах технічної документації, викопіюванням з чергового кадастрового плану земель Дернівської сільської ради, Ківерцівського району.

Віднесення Ківерцівською РДА та ГУ Держгеокадастру у Волинській області спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення не позбавляє цієї земельної ділянки статусу земель природно-заповідного фонду, оскільки статус ділянок першочергово визначається тим, що вони розташовані в межах об`єктів природно-заповідного фонду, із спеціальним режимом такої території.

У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 викладені висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов`язаний із фактом знаходження на ній об`єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Неприйняття місцевою радою рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.

Враховуючи наведене, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621, яка зареєстрована на праві комунальної власності за Олицькою селищною радою, з огляду на імперативні приписи закону належить до земель природно-заповідного призначення у зв`язку із розташуванням на ній об`єктів природно-заповідного фонду - заказника "Зубр" та НПП "Цуманська Пуща", що узгоджується із зазначеними вище висновками Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16.

Крім цього, у постанові від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 Верховний Суд зазначив, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.

Згідно із законодавством природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об`єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Статтею 21 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначено, що на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням.

Проєктом організації території НПП «Цуманська пуща», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів, затвердженим наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 15.08.2022 № 300, визначено функціональне зонування території парку. Відповідно до картографічних матеріалів, що є невід`ємними додатками до зазначеного Проєкту (карти «Функціональне зонування території» та «Земельні ділянки, що надаються парку у постійне користування»), спірна земельна ділянка розташована в межах господарської зони НПП «Цуманська пуща» та входить до території, переданої парку із вилученням земель у землекористувачів.

Як встановлено матеріалами справи, територію площею 173 га, в межах якої знаходиться спірна земельна ділянка, передано до складу НПП «Цуманська пуща» із вилученням у землекористувачів у 2010 році. Відтак, користування даною земельною ділянкою має здійснюватися адміністрацією НПП.

Колегія суддів зазначає, що цільове призначення земельної ділянки слід розуміти як визначений законодавством правовий режим її експлуатації (використання), водночас поширення на відповідну територію режиму природно-заповідного фонду, передбаченого законом, обтяжує цю земельну ділянку тими обмеженнями, які встановлюються для збереження та охорони цих земель.

Отже, визначене для спірної земельної ділянки цільове призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» не змінює її правового режиму та не створює правових підстав для використання земельної ділянки за таким призначенням. Із моменту включення відповідної території до складу загальнозоологічного заказника загальнодержавного значення «Зубр» у 2008 році, а згодом до території НПП «Цуманська пуща», земельна ділянка набула статусу землі природно-заповідного фонду. Відтак її правовий режим визначається насамперед фактом розташування в межах об`єкта природно-заповідного фонду.

Щодо підстав для повернення земельної ділянки.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Способи захисту суб`єктивних земельних прав слід розуміти як закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Титул і правовий режим обмежено оборотоздатних земель як об`єктів права власності, які не можуть набуватися приватними власниками, встановлено законодавством і до внесення відповідних змін до законодавства є невід`ємним та незмінним. Доки вказаний правовий титул зберігається, суб`єкт права власності зберігає також і повноваження правової охорони та захисту свого права. Реалізація такого права повинна відбуватися з урахуванням зазначених особливостей, які відмежовують обмежно оборотоздатні об`єкти цивільних прав від об`єктів, які можуть перебувати у приватній власності та у вільному обігу між приватними особами.

При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправного передання цих об`єктів у приватну власність відповідне порушення, ураховуючи їхній правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача щодо створення позивачу перешкод у здійсненні цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може охоплювати не тільки фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь- які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та у постановах Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 676/2332/18, від 10.02.2021 у справі № 449/723/17 зазначені можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме: шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 викладено висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Таким чином, власник і законний володілець земельних ділянок, які входять у межі об`єкта природно-заповідного фонду, яким у цій справі є держава в особі Волинської обласної державної адміністрації, може вимагати усунення порушення його права власності на ці ділянки, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути ці ділянки з одночасним скасуванням реєстраційних дій, вчинених щодо них.

Земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 на час розгляду справи зареєстрована на праві комунальної власності за Олицькою селищною радою, проте з огляду на наведені вище норми законодавство вона не може перебувати у комунальній власності, тому права держави на реалізацію всіх правомочностей щодо вказаної земельної ділянки, а саме: користування і розпорядження нею, підлягає захисту шляхом зобов`язання Олицької міської ради повернути землю у державну власність.

Такий висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Постановою Верховної ради України від 17.04.2025 (набрала чинності 23.04.2025) "Про віднесення селища Олика Луцького району Волинської області до категорії міст" селище Олика віднесено до категорії міст.

Рішенням Олицької селищної ради від 30.04.2025 №45/3 "Про зміну назви апарату Олицької селищної ради, її виконавчих органів, комунальних закладів, установ, підприємств Олицької селищної ради та зміну назв посад" серед іншого, на підставі вищевказаної постанови Верховної Ради України змінено назву апарату Олицької селищної ради на апарат Олицької міської ради та вирішено забезпечити внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з витягом з ЄДРПОУ нині назву Олицької селищної ради (код ЄДРПОУ 04333879) змінено на Олицьку міську раду (код ЄДРПОУ 04333879), а тому відповідачем у справі є Олицька міська рада.

Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації № 342 від 19.12.2013 в частині скасування державної реєстрації земельної ділянки колегія суддів зазначає наступне.

Передана у комунальну власність Олицької селищної ради земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду, а тому її правовий режим регулюється, крім земельного, також природоохоронним законодавством.

Спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, входить в межі об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - НПП "Цуманська пуща", а отже, належить до земель, які згідно зі ст. 178 Цивільного кодексу України, п.п. "в" п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України не можуть бути надані у комунальну власність для ведення товарного сільськогосподарського призначення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.10.2022 у справі № 910/6567/20 та від 22.11.2022 у справі № 911/2609/21.

Подібний висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №927/1206/21.

Як передбачено ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), земельні ділянки, надані в постійне користування із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

У відповідності до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України, зокрема, вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у державній власності, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

Пунктом "г" ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України визначено, що до особливо цінних земель, зокрема, належать землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у п.п. "в" і "г" ч. 1 цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Отже, вилучення земель природно-заповідного фонду на час виникнення спірних правовідносин належало до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

У спірних правовідносинах земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 Кабінетом Міністрів України у встановленому законом порядку зі складу природно-заповідного фонду не вилучалася, що підтверджується листом Секретаріату Кабінету Міністрів України № 18472/02-23 від 19.07.2023.

Ківерцівська районна державна адміністрація та ГУ Держгеокадастру у Волинській області вилучили поза волею належного розпорядника - держави в особі Кабінету Міністрів України (на час виникнення спірних правовідносин) спірну земельну ділянку із земель природно-заповідного фонду та передали її у комунальну власність Олицької селищної ради, яка розпорядилась нею на власний розсуд.

Крім цього, відведення за рахунок земель природно-заповідного фонду земельної ділянки у комунальну власність Олицької селищної ради супроводжувалось незаконною зміною цільового призначення ділянки всупереч вимог ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України без необхідних погоджень органів контролю.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу II "Землі України" Земельного кодексу України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності стосовно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Також у постанові від 03.09.2020 № 911/3306/17 Верховний Суд зазначив, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто, вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Статтею 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлено обмеження щодо видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Використання таких територій можливе лише у спосіб, який не суперечить їхньому цільовому призначенню, а також установленим вимогам щодо їх охорони і відтворення.

Частиною 1 ст. 20 та ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначено, що передання у власність земельних ділянок громадянам і юридичним особам зі зміною їхнього цільового призначення здійснюється за проектами землеустрою.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу (ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно- заповідного фонду, підлягає погодженню із структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

За інформацією Волинської обласної державної адміністрації від 22.10.2025 №7701/27/2-25 земельні ділянки, які розташовані в межах території колишньої Дернівської сільської ради (173 га), та які увійшли до території Ківерцівського НПП "Цуманська пуща" та загальнозоологічного заказника місцевого значення "Зубр", обласною державною (військовою) адміністрацією у порядку, визначеному Земельним кодексом України та Законом України "Про природно-заповідний фонд країни", зі вказаних територій та об`єктів природно-заповідного фонду не вилучалися.

Також обласна державна (військова) адміністрація не погоджувала землевпорядну документацію, на підставі якої встановлено цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що щодо земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення законодавець встановив пріоритет державної форми власності. Такі землі належать до особливо цінних земель та перебувають під посиленою правовою охороною держави, а їх передача у комунальну чи приватну власність допускається лише у випадках і порядку, прямо передбачених законом.

За таких обставин право державної власності на спірну земельну ділянку не могло бути припинене внаслідок прийняття рішення органом виконавчої влади, який не був наділений повноваженнями щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Вчинення такого розпорядчого акта не породжує правових наслідків у вигляді припинення права державної власності на відповідну земельну ділянку.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19, у якій зазначено, що право державної власності на землі природно-заповідного фонду не може бути припинене рішенням органу, який не має визначених законом повноважень щодо розпорядження такими землями.

Статтею 21 Земельного кодексу України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади про надання (передання) земельних ділянок громадянам, угод щодо земельних ділянок та для відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до ст. ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів державної влади.

Як визначено ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 1, ч.1 ст.22, ч.10 ст.24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати законодавству.

Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Враховуючи, що розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 342 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою» прийняте щодо земельної ділянки, яка належить до земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, колегія суддів зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин Ківерцівська районна державна адміністрація не була наділена повноваженнями щодо розпорядження такими землями. Повноваження з розпорядження землями природно-заповідного фонду загальнодержавного значення належали Кабінету Міністрів України, а тому прийняття зазначеного розпорядження відбулося поза межами компетенції районної державної адміністрації.

За таких обставин наявні правові підстави, передбачені статтями 16, 21 Цивільного кодексу України, статтями 21, 152, 155 Земельного кодексу України, для визнання недійсним розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 342 у частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної форми власності за межами населених пунктів Ківерцівського району Волинської області стосовно земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 площею 12,8596 га.

Визнання недійсним зазначеного розпорядження є також підставою для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі відповідно до частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та частини тринадцятої статті 79-1 Земельного кодексу України.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують установлених судом першої інстанції обставин справи, не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття Ківерцівською районною державною адміністрацією оспорюваного розпорядження, а також не спростовують висновків суду щодо належності спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Відтак такі доводи підлягають відхиленню як необґрунтовані.

Також, колегія суддів, акцентує увагу на те, що на запит окружної прокуратури Луцька районна державна адміністрація повідомила, що відповідно до абзацу третього пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» районні державні адміністрації районів, ліквідованих згідно з постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», підлягають реорганізації шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах новоутворених районів.

На виконання зазначеного розпорядження головою Волинської обласної державної адміністрації 15.01.2021 видано розпорядження № 5 «Про утворення комісії з реорганізації Горохівської, Ківерцівської та Рожищенської районних державних адміністрацій».

Відповідно до пункту 8 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1321, перехід майна, майнових прав та обов`язків районних державних адміністрацій, які припиняються, до районних державних адміністрацій новоутворених районів здійснюється з дня затвердження передавального акта комісії з реорганізації.

Розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 02.04.2021 №161 «Про затвердження передавальних актів» передавальний акт було затверджено, а відтак саме з цієї дати до Луцької районної державної адміністрації перейшли майно, майнові права та обов`язки реорганізованої Ківерцівської районної державної адміністрації.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що в даному випадку Луцька районна державна адміністрація є належним правонаступником Ківерцівської районної державної адміністрації, у тому числі щодо спірних правовідносин, а тому була правомірно визначена відповідачем у цій справі.

Щодо вимоги прокурора про визнання незаконним наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області № 11-ОТГ від 03.12.2020 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та рішення Олицької селищної ради №2/8 від 24.12.2020 "Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Олицької об`єднаної територіальної громади в особі Олицької селищної ради" в частині, що стосується спірної земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне.

Наведені вище обставини свідчать про те, що спірна земельна ділянка сформована за рахунок території заказника "Зубр" та Ківерцівського НПП "Цуманська пуща". Отже, вказана земельна ділянка не вибула з володіння держави, її власник змінився лише формально. Проте, факт реєстрації права комунальної власності є юридичною перешкодою для реалізації державою правомочностей щодо користування та розпорядження землею.

Відповідно до ч. 5 ст. 116, ст.141, ст.149, (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки у випадках, визначених законом.

Земельні ділянки, надані в постійне користування із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною 9 ст. 149 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Кабінет Міністрів України, зокрема, вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у державній власності, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

До особливо цінних земель, зокрема, відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення ( п. "г" ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України).

Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах "в" і "г" частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Отже, вилучення земель природно-заповідного фонду належить до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

Спірні земельні ділянки Кабінетом Міністрів України у встановленому законом порядку з державної власності не вилучалися.

Крім цього, фактично було змінено цільове призначення земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу ІІ "Землі України" Земельного кодексу України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності стосовно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Також у постанові від 03.09.2020 № 911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто, вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Згідно з інформацією Волинської обласної державної адміністрації облдержадміністрацією не погоджувалася відповідна землевпорядна документація, на підставі якої було сформовано земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 та встановлено її цільове призначення.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 11-ОТГ від 03.12.2020 та рішення Олицької селищної ради № 2/8 від 24.12.2020 в частині передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність прийняті з порушенням вимог земельного законодавства. Такий висновок суд мотивував тим, що спірна земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а тому не могла бути передана у комунальну власність без прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України та дотримання передбаченої законом процедури вилучення і зміни правового режиму таких земель.

При цьому суд обґрунтовано зазначив, що відсутність затвердженого проєкту встановлення меж території Національного природного парку «Цуманська пуща» не спростовує належності спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду. Така належність підтверджується проєктом створення парку, Проєктом організації його території, картографічними матеріалами та іншими належними і допустимими доказами, дослідженими під час розгляду справи. З огляду на викладене суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідачів щодо відсутності у спірної земельної ділянки статусу земель природно-заповідного фонду та дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора у цій частині.

Щодо вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки колегія суддів зазначає наступне.

Обставини, встановлені судами під час розгляду справи, свідчать про те, що Олицька селищна рада на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області, який не відповідає вимогам законодавства, набула права комунальної власності на спірну земельну ділянку.

10.08.2021 земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 на підставі договору оренди передана Олицькою селищною радою у користування строком на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ТОВ "Поля Волині".

Однак, згідно з п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України земельна ділянка не могла бути предметом такого правочину між органом місцевого самоврядування та суб`єктом господарювання.

Укладений договір оренди є юридичною перешкодою у реалізації державою правомочностей користування та розпорядження землею, оскільки орендар ТОВ "Поля Волині" може заявляти вимогу про продовження правовідносин оренди з дійсним власником земельної ділянки навіть після повернення її у державну власність.

Як передбачено ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угод недійсними.

У ст. 203 Цивільного кодексу України закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладання) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторін і яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Оспорювати правочин можуть не лише сторони, а й заінтересована особа, яка не була його стороною, проте її власний інтерес полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

У відповідності до ст.ст. 3, 4, 13 Закону України "Про оренду землі", об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Таке право вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Договір оренди є правочином щодо розпорядження майном, а тому правом на його укладання за змістом ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України наділений лише законний власник майна, тобто, особа, що має всі правомочності щодо майна (користування, розпорядження та володіння).

Крім цього, з урахуванням приписів ст. 178 Цивільного кодексу України щодо неможливості вільного відчуження обмежених в цивільному обороті об`єктів, право власності на майно набувається та право користування переходить від однієї приватної особи до іншої лише у тому разі, якщо майно не має передбачених законодавством обмежень в оборотоздатності.

Як убачається зі змісту договору оренди землі від 10.08.2021, укладеного між Олицькою селищною радою та ТОВ «Поля Волині», орендодавець визначив себе власником спірної земельної ділянки на праві комунальної власності та передав її в оренду відповідачу.

Разом з тим колегія суддів виходить з того, що право власності на спірну земельну ділянку належить державі, оскільки вона відноситься до земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. За таких обставин Олицька селищна рада не набула і не могла набути права комунальної власності на зазначену земельну ділянку, а відтак не була наділена повноваженнями щодо розпорядження нею, у тому числі шляхом передачі її в оренду. Відповідно, укладення договору оренди особою, яка не є законним власником земельної ділянки та не має права нею розпоряджатися, суперечить вимогам земельного та цивільного законодавства.

Крім того, умовами оспорюваного договору оренди передбачено гарантію орендодавця про те, що земельна ділянка належить до земель, які можуть бути приватизовані відповідно до законодавства України, а також є вільною від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб. Такі твердження не відповідають правовому режиму спірної земельної ділянки та суперечать положенням статті 178 Цивільного кодексу України, статей 43, 44, 84 Земельного кодексу України, статей 5, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статей 3, 7, 9, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», якими встановлено особливий правовий режим земель природно-заповідного фонду, їх обмежену оборотоздатність та заборону використання всупереч цільовому призначенню.

При цьому Положенням про загальнозоологічний заказник місцевого значення «Зубр» прямо заборонено передачу території заказника у господарське використання та оренду.

Отже, при укладенні договору оренди землі від 10.08.2021 сторонами не було дотримано вимог статті 203 Цивільного кодексу України щодо відповідності змісту правочину вимогам закону, що відповідно до статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Крім того, існування оспорюваного договору оренди створює стан юридичної невизначеності щодо належності прав на спірну земельну ділянку, оскільки відповідачі посилаються на нього як на правову підставу набуття та здійснення права користування земельною ділянкою.

Водночас вимога про визнання недійсним такого договору є належним способом захисту права власності держави та узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, відповідно до яких власник земельної ділянки вправі вимагати усунення порушень свого права, зокрема шляхом оспорювання договорів та інших правочинів, що створюють перешкоди у здійсненні ним правомочностей власника.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності та права оренди спірної земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд апеляційної інстанції наголошує на наступному.

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає із дня такої реєстрації.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно створює перешкоди для реалізації своїх прав законному власнику - державі (ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Разом з цим, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин наявності в особи права власності необхідно передусім встановити підставу, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності. Такий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

Державна реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права комунальної власності на земельну ділянку природно-заповідного фонду, яка є об`єктом з обмеженою оборотоздатністю, за органом місцевого самоврядування, є перешкодою у реалізації державою речових прав на цей об`єкт.

Статтею 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними (абз.2 ч. 3 ст. 26 Закону).

Вказані положення узгоджуються з приписами п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зокрема, про те, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Навіть у випадку, якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, якщо для державної реєстрації подані всі необхідні документи відповідно до закону та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), це не є перешкодою для задоволення позову.

Така позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 та Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 915/572/17.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Згідно зі ст. ст. 84, 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації є розпорядниками земель державної форми власності, які знаходяться на їхній території за межами населених пунктів, для всіх потреб та відповідно суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

З огляду на викладене, керуючись статтями 16 Цивільного кодексу України, 152 Земельного кодексу України, статтями 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора в частині скасування державної реєстрації права комунальної власності Олицької селищної ради на спірну земельну ділянку та скасування державної реєстрації права оренди цієї земельної ділянки за Товариством з обмеженою відповідальністю «Поля Волині» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Застосування зазначених способів захисту є необхідним для усунення перешкод у здійсненні державою правомочностей власника земельної ділянки, забезпечення Волинській обласній державній (військовій) адміністрації можливості вільно реалізовувати права володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, а також для відновлення порушеного права державної власності.

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск прокурором строку позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Земельна ділянка, яка є предметом спору у цій справі, має спеціальний правовий титул, оскільки за своїми характеристиками належить до земель природно- заповідного фонду, тому не може належати до комунальної чи приватної власності.

Вибуття такої земельної ділянки з державної власності у зв`язку із реєстрацією права власності на неї за Олицькою селищною радою й укладення договору оренди з ТОВ "Поля Волині" свідчить про порушення прав держави на користування та розпорядження цією земельною ділянкою, що триває.

Негаторний позов, який спрямований на захист прав законного володільця спірних земельних ділянок щодо користування і розпорядження ними, може бути заявлений упродовж всього часу тривання відповідного порушення.

При цьому, власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права на земельну ділянку, у тому числі оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зазначено, що оскарження незаконного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому це рішення можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу.

З урахуванням наведеного колегія суддів виходить із того, що оскарження рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також договорів та інших правочинів, на підставі яких відбулося неправомірне вибуття з державної власності або передача у комунальну чи приватну власність земель природно-заповідного фонду, які є обмеженими в цивільному обороті, можливе протягом усього часу існування порушення права законного власника. Чинність таких актів і правочинів створює та підтримує триваючі перешкоди у здійсненні державою повноважень власника, а тому порушення має триваючий характер.

У цій справі розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації № 342 від 19.12.2013, наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 11-ОТГ від 03.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», рішення Олицької селищної ради № 2/8 від 24.12.2020 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Олицької об`єднаної територіальної громади в особі Олицької селищної ради», а також договір оренди землі від 10.08.2021 є взаємопов`язаними юридичними актами, на підставі яких було оформлено вибуття спірної земельної ділянки із державної власності та створено формальні правові підстави для її перебування у комунальній власності й користуванні ТОВ «Поля Волині». Саме існування цих актів і правочину зумовлює перешкоди у реалізації державою правомочностей власника земельної ділянки.

Відтак вимоги про визнання незаконними та скасування рішень органів державної влади і місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації речових прав та зобов`язання повернути земельну ділянку є взаємопов`язаними способами захисту, спрямованими на усунення триваючого порушення права державної власності та відновлення можливості законного власника безперешкодно володіти, користуватися і розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

Враховуючи правову природу спірних правовідносин, які є негаторними, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування позовної давності у спорах про усунення перешкод у здійсненні права власності, колегія суддів зазначає, що земельна ділянка природно-заповідного фонду з кадастровим номером [номер приховано]:06:000:1621 і надалі перебуває у комунальній власності Олицької селищної ради та в оренді ТОВ «Поля Волині». Отже, порушення права державної власності та перешкоди у здійсненні Волинською обласною державною (військовою) адміністрацією повноважень власника не припинилися і мають триваючий характер.

За таких обставин прокурор звернувся до суду в межах строку, протягом якого може бути заявлено негаторний позов, а тому підстави для застосування позовної давності та відмови у позові з цієї підстави відсутні. Доводи апеляційної скарги про застосування наслідків спливу позовної давності є безпідставними і задоволенню не підлягають.

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Відтак, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Отже, судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Також колегія суддів зазначає, що ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2026 клопотання Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про відстрочення сплати судового збору було задоволено. Відповідачу відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 34 265,38 грн до ухвалення судового рішення у справі.

З огляду на те, що за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, судовий збір підлягає стягненню з апелянта в дохід Державного бюджет України.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на рішення Господарського суду Волинської області від 20.05.26р. у справі №903/1213/25 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області - залишити без змін.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 67, код ЄДРПОУ 39767861) у дохід Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 34 265,38 грн.

Господарському суду Волинської області видати наказ

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/1213/25 повернути Господарському суду Волинської області.

Повна постанова складена "05" серпня 2026 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.