УХВАЛА
04 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/9721/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Кібенко О. Р., Мамалуя О. О.,
за участю секретаря судового засідання: Гнідобор А. В.
за участю представників учасників справи:
- позивача - Маркушева Я. С. (адвокат),
- відповідача (скаржник) - Яковченко (Нестерової) І. Г. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026
(суддя - Плотницька Н. Б.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026
(головуючий - Сковородіна О. М., судді: Тищенко А. І., Колесник Р. М.)
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Акціонерне товариство "ДТЕК Донецькі електромережі"
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Високовольтні мережі"
про визнання відсутнім права, відновлення становища, яке існувало до порушення та стягнення 8 034 693, 20 грн,
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду № 32.2-01/1291 від 29.07.2026 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/9721/25 у зв`язку із запланованою відпусткою суддів Вронської Г. О. та Баранця О. М.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2026 для розгляду справи № 910/9721/25 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуюча - Кондратова І. Д., судді: Кібенко О. Р., Мамалуй О. О.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (далі - позивач, ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - відповідач, скаржник, ПрАТ "НЕК "Укренерго") про:
- визнання відсутнім права відповідача здійснювати розрахунки врегулювання (корегування) позивача за договором про врегулювання небалансів електричної енергії від 11.05.2019 № 0533-01041 за період з 01.04.2022 по 30.04.2022 у бік збільшення обсягу та вартості електричної енергії для врегулювання небалансів, проданої відповідачем, на 2 656,083 МВт·год загальною вартістю 8 034 688,17 грн та у бік зменшення обсягу та вартості електричної енергії для врегулювання небалансів, купленої відповідачем, на 296,718 МВт·год загальною вартістю 5,03 грн;
- визнання відсутнім права відповідача складати акт-корегування (врегулювання) до акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів від 30.04.2022 № ВН/22/04-0533, акта-корегування (врегулювання) від 16.09.2022 № ВР/22/04-0533 згідно з договором від 11.05.2019 № 0533-01041 стосовно збільшення обсягу та вартості електричної енергії для врегулювання небалансів, проданої відповідачем, на 2 656,083 МВт·год, загальною вартістю 8 034 688,17 грн та зменшення обсягу та вартості електричної енергії для врегулювання небалансів, купленої відповідачем, на 296,718 МВт·год загальною вартістю 5,03 грн;
- зобов`язання відповідача відновити становище позивача, яке існувало до порушення права, шляхом коригування в сторону зменшення загальних обсягів та вартості купівлі позивачем електричної енергії для врегулювання небалансів до акта-корегування (врегулювання) від 27.06.2025 №СВБ_ВР_04_2022_04_0533 до акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів від 30.04.2022 № ВН/22/04-0533, акта-корегування (врегулювання) від 16.09.2022 № ВР/22/04-0533 згідно із договором від 11.05.2019 № 0533-01041 на 2 656,083 МВт·год, загальною вартістю 8 034 688,17 грн, в т.ч. ПДВ 1 339 114,70 грн, та шляхом коригування в сторону збільшення загальних обсягів та вартості продажу позивачем електричної енергії для врегулювання небалансів до акта-корегування (врегулювання) від 27.06.2025 № СВБ_ВР_04_2022_04_0533 до акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів від 30.04.2022 № ВН/22/04-0533, акта-корегування (врегулювання) від 16.09.2022 № ВР/22/04-0533 згідно з договором від 11.05.2019 № 0533-01041 на 296,718 МВт·год, загальною вартістю 5,03 грн, в т.ч. ПДВ 0,83 грн;
- стягнення з відповідача на користь позивача 8 034 693, 20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після виходу з балансуючої групи позивача Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі Електромережі" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Високовольтні мережі", відповідач безпідставно використав фінансову гарантію позивача в сумі 8 034 693,20 грн на підставі проведеного у червні 2025 року коригування (врегулювання небалансів електричної енергії) за квітень 2022 року на підставі акта-коригування та рахунку-фактури, на проведення якого не було підстав.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" 11.05.2019 приєдналося до умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії (ідентифікатор договору № 0533-01041; далі - договір), що є публічним договором приєднання та додатком 1 до Правил ринку.
Відповідно до пункту 1.2 договору сторона, що приєднується, набуває статусу учасника ринку та здійснює свою діяльність в якості СВБ (користувач системи передачі / трейдер / оператор ринку / гарантований покупець в якості учасника ринку).
Згідно із пунктом 5.2 договору СВБ, що є електропостачальником, повинна відкрити в одному з уповноважених банків поточний рахунок із спеціальним режимом використання.
Відповідно до договору від 29.12.2020 № 5959-ДОЭ про участь у балансуючій групі ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» є стороною, відповідальною за баланси, а учасниками балансуючої групи є: ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі», АТ «ДТЕК Донецькі електромережі», ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі», Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі», Акціонерне товариство «ДТЕК Одеські електромережі».
Згідно із пунктом 2.4 договору про участь у балансуючій групі від 29.12.2020 №5959-ДОЭ, СВБ зобов`язується нести фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії балансуючої групи перед ОСП, а учасники балансуючої групи зобов`язуються нести фінансову відповідальність за свої небаланси електричної енергії перед СВБ.
З 00:00:00 год 01.06.2022 АТ "ДТЕК Донецькі Електромережі" виключено зі складу учасників балансуючої групи позивача, про що відповідача повідомлено листом від 27.05.2022 № 04/710/5154.
Одночасно, 01.06.2022 позивачем підписано з АТ "ДТЕК Донецькі Електромережі" угоду про врегулювання питань при виключенні з балансуючої групи.
З 00:00:00 год 13.04.2023 ТОВ "ДТЕК Високовольтні мережі" виключено зі складу учасників балансуючої групи позивача, про що відповідача повідомлено листом від 10.04.2023 №04/710/4742.
Також, 13.04.2023 позивачем підписано з ТОВ "ДТЕК Високовольтні мережі" угоду про врегулювання питань при виключенні з балансуючої групи.
27.06.2025 на електронну адресу позивача відповідачем направлено акт-корегування (врегулювання) № СВБ_ВР_04_2022_04_0533 від 27.06.2025 до акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів від 30.04.2022 № ВН/22/04-0533, акта-корегування (врегулювання) від 16.09.2022 № ВР/22/04-0533 згідно з договором від 11.05.2019 №0533-01041 за квітень 2022 року на суму 8 034 688,17 грн (з ПДВ).
27.06.2025 позивач повідомив відповідача листом № 04/710/5516 про незгоду зі вищевказаним актом-корегування за квітень 2022 року та ініціювання спору, за результатами якого вимагав від відповідача відновити замінені нульовими значеннями.
Листом від 30.06.2025 № 04/710/5198 позивач повідомив відповідача про неправомірність акта-корегування щодо даних комерційного обліку площадок вимірювання Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" за квітень 2022 року.
Листом від 03.07.2025 відповідач повідомив позивача про надання йому статусу "Переддефолтний" за незабезпечення коштів, вільних від інших зобов`язань з оплати поточної заборгованості та погашення простроченої заборгованості, в обсязі, достатньому для оплати звітів за врегулювання квітня 2022 року.
В той же день, позивач направив на електронну адресу та на поштову адресу відповідача лист за вих. №04/710/5318 від 03.07.2025, в якому повідомив про незгоду із набуттям статусу "Переддефолтний", а також висловив свою позицію стосовно відсутності заборгованості за квітень 2022 року.
Листом від 03.07.2025 № 01/40878 відповідачем було повідомлено позивача про те, що згідно з пунктом 8 банківської гарантії від 30.08.2022 № LGI-111/2022 та змін до неї від 29.12.2023 № 2, оформленої АТ "Таскомбанк", НЕК "Укренерго" була оформлена вимога від 03.07.2025 № 01/40817 для покриття заборгованості принципала за рахунок гарантії на суму 8 034 693,20 грн.
03.07.2025 позивач на електронну пошту відповідача надіслав лист, в якому вимагав не враховувати фінансову гарантію в сумі 8 034 693,20 грн для погашення заборгованості врегулювання за квітень 2022 року, оскільки у товариства відсутня заборгованість перед відповідачем.
04.07.2025 відповідачем згідно із актом-корегування (врегулювання) № СВБ_ВР_04_2022_04_0533 від 27.06.2025 здійснено списання грошових коштів у сумі 8 034 693,20 грн, що зберігалися на поточному рахунку відповідача, як фінансова гарантія позивача, що підтверджується платіжною інструкцією від 04.07.2025 № 2124.
07.07.2025 позивач надіслав на поштову адресу відповідача вимогу за вих. №04/710/5373 про повернення фінансової гарантії в сумі 8 034 693,20 грн, яку було враховано для погашення простроченої заборгованості врегулювання за квітень 2022 року.
3. Короткий зміст судових рішень
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2026, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026, позовні вимоги задоволено повністю.
За висновками суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, відповідно до положень пункту 1.2 Правил врегулювання, коригування (врегулювання небалансів електричної енергії) за квітень 2022 року відповідач мав провести до кінця лютого 2023 року. Проте, як встановлено судом, відповідачем акт-корегування (врегулювання) № СВБ_ВР_04_2022_04_0533 до акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів від 30.04.2022 № ВН/22/04-0533 складено лише 27.06.2025, тобто із порушенням встановленого в пункті 1.2 Правил врегулювання строку, що вказує на неправомірність дій відповідача щодо списання грошових коштів фінансової гарантії позивача у сумі 8 034 693,20 грн із його рахунку.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник визначає випадок, передбачений пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу.
На обґрунтування вказаної підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам закону та не містять належного обґрунтування, тому підлягають скасуванню; суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, не застосували приписи, визначені статтями 525, 599, 626, 629, 631 Цивільного кодексу України, й порушили норми процесуального права (статті 86, 236, 238, 282 ГПК України), що привело до неправильного вирішення справи. Скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наступних постановах:
- від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19, що у розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату; договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України). У частинах 1 і 4 статті 631 цього Кодексу передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору;
- від 09.04.2020 у справі № 910/4962/18, що зобов`язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору; статтею 599 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Поряд з належним виконанням законодавство передбачає і інші підстави припинення зобов`язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов`язання, як закінчення строку дії договору. Тобто зобов`язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору;
- від 02.03.2023 у справі № 909/595/21, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору). З`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 19.06.2019 у справі № 923/496/18, від 12.08.2021 у справі № 910/7914/20, від 21.10.2021 у справі № 908/3027/20.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Відзив обґрунтовано тим, що проведення відповідачем у червні 2025 року (27.06.2025) позапланового корегування (врегулювання) за квітень 2022 року було здійснено з порушенням визначеного законодавством порядку та без наявності жодної з чотирьох підстав, визначених пунктом 1.3 Правил коригування, які є додатком 10 до Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №307. Відтак, за доводами позивача, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та правомірними.
5. Позиція Верховного Суду
За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).
У статті 287 ГПК України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 ГПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша).
Як зазначалося раніше, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Наведене узгоджується із частиною четвертою статті 236 ГПК України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.
При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд також неодноразово зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:
- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);
- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);
- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).
Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09.04.2020 у справі № 910/4962/18, від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19, від 02.03.2023 у справі № 909/595/21, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 19.06.2019 у справі № 923/496/18, від 12.08.2021 у справі № 910/7914/20, від 21.10.2021 у справі № 908/3027/20, з огляду на таке.
У справі № 910/4962/18, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про відшкодування майнової шкоди у вигляді вартості вантажного вагону, суми понесених витрат на визначення вартості вагону та суми упущеної вигоди. Вимоги позивача обґрунтовані тим, що після закінчення строку дії договору відповідачем, як замовником послуг за цим договором, не було забезпечено збереження вагону, що є власністю позивача, у зв`язку з чим відповідач повинен відшкодувати позивачу майнову шкоду у вигляді вартості такого вагону, суми понесених витрат на визначення вартості вагону та суми упущеної вигоди.
У справі № 910/9167/19, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про зобов`язання відповідача надати повний обсяг послуг у порядку та на умовах договору про закупівлю послуг за етапом 1 "Виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) та виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування" та за етапом 2 "Виготовлення робочого проєкту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель", передбачених у технічному завданні (додаток № 1) і календарному плані (додаток № 2) до договору. В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач не у повному обсязі виконав зобов`язання за договором, а саме не надав послуги за етапами 1, 2, тому товариство вважає правомірним звернення з позовом про примусове виконання обов`язку в натурі.
У справі № 909/595/21, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про: - зобов`язання виконати умови договору купівлі-продажу необробленої деревини в натурі: шляхом повідомлення позивача не пізніше ніж за три доби до передачі товару про дату та місце відвантаження товару згідно із умовами пункту 3.9 договору; виставлення рахунка-фактури за кожну партію товару протягом 5 календарних днів з дати пред`явлення рахунка до сплати, згідно із умовами пункту 2.2 договору; передання кожної партії товару позивачу після отримання 100% переплати за неї протягом 5 робочих днів, згідно із пунктом 3.12 договору; - стягнення штрафу в розмірі 1% від вартості недопоставленого товару на суму 5353,61 грн згідно з пунктом 5.4 договору. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем неналежним чином виконано свої зобов`язання за договором, зокрема, щодо вчинення дій, які передують господарській операції з поставки товару, а також зобов`язань щодо безпосередньо самої поставки товару.
У справі № 923/241/18, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про визнання недійсним договору про сумісний обробіток земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний договір суперечить положенням цивільного законодавства, що в силу положень статей 203, 215 ЦК України є підставою для задоволення заявлених вимог.
У справі № 925/550/18, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельних ділянок та зобов`язання звільнити земельні ділянки. Позовна заява обґрунтована тим, що укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди землі, оскільки за його умовами право, передбачене частиною першою статті 95 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), використовується не землекористувачем, отже цей правочин вчинений з метою приховання іншого правочину (удаваний правочин), тому договір та додаткова угода до нього не відповідають вимогам статей 92, 95 ЗК України. Крім того, розпорядником земельної ділянки, переданої у постійне користування відповідачу-1 є позивач, який не приймав рішення щодо надання землі відповідачу-2, а відповідне право у відповідача-1 відсутнє. Договір не містить істотних умов, передбачених чинним законодавством для договору оренди землі, а також не відповідає типовій формі договору оренди землі, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220.
У справі № 923/496/18, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про стягнення боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені за договором про допуск до об`єктів портової інфраструктури. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо внесення плати за використання проїзних доріг загального користування.
У справі № 910/7914/20, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про стягнення пені та штрафу. Позов обґрунтовано тим, що відповідачем порушено строк виконання зобов`язання по завершенню робіт за укладеним між сторонами договором підряду.
У справі № 908/3027/20, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про стягнення заборгованості, річних та інфляційних втрат. Позов обґрунтовано тим, що у відповідача (нового боржника за договором про переведення боргу [заміну сторони в зобов`язанні]) існує обов`язок щодо сплати заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання Товариством (первісним боржником за договором про переведення боргу) свого зобов`язання за договором поставки у частині оплати за товар, поставлений у період з 05.02.2019 по 17.06.2019.
Отже, у справі, що переглядається, на відміну від наведених справ, зовсім інші предмет, підстави позову, зміст позовних вимог, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та встановлені фактичні обставини.
Таким чином, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду (на які посилається скаржник), за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за змістовним критерієм. Відтак, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, не є релевантними за критеріями подібності.
Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що після звернення із касаційною скаргою у цій справі Верховним Судом 16.06.2026 ухвалено постанову у справі № 910/8763/25 за позовом ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" до ПрАТ "НЕК "Укренерго" з аналогічним предметом спору. У справі № 910/8763/25 Верховний Суд виснував, що списання відповідачем у червні 2025 року фінансової гарантії позивача з його рахунку в рахунок погашення заборгованості за електричну енергію, з метою врегулювання небалансів за березень 2022 року не відповідає вимогам частини сьомої статті 70 Закону України "Про ринок електричної енергії", пунктам 1.1, 1.2 Правил врегулювання безвідносно до того чи виконував позивач за спірним коригуванням функції СВБ відносно учасників, які входили до балансуючої групи.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України).
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/9721/25 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026.
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне провадження у справі № 910/9721/25 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді О. Кібенко
О. Мамалуй