ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5830/26 Справа № 194/1924/25 Суддя у 1-й інстанції - Хоменко Д. Є. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №194/1924/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Хоменко Д.С.-
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Тернівського міського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначив, що він протягом тривалого часу з 04 жовтня 1979 року по 11 червня 1983 року; з 27 червня 1983 року по 06 грудня 1996 року; з 03 березня 1997 року по 05 січня 2000 року; з 12 жовтня 2000 року по 23 вересня 2004 року працював у різних структурних підрозділах на різних посадах у ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». 23 вересня 2004 року його було звільнено.
Вказує, що за час роботи на підприємстві позивач отримав хронічне професійне захворювання і відповідно до п.7 акту розслідування хронічного професійного захворювання від 14 квітня 2005 року, затвердженого Головним державним санітарним лікарем м.Павлограда, встановлено наявність у позивача професійних захворювань: радикулопатія шийна і попереково-крижова, з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і периферичним нейроваскулярним синдромами, нейродистрофією у вигляді дв. плече-лопаткового періартрозу ПФС другого ст., дефартрозу ліктьових суглобів ПФ першого ст. і колінних суглобів ПФ першого-другого ст. Захворювання професійне.
Згідно п.17 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: важка праця, несприятливий мікроклімат, пил: протягом 50% змінного часу займався роботами з підйому та переміщення важкостей вручну, разове навантаження становить 30-50 кг, сумарне за зміну 400-900 кг. Динамічне навантаження 70000 кг.м. Умови праці шкідливі, відносяться до класу 3.3. несприятливий мікроклімат, по відносній вологості, діяв протягом всієї зміни.
Зазначає, що згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 12 травня 2005 року серії ДНА-02 №06193 позивачу первинно безстроково визначено ступінь втрати працездатності на рівні 50% через профзахворювання.
Згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 12 травня 2005 року серії МСЕ-ДНА-01 №459961 позивачу первинно безстроково встановлено третю групу інвалідності через професійне захворювання та протипоказані робота в підземних умовах.
Зауважує, що у зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію.
У зв`язку з цим, просить суд стягнути з відповідача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 245000,00 грн.
Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , інтереси якого представляє представник - ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Повалій О.В. подала апеляційну скаргу, в якій вважає рішення суду таким, що не відповідає обставинам справи та таким, що порушило право позивача на відшкодування моральної шкоди спричинену ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання.
В обґрунтування скарги зазначає, що відповідно до довідки Медико-соціальної експертної комісії від 12 травня 2005 року серії ДНА-02 №06193 позивачу первинно безстроково встановлено 50% втрати працездатності у зв`язку із профзахворювання, а відповідно до довідки Медико-соціальної експертної комісії від 12 травня 2005 року серії МСЕ-ДНА-01 №459961 позивачу первинно безстроково встановлено третю групу інвалідності у зв`язку із професійним захворюванням та протипоказана робота в підземних умовах. Отже суд першої інстанції встановив, що на момент звернення до суду позивача, як особи, потерпілої від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань, відшкодування йому моральної (немайнової) шкоди не вважається страховою виплатою у розумінні положень частини восьмої статті 36 Закону №1105 XIV та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Вказує, що спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Звертає увагу, що право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з 12 травня 2005 року відповідно до первинної довідки МСЕК, яка міститься в матеріалах справи. Але суд першої інстанції в своєму рішенні помилково дійшов висновку, щодо відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, з мотивів відсутності правових підстав для покладення відповідного обов`язку на ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Зауважує, що відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Звертає увагу, що якщо право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату потерпілим професійної працездатності, виникло в особи до 20 березня 2007 року, така особа має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, незалежно від дати звернення з позовом до суду.
Вказує, що відповідно до статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України. В свою чергу Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізовано шляхом їх приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
У зв`язку з чим просила рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2026 року по цивільній справі №194/1924/25 - скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , в якості відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я суму грошових коштів у розмірі 245 000,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.
Представник відповідача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області - Шульга С.М. скориставшись своїм правом подала відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується з підставами, викладеними представником позивача Повалій О.В. у апеляційній скарзі та вважає їх необґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Зазначає, що випискою з акту огляду у МСЕК від 12 травня 2005 року позивачу було первинно встановлено 50% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності безстроково. Постановою Відділення ВД ФСНВУ, позивачу призначено щомісячні страхові виплати відповідно до Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Станом на теперішній час позивач щомісячно отримує страхові виплати.
Звертає увагу, що відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку, зокрема, своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Відповідно до пункту 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону №1105-XIV на 2007 рік. Згідно пункту 2 частини 44 Розділу 2 «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік» відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припинено з 1 січня 2008 року.
Вважає, що законодавством України припинено обов`язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим незалежно від дати настання страхового випадку.
Також зазначає, що позивач не обґрунтував та не надав до суду належних доказів, що настання хронічного професійного захворювання (отруєння) заподіяно умовами виробництва, та як наслідок не довів факту заподіяння йому моральної шкоди, що спричинила втрату працездатності.
У зв`язку з чим просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2026 року у справі №194/1924/25 - залишити без змін. Просила судове засідання, провести без участі представника Головного управління.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення з огляду на наступне.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає, з огляду на наступне.
Судом встановлено, позивач ОСОБА_1 тривалий час працював у різних структурних підрозділах на різних посадах у ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з 04 жовтня 1979 року. Звільнений 23 вересня 2004 року за станом здоров`я, що підтверджується записами у трудовій книжці, заповненої на ім`я ОСОБА_1 .
Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 14 квітня 2005 року, було встановлено, що позивач захворів на професійне захворювання: радикулопатія шийна і попереково-крижова, з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і периферичним нейроваскулярним синдромами, нейродистрофією у вигляді дв. плече-лопаткового періартрозу ПФС другого ст., дефартрозу ліктьових суглобів ПФ першого ст. і колінних суглобів ПФ першого-другого ст.
Даним актом встановлені обставини виникнення хронічного професійного захворювання, а саме: дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технологічних процесів: важка праця несприятливий мікроклімат, пил: протягом 50% змінного часу займався роботами з підйому та переміщення важкостей вручну, разове навантаження становить 30-50 кг, сумарне за зміну 400-900 кг. Динамічне навантаження 70000 кг.м. Умови праці шкідливі, відносяться до класу 3.3. Несприятливий мікроклімат, по відносній вологості, діяв протягом всієї зміни.
Відповідно до довідки Медико-соціальної експертної комісії від 12 травня 2005 року серії ДНА-02 № 06193 позивачу первино безстроково встановлено 50% втрати працездатності у зв`язку із профзахворювання.
Відповідно до довідки Медико-соціальної експертної комісії від 12 травня 2005 року серії МСЕ-ДНА-01 № 459961 позивачу первинно безстроково встановлено третю групу інвалідності у зв`язку із професійним захворюванням та протипоказана робота в підземних умовах.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачеві було завдано моральної шкоди внаслідок отримання професійного захворювання під час роботи в шкідливих умовах праці, то відповідно до приписів статей 153, 237-1 КЗпП України саме роботодавець зобов`язаний відшкодувати працівнику моральну шкоду з огляду на те, що професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним саме трудових обов`язків.
Суд першої інстанції виснував, що право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності - 12 травня 2005 року, а беручи до уваги зміни законодавства, якими з 01 січня 2015 року (Закон від 28 грудня 2014 року № 77-VIII) припинено обов`язок Фонду соціального страхування здійснювати виплати моральної шкоди, та чинну редакцію Закону № 1105-XIV, дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди на ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частини 1 статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Тому до спірних правовідносин слід застосовувати Закон №1105-ХІV у редакції, під час дії якої позивачу була заподіяна моральна шкода у зв`язку з нещасним випадком та первинною втратою працездатності, та яка передбачала, що обов`язок відшкодовувати таку шкоду покладається саме на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, оскільки починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Так, ст.17 Закону України «Про охорону праці», у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, передбачала, що власник зобов`язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.
За ст.12 Закону України «Про охорону праці», у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (ст.4 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999, який набрав чинності з 01.04.2001.
Норми вказаного Закону від 23.09.1999, у редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23.02.2007 №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абз.4ст.1); у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (пп.«е» п.1 ч.1 ст.21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (ч.3 ст.28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (ч.3 ст.34).
З огляду на положення ст.ст.21, 28, 30, 34, 35 Закону України від 23.09.1999, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Відтак, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з втратою професійної працездатності виникло у позивача у травні 2005 року.
Як визначено ч.ч.1, 3 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення висновком МСЕК позивачеві стійкої втрати професійної працездатності, страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ст.21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.
Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону, страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст. 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абз.4 ст.1, пп.«е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
За п.27 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 та п.22 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абз.4 ст.1, пп.«е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.28 та ч.3 ст.34 Закону №1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Окрім того, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.02.2007 №717-V, що набрав чинності 20.03.2007, виключено ч.3 ст.34 Закону №1105-XIV, що передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Пунктом 2 частини 44 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» пункт 3 розділу ХІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності» доповнено абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01.01.2008».
Конституційний Суд України у рішенні від 08.10.2008 №20-рп/2008 у справі №1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст.1167 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 №77-VIII викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01.01.2015.
Відповідно до ч.8 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
Суд першої інстанції помилково виходив із того, що Фонд на час набрання чинності Законом №77-VІІІ не був суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснювалося відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань, оскільки таким суб`єктом з 01 січня 2006 року є роботодавець.
Між тим, суд першої інстанції не врахував, що позивачу первинно встановлена втрата працездатності висновком МСЕК 12 травня 2005 року, тобто право на отримання потерпілим страхових виплат, у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникло у останнього з дня встановлення йому такої стійкої втрати працездатності - тобто з 12 травня 2005 року.
На підтвердження факту ушкодження здоров`я позивачем було надано довідку Медико-соціальної експертної комісії від 12 травня 2005 року серії ДНА-02 № 06193, згідно якої позивачу первинно безстроково встановлено 50% втрати працездатності у зв`язку із профзахворювання. Відповідно до довідки Медико-соціальної експертної комісії від 12 травня 2005 року серії МСЕ-ДНА-01 № 459961 позивачу первинно безстроково встановлено третю групу інвалідності у зв`язку із професійним захворюванням.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.
Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Матеріалами справи підтверджується, що внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач втратив професійну працездатність, що порушило його звичне життя, змусило лікуватися, пристосовуватися до життя з обмеженими можливостями. Ушкодженням здоров`я позивачу заподіяні фізичні та моральні страждання, оскільки він відчуває фізичний біль та душевні страждання, позбавлений можливості реалізації своїх здібностей, змушений приймати лікарські препарати, постійно відчуває наслідки минулої роботи в неналежних умовах, що свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди.
Таким чином, встановлено порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, що призвело до виникнення професійного захворювання. Тому наявні підстави для відшкодування роботодавцем заподіяної працівнику моральної шкоди.
З урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності - 50% та позивачу встановлено третю групу інвалідності за професійним захворюванням, неможливість відновлення здоров`я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв`язку з наявністю професійного захворювання, колегія суддів визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 100 000 грн., що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я.
Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 197/42/20.
Враховуючи наведене, а також те, що втрата працездатності відбулась у 2005 році, коли обов`язок відшкодовувати дану шкоду покладався на Фонд соціального страхування, правонаступником якого у даній справі є Пенсійний фонду України, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди на ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження матеріалами справи та релевантною практикою Верховного Суду у аналогічних правовідносинах та приймаються колегією суддів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Разом з тим, позивач в апеляційній скарзі просив стягнуту на користь позивача суму моральної шкоди «без утриманням податків та інших обов`язкових платежів».
Колегія суддів, щодо стягнення сум з урахуванням/без урахування податків, зазначає наступне.
В своїй постанові від 21 травня 2025 року справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Суди стягнули з ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь позивача суму моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я, вказали в резолютивній частині рішення про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов`язкових платежів», та одним з ключових питань в касаційній скарзі є питання щодо об`єкта та порядку оподаткування, наявності (відсутності) у сторін цивільного спору податкового обов`язку у зв`язку зі стягненням судовим рішенням грошових коштів на користь позивача.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (стаття 1 ЦК України).
Касаційний суд вже вказував, що для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Законодавець не передбачив у статті 1 ЦК України можливості застосування до регулювання цивільних відносин норм публічних законів (див. постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2025 року в справі №638/7132/15-ц (провадження №61-18013свп23)).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (частина п`ята статті 265 ЦПК України).
Отже, цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення.
Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц (провадження №14-463цс18)при зміні судових рішень в частині стягнення моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я Великою Палатою Верховного Суду не вказано в резолютивній частині про необхідність утримання (неутримання) з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі №363/3965/15 вказано, що «доводи касаційної скарги про неврахування судом положень податкового законодавства колегія суддів відхиляє, оскільки податкові зобов`язання сторін, які виникають у зв`язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, встановлюються не судом, а визначені податковим законодавством України».
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 759/212/20.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже зауважувала, що тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов`язкових платежів (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі №461/2729/22 (провадження №61-10834сво22)).
Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі №130/1001/17 (провадження №51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі №Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі №166/1222/20 (провадження №61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі №932/9029/23 (провадження №61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі №932/3602/22 (провадження №61-7598св23)).
Тому Верховний Суд зауважує, що обов`язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв`язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює.
При цьому касаційний суд враховує, що механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі №Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі №166/1222/20).
Обміркувавши викладене, касаційний суд підкреслює: проявом розумності є те, що у ЦК України, як основному регуляторі цивільних відносин, визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди не пов`язується з вирішенням питання про розмір податків, зборів чи інших обов`язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов`язані із визначенням розміру грошової компенсації моральної шкоди; цивільний суд за позовом про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів; можливість вирішення цивільного позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди не потребує залучення до участі у такій справі Верховної Ради України та/або Державної податкової служби України; правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов`язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов`язкові платежі. У статті 265 ЦПК України немає імперативної вказівки на необхідність додаткової деталізації у рішенні суду грошової компенсації моральної шкоди із розміром сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів.
З урахуванням викладеного: (1) необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов`язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов`язкових платежів».
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що деталізація в рішенні суду в даній справі питання, пов`язаного з оподаткуванням стягнутої суми матеріальної компенсації моральних страждань позивача є зайвою.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення не відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок часткове задоволення апеляційної скарги та оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір на користь держави підлягає стягненню з відповідача у розмірі 1999,68 грн. за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2026 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров`я - 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м.Києві /м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: [рахунок приховано]; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 1999,68 грн. за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 05.08.2026 року
Головуючий суддя О.В.Агєєв