Ухвала № 138787377 у справі № 522/14680/24 від 03.08.2026

УХВАЛА

03 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 522/14680/24

провадження № 61-13258сво25

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Фаловської І. М.,

суддів: Грушицького А. І., Зайцева А. Ю., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: держава Україна у особі Державної казначейської служби України, Одеська обласна прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2024 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року у складі колегії суддів Карташова О. Ю., Коновалової В. А., Кострицького В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст заяви

У вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна у особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, у розмірі 3 500 000,00 грн.

Позов мотивував тим, що незаконно перебував під слідством та судом у кримінальному провадженні № 051201000076 за частиною другою статті 146, частиною другою статті 190, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 189, частиною першою статті 364, частиною другою статті 383 Кримінального кодексу України (далі - КК України) від 24 березня 2010 року та у подальшому у кримінальному провадженні № 4201616000000487 від 10 червня 2016 року протягом 172 місяців та 1 дня, тобто з 24 березня 2010 року до 25 липня 2024 року. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 квітня 2016 року скасовано виправдувальний вирок Київського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2016 року та направлено справу для додаткового розслідування. Після закриття кримінального провадження, 30 вересня 2018 року, у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення питання про скасування запобіжного заходу, а саме підписки про невиїзд, вирішено не було. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2024 року скасовано запобіжний запис, вжитий щодо ОСОБА_1 .

Позивач вважав, що такими діями органів прокуратури та досудового розслідування шляхом пред`явлення незаконного обвинувачення порушені його цивільні права, в зв`язку з чим просив суд стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 500 000,00 грн моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 18 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року, позов задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, у розмірі 1 376 258,06 грн.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивач незаконно перебував під слідством та судом у період з 24 березня 2010 року до 30 вересня 2018 року, стосовно нього незаконно існував запобіжний захід до 25 липня 2024 року, що також є підставою для стягнення моральної шкоди за зазначений період.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У жовтні 2025 року Одеська обласна прокуратура за допомогою підсистеми «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить змінити рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року шляхом зменшення розміру моральної шкоди.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 607/10144/18, від 11 серпня 2021 року у справі № 761/20935/19, від 09 лютого 2022 року у справі № 522/6228/19, від 04 вересня 2024 року у справі № 205/4113/21, щодо визначення періоду, за який підлягає стягненню моральна шкода, від 13 серпня 2020 року у справі № 607/10144/18 - щодо належного підтвердження незаконності дій слідчого, що обмежують чи порушують права і свободи громадян, за наявності яких особа набуває право на компенсацію моральної шкоди, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 13 липня 2022 року у справі № 757/24363/20 - щодо співмірності компенсації заподіяної моральної шкоди (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу Головне управління Державної казначейської служби України у Одеській області зазначає, що вважає обґрунтованими підстави для зміни оскаржуваних судових рішень, оскільки суди неправильно визначили період, за який підлягає стягненню компенсація моральної шкоди. Просило задовольнити касаційну скаргу та змінити оскаржувані судові рішення шляхом зменшення розміру моральної шкоди.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 грудня 2025 року відкрив касаційне провадження, відмовив у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень, витребував справу із суду першої інстанції.

У січні 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 29 квітня 2026 року справу передав на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для передання справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від22 лютого 2023 року у справі № 610/381/19, а саме застосування статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» щодо визначення розміру моральної шкоди, завданої громадянину під час незаконного перебування під слідством чи судом, за умови, що частина моральної шкоди обчислюється за час перебування під дією запобіжного заходу, нескасованого після закриття кримінального провадження, і до скасування дії запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

Необхідність відступлення від висновків, викладених у наведеній постанові суду касаційної інстанції, викликана таким.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 610/381/19 розмір моральної шкоди, заподіяної громадянину внаслідок перебування під дією запобіжного заходу, нескасованого після закриття кримінального провадження, слід визначати виходячи з розміру однієї мінімальної заробітної плати за один місяць перебування під кримінальним переслідуванням протягом періоду, який починається після закриття кримінального провадження та закінчується скасуванням запобіжного заходу, вжитого на забезпечення проведення кримінального провадження.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджується із вказаним висновком з огляду на такі обставини.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

постановлення виправдувального вироку суду;

встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

закриття справи про адміністративне правопорушення.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на її відшкодування.

Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається у пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення № 6/5/3/41).

У справі «Мироненко і Мартенко проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що право на відшкодування, закріплене в пункті 5 статті 5 Конвенції, виникає після того, як національний орган або суд виявив порушення одного з попередніх пунктів цієї статті.

Закриття кримінального провадження можливе лише при наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в законі.

Підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.

Реабілітуючі - це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним.

Висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, при підтвердженні його алібі) або вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.

Незалежно від того, яка з вказаних обставин привела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає підстав вважати її залишеною під підозрою.

Закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, та надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що кримінальну справу з обвинувачення, зокрема, ОСОБА_1 за ознаками кримінальних порушень, визначених частиною третьою статті 364 КК України та частиною четвертою статті 190 КК України, відкрито 24 березня 2010 року.

Постановою прокуратури Одеської області від 30 вересня 2018 року кримінальне провадження № 4201616[телефон приховано] за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою частиною другою статті 146 КК України, частиною другою статті 190 КК України, частиною четвертою статті 190 КК України, частиною третьою статті 189 КК України, частиною першою статті 364 КК України, частиною другою статті 383 КК України, стосовно, зокрема, ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 284 КПК України кримінальне провадження закривається у разі, якщо встановлена відсутність події кримінального правопорушення.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Отже, у зв`язку із закриттям кримінального провадження внаслідок відсутності події кримінального правопорушення, що є реабілітуючою обставиною, ОСОБА_1 відповідно до норм закону та з врахуванням зазначених правових висновків Верховного Суду набув безумовне право на відшкодування моральної шкоди за період з 24 березня 2010 року до 30 вересня 2018 року у зв`язку з повною реабілітацією. Мінімальний розмір шкоди законодавець визначив кратним одному розміру мінімальної заробітної плати за один місяць перебування під слідством та судом.

Крім того, суди встановили, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 27 березня 2010 року стосовно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2010 року запобіжний захід, обраний стосовно ОСОБА_1 , змінено на підписку про невиїзд, а ОСОБА_1 звільнено з-під варти. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 квітня 2016 року запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд залишено в силі. Після закриття кримінального провадження 30 вересня 2018 року запобіжний захід скасовано не було. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2024 року у справі № 522/3874/24 запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 скасовано.

Відповідно до частини першої статті 148 КПК України від 28 грудня 1960 року (чинний на час обрання спірної підписки про невиїзд) запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Запобіжний захід обирався виключно до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, тобто особи, яка має спеціальний статус у відкритому кримінальному провадженні, а метою вжитого заходу є забезпечення належного здійснення кримінального провадження, зокрема, запобігання ухиленню підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого від сприяння органам слідства у збиранні доказів. З огляду на зазначене після закриття кримінального провадження запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд втрачає свою актуальність, оскільки особа, до якої захід вживався, втрачає статус, наявність якого дозволяє вживати до особи один з видів визначених кримінальним процесуальним законом запобіжних заходів, а у органу державної влади, який вживав запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, відпадає необхідність у забезпеченні належного проведення кримінального провадження, зокрема, шляхом зобов`язання особи з`являтися до слідчого для виконання необхідних процесуальних дій.

З огляду на зазначене, з врахуванням статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 , можливо поділити на дві частини: перша частина - за час перебування під слідством та судом, тобто з 24 березня 2010 року до 30 вересня 2018 року, а саме до закриття кримінального провадження, друга частина - з 30 вересня 2018 року до скасування запобіжного заходу 25 липня 2024 року, який без відповідних дій посадової особи не втратив чинність після закриття кримінального провадження.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 610/381/19, не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції в частині визначення періоду, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода, завдана незаконним перебуванням позивача під кримінальним переслідуванням, вказала зокрема на те, що суд апеляційної інстанції не обґрунтував відсутність підстав для включення до строку кримінального переслідування строку, протягом якого діяв нескасований після закриття кримінального провадження запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. При цьому Верховний Суд у зазначеній постанові вважав обґрунтованим розмір моральної шкоди за період дії запобіжного заходу, який продовжував діяти після закриття касаційного провадження, кратний одному розміру мінімальної заробітної плати за один місяць дії запобіжного заходу.

У справі № 610/381/19 встановлено, що відповідно до постанови Балаклійського районного суду Харківської області від 31 січня 2019 року у кримінальній справі № 610/4120/16-к обрання запобіжного заходу відбулося за правиламиКПК України від 28 грудня 1960 року.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в контексті фактичних обставин цієї справи вважає передчасними висновки щодо обґрунтованості розміру відшкодування моральної шкоди за період дії запобіжного заходу, який не був скасований після закриття кримінального провадження, кратного одному розміру мінімальної заробітної плати, з огляду на відсутність у справі доказів на підтвердження того, у який спосіб встановлене запобіжним заходом обмеження призвело до завдання моральної шкоди особі.

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено мінімальний гарантований розмір моральної шкоди, завданої особі за період незаконного перебування під слідством та судом.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Оскільки законодавець встановив мінімальний розмір моральної шкоди як компенсацію за незаконне перебування особи під слідством та судом, тобто у період від початку провадження слідчих дій стосовно цієї особи та до закриття кримінального провадження у справі, проте не визначив критеріїв оцінки розміру моральної шкоди, завданої особі незаконними діями правоохоронних органів поза межами строку перебування під слідством та судом, то за період після закриття кримінального провадження та до скасування запобіжного заходу моральну шкоду слід оцінювати судам з огляду на загальні критерії визначення розміру заподіяної особі моральної шкоди.

У цій справі кримінальне провадження закрито 30 вересня 2018 року.

Згідно з нормами частини першої статті 5 Кримінального процесуального кодексу України в чинній редакції (далі - КПК України у чинній редакції) процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Вжиття до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд є процесуальною дією, вжитою для забезпечення кримінального провадження, відкритого за ознаками кримінального правопорушення, вчиненого, зокрема, ОСОБА_1 , а отже, вжиття, зміна чи скасування цього запобіжного заходу вчиняється компетентними особами відповідно до норм процесуального законодавства, чинного на час вжиття цього запобіжного заходу.

Статтею 165 КПК України від 28 грудня 1960 року (був чинним на час вчинення відповідної процесуальної дії) визначено загальні положення щодо порядку застосування, скасування і зміни запобіжного заходу.

Так, згідно з частинами другою, четвертою статті 165 КПК України від 28 грудня 1960 року року заміна одного запобіжного заходу іншим або його скасування здійснюється органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом з додержанням вимог, передбачених частиною першою цієї статті. Обов`язки, передбачені статтею 149-1 цього Кодексу та покладені на особу при застосуванні запобіжного заходу, скасовуються або змінюються, коли в них відпаде необхідність або коли виникне необхідність в їх зміні. Запобіжний захід скасовується бо змінюється, коли відпаде необхідність у запобіжному заході або в раніше обраному запобіжному заході.

Про застосування, скасування чи зміну запобіжного заходу орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу. У постанові (ухвалі) про застосування чи зміну запобіжного заходу зазначаються прізвище, ім`я та по батькові, вік, місце народження особи, щодо якої застосовується чи змінюється запобіжний захід, вчинений нею злочин, відповідна стаття Кримінального кодексу України, обраний запобіжний захід і підстави його обрання чи зміни, а також визначається особа чи орган, які повинні здійснювати контроль за виконанням постанови (ухвали). У постанові (ухвалі) про скасування запобіжного заходу повинні бути зазначені підстави для його скасування. У разі покладення на особу, скасування або зміни обов'язків, передбачених статтею 149-1 цього Кодексу, у постанові (ухвалі) про застосування або зміну запобіжного заходу також зазначаються відповідні обов`язки (частини перша, друга статті 165-1 КПК України).

З огляду на особливості дії кримінального процесуального законодавства у часі та зміну ОСОБА_1 запобіжного заходу у 2011 році, тобто до набрання чинності новим КПК України у 2012 році, скасування запобіжного заходу мало відбуватися шляхом вжиття відповідних дій компетентною особою, наділеною відповідними повноваженнями.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що актуальність запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд відпала після закриття кримінального провадження, однак він не втратив чинність після закриття кримінального провадження з огляду на нескасування прокуратурою запобіжного заходу під час закриття кримінального провадження. Наявність чинного запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд після закриття кримінального провадження, на думку колегії суддів, з огляду на особливості заходу вказує винятково на факт допущення неточності органом державної влади у здійсненні своїх повноважень. При цьому факт заподіяння моральної шкоди та її розмір необхідно встановлювати у загальному порядку на підставі поданих позивачем доказів, мінімальний розмір якої законодавством не визначений, зокрема, кратним розміру мінімальної заробітної плати.

У частині другій статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.

Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

З урахуванням наведеного справа підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

З огляду на викладене справа розглядатиметься Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Прийняти до розгляду справу № 522/14680/24 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна у особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди.

Призначити справу № 522/14680/24 до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. М. Фаловська

Судді А. І. Грушицький

А. Ю. Зайцев

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

М. Є. Червинська