Ухвала
Іменем України
06 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 369/14822/25
провадження № 61-9833ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,
Коротуна В. М.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Київ) Соболєва Вадима Павловича, стягувач: ОСОБА_2 ,
ВСТАНОВИВ:
15 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою, у якій просив визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Соболєва В. П. про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 14 серпня 2025 року.
Скарга мотивована тим, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 серпня 2023 року його зобов`язано виконувати графік спілкування та виховання малолітнього ОСОБА_3 14 серпня 2025 року старшим державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Соболєвим В. П. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1. При відкритті виконавчого провадження державний виконавець посилався на адресу його реєстрації: АДРЕСА_1 , яка була вказана стягувачкою ОСОБА_2 у її заяві про примусове виконання з посиланням на довідку внутрішньо переміщеної особи. Однак в ухвалі суду від 04 серпня 2023 року була зазначена інша адреса: АДРЕСА_2 , а зареєстрований він за адресою: АДРЕСА_3 .
Заявник зазначав, що з початку грудня 2023 року він разом з малолітнім сином проживає у місті Південному Одеської області, тому державний виконавець не перевірив фактичне місцезнаходження дитини та безпідставно відкрив виконавче провадження.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду
від 25 лютого 2026 року,у задоволенні скарги відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції, з висновками якої погодився апеляційний суд, мотивована тим, що оскільки 08 травня 2025 року ОСОБА_1 був знятий з обліку як ВПО, до постійного місця проживання в м. Олешки не повернувся, повторно на облік ВПО не став, протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) адресу нового місця проживання не задекларував, суд дійшов висновку про те, що адреса АДРЕСА_1 , є останньою відомою зареєстрованою адресою місця проживання боржника, отже, державний виконавець Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) мав право розпочати виконавче провадження.
22 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_3 звернуся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду
від 25 лютого 2026 року і ухвалити нове, яким скаргу задовольнити.
Підставою касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 травня 2021 року у справі № 620/2957/20, від 31 березня 2021 року у справі
№ 380/7750/20, від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20.
Вказує, що суд першої інстанції проігнорував клопотання про долучення доказів та дослідження нових доказів, а саме рішення Одеського окружного адміністративного суду (ООАС) від 02 лютого 2026 року у справі
№ 420/42099/25 та лист Управління соціальної та ветеранської політики Святошинської РДА № 107/135-8600 від 11 листопада 2025 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову
у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно із статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження визначено як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Згідно частини 3 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок/електронний гаманець боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банках, небанківських надавачах платіжних послуг для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Частина 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням (частина 6 статті 26 Закону).
Судами встановлено, що ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 04 серпня 2023 року перебувала на виконанні у Фастівському відділі державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з 26 березня 2024 року за місцем проживання боржника за адресою: АДРЕСА_2 .
13 червня 2024 року виконавче провадження було закінчене у зв`язку із неможливістю виконання рішення суду без участі боржника.
З 01 березня 2024 року ОСОБА_1 був зареєстрований як внутрішньо переміщена особа за адресою:
АДРЕСА_1 .
07 серпня 2025 року ОСОБА_2 подала ухвалу суду про забезпечення позову до виконання до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві, повідомивши зазначену адресу боржника, додавши довідку ВПО.
Встановивши, що вказана у довідці внутрішньо переміщеної особи адреса АДРЕСА_1 є останньою відомою зареєстрованою адресою місця проживання боржника ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеної особи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов вірного висновку, що державний виконавець мав правові підстави для відкриття виконавчого провадження за зареєстрованим місцем проживання боржника як внутрішньо переміщеної особи.
Оскільки стягувачем для примусового виконання було пред`явлено виконавчий документ за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання боржника, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою та на правильність висновків апеляційного суду не впливають.
За положеннями частини третьої статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Отже, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, наслідки розгляду такої скарги не мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення, тому є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.
У частині четвертій статті 394 ЦПК України передбачено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95,
§ 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Керуючись статтею 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Соболєва Вадима Павловича, стягувач: ОСОБА_2 .
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська І. А. Воробйова В. М. Коротун