КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 серпня 2026 року м. Київ справа №320/1937/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме: не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 29.01.2020 по 19.05.2023 сум грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-IХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що у період з 16 липня 2004 року до 30 серпня 2023 року він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , після чого був переміщений до нового місця служби та виключений зі списків особового складу цієї військової частини.
Позивач вказує, що в період з 29 січня 2020 року до 19 травня 2023 року відповідач обчислював його посадовий оклад та оклад за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2018 року. На думку позивача, після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, якою скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, відновилася дія первинної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. Відповідно, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням мали визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Позивач вважає, що у 2020-2023 роках відповідач повинен був ураховувати показники прожиткового мінімуму, визначені законами про Державний бюджет України на відповідні роки, а не незмінний показник станом на 1 січня 2018 року.
У серпні 2025 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про проведення відповідного перерахунку, однак належного перерахунку та виплати відповідач не здійснив.
З огляду на викладене позивач просить визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування пункту 4 постанови №704 у редакції, чинній з 29 січня 2020 року, під час обчислення його посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 29 січня 2020 року до 19 травня 2023 року, а також зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у відзиві позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на відсутність правових підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2020, 2021, 2022 та 2023 років.
Відповідач зазначив, що позивача не було звільнено з військової служби, а наказом від 30 серпня 2023 року №670 переміщено для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 . З огляду на відмінність правових наслідків переміщення та звільнення військовослужбовця військова частина НОМЕР_1 , на думку відповідача, не мала обов`язку провести з позивачем повний розрахунок у зв`язку з його вибуттям до іншого місця служби, унаслідок чого заявлені до неї вимоги є передчасними.
Щодо порядку обчислення грошового забезпечення відповідач указав, що на момент набрання постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 чинності її пункт 4 передбачав застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2018 року. Визнання судом протиправним та скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, за твердженням відповідача, не мало наслідком автоматичного відновлення первинної редакції пункту 4 постанови №704.
Відповідач також наголосив, що позивач фактично вимагає вибіркового застосування первинної редакції пункту 4 постанови №704 - у частині використання щорічного розміру прожиткового мінімуму, але без урахування передбаченої цією ж нормою величини у розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної плати. Водночас пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII заборонено застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та інших виплат. Відповідач вважає, що в разі колізії перевага має надаватися положенням закону як акта вищої юридичної сили, а розрахунковою величиною повинен залишатися прожитковий мінімум, установлений на 1 січня 2018 року.
Окремо відповідач зазначив, що примітки до додатків 1 і 14 постанови №704 мають лише роз`яснювальний характер та не встановлюють самостійних норм права. Визначення розрахункової величини і розмірів грошового забезпечення належить до повноважень Кабінету Міністрів України, тому військова частина діяла відповідно до чинного нормативного регулювання і не могла самостійно змінити порядок обчислення виплат. У зв`язку із цим відповідач висловив позицію щодо необхідності залучення Кабінету Міністрів України як третьої особи та встановлення належності визначеного позивачем відповідача.
Крім того, відповідач стверджував, що висновки постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки та справа стосувалася видачі довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, тоді як цей спір виник у зв`язку з нарахуванням грошового забезпечення під час проходження позивачем дійсної військової служби.
Також відповідач подав до суду заяву про залишення позову без розгляду, мотивовану пропуском позивачем установленого законом строку звернення до адміністративного суду.
Обґрунтовуючи заяву, відповідач зазначив, що спір стосується нарахування та виплати грошового забезпечення під час проходження позивачем військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 233 Кодексу законів про працю України, які мають перевагу перед місячним строком, установленим частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для спорів щодо проходження публічної служби.
Відповідач указав, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19 вересня 2023 року №278 позивача, у зв`язку з його призначенням на посаду у військовій частині НОМЕР_2 , виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та з усіх видів забезпечення. Того ж дня позивачеві видано грошовий атестат, у якому відображено відомості про нараховані та виплачені йому суми грошового забезпечення.
На переконання відповідача, з моменту отримання грошового атестата та вибуття до нового місця служби позивач повинен був знати про розмір виплаченого йому грошового забезпечення та про можливе порушення своїх прав. У зв`язку із цим відповідач вважає, що перебіг тримісячного строку звернення до суду розпочався 24 вересня 2023 року та закінчився 25 грудня 2023 року, тоді як із позовною заявою позивач звернувся лише 10 січня 2026 року.
Відповідач також наголосив, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, розмір якого відомий його одержувачу під час кожної виплати. Тому початок перебігу строку звернення до суду необхідно пов`язувати не з моментом, коли особа надала відповідним діям чи бездіяльності юридичну оцінку, а з моментом, коли вона фактично дізналася або об`єктивно могла дізнатися про неповну виплату належних їй сум.
На підтвердження своєї позиції відповідач послався, зокрема, на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, від 17 листопада 2022 року у справі №420/7118/21, від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24, а також на інші судові рішення щодо початку перебігу строку звернення до суду, критеріїв поважності причин його пропуску та принципу юридичної визначеності.
Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 у спірний період проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 21.08.2025, в якій просив відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, розраховане шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік. Також позивач просив видати йому довідку про розмір та складові грошового забезпечення, виплаченого за час служби у ВЧ НОМЕР_1 , а також зазначити, який розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб був врахований при обчисленні та виплаті грошового забезпечення.
Відповідач листом від 04.09.2025 №404/ФЕС повідомив позивача про відсутність підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення за спірний період, оскільки саме Кабінет Міністрів України делегує право встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, виходячи з можливостей бюджету Міністерства оборони України на відповідний рік, безпосередньо Міністерству оборони України. Витребувану позивачем інформацію та довідки відповідач не надав.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо нездійснення перерахунку його грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови №704, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991№ 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі по тексту також - Закон №2011-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, яка передбачала з 01 березня 2018 року збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі по тексту також - Постанова №103).
Пунктом 6 Постанови №103, внесено зміни до Постанови №704, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14". Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, з 01.01.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року".
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704.
Означеною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Верховний Суд, зокрема, але не виключно, у постановах від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 30.04.2025 у справі №620/9741/24, від 21.08.2025 у справі №520/22317/23, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року", а не "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року".
Тобто, сталою є позиція Верховного Суду щодо подолання правової колізії, за якою перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, у зв`язку з чим положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року" не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Оскільки у спірному періоді у позивача виникло право на перерахунок грошового забезпечення, шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для визначення належної розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дії відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за спірний період, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови №704.
Відповідно, захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання відповідача вчинити ті дії, від виконання яких він безпідставно ухилився, а саме: здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за спірний період відповідно до положень Постанови №704, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017.
Окрему оцінку суд надає твердженням відповідача про те, що позивача не було звільнено з військової служби, а наказом від 30 серпня 2023 року №670 переміщено для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 , внаслідок чого, на думку відповідача, військова частина НОМЕР_1 не мала обов`язку провести з позивачем повний розрахунок у зв`язку з його вибуттям до іншого місця служби.
Так, з цього приводу суд зауважує, що згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, від 26 січня 2022 року у справі №400/1118/21, від 04 травня 2023 року у справі №640/29759/21 виплата грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування не впливає на право позивача отримати грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19.05.2025 року у справі № 420/20215/23.
Як вбачається з матеріалів справи, у спірний період позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , зі списків особового складу якої був виключений наказом від 19.09.2023 №278.
Оскільки нарахування грошового забезпечення у спірний період відбувалося згідно з наказами командира відповідної військової частини, саме ця військова частина зобов`язана здійснити перерахунок грошового забезпечення та інших пов`язаних зі службою виплат.
Отже, визначальним є не останнє місце служби або звільнення особи зі служби, а те, яка військова частина видавала накази та здійснювала нарахування грошового забезпечення у конкретний спірний період.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що належним відповідачем у спорі про правильність обчислення та виплати грошового забезпечення є та військова частина, яка у спірний період здійснювала фінансове забезпечення військовослужбовця, видавала накази, на підставі яких визначався розмір його грошового забезпечення, та безпосередньо нараховувала і виплачувала відповідні суми. Подальше переведення військовослужбовця до іншої військової частини або його звільнення з останнього місця служби не покладає на останню військову частину обов`язок виправляти порушення, допущені іншим суб`єктом у попередній період.
За таких обставини, суд визнає безпідставними твердження військової частини НОМЕР_1 про те, що вона є неналежним відповідачем у справі.
Також суд визнає необґрунтованими твердження відповідача про необхідність залучення до участі у справі Кабінету Міністрів України в якості третьої особи через відсутність можливого безпосереднього впливу рішення у цій справі на права та обов`язки КМУ.
Щодо тверджень відповідача про пропуск строку звернення до суду суд зазначає таке.
За приписами пункту 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 №104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, зокрема, у випадку вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини.
Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил та передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.
Суд зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 29 грудня 2025 року у справі №580/9034/24 дійшов висновку, що грошовий атестат є документом остаточного розрахунку військової частини з військовослужбовцем у день його виключення зі списків особового складу. Він підтверджує виплату належних сум станом на цю дату, однак не містить розшифровки нарахувань і виплат за попередні місяці служби. Якщо атестат відображає лише виплати за останні дні служби та не розкриває складових виплат за минулі місяці, він не дає військовослужбовцю можливості об`єктивно оцінити правильність нарахувань за спірний період, а тому не запускає перебіг строку звернення до суду щодо таких нарахувань.
Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутній грошовий атестат, який, за твердженням відповідача, був виданий позивачу при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та з усіх видів забезпечення, що позбавляє суд можливості перевірити обставини відображення у ньому усієї інформації про розміри грошового забезпечення та складових, із зазначенням використаного при їх обчисленні розміру прожиткового мінімуму.
Таким чином, момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 не може бути визначений в якості початкової дати для обчислення строку звернення до суду.
Крім того, листи відповідача від 04.09.2025 №404/ФЕС та №403/ФЕС, направлені на звернення позивача, також не містять розшифровки нарахувань і виплат за попередні місяці служби.
Наведене, у свою чергу, спростовує твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, внаслідок чого відсутні правові підстави для залишення позову без розгляду.
Таким чином, позов слід задовольнити повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.